Рішення № 26077021, 20.09.2012, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20.09.2012Справа №5002-32/2867-2012

Господарський суд Автономної Республіки Крим у складі судді Гризодубової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» в особі філії Кримської філії Українського державного центру радіочастот

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорноморська телерадіокомпанія»

про стягнення 13 788,60 грн.

Суддя Гризодубова А.М.

за участю представників:

від позивача - Шевченко Г.А., довіреність №5-7/86 від 04.01.2012р.;

від відповідача - Глінкіна О.О., довіреність б/н від 01.02.2012р.

Представникам роз'яснено права і обов'язки передбачені статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Суть спору: Державне підприємство «Український державний центр радіочастот» в особі філії Кримської філії Українського державного центру радіочастот звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорноморська телерадіокомпанія» про стягнення заборгованості по оплаті виконаних позивачем робіт, пов'язаних з користуванням радіочастотним ресурсом України в розмірі 13 788,60 грн.

Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.08.2012р. порушено провадження у справі та розгляд справи призначений на 28.08 2012р.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України. в судовому засіданні 20.09.2012р. оголошувалась перерва до 14.00ч. 20.09.2012р.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем обов'язків за договором в частині повної та своєчасної оплати послуг, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість, що і стало приводом для звернення позивача до суду із позовом про стягнення вказаної заборгованості у примусовому порядку.

Заявою від 10.09.2012р. позивач зменшив розмір позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 2 757,72грн., мотивуючи помилковим включенням її до суми боргу, в той час як зазначена заборгованість була сплачена відповідачем до дати звернення позивача до суду із дійсним позовом.

У судовому засіданні представник відповідача надав заяву про припинення провадження по справі у зв'язку із оплатою суми заборгованості.

Вказана заява прийнята судом до розгляду.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

04.04.2006 року між Державним підприємством «Український державний центр радіочастот» в особі філії Кримської філії Українського державного центру радіочастот та Товариством з обмеженою відповідальністю «Чорноморська телерадіокомпанія» укладений договір № 22322589/326 ( а.с. 36 т.1).

За своєю правовою природою, зазначений договір є договором надання послуг.

Згідно частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором

У відповідності до пункту 1.1 договору, виконавець виконує роботи, а замовник приймає та оплачує виконані роботи в порядку та умовах , передбачених договором.

Оплата робіт здійснюється щоквартально до 15 числа місяця поточного кварталу.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Пунктом 1 статті 538 Цивільного кодексу України визначено, що виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.

Беручі до уваги, що зазначені цивільно-правові зобов'язання мають двосторонній характер, тобто покладають як на одну, так і на іншу сторону певні обов'язки, і відповідно, кожна із сторін одночасно є боржником та кредитором, з точки зору виконання таке зобов'язання є зустрічними, тобто виконання свого обов'язку однією із сторін обумовлюється виконанням другою стороною свого обов'язку.

Пункт 4 статті 538 Цивільного кодексу України твердить, що якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Тобто, надання позивачем послуг (виконання взятих на себе зобов'язань) вже породжує з'явлення зустрічного зобов'язання відповідача оплатити ці послуги.

Так, на виконання умов договору позивачем надані послуги на загальну суму 13 788, 60 грн., що визнано відповідачем у відзиві на позов та оплачено в повному обсязі.

Проте, як вбачається з платіжних документів, заборгованість в розмірі 2 757, 72 грн. оплачена відповідачем платіжним дорученням № 566 від 09.08.2012р., тобто до звернення позивача із позовом до суду. Таким чином, заява подана позивачем в порядку статті 22 ГПК України щодо зменшення ціни позову на зазначену не може бути прийнята судом оскільки на момент звернення до суду у позивача вже було відсутнє право вимоги на цю суму і, відповідно, в цій частині у позові слід відмовити.

Крім того, 20.08.2012р. відповідач оплатив 2 757, 72 грн., відповідно до платіжного доручення № 609, 06.09.2012р. - 2000, 00 грн., 11.09.2011р. - 3 515, 44 грн., 19.09.2012р. - 2 757, 72 грн.

Пунктом 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин, провадження у дійсній справі підлягає припиненню в частині стягнення 11 030, 88 грн. у зв'язку з відсутністю предмету спору, оскільки ця сума відповідачем оплачена під час розгляду справи по суті.

Стосовно вимоги відповідача повернути судовий збір позивачеві з державного бюджету у зв'язку із припиненням провадження у справі, суд вважає за необхідне зазначити таке:

Так, у відповідності до пункту 5 статті 7 Закону України «Про судовий збір», судовий збір повертається в разі закриття провадження у справі.

Постановою Пленуму вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012р. «Про судове рішення» визначено, що в разі необхідності, в мотивувальній частині рішення суд може зазначити про урахування ним зокрема й постанов пленуму Вищого господарського суду України.

Господарський суд, в даному випадку посилається на визначення Вищім господарським судом України у пунктом 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р., позиції щодо судового збору в разі, якщо відбулося зменшення розміру позовних вимог, яке пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судові витрати у відповідній частині з урахуванням припису частини другої статті 49 ГПК покладаються на відповідача.

З урахуванням зазначеної позиції Вищого господарського суду України, беручи до уваги, що у даному випадку, необхідність розгляду дійсного спору в господарському суді викликано невиконанням відповідачем обов'язків, взятих на себе за договором, - сума заборгованості оплачена саме після звернення позивача до суду, що виключає повернення судового збору з бюджету.

Стаття 1 Закону України «Про судовий збір» твердить, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.

Справа розглянута судом із винесенням рішення, відповідач має відшкодувати позивачеві судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, як того вимагають приписи статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині 11 030, 88 грн., які були б стягнуті з відповідача, якщо б він не оплатив цю суму під час розгляду справи.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимоги відповідача про повернення судового збору з бюджету.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складене 20.09.2012р.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, пунктом 1-1 статі 80, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позову в частині стягнення 2 757, 72 грн. відмовити.

2. В іншій частині провадження у справі припинити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорноморська телерадіокомпанія» на користь Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» в особі філії Кримської філії Українського державного центру радіочастот 1 287, 60 грн. судового збору.

4. Наказ видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя А.М. Гризодубова