Рішення № 26076976, 18.09.2012, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18.09.2012Справа №5002-24/2529-2012

За позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі

до Фізичної особи-підприємця Дарчінян Армана Мгеровича

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державне підприємство Ялтинський морський торговельний порт

про стягнення 85533,21 грн. та розірвання договору оренди

Суддя Колосова Г.Г.

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача - Панна О.О., представник, дов. №5 від 23.01.2012;

Від відповідача - не з'явився;

Від третьої особи - Безрученко Н.О., представник, №юо-55 від 12.07.2012.

СУТЬ СПОРУ: Регіональне відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Фізичної особи-підприємця Дарчінян Армана Мгеровича, в якому позивач просить суд стягнути з відповідача суму боргу із орендної плати у розмірі 74326,31грн., пеню - 3149,46грн., штраф 10% - 7432,63грн., 3 % річних - 624,81грн., всього стягнути 85533,21 грн. та розірвати договір оренди індивідуального визначеного майна, що належить до державної власності від 11.11.2011 року № 1237 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі та Фізичною особою-підприємцем Дарчіняном Арманом Мгеровичем.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 26.07.2012 року по справі №5002-24/2529-2012 розстрочено сплату судового збору у розмірі 1984,88 грн.

У судовому засідання 13.08.2012 року представник позивача надав до суду докази оплати судового збору у розмірі 1984,88 грн., що підтверджується платіжним дорученням №368 від 07.08.2012 року (а.с. 32).

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач явку свого представника у судове засідання жодного разу не забезпечив. Про розгляд справи сповіщений належним чином, що підтверджується матеріалами справи (а.с.28).

Представник третьої особи у судовому засіданні 13.08.2012 року надав до суду письмові пояснення, згідно яких підтримує позицію позивача та просить суд задовольнити позовні вимоги.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строку встановленого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає, що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини, що склалися між сторонами, та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши|розгледівши| матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, представника третьої особи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд

ВСТАНОВИВ:

11.11.2011 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Орендодавець) в особі виконуючого обов'язки начальника Бруй В.В. з одного боку та фізичною особою-підприємцем Дарчінян А.М. (Орендар) з іншого боку, укладено договір оренди №1237 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності.

Відповідно до пункту 1.1 Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в термінове платне користування об'єкту нерухомого майна: нежитлові приміщення літ. 1-1-1-3; 2-1 загальною площею 29,4 кв.м. у будівлі касового павільйону портопункту Місхор, мощення на експлуатованій покрівлі загальною площею 54,67 кв.м. та мощення загальною площею 8,0 кв.м., що прилягає до касового павільйону, розташовані за адресою: м. Ялта, смт. Кореїз, Місхорський парк, 17А, що перебуває на балансі Державного підприємства «Ялтинський морський торговельний порт» код ЄДРПОУ 01125591, вартість об'єкту нерухомого майна визначено згідно зі звітом про оцінку на 01.12.2010 рік і становить без урахування ПДВ 199000,00 грн.

Згідно з пунктом 1.2 Договору майно передається в оренду з метою розміщення кафе з продажем товарів підакцизної групи.

Орендар вступає у строкове платне користування Майном у термін, зазначений у Договорі, але не раніше дати підписання Сторонами Договору та акта приймання-передачі Майна. Акт приймання-передачі орендованого державного майна з боку сторони, яка передає майно, підписується як Орендодавцем, так і Балансоутримувачем майна (пункт 2.1 Договору).

Відповідно до пункту 3.1 Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 №786, або за результатами конкурсу на право оренди державного майна становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку оренди - листопад 2010 року 13100,00 грн.

Згідно з пунктом 3.6 Договору орендна плата перераховується в державний бюджет і Балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця, що випливає за звітним. Платежі орендної плати розподіляються таким способом: 70% до державного бюджету, 30% орендної плати на розрахунковий рахунок Балансоутримувача.

Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Нарахування пені за несвоєчасну або не в повному обсязі перераховану орендну плату припиняється через один рік від дня, коли орендна плата повинна була бути сплачена пункт 3.7 Договору).

Згідно з пунктом 10.1 Договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, і діє з 11.11.2011 до 11.10.2014 року включно.

Актом приймання-передачі орендованого майна, який складений 11.11.2011 року передано нерухоме майно відповідно до договору оренди, який підписаний та скріплений відповідними печатками (а.с. 22).

09.04.2012 року за вих. №11-03-01209 на адресу відповідача була направлена претензія на суму 40034,29 грн., згідно якої позивач просить відповідача сплатити суму у розмірі 40034,29 грн. та розірвати договір оренди індивідуального визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності від 11.11.2011 року №1237. Дана претензія отримана Фізичною особою-підприємцем Дарчінян А.М. 21.05.2012 року (а.с. 15-16).

У відповідь на претензію відповідач повідомив, що з заборгованістю погоджується, однак у зв'язку з тяжким фінансовим становищем погасити заборгованість не має можливості, просить надати йому відстрочку по сплаті заборгованості строком на місяць (а.с.14).

Неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань призвело до утворення заборгованості перед позивачем за договором оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності у розмірі 74326,31 грн., що й стало приводом для звернення позивача з позовом до суду для стягнення заборгованості в примусовому порядку.

Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами Договору.

Приписами статті 759 Цивільного кодексу України, передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Виконання цивільних обов'язків згідно статті 14 Цивільного кодексу України здійснюється у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Таким чином, судом встановлено невиконання відповідачем своїх обов'язків за договором оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності та виникнення у позивача права на відмову від договору.

Матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності у розмірі 74326,31 грн., отже дана сума заборгованості повинна бути стягнута з відповідача

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 3149,46 грн. пені за період з 16.12.2011 року по 16.07.2012 рік.

Відповідно до пункту 3.7 Договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Згідно частини 2 статті 615 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Заявлена позивачем сума пені перерахована судом, підтверджується матеріалами справи та визнана судом обґрунтованою, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне задовольнити вимогу про стягнення пені у розмірі 3149,46 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути 3% річних від простроченої суми боргу за період з 16.12.2011 року по 16.07.2012 рік у розмірі 624,81 грн. та штрафу у розмірі 10% від суми заборгованості на 30.06.2012 року у розмірі 7432,63 грн.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України суд вважає таким, що кореспондуються зі статтею 536 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти.

Згідно частини 2 статті 615 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В даному випадку, пунктом 3.8 Договору передбачено, що у разі, якщо заборгованість з орендної плати становить загалом не менше ніж три місяці, Орендар також сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості у співвідношенні визначеному в п.3.6 цього Договору.

Перевіривши розрахунок позивача, суд вважає його обґрунтованим, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 624,81 грн. та штрафу у розмірі 10% у розмірі 7432,63 грн. підлягають задоволенню.

Також позивач просить суд розірвати договір оренди індивідуального визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності від 11.11.2011 року №1237.

Статтею 651 Цивільного кодексу України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно з частиною 3 статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Позивач вважає, що оскільки Орендар неналежно виконував свої обов'язки за договором оренди індивідуального визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності, щодо сплати орендної плати, у зв'язку з чим за ним утворилася заборгованість, це є підставою для розірвання договору оренди згідно з приписами частини 3 статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Дослідивши надані до суду документи, суд вважає вимогу позивача про розірвання договору оренди обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Доказів, що підтверджують зворотне, ніж встановлено судом, сторонами не надано, в той час, відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень способом, встановленим для доведення такого роду фактів.

Судовий збір покладається на відповідача згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення оформлено відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписано 20.09.2012.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Розірвати договір оренди індивідуального визначеного майна, що належить до державної власності від 11.11.2011 року №1237 укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі та Фізичною особою-підприємцем Дарчіняном Арманом Мгеровичем.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Дарчінян Армана Мгеровича на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі заборгованість із орендної плати у розмірі 74326,31грн., пеню - 3149,46грн., штраф 10% - 7432,63грн., 3 % річних - 624,81грн. та 2783,66 грн судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Г.Г. Колосова