Ухвала суду № 26081938, 12.09.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2012 р.Справа № 2-а-4946/11/2170

Категорія:Головуючий в 1 інстанції:

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді -Осіпова Ю.В.,

суддів -Золотнікова О.С., Скрипченко В.О.,

при секретарі Руденко І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу представника Каховської Об'єднаної Державної податкової інспекції на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2011 року по справі за адміністративним позовом КП «Комунальне транспортне підприємство»до Каховської Об'єднаної Державної податкової інспекції про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2011 року КП «Комунальне транспортне підприємство»звернулося до Херсонського окружного адміністративного суду із позовом до Каховської ОДПІ та просило суд визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення ОДПІ від 30.09.2011 року №0001092301 і №0001102301, якими позивачу збільшено грошові зобов'язання з податку на прибуток на 938 грн. та з ПДВ на 52 184 грн.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2011 року адміністративний позов КП «Комунальне транспортне підприємство» задоволено частково. Визнано недійсним податкове повідомлення - рішення Каховської ОДПІ від 30.09.2011 року №0001092301. Визнано недійсним податкове повідомлення - рішення Каховської ОДПІ від 30.09.2011 року №0001102301 в частині нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 50426 грн., в т.ч. 33617 грн. за основним платежем та 16809 грн. -за штрафними санкціями. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник Каховської ОДПІ 14.12.2011 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми процесуального та матеріального права та просить скасувати постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2011 року, прийняти нову постанову, якою залишити адміністративний позов КП «Комунальне транспортне підприємство»- без задоволення.

Заслухавши суддю - доповідача, виступи представників позивача, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги та перевіривши матеріали і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Податкові повідомлення - рішення від 30.09.2011 року №0001092301 і №0001102301 про збільшення грошових зобов'язань з податку на прибуток на 938 грн. та з ПДВ на 52 184 грн. були прийняті Каховською ОДПІ за висновками акту від 16.09.2011р. №488/23-8/32179471 планової виїзної перевірки КП «Комунальне транспортне підприємство»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009р. по 30.06.2011р.

Так, згідно вказаного акту перевірки №488, позивачеві збільшено зобов'язання з податку на прибуток у зв'язку із збільшенням валових доходів позивача за 1 квартал 2011 року на 3000 грн., у зв'язку із невключенням позивачем до рядку 02.3 Декларації з податку на прибуток - «Інші доходи, крім визначених у 01.1-01.5»простроченої кредиторської заборгованості на адресу КП «Котельник»в сумі 3000 грн., чим, на думку відповідача, позивачем порушено вимоги пп.12.1.5 п.12.1 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994р. №334/94-ВР.

Разом з тим, позивач стверджує, що сума непогашеної кредиторської заборгованості КП «Котельник»в сумі 3000 грн. була включена ним до складу валових доходів за рядком 01.6 декларації з податку на прибуток «інші доходи, крім визначених у 01.1 ё 01.5 декларації»та ці доходи враховані при обчисленні податку на прибуток за 1 квартал 2011 року.

При цьому, свою позицію позивач підтвердив розшифруванням рядку 01.6 декларації з податку на прибуток, згідно якого, сума простроченої кредиторської заборгованості в сумі 3000 грн. дійсно включена до рядку 01.6 декларації з податку на прибуток за 1 кв. 2011 року. Даний факт відповідачем не спростований.

Однак, за результатами вказаної перевірки та на підставі даного акту, податковим органом були винесені податкові повідомлення-рішення від 30.09.2011 року №0001092301 і №0001102301, якими позивачу було збільшено грошові зобов'язання з податку на прибуток на 938 грн. та з ПДВ на суму 52 184 грн.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що висновки та рішення ДПІ є необґрунтованими та помилковими, однак, разом з тим, позовні вимоги підлягають лише частковому задоволенню, з наступних підстав.

Колегія суддів апеляційного суду цілком погоджується з такими висновками суду першої інстанції і вважає їх обгрунтованими, виходячи з наступного.

Так, порядок складання декларації з податку на прибуток, заповнення показників та форм цієї декларації врегульовано наказом ДПА України «Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та Порядку її складання»від 29.03.2003р. №143, зареєстрованим в Мін'юсті України 08.04.2003р. за № 271/7592.

Згідно з цим наказом №143, при заповнені рядку 01.06. платникові податку слід керуватись пп. 4.1.2 - 4.1.6, крім 4.1.5 п. 4.1 ст. Закону №334, а при заповнені рядку 02.3 -ст.12 цього Закону.

Як свідчить системний аналіз положень Закону №334, обов'язок включення кредиторської заборгованості платника податків, яка залишилась не стягнутою протягом строку позовної давності, передбачено пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону №334, а нормами ст.12 цього Закону регламентується порядок включення до складу валових доходів та валових витрат при регулюванні строкової сумнівної (безнадійної) заборгованості.

Отже, апеляційний суд, як і суд 1-ї інстанції, вважає, що позивач правомірно включив до складу валових доходів за рядком 01.6 декларації кредиторську заборгованість КП «Котельник»в сумі 3000 грн., яка залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

При цьому, слід зазначити, що відповідачем в судових засіданнях суду 1-ї та 2-ї інстанцій, факт включення кредиторської заборгованості до рядку 01.06. ніяким чином не спростовано, тому судова колегія вважає, що грошові зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 938,0 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 30.09.2011р. №0001092301 були визначені позивачу неправомірно.

Що ж стосується другого повідомлення-рішення про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ позивача на суму 34789 грн. (за основним платежем) у зв'язку із зменшенням податкового кредиту з ПДВ позивача на цю суму, то колегія суддів зазначає наступне.

Так, при проведені вказаної перевірки, відповідач встановив, що позивач, в порушення пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. №168/97-ВР, до складу свого податкового кредиту відніс податок на додану вартість у сумі 15488 грн., сплачений за придбані ним товарів та послуг у ПП Кумицького, ПП Фортунатова, ПП «Проектенергобуд»та ПП «Такт-Ш»за рахунок бюджетних коштів, а саме - капітальних трансфертів за кодом КЕКВ 2410.

Відповідно до «Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету», затвердженої наказом Мінфіну України 25.11.2008р. №495 (зареєстр. в МЮ України 27.01.2009р. за №79/16095), капітальні трансферти - це невідплатні односторонні платежі органів управління, які не ведуть до виникнення або погашення фінансових вимог. Вони передбачені на придбання капітальних активів, компенсацію втрат, пов'язаних з пошкодженням основного капіталу, або збільшення капіталу одержувачів бюджетних коштів. До цієї категорії включаються також трансфертні платежі підприємствам для покриття збитків, акумульованих ними протягом ряду років або такі, які виникли в результаті надзвичайних обставин. Капітальними трансфертами вважаються невідплатні, безповоротні платежі, які мають одноразовий і нерегулярний характер як для надавача (донора), так і для їх отримувача (бенефіціара). Кошти, що виділяються з бюджету як капітальні трансферти, мають цільове призначення. За КЕКВ 2410 "Капітальні трансферти підприємствам (установам, організаціям)" обліковуються видатки бюджетів на: а) капітальні трансферти одержувачам (тобто всі капітальні видатки одержувачів); б) внески у статутні фонди суб'єктів підприємницької діяльності відповідно до законодавства з метою інвестування в необоротні активи; в) капітальні видатки вищих навчальних закладів та наукових установ відповідно до нормативно-правових актів.

Таким чином, капітальні трансферти для позивача носять безплатний та неповоротний характер і мають вигляд безповоротної фінансової допомоги, тобто при їх отриманні підлягають включенню до складу валових доходів такого платника податків для обчислення належного до сплати податку на прибуток.

Фактичні обставини справи підтверджують включення позивачем отриманих трансфертів до складу валових доходів, і правомірність їх включення до складу валових доходів підтверджена відповідачем під час проведення перевірки за атом №488.

Отже, позивач оприбуткувавши отримані капітальні трансфери, відповідно отримав і право власності на ці кошти.

За приписами пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп.7.4.5. п.7.4 ст.7 цього ж Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами).

Отже, за приписами Закону №168, до податкового кредиту відносяться витрати платника податку у зв'язку із сплатою (нарахуванням) податку на додану вартість у зв'язку з придбанням товарів(робіт, послуг) для потреб власної господарської діяльності в межах оподатковуваних операцій та підтверджені належним чином складеними податковими накладними. При цьому, не встановлюється залежність податкового кредиту від походження коштів, які надійшли на розрахунковий рахунок платника податків та були використані для оплати вартості придбаних товарів (робіт, послуг).

Таким чином, на думку судів обох інстанцій, відповідач, виключаючи зі складу податкового кредиту позивача суму ПДВ, сплачену в результаті придбання товарів (робіт, послуг) з використанням коштів, отриманих у вигляді капітальних трансферів, фактично встановлює додаткові, не передбачені законодавством обмеження стосовно формування податкового кредиту позивача, а тому, відповідно, ці висновки ДПІ не відповідають чинному законодавству України з питань оподаткування.

Відповідно до акту перевірки №488 та спірного рішення ДПІ, позивачеві зменшено податковий кредит на 18 129 грн. - у зв'язку з порушенням вимог п.187.10 ст.187 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VІ при формуванні податкового кредиту під час здійснення операцій, які оподатковуються податком на додану вартість із застосуванням касового методу визначення податкових зобов'язань.

Так, відповідачем було встановлено, що позивач до складу податкового кредиту відносив ПДВ, нарахований за податковими накладними, отриманими від ТОВ ВКФ «Союз ЛТД»без виникнення права на податковий кредит, у зв'язку з відсутністю слати вартості поставленого товару цим СПД. Для визначення розміру завищеного податкового кредиту відповідач визначив питому вагу операцій, по яким зобов'язання обраховуються за касовим методом, у загальному об'ємі оподатковуваних операцій здійснених позивачем. На підставі розрахованого відсотку, відповідачем було визначено ПДВ та податкові кредити, які пов'язані з визначенням податкових зобов'язань за касовим методом, і на думку відповідача цей податковий кредит був безпідставно включений позивачем до декларації з податку на додану вартість.

Під час слухання справи в судах обох інстанцій представники позивача неодноразово звертали увагу суду та відповідача, що ТОВ ВКФ «Союз»ЛТД у 2011 році здійснювало поставку позивачеві паливно-мастильних матеріалів, які використовувались для всієї господарської діяльності позивача, а у зв'язку із браком коштів, оплата вартості поставлених товарів здійснювалась частково. Із загальної вартості поставленого у березні-червні 2011 року товару на суму 174 250,19 грн. фактично оплачено позивачем було 115 189,5 грн. або 66,11 відсотків. При цьому, за даними відповідача, відсоток послуг, що оподатковуються за касовим методом у загальному продажу становить 66 відсотків.

Наявність часткової оплати позивачем за поставлений товар від ТОВ ВКФ «Союз»ЛТД відповідачем не спростовано.

Відповідно до п.187.1 ст.187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

За п.187.10 ст.187 ПК України, у разі якщо платники податку, які постачають теплову енергію, газ природний (крім скрапленого), надають послуги з водопостачання, водовідведення чи послуги, вартість яких включається до складу квартирної плати чи плати за утримання житла, фізичним особам, бюджетним установам, не зареєстрованим як платники податку, а також житлово-експлуатаційним конторам, квартирно-експлуатаційним частинам, об'єднання співвласників багатоквартирних будинків, іншим подібним платникам податку, які здійснюють збір коштів від зазначених покупців з метою подальшого їх перерахування продавцям таких товарів (надавачам послуг) у рахунок компенсації їх вартості (далі - ЖЕКи), датою виникнення податкових зобов'язань є дата зарахування коштів на банківський рахунок платника податку, а датою виникнення права на податковий кредит є дата списання коштів з банківського рахунка в оплату придбаних товарів/послуг.

Для розподілу податку на додану вартість сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг) між видами діяльності, по яким застосовується касовий та звичайний методи обчислення податкових зобов'язань передбачено таблицею 4 Додатку 7 декларації з ПДВ, форма та порядок складання якої затверджено наказом ДПА України від 25.01.2011р. №41, який зареєстровано в МЮ України 16.02.2011р. за №197/18935.

За цією формою, при визначенні податкового кредиту за касовим методом враховуються залишки ПДВ по товарам, використаним для отримання доходу за касовим методом. Порядок розподілу податкового кредиту подвійного призначення між операціями із застосуванням касового методу та звичайного способу визначення податкових зобов'язань з ПДВ наведено у листах ДПА України від 04.03.2011р. №4545/6/16-1515-26, та від 16.03.2011р. №7273/7/16-1117.

Відповідно до вищезазначених листів ДПА, податковий кредит подвійного призначення підлягає розподілу для включення до декларації з ПДВ у залежності від питомої ваги податкових зобов'язань обчислених за касовим методом у загальному об'ємі задекларованих податкових зобов'язань з ПДВ.

Отже, апеляційний суд зазначає, що ні в наказі ДПА України №41, ні в роз'яснювальних листах ДПА не передбачається розподіл між видами використання або повне ігнорування часткової оплати податку на додану вартість за податковими накладними, придбані товари та послуги за якими використовувались для отримання податкових зобов'язань за касовим методом та за звичайним порядком їх визначення.

Таким чином, враховуючи те, що позивач за перевірений перерід фактично сплатив постачальнику ТОВ ВКФ «Союз»ЛТД 66,11% вартості поставленого товару, що відповідає частці податкового кредиту, дозволеного до декларування у березні-червні 2011 року у зв'язку з застосуванням касового методу визначення податкових зобов'язань, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає неправомірним висновок ДПІ про завищення позивачем податкового кредиту на суму 18 129 грн. по операціям з ТОВ ВКФ «Союз «ЛТД.

Так, за актом перевірки позивач, в порушення п.198.1 п.198.2 п.198.3 п.198.6 ст.198 ПК України ще зависив податковий кредит за лютий 2011р. через відображення у його складі ПДВ по придбанню товарів у ПФ «Капітал Сервіс»на підставі податкової накладної від 19.01.2011р. №68 на суму ПДВ 1172,07 грн. Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що зазначена податкова накладна включена до податкового кредиту як січня, так і лютого 2011 року, тобто двічі.

За приписами п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, податковий кредит з податку на додану вартість платника податків формується у зв'язку з придбанням товарів (послуг) для потреб господарської діяльності платника податків у разі підтвердження такого придбання належним чином складеними податковими накладними.

Отже, судами обох інстанцій встановлено, що позивач при формування податкового кредиту лютого 2011 року не підтвердив податковий кредит у сумі 1 172 грн. належним чином складеними податковими накладними, а тому, судова колегія вважає правомірним висновок відповідача про завищення позивачем податного кредиту лютого 2011 року на 1 172 грн.

Слід зазначити, що представники позивача проти наявності даного порушення не заперечували і повністю визнали правомірність нарахування йому за це порушення податкових зобов'язань з ПДВ спірним повідомленням-рішенням.

Таким чином, на підставі вищенаведеного, колегія суддів приходить до аналогічного, що і окружний суд, висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, шляхом скасування податкового повідомлення-рішення з податку на прибуток від 30.09.2011р. №0001092301, та часткового скасування податкового повідомлення-рішення з податку на додану вартість від 30.09.2011р. № 0001102301 на суму 50 426 грн., у т.ч. 33 617 грн. (15488,0 грн. + 18129,0 грн.) -за основним платежем та 16809 грн. -за штрафними санкціями.

Судова колегія також вважає за необхідне зазначити, що податкова інспекція в своїй апеляційній скарзі, посилаючись на такі порушення, не розкрила змісту своїх доводів, не навела обґрунтованих аргументів, які б спростовували позицію суду першої інстанції, у зв'язку з чим, останні і визнаються безпідставними.

Згідно з ч.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обгрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Приписами ж частини 2 ст.71 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки.

Наведені ж у апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін.

Таким чином, за таких обставин, судова колегія, відповідно до ст.200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову окружного суду -без змін.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу представника Каховської Об'єднаної Державної податкової інспекції - залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2011 року -без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Осіпов Ю.В.

Судді: Золотніков О.С.

Скрипченко В.О.