Рішення № 26077278, 30.07.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

30.07.12 р. Справа № 5006/20/62/2012

Суддя господарського суду Донецької області Огороднік Д.М. при секретарі судового засідання Зіборовій Т.Є., розглянувши матеріали

за позовом Приватного підприємства "Лючія"

до Закритого акціонерного товариства "Приазовська екскавація"

про стягнення 53939,13грн.

представники сторін:

від позивача: Маменко М.О. - представник за довіреністю;

від відповідача: не з'явився

Відповідно до ст. 77 ГПК України

в судовому засіданні 26.06.2012

оголошувалась перерва до 30.07.2012.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Приватного підприємства "Лючія" до Закритого акціонерного товариства "Приазовська екскавація" про стягнення заборгованості у розмірі 53939,13грн., у тому числі основного боргу у розмірі 47854,80грн., пені в розмірі 4816,29грн., 3% річних у розмірі 932,19грн., інфляційних втрат в розмірі 335,85грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що відповідно до умов договору поставки №10 від 22.06.2010 відповідач взяв на себе зобов'язання щодо оплати отриманого товару, однак у встановлений строк їх не виконав, у результаті чого за відповідачем утворилася заборгованість на загальну суму 47854,80грн.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав належним чином завірені копії: договору поставки №10 від 22.06.2010; видаткових накладних №РН-0000574 від 31.08.2011, №РН-0000641 від 31.08.2011, №РН-0000491 від 04.07.2011, №РН-0000546 від 21.07.2011, №РН-0000556 від 28.07.2011, №РН-0000379 від 31.05.2011, №РН-0000378 від 31.05.2011; рахунків-фактури №СФ-0000603 від 02.08.2011, №СФ-0000673 від 30.08.2011, №СФ-0000499 від 04.07.2011, №СФ-0000636 від 21.07.2011, №СФ-0000652 від 25.07.2011, №СФ-0000426 від 11.05.2011, №СФ-0000416 від 31.05.2011; довіреностей ААВ №999040 від 30.08.2011, ААГ №475660 від 20.07.2011, ААГ №475676 від 28.07.2011, ААВ №5366196 від 31.05.2011, ААВ №536565 від 05.05.2011 на отримання товарно-матеріальних цінностей; податкових накладних №6 від 03.08.2011, №70 від 31.08.2011; №4 від 04.07.2011, №62 від 21.07.2011, №72 від 26.07.2011, №91 від 31.05.2011, №90 від 31.05.2011; наказу №18 від 21.06.2010; акту звірки взаємних розрахунків станом на 04.05.2012.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою про оголошення перерви від 26.06.212.

Відповідачем через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву від 26.06.2012, у якому зазначено, що позивач має право вимагати від відповідача виконати обов'язки відповідно до договору, здійснити оплату грошових коштів за поставлений товар, але ніяк не вимагати стягнути грошові кошти.

Представник позивача клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляв, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши його пояснення, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд

В С Т А Н О В И В:

22.06.2010 між Приватним підприємством "Лючія", як продавцем (позивач) та Закритим акціонерним товариством "Приазовська екскавація", як покупцем (відповідач) укладено договір поставки №10 (далі - договір) строком дії, згідно п. 5.5 договору, до 31.12.2011.

Відповідно до п. 1 договору постачальник зобов'язався передати у власність покупця запасні частини до автомобілів (далі-товар), згідно з видатковими накладними на кожну партію товару, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар.

Згідно п. 1.3 договору реалізація товару за даним договором покупцеві здійснюється на умовах товарного кредиту.

Пунктом 2.1 договору визначено, що сума договору складає суму видаткових накладних на всі партії товару.

Датою передачі товару є дата підписання видаткової накладної (п.2.2 договору).

Відповідно до п. 3.3 договору покупець стає власником товару з моменту підписання видаткової накладної.

На виконання умов договору, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 79062,00грн., що підтверджується первинними бухгалтерськими документами, наданими позивачем, а саме: видатковими накладними, які містять підписи та печатки сторін: №РН-0000574 від 31.08.2011 на суму 7447,20грн., №РН-0000641 від 31.08.2011 на суму 1497,60грн., №РН-0000491 від 04.07.2011 на суму 608,40грн., №РН-0000546 від 21.07.2011 на суму 49226,40грн., №РН-0000556 від 28.07.2011 на суму 2760,00грн., №РН-0000379 від 31.05.2011 на суму 13200,00грн., №РН-0000378 від 31.05.2011 на суму 4322,40грн. та довіреностями на отримання товару: ААВ №999040 від 30.08.2011, ААГ №475660 від 20.07.2011, ААГ №475676 від 28.07.2011, ААВ №5366196 від 31.05.2011, ААВ №536565 від 05.05.2011 та податковими накладними: №6 від 03.08.2011, №70 від 31.08.2011; №4 від 04.07.2011, №62 від 21.07.2011, №72 від 26.07.2011, №91 від 31.05.2011, №90 від 31.05.2011; наказу №18 від 21.06.2010, копії яких містяться в матеріалах справи.

Також позивачем надано до матеріалів справи рахунки-фактури: №СФ-0000603 від 02.08.2011, №СФ-0000673 від 30.08.2011, №СФ-0000499 від 04.07.2011, №СФ-0000636 від 21.07.2011, №СФ-0000652 від 25.07.2011, №СФ-0000426 від 11.05.2011, №СФ-0000416 від 31.05.2011,

Відповідно до п. 2.2 договору оплата вартості партії товару, зазначена в п. 1.1 даного договору, здійснюється на умовах відстрочки платежу, у гривнях, прямим грошовим переказом на поточний банківський рахунок постачальника протягом 10 календарних днів з моменту передачі товару.

Оскільки відповідачем отримано товар у позивача без будь-яких зауважень, оплата повинна здійснюватись в терміни, передбачені сторонами у договорі. Однак, як зазначає позивач, відповідачем була здійснена часткова оплата у розмірі 31207,20грн., що підтверджується банківськими виписками, які надано до матеріалів справи позивачем.

Крім того, відповідачем було подано через канцелярію суду відзив на позовну заяву з доданими до нього платіжними дорученнями: №552 від 31.05.2011 на суму 10000,00грн., №750 від 14.07.2011 на суму 7000,00грн., № №822 від 26.07.2011 на суму 2760,00грн., №881 від 03.08.2011 на суму 3447,20грн., №1199 від 25.11.2011 на суму 3000,00грн., №30 від 12.01.2012 на суму 5000,00грн. в підтвердження часткової оплати позивачу заборгованості за поставлений товар.

За таких обставин, станом на момент вирішення справи судом, заборгованість відповідача становить 47854,80грн.

Оцінивши зміст договору, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором купівлі - продажу, який підпадає під правове регулювання норм статті 655-697 Цивільного кодексу України.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму п.1. ст. 655 Цивільного кодексу України.

Як визначено положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до умов укладеного договору.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте, судом встановлено, що відповідно до умов договору позивачем було здійснено поставку товару відповідачу, вартість якого відповідачем оплачена частково, станом на теперішній час заборгованість становить 47854,80грн.

Відповідачем не надано жодних доказів в підтвердження перерахування відповідачу коштів у розмірі 47854,80грн., а матеріали справи таких не містять.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення основної суми заборгованості у розмірі 47854,80грн. суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача за договором пеню в розмірі 4816,29грн. за період з 11.09.2011 по 04.05.2012, посилаючись на п. 4.5 договору.

Відповідно до п. 4.5 договору у разі порушення покупцем строку оплати, передбаченого. 2.2 цього договору, покупець оплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, що підлягає сплаті за кожен день прострочки.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Згідно із ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Розглянувши розрахунок пені суд приходить до висновку про невірне застосування позивачем розміру ставки НБУ за період нарахування, не врахування позивачем фактичної кількості днів у 2012 році та не врахування перебігу вказаного у ч.6 ст.232 Господарського кодексу України шестимісячного строку.

За розрахунком суду здійсненим за допомогою програми "Ліга "Калькулятори" по кожній накладній окремо з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та періоду нарахування та з урахуванням періоду нарахування пені, що визначений позивачем, а також з урахуванням часткових оплат, розмір пені за період з 11.09.2011 по 11.03.2012 становить 2999,41 грн., який і підлягає задоволенню. (Розрахунок пені здійснений судом по накладній від 21.07.2011 року на залишок суми боргу в сумі 42357,20 грн. за період з 11.09.2011 по 31.01.2012 та по накладним від 31.08.2012 на залишок суми боргу в сумі 5497,60 грн. за період з 11.09.2011 по 11.03.2012).

Враховуючи несплату відповідачем отриманого товару, позивач просить стягнути з нього 3% річних у розмірі 932,19грн. та інфляційних втрат у розмірі 335,85грн. за період з 11.09.2011 по 04.05.2012.

Матеріалами справи доведено, що строки виконання грошового зобов'язання відповідачем порушені, так як до пред'явлення позивачем позову щодо стягнення 3% річних та інфляційних фактично залишилось невиконаним грошове зобов'язання відповідача перед позивачем.

Стаття 625 Цивільного кодексу України не звільняє боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, за вимогою кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних, що позовні вимоги позивача про стягнення 3% річних в розмірі 932,19грн. обґрунтовані, арифметично вірні та підлягають задоволенню.

Перевіривши розрахунок позивача суми інфляційних втрат, суд визнає його не вірним, оскільки позивачем не вірно визначено індекс інфляції за період з 11.09.2011 по 04.05.2012.

За розрахунком суду здійсненим за допомогою програми "Ліга "Калькулятори" розмір інфляційних втрат за період з 11.09.2011 по 04.05.2012 становить 526,40грн., однак, суд не виходить за рамки позовних вимог, а тому з відповідача підлягає стягненню інфляційні втрати в розмірі 335,85грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Беручи до уваги викладене суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати підлягають розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Закритого акціонерного товариства "Приазовська екскавація" (пр. 1-го Травня, буд. 108 А, м. Маріуполь, Донецька область, 87500, ЄДРПОУ 01241361 з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) на користь Приватного підприємства "Лючія" (пров. Радгоспний, буд. 6, с. Азов, Розівський район, Запорізька область, 70330, ЄДРПОУ 25219337) основний борг у розмірі 47854 (сорок сім тисяч вісімсот п'ятдесят чотири) грн. 80 коп., пеню в розмірі 2999 (дві тисячі дев'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. 41 коп., 3% річних в розмірі 932 (дев'ятсот тридцять дві) грн. 19 коп., інфляційних втрат в розмірі 335 (триста тридцять п'ять) грн. 85 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 1555 (одна тисяча п'ятсот п'ятдесят п'ять) грн. 29 коп.,

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення повного рішення та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя Огороднік Д.М.

Дата складення повного рішення 02.08.2012