Рішення № 26077330, 21.09.2012, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18.09.12р. Справа № 22/5005/6709/2012

за позовом Дочірнього підприємства "Кіровоградський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України", м. Кіровоград

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Резерв-Ойл", м. Дніпропетровськ

про визнання договору недійсним

Суддя: Казарцева В.В.

Представники:

від позивача: Артюх А.О. - довіреність № 553 від 11.07.2012 року.

від відповідача: не з 'явився

СУТЬ СПОРУ:

Позивач просить визнати договір поставки № 20-1/10/2008 від 20.10.2008р., укладений між філією „Канатовська ДЕД" ДП „Кіровоградський облавтодор" ВАТ ДАК „Автомобільні дороги України" та товариством з обмеженою відповідальністю „Резерв-Ойл" - недійсним, а також судовий збір.

Позов обґрунтований тим, що при укладені договору Відповідач ввів Позивача в оману, повідомивши неправдиві відомості щодо того, що він є власником товару, та заперечував існування обмежень щодо своїх прав вільно розпоряджатися Товаром, тому, вважає Позивач, згідно зі ст.ст. 203, 229, 230 Цивільного кодексу України договір поставки № 20-1/10/2008 від 20.10.2008р. повинен бути визнаний недійсним.

Відповідач у судове засідання не з'явився, докази належного його повідомлення знаходяться в матеріалах справи ( поштове повідомлення, яке отримано уповноваженим представником Сводніковою ), документи, витребувані ухвалами суду від 08.08.12р., від 22.08.12р. не надав.

Справа розглядається за наявними матеріалами згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України ( далі - ГПК України ).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Позивача та оцінивши надані докази, господарський суд, -

В С Т А Н О В И В:

20.10.2008р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Резерв-Ойл" (Відповідач, Постачальник) та філія „Канатовська ДЕД" ДП „Кіровоградський облавтодор" ВАТ ДАК „Автомобільні дороги України" (Позивач, Покупець) уклали Договір поставки Товару №20-1/10/2008 (надалі - Договір) відповідно до пункту 1.1 якого Постачальник зобов'язався поставити у власність покупця, за його письмовими заявками продукцію, а покупець прийняти та оплатити товар. Під товаром, що є предметом поставки за цим договором, розуміється паливо пічне промислове марка ТПП1( ТУ У 23.2-34916397-001:2007), ДКПП23.20.17., мазут М-100 ( ДСТУ 4058-2001).

В пункті 1.2. Договору вказано, що постачальник гарантує, що товар належить йому на праві власності, не є під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави й іншими засобами забезпечення виконання зобов'язань перед будь - якими фізичними або юридичними особами, державними органами й державою, а також не є предметом будь - якого іншого зобов'язання або обмеження, передбаченого чинним законодавством України.

У своїй позовній заяві Позивач посилається на те, що його введено відповідачем в оману при укладенні Договору, шляхом надання неправдивих відомостей щодо того, що відповідач є власником товару, який є предметом Договору, та що товар не є предметом будь-яких обмежень. При укладанні Відповідачем кредитних договорів з банком "Київська Русь", позивач припускає, що на момент укладення Договору, відповідач був позбавлений можливості виконувати його умови, оскільки був обмежений щодо своїх прав вільно розпоряджатися Товаром, що є предметом Договору.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст.230 ЦК України, встановлено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Частиною 1 ст. 229 ЦК України визначено, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Також, положеннями п.п. 19, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.09р. № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" вказано, відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Під обманом слід розуміти навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину. Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості

У відповідності до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 656 ЦКУкраїни встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Як вбачається зі змісту договору, сторони досягли згоди щодо предмету договору, порядку передачі, прийняття та оплати за товар, терміну дії договору, тобто узгодили всі істотні умови, які необхідні для даного виду договору.

У судовому засіданні Позивач не заперечував факт поставки Відповідачем товару та отримання ним його, надав акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.10р. по 26.07.12р., з якого вбачається неповне розрахування за товар з його боку.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає, оскільки договір виконувався сторонами, тобто дії сторін були спрямовані на створення цивільних прав та обов'язків. Доказів на підтвердження своїх вимог позивач до суду не надав.

Згідно ч.1 ст.32 ГПК України Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 ст.33 ГПК України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Щодо посилання Позивача на існування кредитних договорів на відкриття відновлювальної кредитної лінії, укладених між відповідачем та АБ „Київська Русь", та неможливість відповідачем самостійно своїми силами та власним товаром виконати договірні зобов'язання за договором поставки, та припущення щодо того, що товар міг бути предметом іншого зобов'язання або обмеження, та міг перебувати під заставою у зв'язку з чим позивач дійшов висновку, що відповідач неправдиво гарантував своє право власності, суд вважає, що це не є підставою для визнання укладеного договору недійсним, оскільки відповідно до ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Таким чином, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України господарські витрати покладаються на Позивача.

Керуючись статтями 203,215,229,230,626,627,638,656 Цивільного Кодексу України, статтями 33,32,49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання та може бути оскаржено в порядку ст. 91 ГПК України.

Суддя В.В.Казарцева

Рішення підписано 21.09.12.