Постанова № 26038669, 10.09.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" вересня 2012 р. м. Київ К-34758/09

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

за участю секретаря Корженкової І.О.

представника відповідача-3 Диби Ю.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва та Державної податкової інспекції у Суворівському районі м.Одеси

на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 28.11.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2009

у справі №7/109

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство з іноземними інвестиціями «Обімет»

до 1) Державної податкової інспекції у Суворівському районі м.Одеси, 2) Головного управління Державного казначейства України в м.Києві, 3) Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 28.11.2007, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2009, позов ТОВ «Підприємство з іноземними інвестиціями «Обімет»задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Суворівському районі м.Одеси від 12.01.2007 №0000082301/0. Зобов'язано ДПІ у Печерському районі м.Києва надати ГУ Державного казначейства України в м.Києві висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету ТОВ «Підприємство з іноземними інвестиціями «Обімет»протягом п'яти робочих днів з моменту набрання постановою законної сили. В решті позовних вимог відмовлено.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідачів 1 та 3 у яких ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові повністю, з підстав порушення норм матеріального права.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем-1 проведено документальну невиїзну перевірку з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за серпень, вересень, жовтень 2005 року, в рахунок майбутніх платежів за квітень, травень 2005 року, за результатами якої складено акт №34/23-50/14291863 від 12.01.2007.

За висновками акта перевірки позивачем завищено суми податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню після погашення податкових зобов'язань платника протягом трьох наступних звітних періодів у квітні 2005 року на 126386,41 грн., травні 2005 року на 101648,23 грн., завищено суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за серпень 2005 року на 117241,32 грн., за вересень 2005 року на 43639,17 грн., за жовтень 2005 року на 11666,67 грн. у зв'язку з порушенням п.п.1.3, 1.8 ст.1, пп.7.4.4, п.7.4, пп.7.7.7 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №0000082301/0 від 12.01.2007 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 400581,80 грн. та нараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 10869,21 грн. та штрафні (фінансові) санкції -5434,61 грн.

Підпунктом 7.4.1 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов, обґрунтував своє рішення дотриманням позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість»при формуванні податкового кредиту, з огляду на те, що суми податку, сплаченого у відповідному звітному періоді, у зв'язку з придбанням товарів, віднесені до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних виданих контрагентами позивача з дотриманням вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 цього Закону. Проведення позивачем оплати в повному обсязі та реальність зазначених операцій документально підтверджено, та не спростовано відповідачами.

З аналізу норм пп.7.7.1 -7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», виходячи з суті бюджетного відшкодування, розкритій в п. 1.8 ст. 1 названого Закону, що полягає у поверненні з бюджету надмірно сплаченого податку, необхідною умовою бюджетного відшкодування виступає фактична сплата цього податку постачальнику товарів (послуг) в ціні придбання таких товарів (послуг).

Доводи касаційних скарг правильності висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість постачальниками у ланцюгу постачання товару не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість»не ставить таке право платника податку на додану вартість в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов'язань та сплати ними сум податків до державного бюджету.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Враховуючи наведене, висновки судів попередніх інстанцій про протиправність оскаржуваного рішення податкового органу ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Разом з тим, вимоги про зобов'язання податкового органу надати відділенню державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, за своїм змістом не відповідають матеріально-правовому способу захисту порушеного права, визначеному законом, і не підлягають розгляду в суді.

Правовідношення щодо повернення з бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) з підстав, передбачених законом, виникає між платником податків, зборів (обов'язкових платежів) та державою в особі відповідного органу державної податкової служби, на який згідно із Законом України «Про державну податкову службу в Україні»покладені повноваження по здійсненню контролю за своєчасною та правильною сплатою до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів), та відповідного територіального органу Державного казначейства України з огляду на запроваджену Бюджетним кодексом України казначейську форму обслуговування Державного бюджету.

У разі невідшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ право платника порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, а тому способом захисту цього права має бути вимога про стягнення зазначених коштів (відшкодування заборгованості).

Встановлений підпунктами 7.7.4 -7.7.8 пункту 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»порядок дій платника податку, податкового органу та органу Державного казначейства України по отриманню (виплаті) бюджетного відшкодування не означає, що в разі виникнення спору щодо права платника податку на отримання бюджетного відшкодування юридичним засобом захисту порушеного права в суді є інший, ніж позов про стягнення з Державного бюджету України суми бюджетного відшкодування, оскільки право платника податку на отримання бюджетного відшкодування не ставиться в залежність від тієї обставини, чи був податковим органом поданий територіальному органу Державного казначейства України відповідний висновок.

З огляду на викладене, рішення судів попередніх інстанцій в частині зобов'язання податкового органу надати відділенню державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету підлягають скасуванню, із закриттям провадження у справі, а в частині відмови в позові про стягнення бюджетної заборгованості - скасуванню із прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 157, 220, 221, 223, 229, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва та Державної податкової інспекції у Суворівському районі м.Одеси задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 28.11.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2009 в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати.

Прийняти в цій частині нову постанову. Позов задовольнити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство з іноземними інвестиціями «Обімет» ( код ЄДРПОУ 14291863, м.Київ, вул.Кіквідзе, 13) суму бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за квітень-травень, серпень-жовтень 2005 року в сумі 400581 (Чотириста тисяч п'ятсот вісімдесят одна) грн. 80 коп.

В частині зобов'язання ДПІ у Печерському районі м.Києва надати Головному управлінню Державного казначейства України в м.Києві висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету Товариству з обмеженою відповідальністю «Підприємство з іноземними інвестиціями «Обімет», протягом п'яти робочих днів з моменту набрання постановою законної сили судові рішення скасувати з закриттям провадження у справі в цій частині.

В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство з іноземними інвестиціями «Обімет» (код ЄДРПОУ 14291863, м.Київ, вул.Кіквідзе, 13) 3 (Три) грн. 40 коп. судових витрат.

Постанова вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді О.М.Нечитайло

Н.Г.Пилипчук