Ухвала суду № 26052539, 06.09.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-2330/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Шарпакова В.В.

Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

"06" вересня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Киричуку Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2012 р. у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Гопак" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення рішення від 03.11.2011 № 0000952305, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2012 р. позов задоволено.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, звернувся до суду з апеляційною скаргою, де посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, виразив прохання скасувати це рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Судом першої інстанції, як і колегією суддів апеляційного суду, встановлено, що ДПІ у Дніпровському районі м. Києва проведено перевірку з питань дотримання ТОВ «Гопак»вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2010 року по 30 червня 2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2010 року по 30 червня 2011 року, за результатами якої складено акт від 19 жовтня 2011 року № 6246/23-522-30312864.

В акті встановлені наступні порушення позивачем, зокрема:

- пункту 5.1., підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (у редакції Закону України від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР, зі змінами та доповненнями) пункту 137.1 статті 137 Податкового Кодексу України в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму сумі 87567 грн., у тому числі за II квартал 2010 року в сумі 18104 грн., за III квартал 2010 року в сумі 10345 грн. за ІV квартал 2010 року в сумі 12520 грн., за І квартал 2011 року в сумі 16698 грн., за II квартал 2011 року в сумі 29900 грн.

- підпункту 7.2.6. пункту 7.2., підпункту 7.4.1., підпункту 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР та пункту 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 168460 грн., в тому числі за листопад 2010 року - 131524 грн., лютий 2011 року - 13642 грн., квітень 2011 року - 5383 грн., травень 2011 року - 17911 грн. та завищення р. 9 (від'ємне значення) за червень 2006 року - 3228 грн.

На підставі вищезазначеного, відповідачем винесено податкове повідомлення - рішення від 03 листопада 2011 року № 0000952305, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 97 810, 00 грн. (з яких за основним платежем - 87 567,00 грн., за штрафними санкціями - 10 243,00 грн.).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність винесення податкового повідомлення - рішення від 03 листопада 2011 року № 0000952305, аргументуючи свою позицію наступним.

Відповідач не довів, що відомості, закріплені в наданих позивачем первинних документах, якими зафіксовано здійснення господарських операцій з ДП «Продмережа», ДП «Мережа-Трейд», ТОВ «Край», ТОВ «Край-2», ТОВ «Адвентіс», ТОВ «Фоззі-Фуд», не відповідають реальним взаємовідносинам сторін.

Колегія суддів погоджується з обґрунтуванням окружним судом свого рішення тим, що платники податків при формуванні показників податкової звітності повинні опиратися на первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інші документи, пов'язані з обчислення податків та зборів, ведення яких передбачено діючим законодавством.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинним являється документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; первинні документи мають силу лише при фактичному здійсненні господарської операції.

Колегія суддів звертає увагу на те, що для підтвердження даних податкового обліку мають братися до уваги лише ті документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції, тобто події, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

На підтвердження товарності операцій з контрагентами, в матеріалах справи містяться копії рахунків - фактур, актів прийму-передачі виконаних робіт, зокрема: копія Договору поставки № 8 від 02 жовтня 2009 року, № 943 від 01 квітня 2011 року, укладеного між позивачем (Постачальник) та ТОВ «Фоззі-Фуд»(Покупець), відповідно до пункту 1.1. якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець прийняти та оплатити Товар ТМ «Повна чаша»відповідно до умов Договору, у відповідності до Замовлення, супровідної документації і прийнятих Сторонами змін і доповнень до Договору, що є невід'ємною частиною даного договору. Відповідно до Додатку № 2а до Договору № 8 від 02 жовтня 2009 року Постачальник постачає стерилізоване повидло.

Крім цього, в матеріалах справи містяться копії актів здачі прийняття робіт, в яких зазначено, що замовник (ТОВ «Гопак») та виконавець (ТОВ «Фоззі-Фуд») складеними актами підтверджують проведення робіт за Договором № 73-Р/10 від 01 березня 2010 року з надання послуг з мерчендайзинга, логістики на суму 916, 67 грн., 1250,00 грн., 18 165, 40 грн. відповідно.

В свою чергу, відповідно до умов Ліцензійного договору № 215-Т3 про право використання знаку для товарів і послуг від 01 березня 2010 року, укладеного між ЗАТ «Фоззі»(Ліцензіар) та ТОВ «Гопак»(Ліцензіат), Ліцензіар надає Ліцензіатові на строк дії цього Договору дозвіл (невиключну ліцензію) на користування Знаком, вказаним в свідоцтві на знак для товарів і послуг № 79222, виключно для маркування Товарів, для яких заявлено Знак, що постачаються Ліцензіатом відповідно до Договору № 8 від 02 жовтня 2009 року.

На підтвердження товарності господарських операцій позивача із ТОВ «Адвентіс»колегією суддів встановлено, що 01 лютого 2010 року між ТОВ «Гопак»(Постачальник) та ТОВ «Адвентіс»укладено Договір поставки № 1718/13, річну угоду на 2010 рік, Договір поставки № 11046 від 01 лютого 2011 року, надано копії актів приймання - передачі виконаних робіт № УК-АПУ-00014926 від 31 грудня 2010 року, № УК-АПУ-00012328 від 30 листопада 2010 року, № УК-АПУ-00010600 від 31 жовтня 2010 року тощо та рахунків -фактур № УК-АПУ-00014926 від 31 грудня 2010 року, № УК-АПУ-00012328 від 30 листопада 2010 року, № УК-АПУ-00010600 від 31 жовтня 2010 року за змістом яких ТОВ «Адвентіс»(Постачальник) надало ТОВ «Гопак»(Замовнику) послуги (передпродажні послуги, послуги з централізації поставок, послуги з просування торгової марки, особливе розміщення товару) на загальні суми 10 504, 17 грн., 9 919, 95 грн., 6689,80 грн. відповідно.

Також в матеріалах справи наявні копії графіків поставок, специфікації товарів, додаткові угоди, що складались та підписувались протягом 2010-2011 років.

На підтвердження товарності господарських операцій позивача із ТОВ «Край-2»в матеріалах справи міститься копія акту прийому-передачі робіт № 285 від 20 жовтня 2010 року, за яким позивачу надано маркетингові послуги на загальну суму 2083,33 грн.

Відповідно до копій актів прийому - передачі ДП «Мережа-Трейд»надає позивачу рекламі послуги згідно договору МТБР38 від 01 січня 2010 року

Відповідно до Договору поставки № 35 від 08 вересня 2003 року, позивач надає послуги ТОВ «Край»з постачання та передачі у власність товарів, зазначених у додатках до Договору.

При цьому, на підтвердження періодичності здійснюваних господарських операцій, в матеріалах справи наявні копії листків замовлень (Додаток 1 до Договорів поставок), паспортів артикулів, специфікацій товарів, додаткових угод.

Крім того, на підтвердження оплати вищезазначених рахунків-фактур вказують банківські виписки за 2010-2011 роки з ПАТ «Комерційний банк «Акордбанк», ПАТ «Комерційний банк «Актив-банк», з яких вбачається рух коштів на рахунках позивача, як наслідок перерахування коштів контрагентами, зокрема, ДП «Продмережа», ДП «Мережа-Трейд», ТОВ «Край», ТОВ «Край-2», ТОВ «Адвентіс», ТОВ «Фоззі-Фуд»за надання послуг, тощо відповідно до умов вищезазначених договорів.

Тобто, укладені позивачем з контрагентами договори потягнули за собою зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, тому підстави не брати до уваги наявні первинні документи - відсутні.

Наявні матеріали справи вказують на те, що при укладений договір з контрагентами позивач мав всі документальні підтвердження правосуб'єктності цих контрагентів, які відповідно до витягу з ЄДРПОУ були належним чином зареєстровані. Діюче ж законодавство не зобов'язує та не наділяє юридичних осіб правом перевірки на відповідність законодавству установчих документів своїх контрагентів по угодах.

По змісту ж п. 1.4 статті 1, п.п. 7.2.3 п.7.2 ст. 7, п.п. 7.2.6 п.7.2 ст. 7, п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7, п.п. 7.4.5, п.7.4 ст. 7 та п.п. 7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»об'єктом оподаткування являються операції з поставки товарів та послуг, тобто будь -які операції за цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію; у момент виникнення податкових зобов'язань у продавця складається податкова накладна у двох примірниках, яка видається поставляючим послуги (товар) платником податку отримувачу та є підставою для нарахування податкового кредиту; датою виникнення податкових зобов'язань з поставки вважається дата, що припадає на податковий період, протягом якого кошти від покупця зараховуються на банківський рахунок платника податків; не підлягають включенню до складу податкового кредиту лише суми сплаченого податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними; сума податку, що підлягає сплаті визначається, як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного періоду.

Так, з приписів даних правових норм випливає, що до складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні послуг при їх отриманні, якщо платник податку мав підстави включити витрати на отримання послуг до складу валових витрат відповідно до вимог ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Пунктом 5.1. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що валові витрати це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів, (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Витрати позивача на оплату вказаних вище послуг безпосередньо пов'язані з його господарською діяльністю, а тому правомірно віднесені позивачем до його валових витрат відповідно до п. 5.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Пункти 5.3 5.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не містять у собі ніяких обмежень щодо включення витрат саме по оплаті послуг мерчандайзингу (пов'язаних з господарською діяльністю підприємства) до його валових витрат.

В законодавчих актах України не встановлено переліку конкретних документів, необхідних для віднесення витрат підприємства до складу валових витрат. У той же час, зазначений Закон у якості таких підтверджуючих документів вказує як "розрахункові", "платіжні", так і "інші документи".

Таким чином, за своїм змістом, вказані норми закону не дозволяють включати витрати підприємства у валові тільки у тому разі, якщо ці витрати не підтверджені будь-яким документом ані розрахунковим, ані платіжним, ані іншим документом.

Як встановлено судом першої інстанції, під час перевірки позивачем були надані відповідні документи.

Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" вказує, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому законі, не дозволяється.

Вказані висновки судів також підтверджені листом Державної податкової адміністрації України від 28.01.2010 р. № 806/6/23-4016/40, зі змісту якого вбачається, що під терміном "мерчандайзинг" слід розуміти новий напрямок торгового маркетингу. Перш за все це викладка та розміщення товару в місці роздрібного продажу; забезпечення відповідного асортименту і достатньої кількості товару; організація локальної реклами (установлення на торговій точці спеціального фірмового обладнання (холодильники, дисплеї, стелажі, полиці і т. п.), конструкцій презентаційного характеру (тумби, виставкові стійки, рекламні стенди, підставки під рекламні матеріали тощо), поліграфічної рекламної продукції (буклети, плакати, гірлянди, прапорці і т. п.), організація на місці продажу рекламних акцій у вигляді дегустацій, безкоштовної роздачі та ін ); аналіз показників продажів; рішення певних питань цінової політики про граничну торговельну надбавку; інструктаж продавців роздрібних магазинів щодо споживчих характеристик товару, методів мотивації споживачів і т. п.

Мерчандайзинг - це частина процесу маркетингу, яка визначає методику продажу товару в магазині. У діючих нормативно-правових актах України визначення терміну "мерчандайзинг" відсутня.

При цьому в Класифікаторі професій ДК 003:2005, затвердженому наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 26.12.2005 р. N 375, передбачений такий вид професійних назв робіт, як "мерчендайзер".

Що стосується правомірності угод, що передбачають витрати на мерчандайзинг, то основними нормативно-правовими актами, що визначають види, вимоги, порядок укладення господарських договорів, є Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України.

Так, відповідно до статей 626 - 628 Цивільного кодексу України під договором слід розуміти домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Що стосується укладення договорів з надання послуг, то ст.901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням іншої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Тобто суб'єкту господарювання при укладанні угод з надання послуг з мерчандайзингу слід керуватися в першу чергу вищевказаними нормативно-правовими актами.

Питання податкового обліку витрат платника податку, пов'язаних із просуванням на ринку товарів (робіт, послуг), наведено у листі ДПА України від 29.07.2008 р. № 15176/7/15-0217

У той же час, з метою належної організації адміністрування податку на прибуток Державна податкова адміністрація України у своєму листі від 29.07.2008 р. № 15176/7/15-0217 "Про податковий облік витрат на маркетинг" роз'яснила офіційну позицію стосовно врегулювання спірних правовідносин з урахуванням їх специфіки.

Зі змісту вказаного Листа вбачається, що витрати на маркетинг, які мали місце у межах спірних правовідносин відносяться до витрат подвійного призначення, для яких пунктом 5.4 ст. 5 Закону № 334/94-ВР передбачено особливий порядок податкового обліку.

Зокрема, абзацом першим підпункту 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону встановлено, що до складу валових витрат платника податку включаються витрати на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку. При цьому підпунктом 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 Закону встановлено, що не включається до складу витрат платника податку готівка, витрачена на цілі, визначені підпунктом 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону.

Отже, витрати на маркетинг відображаються у складі валових витрат лише у разі, якщо вони відповідають витратам на передпродажні та рекламні заходи, які зазначені в підпункті 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону (зокрема, послуги по розміщенню продукції в місцях продажу, послуги з очищення, фасування, оперативного поповнення обсягів товарів на стелажах, розміщення інформації про товар тощо).

При цьому відповідно до вказаного підпункту Закону платник податку має право включити до складу валових витрат витрати на маркетинг стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) таким платником. Тобто зазначені витрати мають бути безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю платника податку.

Згідно з абзацом четвертим пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому діючим законодавством не встановлено конкретного переліку документів для підтвердження витрат на маркетинг.

Отже, для включення витрат на маркетинг до складу валових витрат необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", які, зокрема, підтверджують факт отримання маркетингових послуг від іншої особи, а також підтвердження зв'язку понесених витрат із господарською діяльністю платника податку.

Апеляційна інстанція вважає, що судом першої інстанції в повній мірі досліджені обставини справи та вірно встановлені обставини по справі, а рішення прийнято відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність прийнятого ним рішення, його позиція не узгоджується з нормами матеріального права.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби -залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2012 р. -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М

Степанюк А.Г.

Повний текст ухвали виготовлено 11.09.2012.