Постанова № 26024892, 02.08.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2012 р. Справа № 2а-2473/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Філатова Ю.М.

Суддів: Водолажської Н.С. , Тацій Л.В.

за участю секретаря судового засідання Букар Х.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Будсервіс-ВБ" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.04.2012р. по справі № 2а-2473/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будсервіс-ВБ"

до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Будсервіс-ВБ", звернувся до суду з позовом до відповідача, Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова, в якому просив скасувати податкове повідомлення - рішення № 0000061540 від 08.02.2012 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.04.2012р. по справі №2а-2473/12/2070 в задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись з постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.04.2012р. по справі №2а-2473/12/2070 позивач подав апеляційну скаргу, просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою його позов задовольнити, вважає, що судом першої інстанції порушені норми права.

Відповідач вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 17.04.2012р. по справі №2а-2473/12/2070 прийнята у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому підстави для її скасування відсутні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача та представників сторін колегія суддів встановила, що підставою прийняття оскаржуваного повідомлення - рішення був акт перевірки позивача працівниками відповідача № 86/18-011/33607056 від 24.01.2012 року, в якому зроблені висновки про порушення п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 та п.201.10 ст. 201 Податкового Кодексу та ст. 5 Порядку заповнення та подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року № 166.

Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції виходив з наступного.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у випадках, встановлених ст. 198 Податкового кодексу України.

Як передбачено у п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (абз. 1). При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (абз. 2).

Згідно з абз. 9 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України відсутність факту реєстрації платником податку продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум ПДВ до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми ПДВ, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Згідно наданих до перевірки документів, відповідачем встановлено що за перевіряє мий період основним постачальником ТОВ «БУДСЕРВІС ВБ» було ТОВ «ПРОМБУД-МОНТАЖ».

Згідно інформації наданої від ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова перевіркою ТОВ «ПРОМБУД-МОНТАЖ» встановлено порушення: неможливість реального здійснення фінансово - господарських операцій та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді; порушення ч. 1, 5 ст. 203, 215 , п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених з зазначеними у розділах 3.1, 3.2 акту перевірки постачальниками та покупцями; відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. 3, ст. 4, ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року за «;Про податок на додану вартість» із змінами та доповненнями; -( п.185.1 ст. 185, п.187.1 ст. 187, п.188.1 3.1 ст.188 Податкового кодексу України). Статутний фонд ТОВ "ПРОМБУД-МОНТАЖІНВЕСТ на момент створення відповідно до установчих документів склав - 1500 грн. За місцем знаходження ТОВ «ПРОМБУД-МОНТАЖІНВЕСТ» та його посадові особи відсутні, про що свідчать довідки від ВПМ Жовтневого району м. Харкова, фактична адреса платника податків не встановлена.

Позивачем не надано доказів на підтвердження можливості здійснення досліджуваних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, наявності у перевіряємого платника необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В ході вирішення питання щодо законності прийнятого суб'єктом владних повноважень рішень суд відповідно до вимог ст.2 КАС України зобов'язаний перевірити чи прийнято воно: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частинами 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що факти порушень встановлені в ході проведення перевірки позивача, та штрафні санкції застосовані правомірно, тому в задоволенні позову необхідно відмовити.

Висновки суду першої інстанції не можуть бути визнані обґрунтованими з наступних підстав.

Як передбачено у п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованої) у зв'язку придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (абз. 1). При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (абз. 2).

Згідно з абз. 9 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України відсутність факту реєстрації платником податку продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум ГІДВ до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми ПДВ. вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Як було зазначено вище за перевіряємий період основним постачальником ТОВ «БУДСЕРВІС ВБ» являється ТОВ «ПРОМБУД-МОНТАЖІНВЕСТ».

Згідно інформації наданої від ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова перевіркою ТОВ «ПРОМБУД-МОНТАЖІНВЕСТ» встановлені порушення: неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді; порушення ч. 1, 5 ст. 203, 215 , п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених з зазначеними у розділах 3.1, 3.2 акту перевірки постачальниками та покупцями; відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. З, ст. 4, ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року за «Про податок на додану вартість» із змінами та доповненнями; -( п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 3.1 ст.188 Податкового кодексу України). Статутний фонд ТОВ «ПРОМБУД-МОНТАЖІНВЕСТ» на момент створення відповідно до установчих документів склав - 1500 грн. За місцем знаходження ТОВ «ПРОМБУД- МОНТАЖІНВЕСТ» та його посадові особи відсутні, про що свідчать довідки від ВПМ Жовтневого району м. Харкова, фактична адреса платника податків не встановлена.

Відповідно до п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в редакції Закону України N 283/97-ВР від 22.05.97 р., із змінами та доповненнями, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Підпунктом 7.4.1. п. 7.4. ст. Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997, № 168/97-ВР в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівні звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2, п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. №168/704 (далі по тексту -Положення).

Пунктом 1.2. Положення визначено, що господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Відповідно до п. 2.1 Положення первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Пунктом 2.4 Положення визначено, що первинні документи мають містити такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В статті 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно з ч. 2 ст. З Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 цього Закону встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-Х1У "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підстав: первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу Україні податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно д статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодекс) протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межа господарської діяльності платника податку;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) су податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою і використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткуванні податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належиш чином складеними первинними документами, що відображають реальністі господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платник; податків.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивачем було надано до суду всі первинні документи, що підтверджують правомірність укладених правочинів. Всі зазначені документи відповідають вимогам діючого законодавства.

Крім цього матеріали справи свідчать про те, що можливі прушення мавли місце не з боку позивача, а з боку його партнеру по господарським опреаціям ТОВ «ПРОМБУД-МОНТАЖ» - відсутність за місцем знаходження, сумніви податкового органу щодо можливості здійснення господарських операцй. Проте порушення з боку одного господарюючого субьєка не можуть бути підставою для відповідальності його партенра, який повінсттю дотримувавася вимог податкового законодавства (звортнє відпвідачем не доведено).

Колегія суддів також вважає доцільним зауважити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 17.04.2012р. по справі №2а-2473/12/2070 прийнята при невідповідності висновків суду обставинами справи та підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови, керуючись ст.. ст.. 160, 167, 195, 196, 198, п.3 ст.202, ст..ст.205, 207, 209, 254КАС України, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будсервіс-ВБ" задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.04.2012р. по справі № 2а-2473/12/2070 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Будсервіс-ВБ" задовольнити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Філатов Ю.М.Судді Водолажська Н.С. Тацій Л.В.

Повний текст постанови виготовлений 07.08.2012 р.