Постанова № 26038587, 02.08.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 серпня 2012 р. Справа № 2-а- 6646/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Короткової О.В.,

за участю секретаря Кікояна Г.О. та представників

позивача: Сімаковича П.Ю.,

відповідача: Гадяцької Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РєзиноДеталь»

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «РєзиноДеталь» (далі -позивач), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі -відповідач), в якому просить суд: скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Державної податкової служби від 15.05.2012 р. № 0000841530.

В обґрунтовування позову зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення, прийняте відповідачем без достатніх правових підстав, з перевищенням повноважень, а отже є повністю незаконним і підлягає скасуванню.

З огляду на зазначене, позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд ухвалити рішення про їх задоволення.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, зазначив, що порушення, встановлені у ході перевірки позивача, зафіксовані належним чином в акті перевірки, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте на цілком законних підставах та відповідає чинному законодавству, у зв'язку із чим просив у задоволенні позову відмовити.

Суд, розглянувши та дослідивши подані документи і матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду зави і вирішення спору по суті в їх сукупності, дійшов наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів позивач з 31.07.2008 р. перебуває на обліку у Державній податковій інспекції у Московському районі м. Харкова в якості платника податків, що підтверджується довідкою про взяття на облік платника податків.

Представниками податкової інспекції було проведено камеральну перевірку даних, задекларованих позивачем у податковій звітності з податку на додану вартість за лютий 2012 року, за результатами якої складено акт перевірки від 19.04.2012 р. №554/15-315/23001195.

Із акту перевірки вбачається, що відповідачем визнано незаконним включення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 21.481,42 грн. протягом лютого 2012 року, оскільки підставою для включення вказаної суми до податкового кредиту стали отримані від контрагента -ТОВ «Промспецконсалтинг», податкові накладні за придбані товари, у той час як рішенням ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова від 14.10.2011 р. №82/15-02-036 було анульовано реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ «Промспецконсалтинг». З огляду на вказане, відповідачем зроблено висновок, що видані контрагентом позивача податкові накладні не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування складу податкового кредиту позивачем.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом було прийнято оскаржуване у даній справі податкове повідомлення-рішення від 15.05.2012 р. №0000841530, яким визначено позивачу податкові зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 28.965,00 грн., з яких за основним платежем -19.310,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -9.655,00 грн.

Проте, зазначені доводи податкової інспекції є передчасними та помилковими з огляду на таке.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абз. 1 цього пункту.

Водночас, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 р. №996-XIV (з наступними змінами та доповненнями) визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

З наведених законодавчих приписів вбачається, що будь-які документи, (у тому числі, договори, накладні рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарських операцій.

Відповідно до статті 1 зазначеного Закону, господарську операцію визначено, як дію або подію, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Зазначене цілком кореспондує нормам Податкового кодексу України, зокрема -пункту 138.2 статті 138, відповідно до якого витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і збереження яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, з правового аналізу наведених нормативних приписів вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, положеннями пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку заставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, чинне законодавство необхідною умовою для включення сплачених у ціні товарів сум податку на додану вартість визначає факт придбання платником податку таких товарів із метою їх використання у господарській діяльності.

Судом встановлено, що у перевіряємому періоді, а саме -лютому 2012 року, позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Промспецконсалтинг».

Так, між ТОВ «Промспецконсалтинг»(продавець) та ТОВ «РєзиноДеталь»(покупець) було укладено договір купівлі-продажу від 17.01.2011р. №27.

Відповідно до умов вказаного договору продавець зобов'язався передати позивачу товарно-матеріальні цінності, а саме -сировину, арматуру для виготовлення подушок двигуна трактору Т-150, деталі, які використовуються у нафтопереробній промисловості, запчастини до сільськогосподарської техніки та надати всі необхідні документи на товар, а позивач - оплатити товар відповідно до умов договору.

Судом досліджено та встановлено обставини реальності здійснення позивачем спірної господарської операції, а саме -видаткові накладні: від 01.02.2012 р. №3, №4, від 10.02.2012 р. №28, від 21.02.2012 р. №62; податкові накладні: від 01.02.2012 р. №3, №4 від 10.02.2012 р. №35 від 21.02.2012 р. №62, банківські виписки по розрахункам, що підтверджують оплату за придбаний товар; товарно-транспортні накладні від 01.02.2012 р. №01/02/1, від 10.02.2012 р. №10/02/1, від 21.02.2012 р. №21/02/1.

Крім того, позивачем на підтвердження зв'язку між фактом придбання товарів та його господарською діяльністю надано суду документи, що підтверджують подальшу реалізацію придбаних товарів, а саме - видаткові накладні, довіреності на отримання товарів, договори купівлі-продажу, податкові накладні (а.с. 85-118).

Податковим органом ні у письмових запереченнях, ні під час слухання справи у судовому засіданні не було спростовано та навіть не ставилося під сумнів питання реальності вчинення спірної господарської операції, як не було здійснено цього дослідження і під час проведення відповідної перевірки.

Слід зазначити, що вказані правовідносини у сфері оподаткування регулюються також підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, положеннями якого встановлено презумпцію правомірності рішень платнику податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків. Зазначена норма поширюються і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків складу податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом наведеної норми, податковий кредит вважається сформованим платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Як вбачається з акту перевірки та підтверджено представником податкової інспекції у судовому засіданні єдиною підставою для неврахування суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту є те, що 14.10.2011 р. рішенням Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Харкова було анульовано свідоцтво реєстрації платника на додану вартість контрагента позивача -ТОВ «Промспецконсалтинг».

Однак, суд звертає увагу на те, що Харківським окружним адміністративним судом у справі №2-а-14157/11/2070 була ухвалена постанова від 17.11.2011р., якою визнано протиправним та скасовано рішення Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Харкова від 14.10.2011р № 83/15-02-036 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «Промспецконсалтинг», зобов'язано Державну податкову інспекцію в Жовтневому районі м. Харкова поновити реєстрацію ТОВ «Промспецконсалтинг», як платника податку на додану вартість шляхом внесення запису про скасування (відміну) анулювання реєстрації до Реєстру платників податку на додану вартість.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2012 р. зазначену постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2011 р. у справі №2а-14157/11/2070 залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.05.2012 р. податковій інспекції було відмовлено у відкритті касаційного провадження на зазначені судові рішення.

Таким чином, постанова Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2011р. у справі №2а-14157/11/2070 набрала законної сили.

Відповідно до статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно зі статтею 14 КАС України, постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

Процесуальними положеннями частини 1 статті 72 КАС України передбачено, що обставини встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Зважаючи на те, що названі судові рішення набрали законної сили, відповідне рішення податкового органу про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість вважається протиправним з моменту його прийняття.

Відтак, протиправно анульоване свідоцтво платника податку на додану вартість слід вважати чинним протягом усього часу від моменту його видачі, у тому числі у період від дати прийняття протиправного рішення про анулювання такого свідоцтва до набрання чинності відповідним рішенням суду.

Зважаючи на викладене, судом встановлено, що на момент вчинення спірної господарської операції контрагент позивача був наділений правом видавати податкові накладні.

Крім того, суд зазначає, що пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктами 201.8, 201.9, 201.10 ст. 201 вказаного кодексу визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Зважаючи на наведені законодавчі приписи, а також встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку щодо правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по податковим накладним, отриманим від контрагента ТОВ «Промспецконсалтинг».

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної процесуальної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Тобто, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «РєзиноДеталь»є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Керуючись ст.ст. 158-163, 185, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України Харківський окружний адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «РєзиноДеталь»задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 15.05.2012 р. №0000841530.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РєзиноДеталь»судовий збір у розмірі 289,65 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя О.В.Короткова

Повний текст постанови виготовлено та підписано 02 серпня 2012 року.