Рішення № 26022278, 10.09.2012, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" вересня 2012 р.Справа № 5017/2096/2012

Позивач: фізична особа-підприємець ОСОБА_1

Відповідач: сільськогосподарський виробничий кооператив "Картал"

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: товариство з обмеженою відповідальністю "Рапс-Ексім"

про стягнення 17662,71 грн.

Суддя Цісельський О.В.

За участю представників сторін:

від позивача: підприємець ОСОБА_1

від відповідача 1: Кіронакі М.Є. - керівник

від відповідача 2: ОСОБА_1 -довіреність від 20.06.2012р.

СУТЬ СПОРУ: Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі -ФОП ОСОБА_1), звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до сільськогосподарського виробничого кооперативу "Картал" (надалі -СВК "Картал") в якому просить стягнути з відповідача суму основного боргу 12100 грн., інфляційні -1331 грн., пеню -3545,50 грн. та 3% річних - 686,21 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 18.07.2012р. позовну заяву №3148/2012 прийнято до розгляду, порушено провадження по справі та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Позивач позов підтримує, просить суд задовольнити його в повному обсязі.

Представник відповідача -СВК "Картал" письмової позиції суду не надав, але в судовому засіданні його представник позовні вимоги визнав повністю.

Третя особа -ТОВ "Рапс-Ексім" проти позову не заперечують, згідно наданого суду листа (вх. № 27553/2012) просять суд його задовольнити.

В процесі розгляду справи учасниками процесу були надані додаткові докази, які оглянуті судом та залучені до матеріалів справи.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, суд встановив:

06.04.2010р. між ТОВ "Рапс-Ексім" (продавець) та СВК "Картал" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, за умовами п.1.2.,1.3. якого продавець зобов'язується поставити органічне добриво "Вермістім", в подальшому товар у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти та сплатити товар, згідно накладній та рахунку на умовах, передбачених договором.

Пунктом 1.4. договору встановлено, що загальна кількість проданого товару складає 1300 л.

Відповідно до п.2.1. договору ціна товару складає 17 грн. за один літр, в тому числі ПДВ. Загальна вартість поставляємого товару складає 22100 грн., в тому числі ПДВ 3683,33 грн. (п.2.2. договору).

За умовами п.4.3. договору покупець зобов'язаний сплатити вартість придбаного товару відповідно до п.2.2. договору в строк до 20.07.2010р.

Пунктом 4.3. договору встановлено, що покупець зобов'язується провести оплату за органічне добриво "Вермістім" в сумі 50% по факту поставки та 50% до 20 липня.

06.04.2010р. позивачем було виставлено відповідачу рахунок-фактуру № СФ-000017 на сплату товару.

Відповідно до видаткової накладної № РН-0000013 від 09.04.2010р. представник відповідача на підставі довіреності ЯПЗ № 939610 від 09.04.2010р. отримав органічне добриво "Вермістім" у кількості 1300л.

Доказів розрахунків СВК "Картал" за отриманий товар в матеріалах справи відсутні.

03.05.2012р. між ТОВ "Рапс-Ексім" (цедент) та ФОП ОСОБА_1 (цесіонарій) було укладено договір № 7 про відступлення права вимоги, умовами п.1.1. якого визначено, що він спрямований на регламентацію цивільних правовідносин, що виникають з приводу відступлення в порядку та на умовах, передбачених цим договором та чинним законодавством України, цементом цесіонарієві права вимоги, належного цементові, в межах яких цесіонарій стає кредитором за договором купівлі-продажу добрива " Вермістім" від 06.04.2010р. на суму в розмірі 22100 грн., укладеного між цементом та СВК "Картал" (боржник).

Відповідно до п.2. зазначеного договору до цесіонарій переходить право вимагати замість цедента від боржника.

До цесіонарій переходить право вимоги цедента за договором, визначеним у п.1 договору в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав (п.3. договору).

Моментом переходу права вимоги від цедента до цесіонарія, згідно з п.4. договору, сторони визначили 03.05.3010р.

Згідно з п.5. договору цедент зобов'язаний в строк 30 днів з моменту набрання чинності цим договором повідомити боржника про відступлення права вимоги.

Пунктом 11 договору встановлено, що він вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін.

18.05.2012р. ТОВ "Рапс-Ексім"направив на адресу відповідача повідомлення про відступлення права вимоги, датоване 18.04.2012р.

Як пояснив в судовому засіданні представник ТОВ "Рапс-Ексім" та не заперечував представник відповідача визначення дати у повідомлені про відступлення права вимоги 18.04.2012р. є механічною опискою, так як повідомлення виготовлено та відправлено відповідачу саме 18.05.2012р.

Також 18.05.2012р. ФОП ОСОБА_1 направив СВК "Картал" претензію № 7 в якої вимагав у відповідача у строк до 05.06.2012р. сплатити борг у розмірі 12100 грн.

Відповідач, як зазначає позивач, на претензію не відповів борг у встановлений термін не сплатив, що й зумовило звернення ФОП ОСОБА_1 до господарського суду Одеської області з відповідним позовом.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про часткову відмову у задоволені позову з наступних підстав:

Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини.

Стаття 13 ЦК України встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Стаття 15 ЦК України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16. ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Статтею 144 ГК України встановлено, що майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Судом встановлено, що між ТОВ "Рапс-Ексім" та СВК "Картал" 06.04.2010р. було укладено купівлі-продажу 1300л добрива "Вермістім", за яким у відповідача перед ТОВ "Рапс-Ексім" виник борг у сумі 22100 грн. Матеріали справи свідчать про відсутність з боку відповідача будь-яких дій щодо сплати боргу за договором купівлі-продажу від 06.04.2010 року.

Із правового аналізу виниклих між сторонами правовідносин суд дійшов до висновку, що договір, який укладений між відповідачем та третьою особою є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до п.1.ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Частина 1 ст. 513 ЦК України визначає, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Стаття 514 ЦК України встановлює, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Як встановлено судом, 03.05.2012р. між позивачем та третьою особою було укладено договір № 7 про відступлення права вимоги.

18.05.2012р. відповідач був повідомлений про укладення зазначеного договору, а також позивачем на адресу відповідача була направлена претензія № 7 з вимогою сплатити у строк до 05.06.2012р. борг у розмірі 12100грн.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Аналогічне положення міститься й у ст. 611 ЦК України, згідно з якою у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно п.4 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та матеріальної шкоди.

Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено наявність поставки товару відповідачу третьою особою 09.04.2010р.

З розрахунку заборгованості приведеного позивачем в позовній заяві та не спростованого відповідачем, останнім в порушення вищезазначених приписів закону та договору, договірні зобов'язання своєчасно не виконувались, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість в розмірі суми основного боргу у розмірі - 12100 грн., 3545,20 грн. - пені, 686,21 грн. -три відсотка річних та 1331 грн. - інфляційних.

З матеріалів справи встановлено, що відповідно до умов договору сума боргу складає 22100 грн., але позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача боргу у розмірі 12100 грн. Виходячи з наведеного суд вважає що позовна вимога позивача щодо стягнення з відповідача боргу в сумі 12100 грн. є законною та підлягає задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача штрафу, 3% річних та інфляційних, суд дійшов наступних висновків.

Щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 3545,20 грн. суд дійшов до висновку, що ця вимога задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

За приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як встановлено матеріалами справи, відповідач повинен був сплатити кошти за отриманий товар у строк до 20.07.2010р., таким чином в силу вищенаведеної статті ГК України 20.07.2011р. у позивача сплив строк на право пред'явлення вимоги до відповідача щодо сплати пені.

Перевіривши розрахунок 3 % річних, наданий позивачем, суд за самостійним розрахунком встановив, що розмір 3% річних повинен складати 1412,20 грн., проте, позивачем заявлено до стягнення 3% у розмірі 686,21 грн., а тому суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення з відповідача трьох процентів річних в розмірі заявленому позивачем, тобто в сумі 686,21 грн.

Так само, перевіривши розрахунок інфляційних, наданий позивачем, суд за самостійним розрахунком встановив, що розмір інфляційних повинен складати 2143,05грн., проте, позивачем заявлено до стягнення інфляційні у розмірі 1331 грн., а тому суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних в розмірі заявленому позивачем, тобто в сумі 1331 грн.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 є обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи, а тому підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до приписів ст. 44,49 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 44,49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити - частково.

2. Стягнути з сільськогосподарського виробничого кооперативу "Картал" (68831, Одеська обл.,Ренійський р-н, с. Орлівка, вул. Кутузова, буд. 103, код ЄДРПОУ 32631444) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (68600, АДРЕСА_1, ідент. номер НОМЕР_1) 12100 грн. - основного боргу; 686,21 грн. - 3% річних; 1331 грн. -інфляційних та 1284,42 грн. -судового збору.

3. В іншій частині позову -відмовити.

Рішення господарського суду набирає чинності в порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України.

Повний текст рішення складено 17.09.2012р.

Суддя Цісельський О.В.