Ухвала суду № 26031456, 11.09.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-4458/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Вєкуа Н.Г.

Суддя-доповідач: Романчук О.М

У Х В А Л А

Іменем України

"11" вересня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: Романчук О.М.,

Суддів: Глущенко Я.Б.,

Шелест С.Б.,

при секретарі Воронець Н.В.

розглянувши в судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2012 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Каргілл" до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «АТ Каргілл»звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Окружної державної податкової служби -Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 28.02.2012 року № 0000180700 та від 05.12.2011 року № 0000880700.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 25 червня 2012 року позовні вимоги задоволено частково, скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (Окружної державної податкової служби -Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби) від 28.02.2012 року № 0000180700.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати постанову суду першої інстанції, та прийняти нову якою у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків (Окружна державна податкова служба -Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби) проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ «АТ Каргілл»з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість піж час відображення операцій з ТОВ «Синктоп»за вересень 2008 року, за результатами якої складено акт від 21 листопада 2011 року № 1048/4040/7/20010397 (а.с.42-51).

Так податковим органом встановлено порушення позивачем п.п.7.2.4 п. 7.4, п.п.7.5.1 п. 7.5, п.п.7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97 ВР від 03.04.1997 року зі змінами і доповненнями.

На підставі акту прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.12.2011 року № 0000880700, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 14 333,33 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 7 166,66 грн.(а.с.52).

Позивач не погоджуючись із вказаним повідомленням-рішенням оскаржив його в адміністративному порядку до ДПС у м. Києві, за результатами розгляду якої вказане рішення скасоване в частині штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 3 583,00 грн., а в іншій частині -залишене без змін.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ДПС у м. Києві, позивач 27 лютого 2012 року було подано повторну скаргу до ДПС України.

28 лютого 2012 року на адресу позивача надійшло податкове повідомлення-рішення відповідача від 28.02.2012 року № 0000180700 згідно рішення ДПС у м. Києві (а.с.54).

Таким чином, позивачем було доповнено скаргу, подану до ДПС України, та просило скасувати нове повідомлення-рішення.

Рішенням ДПС України від 14 березня 2012 року № 4557/6/10-2115 скарга залишена без задоволення (а.с.56-58).

Проте, позивач вважає податкові повідомлення-рішення від 28.02.2012 року № 0000180700 та від 05.12.2011 року № 0000880700 протиправними, оскільки підприємством з дотриманням вимог податкового законодавства було визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Спеціальним законом, який визначає платників податків на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР).

Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР до податкового кредиту не дозволяється включення суми податку на додану вартість, сплаченого в зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що не відносяться до складу валових витрат чи основних фондів (п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7) та витрати по сплаті податку на додану вартість, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Отже, Закон України «Про податок на додану вартість»визначає два випадки неможливості включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту:

- у разі, коли вартість придбаних товарів не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) чи основних фондів;

- у разі не підтвердження витрат по сплаті податку на додану вартість податковими накладними чи митними деклараціями.

Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість зазначений Закон не містить.

Зі змісту Закону України «Про податок на додану вартість»вбачається, що ненадходження сум податку на додану вартість до бюджету від контрагентів платника ПДВ не є підставою для виключення відповідних сум зі складу податкового кредиту такого платника, оскільки для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару до податкового кредиту, не передбачається умова про сплату цих сум до бюджету. Питання від'ємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Враховуючи зазначене, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Відповідно до п.п. 7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна має містити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.3.1 п. 7.3 та п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки тільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Згідно з п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

Підпунктом 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Так, відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до пункту 1.32. статті 1 Закону № 334/94-ВР господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Судом першої інстанції, під час розгляду справи в суді було встановлено, що представник відповідача, посилаючись на п. 14 Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, затвердженого наказом ДПА України від 23.12.2010 року № 1001, зауважив, що податкове повідомлення-рішення від 05.12.2011 року № 0000880700 є відкликаним, тобто таким, що не може впливати на права, обов'язки чи інтереси ТОВ «АТ Каргілл», а тому суд першої інстанції враховуючи наведене прийшов правильного висновку, що в частині позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 05.12.2011 року № 0000880700 позивачу слід відмовити.

Вищенаведене сторонами у справі не оскаржується, з огляду на це предметом даного спору є правомірність податкового повідомлення-рішення від 28.02.2012 року № 0000180700, у зв'язку з чим колегія суддів зазначає наступне.

До основних видів діяльності позивача за КВЕД належить: оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин, вирощування зернових та технічних культур, виробництво нерафінованої олії та жирів, виробництво іншої основної неорганічної хімічної продукції, оптова торгівля паливом, оптова торгівля хімічними продуктами, виробництво електроенергії, оптова торгівля цукром, шоколадними та кондитерськими виробами.

У вересні 2008 року між позивачем та ТОВ «Синктоп»було укладено договір поставки №79648 від 12.09.2008 року, згідно якого ТОВ «Синктоп»зобов'язувався поставити на складські приміщення позивача 50 тонн насіння соняшникового 2008 року українського походження, а позивач оплатити це насіння в сумі 86 000,00 грн.(а.с.88).

Згідно складської квитанції АТ №039792 від 12.09.2008 року ДП ДАК «Хліб України «Новополтавський елеватор»прийняв вказане соняшникове насіння на зберігання (а.с.89).

Разом з цим, на цю сільськогосподарську продукцію було також організовано складання і підписання податкової та видаткової накладних (а.с.90, 91).

Так, судом встановлено, що на час виписки податкових накладних ТОВ «Синктоп»було зареєстрованим платником податку на додану вартість, мало свідоцтво платника такого податку, а також наявний індивідуальний податковий номер.

В свою чергу, податковий орган дійшов висновку про фіктивність вказаних господарських операцій між ТОВ «АТ Каргілл»та ТОВ «Синктоп»у зв'язку з порушенням кримінальної справи № 641 проти громадянина України ОСОБА_3, якому інкримінується вчинення злочину, передбаченого ст. 205 Кримінального кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що вищевказана особа зареєструвала ТОВ «Синктоп»на ім'я громадянина України ОСОБА_4, який в подальшому господарською діяльністю підприємства не займався та жодного відношення до неї не мав.

Наведені обставини податковий орган вважає достатніми та беззаперечними підставами для можливості стверджувати про безтоварність господарських операції між ТОВ «АТ Каргілл»та ТОВ «Синктоп».

Колегія суддів не погоджується з таким висновком податкового органу, та зазначає, що надані позивачем на підтвердження здійснення відповідних господарських операцій вищевказані податкову накладну, видаткову накладну, складську квитанцію на зерно, платіжне доручення, які оформлені належним чином, містять усі необхідні реквізити, відтиски мокрих печаток, підписи уповноважених осіб, тобто, оформлені у відповідності до вищевказаних норм Закону, зокрема, містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Також, у своєму акті перевірки, аркуш справи 47, податковий орган сам зазначає те, що згідно матеріалів кримінальної справи №641, громадянин ОСОБА_3 за готівкові кошти закуповував у фізичних та юридичних осіб Миколаївської, Херсонської та Одеської областей сільськогосподарську продукцію, що свідчить про товарність господарських операцій ТОВ «Синктоп».

Податковим органом не доведено, що зазначені господарські операції є фіктивними чи безтоварними, як і не доведено відсутність правових підстав для бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість, сплаченого ТОВ «АТ Каргілл» у вересні 2008 року.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що під час формування податкового кредиту з боку позивача повністю дотримано вимоги законодавства, висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 21 листопада 2011 року № 1048/4040/7/20010397 про порушення позивачем п.п.7.2.4 п. 7.4, п.п.7.5.1 п. 7.5, п.п.7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не знайшли свого підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, а тому, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 71 КАС України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Отже, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, у відповідності до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін.

Керуючись ст. ст. 41, 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Окружної державної податкової служби -Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби -залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 25 червня 2012 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено: 14 вересня 2012 року

Головуючий суддя Романчук О.М

Судді: Глущенко Я.Б.

Шелест С.Б.