Ухвала суду № 26066592, 13.09.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-19112/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Костенко Д.А.

Суддя-доповідач: Літвіна Н. М.

У Х В А Л А

Іменем України

"13" вересня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого -судді Літвіної Н.М.,

Суддів Коротких А.Ю.

Хрімлі О.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом»янському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 березня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НМПО»до Державної податкової інспекції у Солом»янському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення - рішення,-

В С Т А Н О В И В :

В грудні 2011 року позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом»янському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення -рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 березня 2012 року позов було задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Соло м'янському районі м. Києва №0002002307 від 08 червня 2011року.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідачі - Державна податкова інспекція у Солом»янському районі м. Києва, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Солом»янському районі м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2009 року по 31 березня 2011 року, за результатами якої складений Акт перевірки №63/0/23-07/34405983 від 23 травня 2011 року.

Відповідно до вказаного акту відповідачем встановлено порушення ТОВ «НМПО» абз. 4 п. п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№334/94-ВР від 28 грудня 1994 року, яке полягало в неправомірному включенні до складу валових витрат за 2010 рік вартості отриманих від ТОВ «ФІХ «Віойл»послуг відповідального зберігання у сумі 7 938, 00 грн. (без ПДВ), у зв'язку з нікчемністю договору зберігання №15/10 від 01 жовтня 2010 року.

Нікчемність правочину відповідач обґрунтовує порушенням кримінальної справи по факту фіктивного підприємства ТОВ «ФІХ «Віойл», невиконанням ним своїх податкових зобов'язань та відсутністю намірів на настання реальних правових наслідків, у зв'язку з чим згідно до ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215, ч. 2 ст. 228 ЦК, ст. 207 ГК такий правочин є нікчемним, оскільки не відповідає інтересам держави і суспільства.

Внаслідок вказаних дій занижено податок на прибуток у сумі 7 938, 00 грн., у тому числі за 2010 рік у сумі 7 938, 00 грн.

Не погоджуючись з встановленими порушеннями, 27 травня 2011 року позивач подав до ДШ у Солом'янському районі м. Києва заперечення на Акт перевірки, однак, до уваги вони прийняті не були, а висновки акту перевірки залишено без змін.

На підставі вказаного Акту ДПІ у Солом'янському районі м. Києва було прийняте податкове повідомлення-рішення №0002002307/0 від 08 червня 2011 року, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання зі сплати податку на прибуток, з урахуванням штрафних санкцій, у сумі 9 923,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач оскаржив його до Державної податкової адміністрації у м. Києві та Державної податкової служби України, проте повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги позивача - без задоволення у зв»язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено актом перевірки, між позивачем та ТОВ «ФІХ «Віойл»було укладено договір зберігання №15/10 від 01 жовтня 2010 року, витрати за яким у сумі 31 750, 00 грн. (без ПДВ) було включено до складу валових витрат за 2010 рік.

Згідно умов даного договору ТОВ «ФІХ «Віойл» (Зберігач) взяв на себе зобов'язання зі зберігання і повернути у збереженні предмет зберігання (майно), яке передане йому на зберігання позивачем (Поклажодавцем). Найменування та кількість майна зазначено у накладних на відповідальне зберігання. Термін зберігання з 01 жовтня 2010 року по 31 грудня 2010 року Вартість зберігання щомісячно складає 12 700, 00 грн.

Виконання господарських зобов'язань за цим договором оформлено: - накладними відповідального зберігання №1 від 01 жовтня 2010 року та №2 від 31 грудня 2010 року, які підтверджують передачу майна Зберігачу на його повернення позивачу; - актами здачі-прийняття робіт (надання послуг): №1 від 01 листопада 2010 року (за жовтень), №138 від 30 листопада 2010 року (за листопад), №465 від 31 грудня 2010 року (за грудень) на суму 12 700 грн. (в тому числі ПДВ - 2 116, 67 грн.) кожен, а також виписаними Зберігачем податковими накладними: від №2 від 01 листопада 2010 року, №138 від 30 листопада 2010 року, №465 від 31 грудня 2010 року, які засвідчують фактичне придбання та одержання послуг відповідального зберігання.

Позивачем проведено грошовий розрахунок за придбані послуги, що визнається і не заперечується сторонами та підтверджується зазначеними в акті перевірки корінцями квитанцій до прибуткового касового ордеру на оплату послуг на загальну суму 38 100, 00 грн.: №1 від 01 листопада 2010 року, №2 від 02 листопада 2010 року, №3 від 29 листопада 2010 року, №4 від 30 листопада 2010 року, №5 від 30 грудня 2010 року, №6 від 31 грудня 2010 року, звітами про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт №АО-0000017 від 30 листопада 2010 року, №АО-00000020 від 31 грудня 2010 року.

Відповідно до ст. 203 ЦК України - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно до ст. 215 ЦК України - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 207 ГК України - господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно до ст. 208 ГК України -якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідно ж до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»- підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Господарська операція згідно зі ст. 1 названого Закону -це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, з наведених законодавчих приписів вбачається, що наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків. При цьому господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту.

Зокрема, не може визнаватися право платника ПДВ на податковий кредит у тому разі, якщо відповідні товари ним реально не придбавалися, або якщо витрати на таке придбання реально не понесені тощо. При цьому посилання податкового органу чи суду на нікчемність правочину не є обов'язковою необхідною передумовою для розгляду господарських операцій як таких, що вчинені з порушенням вимог податкового законодавства.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції належним чином дослідив реальність господарських операцій,.

Виходячи із вимог ст. 71 КАС України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до п. 5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№334/94-ВР від 28 грудня 1994 року валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно до п. п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону - до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підго товкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у т.ч. витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.п. 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; - або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) -дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до абзац. 4 п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону - не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіж ними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена прави лами ведення податкового обліку.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, договір зберігання відповідає вимогам чинного законодавства та не порушує публічний порядок.

Крім того, виконання зобов'язань сторін за договором зберігання №15/10 від 01 жовтня 2010 року підтверджується первинними бухгалтерськими документами - видатковими та податковими накладними, актами виконання робіт(послуг), корінцями квитанцій оплати послуг тощо.

Як вбачається зі змісту акта перевірки, висновки відповідача ґрунтуються на положеннях транзитного акта невиїзної перевірки ТОВ «ФІХ «Віойл»№772/2301/37247619 від 10 березня 2010 року, в якому зазначено про нікчемність всіх укладених ТОВ «ФІХ «Віойл»правочинів, однак такі висновки є формальними і необ'єктивними, оскільки, як вірно встановлено судом першої інстанції, ґрунтуються не на даних бухгалтерського і податкового обліку, а лише на наявності постанови про порушення кримінальної справи №11270130, порушеної по факту створення фіктивного підприємства ТОВ «ФІХ «Віойл».

Однак, у зв»язку з відсутністю відповідних судових рішень та вироку суду в кримінальній справі даний акт перевірки не є належним і достатнім доказом у підтвердження фактів недійсності, фіктивності, нікчемності правочину, а також фіктивності контрагента.

Порушення кримінальної справи, в також неможливість податковим органом здійснити належний податковий контроль само по собі не свідчить про спрямованість правочинів на знищення майна держави чи відсутність господарських операцій і не позбавляє правового значення виданих за цими господарськими операціями первинних документів.

Актом перевірки не встановлено ухилення відповідачів від сплати податків та зборів, або відшкодування на їх користь податку з бюджету, внаслідок укладання договору зберігання, тобто, отримання певних преференцій у вигляді зменшення відповідачами розміру податкових зобов'язань внаслідок, зокрема, неправомірного зменшення бази оподаткування, одержання податкової пільги, застосування більш низької ставки податку, а також неправомірного одержання права на повернення (залік) або відшкодування податку з бюджету, внаслідок укладення таких правочинів, оскільки позивачем не виносилися податкові рішення про донарахування сум податку відповідачу.

Таким чином, підстав для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, оскільки воно відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом»янському районі м. Києва - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 березня 2012 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя Літвіна Н. М.

Судді: Коротких А. Ю.

Хрімлі О.Г.