Рішення № 26021762, 10.09.2012, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "10" вересня 2012 р. Справа № 21/5007/878/12

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Пакляченко Р.В. - довіреність №3 від 23.01.12р.;

від відповідача: Коцюба А.С. - довіреність №69 від 07.08.12р.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ДМ-Продукт" (м.Житомир)

до Концерну "Військторгсервіс" (м.Київ) в особі Житомирської Філії Концерну "Військторгсервіс" (м. Житомир)

про стягнення 19916,41 грн.

У відповідності до ст. 77 ГПК України, в судовому засіданні 15.08.12р. оголошувалась перерва до 11 год. 30 хв. 21.08.12р., яка була продовжена до 15 год. 30 хв. 10.09.12р.

Позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача 19916,41грн., з яких: 17794,22грн. основного боргу, 342,77грн. 3% річних та 1779,42грн. 10% штрафу.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача проти наявності заборгованості у заявленій позивачем сумі не заперечував. Посилаючись на тяжке фінансове становище, просив суд зменшити розмір 3% річних та штрафу.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 13.01.09р. між Товариством з обмеженню відповідальністю фірма "ДМ-продукт" (позивач, постачальник) та Концерном "Війсьторгсервіс" (відповідач, покупець), укладено Договір №63/2 поставки продуктів харчування, за умовами якого постачальник поставляє й передає у власність покупця продовольчі товари (далі по договору Товар), а покупець зобов'язується прийняти цей товар і вчасно здійснити його оплату на умовах даного Договору (п.1.1. Договору).

Позивач вказує, що договірні зобов'язання ним було виконано у повному обсязі, однак внаслідок систематичного порушення відповідачем терміну проведення розрахунків, визначеного в п.6.1. Договору, у останнього виникла заборгованість в сумі17794,22грн.

Посилаючись на п. 8.2. Договору та ст. 625 ЦК України, позивач нарахував до стягнення з відповідача 1779,42грн. 10% штрафу та 342,77грн. 3% річних.

Відповідач, згідно відзиву на позовну заяву (а.с.37-38), заявлений позов визнає частково. Зокрема, вказує, що у зв'язку з відсутністю коштів Житомирська філія Концерну "Військторгсервіс" не має можливості провести розрахунки за отриманий товар. Зазначає, що при надходженні грошових коштів в найближчий період часу, заборгованість перед позивачем буде негайно погашена. Крім того, у зв'язку з тяжким фінансовим становищем, просить суд зменшити розмір 3% та штрафу.

Дослідивши надані до справи документи, врахувавши пояснення представників сторін та приписи законодавства, що регулює спірні правовідносини, господарський суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, з огляду на наступне.

Згідно ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

За ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами виник в процесі виконання Договору №63/2 від 13.01.09р. поставки продуктів харчування.

Відповідно до ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 1.2. Договору сторони визначили, що поставка товару здійснюється окремими партіями на підставі замовлення (накладної), які є невід'ємною частиною даного Договору. Підписання замовлення (накладної) означає згоду покупця з умовами поставки й оплати товару.

У відповідності до п. 3.1. Договору, ціна переданого у власність покупця товару погоджується сторонами в замовленнях (накладних), які є невід'ємною частиною договору.

Так, матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов вищевказаного Договору позивач, згідно видаткових накладних №РД-0097735 від 29.12.11р. та №РД-0000690 від 04.01.12р. (а.с.11-13), поставив відповідачу товар на загальну суму 17809,18грн.

Згідно п. 4.2. Договору, при поставці на умовах часткової передоплати або на умовах відстрочки оплати за поставлений товар строки оплати наступають після 14 календарних днів з дати одержання від постачальника партії товару, дата поставки є дата, яка вказана у видатковій накладній, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника або внесення готівки в касу підприємства на підставі замовлення (накладної). При безготівковій формі розрахунку у платіжному дорученні має вказуватися призначення платежу, № Договору чи накладної, найменування продукції (за продукти харчування).

Відповідач у вказані строки за поставлений товар не розрахувався. При цьому, як вбачається з розрахунку позивача (а.с. 27) та з підписаного сторонами акту звірки розрахунків (а.с.30), позивачем в погашення заборгованості по накладній №РД-0000690 від 04.01.12р., було зараховано 14,96грн. із суми, сплаченої 16.02.12р. у розмірі 2084,37грн. (а.с.28), решту суми - в погашення боргу за минулі періоди.

Суд вважає, що зарахування позивачем коштів в сумі 14,96грн. в погашення боргу по накладній за січень 2012 рік є помилковим з огляду на наступне.

Так, приписами п. 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.2004р. №22, реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу".

Відповідно до роз'яснень Комітету з питань фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України у листі № 06-10/10-1215 від 29.10.2004 року - питання віднесення платежу, у призначенні якого не зазначено періоду, в якому надані послуги чи товар має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів таким чином: якщо порядок зарахування коштів врегульовано у договорі між платником та одержувачем коштів - згідно з положенням договору; якщо відповідні застереження відсутні у договорі та у разі заборгованості, в тому числі, що підлягає стягненню на підставі судових рішень, платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто починаючи з такої, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення, тобто позивач має право спрямувати кошти, які сплачуються відповідачем без чіткого зазначення призначення платежу, в першу чергу на погашення боргу, який виник раніше.

Таким чином, коли платіжні документи містять чітке посилання на призначення платежу, сплачені кошти слід зараховувати як оплату за надані послуги (виконані роботи) у вказаному місяці.

Враховуючи, що в Договорі сторони не визначили порядок зарахування грошових коштів, останні слід зараховувати з урахуванням призначення платежу, вказаного у платіжних документах.

Отже, оскільки в платіжному дорученні від 16.02.12р. зазначено "За товар за грудень місяць", залишок коштів в сумі 14,96грн. слід зарахувати в погашення боргу за поставлений товар у грудні 2011 року, тобто, по накладній №РД-0097735 від 29.12.11р.

Разом з тим, слід зазначити, що порядок зарахування коштів, у даному випадку, не впливає на загальну суму заборгованості.

Таким чином, внаслідок вказаного, у відповідача утворилась заборгованість в сумі 17794,22грн. (17809,18грн. - 14,96грн.), що також вбачається з довідки позивача (а.с.26) та не заперечувалось представником відповідача в судовому засіданні.

У відповідності до ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, що відповідає приписам ст. 526 ЦК України.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Враховуючи вищевикладене, заявлені позивачем 17794,22грн. основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За п.3 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Приписами статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок позивача по нарахуванню 3% відсотків річних (а.с.14), суд встановив, що останнім невірно визначено кінцевий строк оплати товару, внаслідок чого збільшився період нарахування річних по першій накладній. Крім того, позивачем не враховано сплачені 16.02.12р. кошти в сумі 14,96грн.

За вказаного, згідно здійсненого судом розрахунку, обгрунтовано заявлена сума 3% річних склала 290,70грн. У стягненні 52,07грн. річних слід відмовити.

Як передбачено ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст. 549 ЦК України).

Так, пунктом 8.2. договору сторони визначили, що за прострочення оплати товару покупець сплачує штраф у розмірі 10% відсотків від загальної суми простроченого товару за весь час прострочення, вчасно неоплаченого товару.

Перевіривши розрахунок позивача (а.с. 14), суд вважає його вірним.

Згідно ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позов обґрунтований, підтверджується належними доказами по справі на суму 19864,34грн., з яких: 17794,22грн. основного боргу, 290,70грн. 3% річних та 1779,42грн. штрафу.

Що стосується клопотання відповідача, викладеного у відзиві на позовну заяву про зменшення розміру 3% річних та 10% штрафу, суд дійшов висновку, що останнє підлягає частковому задоволенню враховуючи наступне.

Відповідно до п.3 ст.83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Тобто, у зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ч.1 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Враховуючи, що сума нарахованого штрафу надмірно велика у співвідношенні з основною сумою боргу, при цьому позивачем не доведено факту завдання йому чи іншим учасникам господарських відносин збитків внаслідок несвоєчасної сплати відповідачем коштів, зважаючи також на нарахування відповідачу поряд зі штрафом річних, господарський суд, керуючись п.3 ч.1 ст.83 ГПК України, вважає за необхідне зменшити розмір застосованого позивачем штрафу до 1100,00грн.

Водночас слід зазначити, що суд не наділений повноваженнями зменшувати обгрунтовано нараховану суму річних ні за клопотанням відповідача, ні з власної ініціативи, тому у зменшенні 3% річних суд відмовляє.

При цьому суд враховує роз'яснення, надані в п.9.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 "Про судове рішення", згідно якого у резолютивній частині рішення господарські суди повинні зазначати у рішеннях про часткове задоволення майнових вимог, у тому числі в разі зменшення розміру неустойки згідно з пунктом 3 ст.83 ГПК України, - про відмову в позові в решті вимог, припинення провадження або залишення без розгляду позову у цій частині.

За вказаних обставин до стягнення підлягає 19184,92грн., з яких: - 17794,22грн. основного боргу; 290,70грн. 3% річних; 1100,00грн. штрафу. У стягненні 52,07грн. 3% річних та 679,42грн. штрафу суд відмовляє.

Судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 69, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Концерну "Військторгсервіс" в особі Житомирської Філії Концерну "Військторгсервіс" (10014, Житомирська обл., м. Житомир, проспект. Миру, буд.22, код 35212338)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ДМ-Продукт" (10002, Житомирська обл., м. Житомир, майдан Смолянський, 3, код 31739140):

- 17794,22грн. основного боргу;

- 290,70грн. 3% річних;

- 1100,00грн. штрафу.

- 1605,29грн. судового збору.

3. В стягненні 52,07грн. 3% річних та 679,42грн. штрафу відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 17 вересня 2012 року.

Суддя Вельмакіна Т.М.

Віддрукувати: 1- до справи