Рішення № 26077245, 07.06.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07.06.12 р. Справа № 5006/20/13/2012

Суддя господарського суду Донецької області Огороднік Д.М. при секретарі судового засідання Гончаровій І.Є., розглянувши матеріали

за позовом: Державного підприємства "Торезантрацит" в особі відокремленого підрозділу "Управління матеріальними ресурсами" Державного підприємства "Торезантрацит"

до Фізичної особи- підприємця ОСОБА_1

про стягнення 32696,19 грн.

представники сторін:

від позивача: Сагарда О.І.. - представник за дов.;

від відповідача: не з'явились;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Торезантрацит" в особі відокремленого підрозділу "Управління матеріальними ресурсами" Державного підприємства "Торезантрацит" звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості на загальну суму 32696,19грн., у тому числі 23200,03грн. основного боргу, 8862,41грн. пені, 448,15грн. 3% річних та 185,60грн. інфляційних витрат.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на укладений із відповідачем договір поставки П-40/011 від 14.02.2011.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем умов договору поставки №П-40/011 від 14.02.2011 в частині постачання продукції виробничо-технічного призначення у повному обсязі.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав належним чином завірені копії: договору поставки П-40/011 від 14.02.2011; специфікації №1 (додаток №1 до Договору поставки П-40/011 від 14.02.2011); платіжного доручення №1847 від 02.08.2012; рахунку-фактури №1 від 08.04.2011; претензії №1-04/01-227 від 06.02.2012.

Відповідач, який належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи ухвалами господарського суду від 11.04.2012, 08.05.2012, 29.05.2012 заявлені вимоги не оспорив, відзив на позовну заяву не надав, у судові засідання не з'явився. Ухвали суду, позовна заява надсилались відповідачу на усі відомі адреси, в тому числі на юридичну адресу згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, які повернулись на адресу суду у зв'язку із закінченням строку зберігання. За таких обставин та керуючись ст.64 Господарського процесуального кодексу України, відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ст.75 Господарського процесуального Кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. З урахуванням належного повідомлення про час та місце проведення судового розгляду обох сторін, судом забезпечено сторонам рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів та здійсненні інших процесуальних прав, з врахуванням наведеного, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин та вирішення спору по суті, згідно ст.75 Господарського процесуального Кодексу України.

Представник позивача клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляв, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши його пояснення, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд

В С Т А Н О В И В:

14.02.2011 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, як постачальником (відповідач) та Державним підприємством "Торезантрацит", як покупцем (позивач) укладено договір поставки П-40/011 (далі - договір) строком дії, якого згідно п.7.1 договору, до 31.12.2011.

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язався поставити у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (далі - продукція), а покупець прийняти поставлену в його власність продукцію та своєчасно оплатити її на умовах договору.

Пунктом 1.3 договору визначено, що кількість, терміни, ціна і якісні характеристики продукції узгоджуються сторонами в специфікаціях, що є невід'ємною частиною до договору

Пунктом 4.1 договору визначено, що ціни на продукцію, що поставляється, встановлюються сторонами у відповідній специфікації до даного договору.

Відповідно до п. 4.2 договору розрахунки, за поставлену продукцію за договором, здійснюються покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 20 (двадцяти) банківських днів з моменту поставки продукції.

Сторонами було складено та підписано специфікацію №1 (додаток №1 до договору), умовами якої передбачено постачання брусу дубового у кількості 7,25 куб.м на загальну суму 23200,03грн., строк постачання 14-15 березня 2011.

На виконання умов договору, 08.04.2011 відповідач пред'явив позивачу рахунок-фактуру №1 від 08.04.2011 на оплату 7,25 куб.м брусу дубового. Позивач платіжним дорученням №1847 від 02.08.2011 перерахував відповідачу кошти на загальну суму 23200,03грн.

Сторони не надали суду доказів того, що цей рахунок-фактура і платіжне доручення стосуються інших договорів. Тому суд вважає, що ці документи стосуються саме даного договору.

Оцінивши зміст зазначеної угоди, з якої виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм ст. 712 Цивільного кодексу України та ст.ст. 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (ст.ст. 655-697 Цивільного кодексу України).

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі - продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 Цивільного кодексу України (ст. 662 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Статтею 631 Цивільного кодексу України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Дослідивши зміст договору та додатку №1 до нього, суд відзначає, що сторони погодили строк поставки продукції до 15 березня 2011 року, строк оплати продукції позивачем,-протягом 20 банківських днів з моменту поставки продукції. Однак, відповідно до матеріалів справи, сторони своїми фактичними діями змінили умови договору, оскільки згідно пояснень позивача поставка товару у строки передбачені специфікацією не відбулась, натомість відповідач 08.04.2011 пред'явив позивачу рахунок №1 на оплату продукції, який позивачем задоволений шляхом перерахування платіжним дорученням від 02.08.2011 коштів на загальну суму 23200,03 грн.

За таких обставин, відповідач зобов'язаний здійснити поставку продукції протягом строку дії договору або протягом строку вказаного у вимозі позивача.

Позивачем до матеріалів справи не надано доказів звернення до відповідача з вимогою поставити продукцію у відповідні строки, тому суд приходить до висновку, що поставка продукції повинна була відбутися протягом строку дії договору, який відповідно до п. 7.1 договору закінчився до 31.12.2011 року та згідно пояснень позивача продовжений не був.

Матеріали справи не містять жодних доказів виконання відповідачем зобов'язань по договору та поставки ним продукції позивачу на суму 23200,03 грн., вартість якої позивачем оплачена. Відповідачем не доведено виконання ним зобов'язань по договору.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується факт перерахування позивачем відповідачу коштів на суму 23200,03 грн. за продукцію, яка відповідачем поставлена в порушення умов договору не була.

07.02.2012 позивач звернувся до відповідача з претензією про повернення коштів перерахованих по договору на суму 23200,03 грн. у зв'язку з відсутністю поставки продукції, яка відповідачем залишена без відповіді та виконання.

Стаття 193 Господарського кодексу України передбачає, суб'єкти господарювання та учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Аналогічне положення закріплено в ст. 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно з ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Згідно вказаних норм закону у позивача виникає альтернативне право вимагати передання оплаченого товару або вимагати повернення суми попередньої оплати, що в свою чергу породжує альтернативні обов'язки у відповідача.

Статті 670 та 693 Цивільного кодексу України як спеціальні норми закону не встановлюють строку виконання грошового зобов'язання по поверненню передоплати за товар у правовідносинах купівлі-продажу (поставки).

Спірним договором строк повернення постачальником суми передоплати, здійсненої покупцем, також не визначений.

В такому випадку необхідно застосовувати загальну норму закону, передбачену ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Вказаними нормами Цивільного кодексу України передбачається можливість виникнення обов'язку постачальника повернути попередню оплату, але тільки за наявності факту порушення ним строку поставки товару та пред'явлення покупцем вимоги постачальнику повернути сплачені кошти.

Позивач скористався своїм альтернативним правом вимагати повернення суми попередньої оплати та пред'явив вимогу щодо повернення суми передоплати. Відповідач зобов'язаний був повернути суму попередньої оплати протягом семи днів від дня пред'явлення вимоги.

Як встановлено вище, позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути суму попередньої оплати у розмірі 23200,03 грн. по договору за продукцію, яка відповідачем поставлена на була. Доказом відправки вимоги (претензії №1-04/01-227 від 06.02.2012) відповідачу є фіскальний чек №2297 від 07.02.2012 поштового зв'язку.

Виходячи з того, що вимога була відправлена 07.02.2012, семиденний строк повернення передоплати для відповідача наступив у період з 08.02.2012 по 14.02.2012 включно, а вже з 15.02.2012 почалося прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідачем не надано жодних доказів в підтвердження перерахування відповідачу коштів у розмірі 23200,03 грн., а матеріали справи таких не містять.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення коштів у розмірі 23200,03грн. суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 294,25 грн. за період з 10.08.2011 по 01.04.2012 та інфляційні втрати у розмірі 185,60 грн. за період з вересня 2011 по лютий 2012.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання.

Як встановлено судом вище, порушення виконання відповідачем саме грошового зобов'язання виникло з 15.02.2012, тому саме з цієї дати позивач має право нараховувати 3% річних та інфляційні втрати.

Рекомендація Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 року щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачає, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу за будь-який період необхідно щомісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.

Перевіривши розрахунок позивача 3% річних та інфляційних втрат, суд визнає його не вірним, оскільки позивачем не вірно визначений період з якого починається нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

За розрахунком суду розмір 3% річних за період з 15.02.2012 по 01.04.2012 становить 87,48 грн. (23200,03*3%*46/366), який і підлягає задоволенню.

За розрахунком суду розмір інфляційних втрат зробленим за допомогою програми "Ліга", "Калькулятори" за лютий 2012 становить 46,40 грн., який і підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 8862,41 грн. нараховану за період з 16.03.2011 по 01.04.2012 на підставі п. 5.2 договору.

Відповідно до п. 5.2. договору, у випадку не поставки (недопоставки) продукції в строки, передбачені відповідною специфікацією, постачальник сплачує покупцю штрафну неустойку у вигляді пені у розмірі 0,1% за кожний день прострочки поставки (допоставки) від вартості не поставленої (недопоставленої) продукції.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Згідно із ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Аналізуючи вказані положення закону, судом відзначається, що відповідальність у вигляді штрафних санкцій настає у разі невиконання та/ або неналежного виконання стороною договору своїх зобов'язань. Оскільки судом встановлено, що позивач в супереч погодженим умовам договору про оплату вартості продукції протягом 20 банківських днів з моменту поставки продукції, здійснив оплату її вартості не з дня поставки а наперед, то відповідно позивач сам змінив умови договору щодо строку поставки. Тому, як вже було зазначено вище, строк виконання відповідачем зобов'язання щодо поставки продукції позивачу залежив тільки від вимоги позивача, яку позивачем до матеріалів справи не надано та яку він міг пред'явити протягом строку дії договору. Отже, оскільки судом встановлено, що строк дії договору закінчився 31.12.2011 року, позивач протягом строку дії договору до відповідача з вимогою про поставку продукції не звертався, то відповідно відсутні підстави притягнення відповідача до відповідальності у вигляді штрафних санкцій.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 8862,41 грн. задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Судові витрати покладаються на відповідача.

В судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частина рішення.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1 з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) на користь Державного підприємства "Торезантрацит" в особі Відокремленого підрозділу "Управління матеріальними ресурсами" Державного підприємства "Торезантрацит" ( вул. Енгельса, буд. 88, м.Торез, Донецька область, 86600, ЄДРПОУ 32366906) основний борг у розмірі 23200 (двадцять три тисячі двісті) грн. 03коп., 3% річних у розмірі 87 (вісімдесят сім) грн. 72коп., інфляційні втрати у розмірі 46(сорок шість) грн. 40 коп., ,витрати по сплаті судового збору в розмірі 1609 (одна тисяча шістсот дев'ять) грн. 50коп., про що видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Повернути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства "Торезантрацит" в особі Відокремленого підрозділу "Управління матеріальними ресурсами" Державного підприємства "Торезантрацит" ( вул. Енгельса, буд. 88, м.Торез, Донецька область, 86600, ЄДРПОУ 32366906) надмірно сплачений судовий збір у розмірі 0 (нуль) грн. 50 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення повного рішення та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Дата складення повного рішення 11.06.2012

Суддя Огороднік Д.М.