Постанова № 26038449, 11.09.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

місто Київ

в порядку письмового провадження

11 вересня 2012 року № 2а-9649/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Блажівської Н. Є., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармастор» до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва провизнання протиправним та скасування частково податкового повідомлення-рішення

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Відповідно до меж заявлених позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «Фармастор»(надалі також -«Позивач», ТОВ «Фармастор») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва (надалі також -«Відповідач», «ДПІ у Подільському районі м. Києва») про визнання протиправним та скасування частково податкового повідомлення-рішення від 29 лютого 2012 року № 0000142330.

Позовні вимоги мотивовані тим, що податкове повідомлення-рішення від 29 лютого 2012 року № 0000142330 прийнято всупереч положень Податкового кодексу України, на основі безпідставних висновків та невірного застосування норм податкового законодавства та законодавства у сфері інтелектуальної власності. Згідно пояснень представника Позивача, суми роялті сплачені ним нерезиденту України правомірно включено до складу валових витрат, в зв'язку з тим, що право власності на об'єкт інтелектуальної власності виникло у Позивача на території України не вперше, оскільки заявка на знак товарів та послуг контрагентом Позивача була подана ще до реалізації прав інтелектуальної власності ТОВ «Фармастор».

Представник Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва в судовому засіданні 28 серпня 2012 року проти позовних вимог заперечувала, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність, та просила відмовити в їх задоволенні з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов та додала, що Позивачем неправомірно включено до складу валових витрат суми роялті, оскільки використання знаку на товари та послуги «Доброго Дня»ТОВ «Фармастор»використано вперше, що виключає правові підстави, відповідно до статті 140 Податкового Кодексу віднесення до складу валових витрат сум роялті сплачених нерезиденту України відносно об'єкта право інтелектуальної власності на який відбулось вперше.

На судове засідання 6 вересня 2012 року Державна податкова інспекція у Подільському районі міста Києва явку уповноваженого представника не забезпечила, про причини неявки суду не сповістила, про дату та час судового засідання повідомлена належним чином.

В той же час, представником Відповідача, вже після переходу суду слухання справи в порядку письмового провадження, було подано клопотання про зупинення провадження у праві з метою збору додаткових доказів. З цього приводу, Суд звертає увагу на те, що рішення Відповідача судом оцінюється на предмет його достовірності вимогам чинного законодавства на момент його прийняття, а тому обґрунтування раніше прийнятого рішення доказами здобутими після винесення такого рішення не можуть братись Судом до уваги.

Частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, та неявку представника Відповідача, належним чином повідомленого про дату та час судового засідання, на підставі вимог частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалив розглядати справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В

Державною податковою інспекцією у Подільському районі міста Києва було проведено виїзну планову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармастор»з питань дотримання вимог чинного законодавства за період з 1 липня 2010 року по 30 вересня 2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 1 липня 2010 року по 30 вересня 2011 року

За результатами вищевказаної перевірки Відповідачем було складено Акт від 17 лютого 2012 року № 92/23-304/34048360, яким встановлено порушення підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.2 та підпункту 5.3.9 пункту 5.3, підпункту 5.5.1 пункту 5.5, статті 5 підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Наказу про затвердження форм декларації з податку на прибуток підприємств»та Порядку її складення», статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підпункту 140.1.2 пункту 140.1 статті 140 Податкового Кодексу (надалі -також «Кодекс») в тому числі по періодам:

- за ІІІ квартали 2010 року -37576,00 грн. (в тому числі за 3 квартал 2010 року -37576,00 грн.);

- за 2010 рік 49957 (в тому числі за 4 квартал 2010 року -12381,00 грн.);

- за ІІ квартал 2011 року -1002616,00 грн.;

- за ІІ-ІІІ квартали 2011 року 415453,00 грн. (в тому числі за 3 квартал 2011 року - 0 грн.»);

- зменшення від'ємного значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток за І квартал 2011 року в розмірі 176604 грн.

На підставі вищевказаного Акту перевірки Відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 29 лютого 2012 року № 0000142330, яким за порушення вимог податкового законодавства Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «Податок на прибуток»на суму 477900,00 грн. (за основним платежем -465410,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) -12490, 00 грн.).

Не погоджуючись з висновками Акта перевірки, Позивач звернувся в адміністративному порядку до Державної податкової служби України. Рішенням про результати розгляду скарги від 6 липня 2011 року №12239/6/10-2115 ДПС України відмовлено в задоволенні скарги.

Відтак, Позивач вважає податкове повідомлення-рішення 29 лютого 2012 року № 0000142330 таким, що в оскаржуваній частині суперечать вимогам чинного податкового законодавства.

Таким чином, предметом судового розгляду в даній адміністративній справі є позовні вимоги щодо визнання частково протиправним та часткове скасування податкового повідомлення-рішення від 29 лютого 2012 року № 0000142330 -як рішення суб'єкта владних повноважень.

Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) даного рішенння з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

«На підставі»означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб»означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

Відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з висновком Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України»(рішення від 18 липня 2006 року), -кожен доречний і важливий аргумент особи має бути проаналізований і суд має надати відповідь на кожен аргумент заявника.

Згідно положень, вищевказаної практики Європейського Суду з прав людини, Суд оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, звертає увагу на наступне.

Як вбачається зі змісту Акту від 17 лютого 2012 року № 92/23-304/34048360 підставою для винесення оскаржуваного повідомлення-рішення став висновок Відповідача про порушення Позивачем вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.2 та підпункту 5.3.9 пункту 5.3, підпункту 5.5.1 пункту 5.5, статті 5 підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Наказу про затвердження форм декларації з податку на прибуток підприємств та Порядку її складення», статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підпункту 140.1.2 пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України (надалі також -«Кодекс»), а саме причиною виникнення правопорушення, згідно Акту перевірки, стало віднесення до валових витрат сум роялті виплачених нерезиденту України.

Згідно з підпунктом 14.1.225 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України роялті -будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торгівельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених в абзаці першому цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або здійснити відчуження в інший спосіб такого об'єкта власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов'язковим згідно із законодавством України.

Згідно з підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Кодексу, витрати -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 -138.9, 138.11 цієї статті, та інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 -140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Кодексу).

Витрати, які формують собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг визначено пункту 138.8 статті 138 Кодексу і до них, зокрема, віднесено: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; амортизацію виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інші прямі витрати, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну); інші прямі витрати, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об'єкт витрат, у тому числі внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 Кодексу, плата за оренду земельних і майнових паїв (пункт 138.9 статті 138 Кодексу).

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (пункт 138.4 статті 138 Кодексу).

Перелік витрат, що відносяться до інших, визначено пункту 138.10 статті 138 Кодексу та визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони здійснені (пункт 138.5 статті 138 Кодексу).

Згідно з підпунктом 140.1.2 пункту 140.1 статті 140 розділу III Податкового кодексу України до складу витрат платника податку не включаються нарахування роялті у звітному періоді на користь нерезидента (крім нарахувань на користь постійного представництва нерезидента, яке підлягає оподаткуванню згідно з пунктом 160.8, нарахувань, що здійснюються суб'єктами господарювання у сфері телебачення і радіомовлення відповідно до Закону України "Про телебачення і радіомовлення", та нарахувань за надання права на користування авторським, суміжним правом на кінематографічні фільми іноземного виробництва, музичні та літературні твори) в обсязі, що перевищує 4 відсотки доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (за вирахуванням податку на додану вартість та акцизного податку) за рік, що передує звітному, а також у випадках, якщо виконується будь-яка з умов, передбачених цим пунктом, зокрема, роялті виплачуються щодо об'єктів, права інтелектуальної власності щодо яких вперше виникли у резидента України. При цьому у разі виникнення розбіжностей між податковим органом та платником податку стосовно визначення особи, у якої вперше виникли (були набуті) права інтелектуальної власності на об'єкт інтелектуальної власності, такі податкові органи зобов'язані звернутися до спеціально уповноваженого органу, визначеного Кабінетом Міністрів України, для отримання відповідного висновку.

Згідно з підпунктом 140.1.2 пункту 140.1 статті 140 Кодексу до складу витрат платника податку на прибуток не включаються нарахування роялті у звітному періоді на користь:

1) нерезидента (крім нарахувань на користь постійного представництва нерезидента, яке підлягає оподаткуванню згідно з пунктом 160.8, нарахувань, що здійснюються суб'єктами господарювання у сфері телебачення і радіомовлення відповідно до Закону України "Про телебачення і радіомовлення", та нарахувань за надання права на користування авторським, суміжним правом на кінематографічні фільми іноземного виробництва, музичні та літературні твори) в обсязі, що перевищує 4 відсотки доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (за вирахуванням податку на додану вартість та акцизного податку) за рік, що передує звітному, а також у випадках, якщо виконується будь-яка з умов:

а) особа, на користь якої нараховуються роялті, є нерезидентом, що має офшорний статус з урахуванням пункту 161.3 статті 161 цього Кодексу;

б) особа, на користь якої нараховується плата за такі послуги, не є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) такої плати за послуги за виключенням випадків, коли бенефіціар (фактичний власник) надав право отримувати таку винагороду іншим особам;

в) роялті виплачуються щодо об'єктів, права інтелектуальної власності щодо яких вперше виникли у резидента України.

У разі виникнення розбіжностей між податковим органом та платником податку стосовно визначення особи, у якої вперше виникли (були набуті) права інтелектуальної власності на об'єкт інтелектуальної власності, такі податкові органи зобов'язані звернутися до спеціально уповноваженого органу, визначеного Кабінетом Міністрів України, для отримання відповідного висновку;

г) особа, на користь якої нараховуються роялті, не підлягає оподаткуванню у відношенні роялті в державі, резидентом якої вона є;

2) юридичної особи, яка відповідно до статті 154 цього Кодексу звільнена від сплати цього податку чи сплачує цей податок за ставкою, іншою, ніж встановлена в пункті 151.1 статті 151 цього Кодексу;

3) особи, яка сплачує податок у складі інших податків, крім фізичних осіб, які оподатковуються в порядку, встановленому розділом IV цього Кодексу. Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, для визначення правомірності віднесення Позивачем сум до валових витрат необхідно встановити відсутність всіх обставин, що забороняють включення до валових витрат нарахування роялті у звітному періоді.

Так, згідно Довідки про суму роялті виплачених на користь нерезидента згідно даних бухгалтерського обліку ТОВ «Фармастор», загальна сума доходу від реалізації товару за 2010 рік складає 276 042 658,42 грн. Суд звертає увагу, що Позивачем, згідно акту виконаних робіт сума роялті сплачена Компанії «Фармінвест Холдінгс Лімітед»у сумі 1806315,90 грн., що не перевищує 4 відсотки доходу від реалізації продукції (за вирахуванням податку на додану вартість та акцизного податку) за попередній звітний рік.

Щодо не включення сум роялті відповідно до абзацу а) підпункту 140.1.2 пункту 140.1 статті 140 Податкового Кодексу, то Суд звертає увагу на наступне. Пунктом 161.3 статті 161 Кодексу визначено, що під поняттям "нерезиденти, що мають офшорний статус" розуміються нерезиденти, розташовані на території офшорних зон, за винятком нерезидентів, розташованих на території офшорних зон, які надали платнику податку виписку із правоустановчих документів, легалізовану відповідною консульською установою України, що свідчить про звичайний (неофшорний) статус такого нерезидента. При існуванні договорів, визначених абзацом першим цього пункту, платник податку має послатися на наявність зазначеної виписки у поясненні до податкової декларації.

Так, згідно договору та матеріалів, що містяться у справі, контрагент Позивача є резидентом Республіки Кіпр. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2011 року № 143-р затверджено перелік офшорних зон, згідно якого Республіка Кіпр не є офшорною зоною. Таким чином, віднесення Позивачем сум сплачених роялті до валових витрат є правомірним, оскільки виключає статує його контрагента як офшорної компанії.

Крім того, Судом встановлено, що Компанія «Фармінвест Холдінгс Лімітед», на користь якої нараховується плата за такі послуги є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) такої плати за отриманні роялті.

Суд звертає особливу увагу на те, що абзацом в) підпункту 140.1.2 пункту 140.1 статті 140 Кодексу передбачено відсутність правових підстав включення до валових витрат роялті, які виплачуються щодо об'єктів, права інтелектуальної власності щодо яких вперше виникли у резидента України. Згідно норм вищезазначеного абзацу в разі виникнення розбіжностей між податковим органом та платником податку стосовно визначення особи, у якої вперше виникли (були набуті) права інтелектуальної власності на об'єкт інтелектуальної власності податковий орган зобов'язаний звернутися до спеціально уповноваженого органу, визначеного Кабінетом Міністрів України, для отримання відповідного висновку.

Таким чином, зважаючи на вищезазначене, законодавством передбачено право віднесення до валових витрат сум виплачених роялті в разі попереднього використання іншим суб'єктом прав інтелектуальної власності такого об'єкту правової охорони. Тобто для з'ясування правомірності віднесення до сум витрат необхідним є визначення суб'єкта, який вперше використовував права інтелектуальної власності щодо торгового знаку на території України.

Так Свідоцтвом на знак для товарів і послуг №139469, який зареєстровано в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг підтверджується право Компанії «Фармінвест Холдінгс Лімітед»на зображення знака «Доброго Дня». Вищевизначені відомості опубліковано в офіційному віснику «Промислова власність» 25 травня 2011 року №10.

Спеціальним законом, що регулює відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на знаки для товарів і послуг в Україні є Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»(надалі також -«Закон»). Статтею 16 Закону визначено права особи, яка зареєструвала право інтелектуальної власності. Відповідно до положень вищезазначеної статті свідоцтво надає його власнику право використовувати знак та надає інші права, визначені цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону права, що випливають із свідоцтва, діють від дати подання заявки. Згідно матеріалів справи (а.с.80) датою подання заявки є 26 січня 2011 року.

Частинами 7, 8 статті 16 Закону визначено, що власник свідоцтва може передавати будь-якій особі право власності на знак повністю або відносно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг, на підставі договору на надано власнику свідоцтва право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору.

Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України до змісту права власності належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частина 1 статті 418 Цивільного кодексу України визначає поняття права інтелектуальної власності, відповідно до якої це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.

Статтею 494 Цивільного Кодексу передбачено, що засвідчення набуття прав інтелектуальної власності на торгівельну марку відбувається свідоцтвом. Таким чином, свідоцтво на знак для товарів і послуг № 139469 є документом, який підтверджує, що права інтелектуальної власності на знак № 139469 -«Доброго Дня»вперше виник у контрагента Позивача Компанії «Фармінвест Холдінгс Лімітед», а не компанії резидента ТОВ «Фармастор».

Таким чином, зважаючи на вище визначене, Суд звертає увагу на те, що законодавством у сфері інтелектуальної власності визначено, що права особи на об'єкт інтелектуальної власності (користування, розпорядження та володіння цим об'єктом) виникають з моменту подання заявки, в разі отримання Свідоцтва, яке посвідчує право власності.

Сам по собі факт здійснення будь-яких юридичних дій з приводу реалізації прав на знак торгової марки, що зареєстрований контрагентом Позивача є моментом виникнення прав інтелектуальної власності.

Так, між ТОВ «Фармастор»та Компанією «Фармінвест Холдінгс Лімітед»(резидент Республіки Кіпр) укладено договір від 1 червня 2011 року №06/11 про надання виключного права (ліцензії) на використання знаку для товарів і послуг на території України.

Враховуючи вищевикладене, факт укладення договору від 1 червня 2011 року є моментом передачі права користування знаком для товарів та одночасно моментом реалізації права інтелектуальної власності Компанії «Фармінвест Холдінгс Лімітед»і, таким чином, вперше реалізація права власності на об'єкт інтелектуальної власності на торговийй знак для товарів та послуг виник не у Позивача, а його контрагента - Компанії «Фармінвест Холдінгс Лімітед».

Суд наголошує на тому, що дії та рішення Відповідача у спірних взаємовідносинах підлягають перевірці з огляду на чіткі критерії визначені частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені), зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), а також добросовісно

Так, Кодексом визначено обов'язок податкових органів звернення до спеціально уповноваженого органу, визначеного Кабінетом Міністрів України в разі виникнення розбіжностей між податковим органом та платником податку стосовно визначення особи, у якої вперше виникли (були набуті) права інтелектуальної власності на об'єкт інтелектуальної власності для отримання відповідного висновку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року №1756 затверджено Порядок державної реєстрації авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, згідно пункту 1 якого Державна служба інтелектуальної власності здійснює державну реєстрацію, публікацію відомостей про цю реєстрацію, видачу свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір. Таким чином, оскільки Позивач не погоджується з висновками Акту перевірки, для отримання висновку про перше виникнення права інтелектуальної власності законодавство зобов'язує Відповідача звернутися до Державної служби інтелектуальної власності.

Всупереч чітких вимог, встановлених Податковим Кодексом, Відповідач не звернувся до вищезазначеного органу, чим порушив основоположний принцип, що визначений статтею 6 Конституції України, щодо здійснення повноважень у межах та спосіб визначених Конституцією та законами України.

Також Суд звертає увагу на те, що зі змісту листа Державної служби інтелектуальної власності України від 20 березня 2012 року №2-12/1874 випливає, що право інтелектуальної власності Кампанії «Фармінвест Холдінгс Лімітед»виникло з моменту подання заявки, тобто з 26 січня 2011 року.

Крім того, законодавством передбачено інші способи, які виключають право віднесення сум сплачених роялті до складу валових витрат, зокрема у випадку коли особа, на користь якої нараховуються роялті, не підлягає оподаткуванню у відношенні роялті в державі, резидентом якої вона є (абзац г) підпункту 140.1.2 пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України). Так, згідно довідки Міністерства фінансів Республіки Кіпр від 24 січня 2011 року Кампанії «Фармінвест Холдінгс Лімітед»є резидентом республіки Кіпр та підлягає оподаткуванню відносно отриманих доходів з усіх джерел починаючи з 5 липня 2007 року.

Водночас згідно із пунктом 3.2 статті 3 Кодексу якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Оподаткування доходів резидентів Республіки Кіпр регулюється положеннями Угоди між Урядом Союзу Радянських Соціалістичних Республік та Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування доходів та майна від 29 жовтня 1982 року, який ратифіковано Верховною Радою України. Згідно зі статтею 6 Угоди платежі за авторськими правами і ліцензіями, які нараховуються із джерел в одній із Договірних країн із особою із постійним місцезнаходженням в іншій Договірній країні, не підлягають оподаткуванню у першій країні. Таким чином, зважаючи на сплату податку Кампанії «Фармінвест Холдінгс Лімітед»на території Республіки Кіпр, Позивач мав всі правові підстави віднесення до складу валових витрат сум сплачених як роялті нерезиденту України.

Крім того, частинами 2 та 3 статті 140 Податкового кодексу передбачено відсутність права юридичної особи, яка відповідно до статті 154 цього Кодексу звільнена від сплати цього податку чи сплачує цей податок за ставкою, іншою, ніж встановлена в пункті 151.1 статті 151 цього Кодексу та особи, яка сплачує податок у складі інших податків включати до складу валових витрат суми сплачених роялті, проте Актом перевірки зафіксовано, що Позивач є платником податку на прибуток (а.с.14) та не визначено факт сплати податку на прибуток у складі інших податків, що і не встановлено Судом.

Таким чином, зважаючи на відсутність критеріїв, які забороняють включення до складу валових витрат сум сплачених роялті та те, що понесені Позивачем витати на сплату роялті нерезиденту України законодавством віднесено до складу валових витрат Суд приходить висновку, що Позивачем правомірно включено до складу валових витрат суми роялті сплачені нерезиденту України.

Відтак, всупереч вимогам податкового законодавства України, висновки ДПІ у Подільському районі міста Києва у спірних правовідносинах базуються на невірному трактуванні норм податкового законодавства та не ґрунтуються на аналізі всіх фактичних обставин.

Крім того, Суд звертає увагу на те, що дії та рішення Відповідача у спірних взаємовідносинах підлягають перевірці з огляду на чіткі критерії визначені частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені), зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), а також добросовісно.

Суд акцентує увагу на тому, що вчинення дій, щодо встановлення суб'єкта, в якого вперше виникли права інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг має відбуватись з дотриманням принципу завчасності, тобто до моменту встановлення порушень податкового законодавства і, таким чином, до винесення податкового повідомлення-рішення. Встановлення порушень до повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи ставить під сумнів обґрунтованість рішення, яке винесене за результатами вчинених дій. Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач звернувся до Державної служби інтелектуальної власності України лише 28 вересня 2012 року листом №4206/9/10-005, тобто вже після винесення податкового повідомлення рішення від 29 лютого 2012 року № 0000142330 та вже безпосередньо під час розгляду справи в суді. Окрім цього, як підтверджується обставинами, викладеними в Акті перевірки податковим органом проігноровано приписи підпункту 140.1.2 пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України.

Таким чином, зважаючи на вищевикладене, клопотання Відповідача щодо зупинення провадження у справі до отримання відповіді на запит від Державної служби інтелектуальної власності України не підлягає задоволенню у зв'язку з тим, що направлення податковим органом запиту відбувалось зі зволіканням в період протягом понад 7 місяців та вже після вжиття відносно Позивача дій, які вплинули на його права, обов'язки та інтереси.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем в ході розгляду справи не надано достатніх та обґрунтованих доказів, які б спростували доводи Позивача.

Окрім вищезазначеного Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень під час перевірки не було вжито дій передбачених підпунктом 140.1.2 пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України, а саме у визначений період до винесення податкового повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі міста Києва не звернулася до Державної служби інтелектуальної власності України, Зважаючи на вищезазначене, Суд акцентує увагу на тому, що відсутність звернення податковим органом до відповідного органу з метою отримання інформації щодо набуття права інтелектуальної власності на товарний знак «Доброго дня»призвело до неповного та необ'єктивного підходу суб'єкта владних повноважень при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

У даній адміністративній справі ДПІ у Подільському районі м. Києва, як суб'єктом владних повноважень, не було виконано покладеного на нього законом обов'язку щодо доведення правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та не надано належних доказів, які б підтверджували викладені в Акті перевірки висновки.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши матеріали адміністративної справи та проаналізувавши вимоги чинного податкового законодавства, Суд дійшов висновку про те, що викладені в Акті перевірки висновки Відповідача є неповними та такими, що не ґрунтуються на аналізі всіх фактичних обставин спірних правовідносин, оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 29 лютого 2012 року №0000142330 в частині донарахування 415453,00 грн. підлягає скасуванню.

Крім того, Суд повторно акцентує увагу на тому, що Відповідачем не виконано обов'язку щодо доведення правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в частині скасування якої вимагав Позивач, як цього вимагає Кодекс адміністративного судочинства України.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Позивача підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 99, 100, 128, 158, 159, 160, 161, 162, 163 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва від 29 лютого 2012 року №0000142330 в частині донарахування податку на прибуток у сумі 415453,00 грн..

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н. Є. Блажівська