Рішення № 26021608, 07.11.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 62/85 07.11.11

за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, м.Київ, ЄДРПОУ 00032945

до відповідача: Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», м.Київ, ЄДРПОУ 02583780

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Федерації професійних спілок України, м.Київ, ЄДРПОУ 00014479

про визнання права власності та витребування майна

Суддя Любченко М.О.

Представники:

Від позивача: Осока О.В. -гол.спец. -юрисконс.

Від відповідача: Наумов Д.С. -за дов., Довганенко Д.В. -за дов., Лисенко Я.О. -за дов.

Від третьої особи: Стецько М.В. -за дов.

Від прокурора: Ткаченко В.В. -прок.

Згідно із ст.77 ГПК України

в засіданні суду оголошувалась

перерва з 04.11.2011р. по 07.11.2011р.

СУТЬ СПРАВИ:

Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, м.Київ звернувся до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», м.Київ про:

- визнання за державою в особі позивача права власності на виробничо-адміністративний нежитловий будинок загальною площею 9406,5 кв.м, який розташований за адресою: м.Київ, вул.Шота Руставелі, 39/41;

- витребування у власність держави в особі позивача з незаконного володіння відповідача виробничо-адміністративного нежитлового будинку загальною площею 9406,5 кв.м, який розташований за адресою: м.Київ, вул.Шота Руставелі, 39/41.

Одночасно, прокурором заявлено клопотання про відновлення строку звернення до суду з розглядуваним позовом.

В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на ті обставини, що відповідно до змісту Декларації про державний суверенітет України, Закону України «Про економічну самостійність Української РСР», постанови Верховної Ради Української РСР «Про реалізації Закону «Про економічну самостійність Української РСР», Указу Президії Верховної ради України «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави», Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України»та інших нормативно-правових актів спірне нерухоме майно є державною власністю.

Позивач у судових засіданнях заявлений прокурором позов підтримав в повному обсязі. Одночасно, позивачем зазначено, що відповідно до Переліку лікувально-оздоровчих організацій, установ та підприємств спірне майно станом на 24.08.1991р. знаходилось у віданні Федерації незалежних профспілок України.

Відповідач у відзиві б/н від 05.10.2011р. проти позовних вимог надав заперечення. В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на те, що Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»є повноцінним та законним власником нерухомого майна, яке розташовано по вул.Шота Руставелі, 39/41 у місті Києві.

За твердженням відповідача, вказаний об'єкт нерухомості був побудований у 1978р. за рахунок коштів профспілок. Крім того, як вказує відповідач, правомірність створення Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» була підтверджена рішенням від 20.01.1997р. Вищого арбітражного суду України по справі №137/7. Одночасно, відповідачем заявлено клопотання про застосування строків позовної давності.

Ухвалою господарського суду м.Києва від 07.09.2011р. до участі у розгляді справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Федерацію професійних спілок України, м.Київ.

Третя особа у поясненнях б/н від 25.10.2011р. проти позовних вимог заперечила з підстав, які були викладені відповідачем. Наразі, обґрунтовуючи свої заперечення, третя особа також зазначила, що Федерація незалежних профспілок України і її попередники та Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»і його акціонери ніколи не відносилися до загальносоюзних громадських організацій.

У відповідності до ст.75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у матеріалах справи документами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, третьої особи та прокурора, господарський суд встановив:

22.11.1991р. радою Федерації незалежних професійних спілок України прийнято постанову №ІІ-ІІ-І «Про створення Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих установ профспілок України «Укрпрофздравниця», відповідно до змісту якої з метою радикальної перебудови управління курортами профспілок, поліпшення санаторно-курортного лікування та відпочинку трудящих України, прискорення формування нових економічних основ лікувально-оздоровчого процесу, ефективного використання матеріальної бази, будівництва та реконструкції діючих санаторіїв, пансіонатів та будинків відпочинку вирішено створити на базі санаторно-курортних закладів, підприємств, об'єднань та установ профспілок України за пайовим внеском Фонду соціального страхування України Акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профспілок України «Укрпрофздравниця»з акціонерним капіталом 1089384 тисяч карбованців.

04.12.1991р. Радою Федерації незалежних профспілок України та Фондом соціального страхування України укладено установчий договір про створення на базі санаторно-курортних закладів і організацій Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих установ профспілок України «Укрпрофздравниця».

04.12.1991р. радою Федерації професійних спілок України та Фондом соціального страхування було підписано статут новоствореної юридичної особи, що 23.12.1991р. був зареєстрований виконавчим комітетом Ленінської районної ради народних депутатів.

Пунктом 1.7 статуту передбачено, що Акціонерне товариство «Укрпрофздравниця»є правонаступником Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок, здравниць та господарств, об'єднань санаторно-курортних установ профспілок України.

24.01.1992р. між Федерацією незалежних професійних спілок України та Акціонерним товариством «Укрпрофздравниця»був підписаний акт приймання-передання майна третьої особи у власність відповідача, відповідно до якого Акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профспілок України «Укрпрофздравниця»прийняло майно територіальних санаторно-курортних установ профспілок, санаторіїв, будинків відпочинку, пансіонатів, лікувальних та допоміжних об'єктів, підвідомчих Українській республіканській раді по управлінню курортами профспілок, в об'ємі та розмірі згідно з додатком. Зокрема, за додатком до акту від 24.01.1992р. відповідачу були також передані об'єкти, які розташовані по вул.Шота Руставелі, 39/41 у м.Києві.

16.02.1999р. Головним управлінням майна Київської міської державної адміністрації на підставі наказу №16-в від 03.02.1999р. «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна»видано Закритому акціонерному товариству лікувально-оздоровчих установ профспілок України «Укрпрофоздоровниця» свідоцтво про право власності на нежилий виробничо-адміністративний будинок площею 9406,50 кв.м, який розташовано у місті Києві за адресою: вул.Шота Руставелі, 39/41, літера А.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об?єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги прокурора є правомірними та такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне:

Постановою від 17.04.1936р. Центрального виконавчого комітету СРСР «Про ліквідацію Всесоюзного товариства пролетарського туризму та екскурсій»на Всесоюзну центральну раду професійних спілок (ВЦРПС) та її організації покладено керівництво роботою в галузі туризму, що стало підставою для створення мережі туристично-екскурсійних закладів профспілок, які в Українській РСР перебували у складі Української республіканської ради по туризму та екскурсіям, підпорядкованої Укрпрофраді.

Постановою від 20.07.1962р. Президії ВЦРПС центральні, республіканські, краєві і обласні туристично-екскурсійні управління реорганізовані в Центральний, республіканські, краєві і обласні ради по туризму.

29.09.1978р. складено акт відомчої комісії про приймання завершеного будівництвом будинку по вул.Шота Руставелі 39/41 у м.Києві, побудованого за індивідуальним проектом, який розроблено інститутом «Укркурортпроект», погоджено будівельно-архітектурною радою Управління справами будівництва та архітектури Київського виконавчого комітету та затверджено заступником голови Центральної ради по управлінню курортами профспілок.

11.10.1978р. Центральною радою по управлінню курортами профспілок прийнято розпорядження №509 від 11.10.1978р. про надання дозволу Українській республіканській раді по управлінню курортами профспілок організувати управління адміністративною будівлею та відкрити розрахунковий рахунок в місцевому відділенні Держбанку.

У зв'язку з введенням в експлуатацію адміністративної будівлі по вул.Шота Руставелі, 39/41 та згідно з розпорядженням Центральної ради про управлінню курортами профспілок від 23.06.1978р. «Про передання вказаної адмінбудівлі на баланс Укррадикурорта»Українською республіканською радою по управлінню курортами профспілок прийнято розпорядження №701 від 03.11.1978р. «Про розподіл приміщень між орендуючими організаціями в адміністративній будівлі Укррадикурорта по вул.Шота Руставелі, 39/41».

У вересні 1978р. було складено авізо №17 про передання безкоштовно Українській республіканській раді по управлінню курортами профспілок вартості виробничої будівлі «Союзкурортпроект»за вказаною вище адресою.

Як свідчать матеріали справи, листом (т.1 с.101) Українською республіканською радою по управлінню курортами підтверджено, що виробнича будівля інвентарною вартістю 2251549,14 рублів прийнята на баланс Української республіканської ради по управлінню курортами.

Таким чином, приймаючи до уваги зміст викладених вище документів, виходячи з того, що Центральною радою по управлінню курортами профспілок (м.Москва) приймалися управлінські рішення відносно спірного майна, в тому числі, стосовно затвердження проекту будівництва, надання дозволу на організацію управління будівлею, суд дійшов висновку, що Українська республіканська рада по управлінню курортами була організацією союзного підпорядкування. Крім того, як свідчать наявні у матеріалах справи документи, будівля по вул.Шота Руставелі, 39/41 у м.Києві у власність Українській республіканській раді по управлінню курортами Центральною радою по управлінню курортами профспілок не передавалася, а вказане нерухоме майно лише перебувало на балансі організації союзного підпорядкування.

06.10.1990р. установчим з'їздом незалежних професійних спілок України прийнято декларацію про утворення Федерації незалежних професійних спілок України.

Згідно із Положенням про Федерацію незалежних професійних спілок України (в наступному змінено найменування на Федерацію професійних спілок України), яке затверджено 06.10.1990р. установчим з'їздом незалежних професійних спілок України, перша є добровільним союзом республіканських галузевих та регіональних міжгалузевих профспілкових об'єднань, інших професійних організацій робітників.

Статутом Федерації професійних спілок України передбачено, що вказана юридична особа є правонаступником, в тому числі, Української республіканської ради профспілок.

Як встановлено судом, між Фондом державного майна та Федерацією незалежних профспілок України було підписано перелік лікувально-оздоровчих організацій, установ та підприємств, згідно якого спірне майно станом на 24.08.1991р. знаходилось у віданні Федерації незалежних профспілок України. У вказаному переліку також міститься об'єкт, розташований у місті Києві по вул.Шота Руставелі, 39/41.

За таких обставин, Федерацією незалежних профспілок України, правонаступником якої є Федерація професійних спілок України, було підтверджено, що спірне нерухоме майно також не знаходилось у власності третьої особи, а перебувало лише у віданні, що за висновками суду, виключає можливість розпорядження адміністративною будівлею, в тому числі, шляхом внесення до статутного фонду відповідача, оскільки вказане повноваження належить виключно власнику майна.

Одночасно, за змістом Постанови від 27.10.1990р. ХІХ З'їзду профспілок СРСР «Про власність профспілок СРСР»профспілкові об'єкти є єдиною власністю профспілок СРСР. Правонаступником власності є Загальна конфедерація профспілок СРСР.

Згідно із Главою VI Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990р. Українська РСР самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в законах. Народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України. Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки і використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про економічну самостійність Української РСР»основу економічної самостійності Української РСР утворює власність її народу на національне багатство. Власністю народу України є земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний, науковий і технічний потенціал, розташований на території республіки. До власності народу України належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві, сільському господарстві, транспорті, зв'язку, банки, кредитні установи, майно торгових, комунальних та інших підприємств, а також житловий фонд та інше майно на території України.

Пунктом 1 постанови від 03.08.1990р. Верховної Ради Української РСР «Про реалізації Закону «Про економічну самостійність Української РСР»встановлено імперативне правило, що всі дії суб'єктів господарських відносин, які суперечать державному суверенітету та економічним інтересам Української РСР, визнаються недійсними і забороняються.

Постановою Верховної Ради УРСР від 15.10.1990р. «Про управління державним майном Української РСР»встановлено, що з метою захисту майнових прав та інтересів республіки, ефективного використання й збереження державного майна в умовах переходу до ринкових відносин і різноманітності форм власності до прийняття Закону Української РСР про Раду Міністрів Української РСР покласти на Раду Міністрів УРСР здійснення функцій по управлінню державним майном Української РСР, що є у загальнореспубліканській власності.

Указом від 30.08.1991р. Президії Верховної ради України «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави»встановлено, що підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України, з прийняттям цього Указу переходять у державну власність України. Одночасно, вказаним нормативно-правовим актом визнано недійсними майнові договори, якими змінено форму власності, укладені під час дії мораторію, встановленого постановою Верховної Ради України 29 листопада 1990 року, а також встановлено, що рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності після прийняття Постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року «Про проголошення незалежності України» без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.

Статтею 1 Закону України від 10.09.1991р. «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України»встановлено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України. Статтями 3, 4 вказаного Закону України визнано недійсними майнові договори, якими змінено форму власності, укладені під час дії мораторію, введеного постановою Верховної Ради Української РСР 29 листопада 1990 року, та встановлено, що рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття Постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року «Про проголошення незалежності України» без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.

На виконання Закону України від 10.09.1991р. «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» було прийнято постанову №227 від 24.09.1991р., відповідно до якої організацію роботи по переходу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, що розташовані на території України, у відання органів державного управління України покладено на Урядову комісію, створену розпорядженням №237 від 11.09.1991р. Кабінету Міністрів України, Фонд державного майна України та органи державного управління України, у відання яких переходять зазначені підприємства.

За таких обставин, враховуючи викладені вище висновки суду стосовно статусу Української республіканської ради профспілок та Української республіканської ради по туризму та екскурсіям в системі профспілок СРСР та майна, що розташовано за адресою: м.Київ, вул.Шота Руставелі, 39/41, вказана нерухомість не могла перейти у власність Федерації незалежних профспілок України (а згодом і Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»), оскільки перейшло у державну власність відповідно до викладених вище положень нормативно-правових актів.

Одночасно, судом також прийнято до уваги, що відповідно до Закону України від 16.06.1992р. «Про об'єднання громадян»об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об'єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) відповідно до цього Закону визнається політичною партією або громадською організацією. Особливості правового регулювання діяльності профспілок визначаються Законом України про профспілки.

Особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок в Україні були визначені Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15.09.1999р. Дія цього Закону поширюється на діяльність профспілок, їх організацій, об'єднання профспілок, профспілкових органів і на профспілкових представників у межах їх повноважень, на роботодавців, їх об'єднання, а також на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Згідно із ст.21 Закону України «Про об'єднання громадян» об'єднання громадян може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення його статутної діяльності. Об'єднання громадян набуває право власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом.

Статтею 20 Закону України «Про власність» було визначено, що професійні спілки та їхні громадські об'єднання є суб'єктами права колективної власності.

Відповідно до ст.21 Закону України «Про власність» право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.

Таким чином, вказаними нормативно-правовими актами не передбачено можливості набуття права власності новоствореним профспілковим об'єднанням від організацій союзного підпорядкування в порядку правонаступництва.

Враховуючи наведені нормативні акти стосовно права власності держави Україна після розпаду СРСР, історії створення спірного майна та створення і перетворення відповідача та третьої особи, за висновками суду, з проголошенням незалежності 24 серпня 1991 року право власності на спірний об'єкт набула держава Україна в особі органу, якому відповідно до Постанов Верховної Ради України від 10.04.1992 року №2268-ХІІ та від 01.03.1994 року №3943-ХІІ надані повноваження прийняти це майно та розпоряджатись ним до визначення суб'єктів його права, тобто Фонду державного майна України - позивача.

За таких обставин, вимоги прокурора про визнання за державою в особі позивача права власності на виробничо-адміністративний нежитловий будинок загальною площею 9406,5 кв.м, який розташований за адресою: м.Київ, вул.Шота Руставелі, 39/41, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, посилання відповідача та третьої особи на набуття Федерацією незалежних профспілок України права власності на спірне майно на підставі договору від 18.11.1990р. суд вважає безпідставним з урахуванням наступного:

Як свідчать матеріали справи, 18.11.1990р. у місті Москві був підписаний договір про закріплення прав по володінню, користуванню та розпорядженню профспілковим майном. Вказаним договором передбачено, що згідно з уставом Загальної конфедерації профспілок СРСР «Про власність профспілок СРСР»від 27.10.1990р., виражаючи інтереси членський організацій та будучи правонаступником власності профспілок, Загальна конфедерація профспілок СРСР в особі голови ВКП СРСР Щербакова В.П., діючого на підставі статуту ВКП СРСР, та Федерація незалежних профспілок України в особі Ковалевського А.М., діючого на підставі статуту, домовилися закріпити на праві власності за Федерацією незалежних профспілок України майно відповідно до переліку. За всіма іншими питаннями профсоюзного майна, що не відображені в цьому договорі і які стосуються інтересів ВКП СРСР та ФНПУ, в кожному конкретному випадку буде складатися окремий договір.

Відповідно до виписки з переліку до договору від 18.11.1990р. Федерації незалежних профспілок України було передано, зокрема, адмінбудівлю Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок, що знаходиться у м.Києві по вул.Шота Руставелі, 39/41. При цьому, суд зауважує, що згідно вказаної виписки роком введення в експлуатацію спірного майна є 1961р., що не відповідає іншим наявним у матеріалах справи документам, в тому числі, акту відомчої комісії про приймання завершеного будівництвом будинку, складеного 29.09.1978р., поясненням відповідача та третьої особи.

Постановою №2-1а від 18.11.1990р. Президіуму Загальної конфедерації професійних спілок СРСР було затверджено вказаний вище договір.

Проте, за висновками суду, зміст вказаного договору не відповідає, зокрема, приписам Декларації про державний суверенітет України, Закону України «Про економічну самостійність Української РСР», постанови Верховної Ради Української РСР «Про реалізації Закону «Про економічну самостійність Української РСР». Крім того, судом також враховано, що вказаний договір не затверджений керівним органом Федерації незалежних профспілок України.

Одночасно, суд зазначає про неправомірність застосування до спірних правовідносин приписів постанови №506 від 29.11.1990р. Верховної Ради УРСР «Про захист суверенних прав власності Української РСР»виходячи з того, що вказаний нормативно-правовий акт спрямований на заборону відчуження державного майна за ініціативи чи за участі органів державної влади, в той час, як в даному випадку зміна форми власності державного майна відбулася без участі органів державної влади.

Посилання прокурора на постанову №606 від 23.04.1960р. Ради Міністрів охорони здоров'я УРСР «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР»суд вважає безпідставним з огляду на те, що за змістом наданих до матеріалів справи документів спірне майно було побудовано вже після прийняття вказаного нормативно-правового акту.

Наразі, за висновками суду не мають суттєвого значення пояснення третьої особи в частині того, що у переліку до постанови №227 від 24.09.1991р. Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо виконання Закону «Про підприємства, установи, організації союзного підпорядкування, що розташовані на території України»не міститься посилань на об'єкти Федерації незалежних профспілок, оскільки відповідно до змісту постанови вказаний перелік не є виключним.

Твердження учасників судового процесу про те, що у Законі України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» відсутня норма щодо надання його положенням зворотної сили в часі, суд до уваги не приймає з огляду на те, що ст.58 Конституції України не була чинна у 1991 році, а чинна на той момент Конституція не містила аналогічної норми. Крім того, вказаний Закон України набрав чинності з 10.09.1991 р., а рішення про передання вказаного вище майна відповідачу прийнято у листопаді-грудні 1991р.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши у сукупності всі представлені учасниками судового процесу документи у відповідності до положень ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що вимоги прокурора про витребування у власність держави з незаконного володіння відповідача спірного майна є доведеними та такими, що відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи з урахуванням наступного:

Відповідно до ст.387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Положеннями ст.388 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно із довідкою №33528 від 08.07.2011р. Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" на теперішній час право власності на нежилий виробничо-адміністративний будинок по вул.Шота Руставелі, 39/41 у місті Києві зареєстровано за Закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»(перейменовано у Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»).

Проте, як встановлено судом вище, власником спірного майна є держава в особі органу уповноваженого управляти державним майном Фонду державного майна України, який Федерації професійних спілок України, як особі, що передала нерухоме майно відповідачу, нежилий виробничо-адміністративний будинок не передавав та право на його відчуження не надавав, внаслідок чого спірне майно вибуло із володіння держави поза її волею.

Твердження відповідача та третьої особи про те, що рішенням Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997р. по справі №137/7 встановлено законність набуття Акціонерним товариством «Укрпрофоздоровниця» права власності на спірне майно суд вважає безпідставними з огляду на таке:

Згідно ч.2 ст.35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Преюдиціальність -це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх з істинність вже встановлено у рішенні, і не має необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі сторони, що й у справі, яка розглядається. Отже, повна тотожність суб'єктного складу спору є обов'язковою умовою преюдиціальності.

Виходячи зі змісту судового рішення по справі №137/7, учасниками судового процесу за розглядуваним Вищим арбітражним судом спором були Фонд державного майна України, Федерація профспілок України, Фонд соціального страхування України та Акціонерне товариство «Укрпрофоздоровниця». Тобто, суб'єктний склад сторін по справі №137/7 та справі №62/85 є різним, що виключає можливість використання фактів, встановлених Вищим арбітражним судом України, у якості преюдиції по розглядуваній справі.

Крім того, зазначення в рішення від 20.01.1997р. по справі №137/7 про власника певного майна є оціночним судженням суду, висновком, зробленим судом за результатами надання оцінки наявним у матеріалах конкретної справи документів, проте не встановленим фактом.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, позов прокурора в частині витребування майна з незаконного володіння відповідача також підлягає задоволенню.

Стосовно клопотань відповідача та третьої особи про застосування строку позовної давності суд вважає за необхідне зазначити наступне:

Пунктом 5 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.

Частиною 1 ст.15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до ст.2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру»визначено, що підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів, внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними або державою.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність, відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч.5 ст.267 вказаного нормативно-правового акту, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту

Як свідчать матеріали справи, 31.05.2011р. Генеральна прокуратура України дала завдання №07/2/1-220вих. -2580кв-11, в тому числі, прокуратурі міста Києва про проведення перевірок додержання вимог законодавства під час відчуження майна професійних спілок.

За твердженнями заступника прокурора міста Києва, про наявність порушення інтересів держави стало відомо у червні 2011 року під час проведення перевірки за завданням Генеральної прокуратури України.

Посилання відповідача та третьої особи на те, що прокуратурою м.Києва ще у 1992 році проводилася перевірка стосовно законності створення Акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця», суд не приймає до уваги з огляду на те, що предметом перевірки не була правомірність відчуження майна, яке є предметом спору по розглядуваній справі.

Таким чином, виходячи з того, що прокуратура міста Києва не була учасником спірних правовідносин, а доказів обізнаності з наявністю порушень інтересів Фонду державного майна України в частині заволодіння спірним майном, матеріали справи не містять, наведені обставини визнаються судом поважною причиною пропуску строку позовної давності, що зумовлює висновок про наявність підстав для його відновлення та захисту порушеного права держави.

Заява №05/2-11104-11 від 06.09.2011р. прокурора про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладання арешту на виробничо-адміністративний нежитловий будинок загальною площею 9406,5 кв.м, який розташований за адресою: м.Київ, вул.Шота Руставелі, 39/41; заборони відповідачу вчиняти дії, спрямовані на відчуження вказаного майна, підлягає залишенню без задоволення, з огляду на таке:

Згідно із ст.66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 Господарського процесуального кодексу України заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За приписами ст.67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, в тому числі, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Відповідно до змісту Інформаційного листа №01-8/2776 від 12.12.2006р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики забезпечення позову»при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

За змістом ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

За приписами ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

Тобто, при зверненні до суду з заявою про вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно відповідача, заборони відповідачеві вчиняти певні дії заявником мають бути визначені підстави такого звернення, обставини, за наявності яких виконання імовірного позитивного рішення по справі може стати неможливим, докази того, що запропонований захід до забезпечення позову дійсно може виключити можливість невиконання або утруднення виконання судового рішення.

Проте, всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, прокурором не доведено наявності обставин, з якими Господарський процесуальний кодекс України пов'язує можливість вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно та встановлення відповідачу заборони вчиняти певні дії.

Зокрема, прокурором до матеріалів справи не представлено жодного доказу, з фактом існування якого прокурор пов'язує необхідність застосування заявлених заходів до забезпечення позову.

Тобто, враховуючи приписи ст.ст.4-3, 33, 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, зміст Інформаційного листа №01-8/2776 від 12.12.2006р. Вищого господарського суду України, заява №05/2-11104-11 від 06.09.2011р. прокурора підлягає залишенню без задоволення.

За висновками суду є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню клопотання №04-09/1916 від 03.11.2011р. відповідача про призначення судової експертизи з метою вирішення наступних питань: чи підтверджують подані матеріали фінансування зведення будівлі за адресою: м.Київ, вул.Шота Руставелі, 39/41?; чи можливо встановити з матеріалів справи конкретну суму коштів, які Українська республіканська рада профспілок вносила на будівництво об'єкту нерухомості за адресою: м.Київ, вул.Шота Руставелі, 39/41?

Відповідно до ст.41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

За змістом п.1 листа №01-8/2651 від 27.11.2006р. Вищого господарського суду "Про деякі питання призначення судових експертиз" судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Тобто, необхідною передумовою вчинення вказаної процесуальної дії є встановлення судом тих обставин, що факти, які входять до предмету доказування по справі, не можуть бути встановлені іншими засобами доказування окрім використання спеціальних знань при проведенні судової експертизи.

Наразі, вирішення питання про те, чи підтверджується матеріалами справи будівництво спірного майна за кошти Української республіканської ради профспілок, відноситься до повноважень господарського суду шляхом надання в порядку ст.43 Господарського процесуального кодексу України оцінки представленим учасниками судового процесу документам та не потребує використання спеціальних знань.

Таким чином, клопотання №04-09/1916 від 03.11.2011р. відповідача про призначення судової експертизи залишено судом без задоволення як безпідставне.

Клопотання №04-09/1914 від 03.11.2011р. відповідача про витребування у прокуратури та позивача правоустановчого документу на право державної власності на спірне майно, а також витягу з Єдиного реєстру об'єктів державної власності залишено судом без задоволення з огляду на надані прокурором та Фондом державного майна України в судовому засіданні 04.11.2011р. пояснення щодо відсутності зазначених документів.

Вимоги стосовно витребування Постанови №606 від 23.04.1960р. «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР», викладені також у вказаному клопотанні, є необґрунтованими, враховуючи, що документ Ради Міністрів УРСР є оприлюдненим нормативно-правовим актом, з текстом якого кожна особа має можливість ознайомитися шляхом використання, в тому числі, інформаційних програм «Ліга:Закон»та «Законодавство».

Клопотання №04-09/1913 від 03.11.2011р., №04-09/1915 від 03.11.2011р., №04-09/1912 від 03.11.2011р. відповідача про залучення до участі у розгляді справи у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача відповідно Київську міську державну адміністрацію, Підприємство Федерації професійних спілок України «Проектно-вишукувальний інститут «Укркурортпроект», Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»є необґрунтованими з огляду на наступне:

Згідно із ст.27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі. Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу.

Всупереч положень вказаної статті відповідачем не доведено, а судом не встановлено належних підстав для залучення перелічених вище осіб до участі у розгляді справи, зокрема, за висновками суду, рішення по справі не може вплинути на права та обов'язки зазначених осіб по відношенню до будь-якої із сторін по справі. При цьому, твердження відповідача про те, що Київською міською державною адміністрацією, Підприємством Федерації професійних спілок України «Проектно-вишукувальний інститут «Укркурортпроект», Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»можуть бути представлені додаткові докази, які мають значення для всебічного та повного розгляду справи, не є підставою для залучення третіх осіб у розумінні ст.27 Господарського процесуального кодексу України. Вказаними доводами може бути обґрунтоване клопотання про витребування доказів в порядку ст.38 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, клопотання №04-09/1913 від 03.11.2011р., №04-09/1915 від 03.11.2011р., №04-09/1912 від 03.11.2011р. відповідача залишені судом без задоволення.

Клопотання третьої особи про призначення колегії суддів для розгляду справи залишено судом без задоволення з огляду на відсутність передбачених ст.4-6 Господарського процесуального кодексу України підстав для вчинення таких дій.

Клопотання №04-09/1939 від 07.11.2011р. відповідача про витребування у Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»інвентаризаційної справи відносно нежитлової будівлі по вул.Шота Руставелі, 39/41 у м.Києві, а також у Київської міської державної адміністрації реєстраційної справи на вказане майно залишені судом без задоволення з огляду на наступне:

Статтею 38 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Тобто, підставою для витребування документів в порядку названої норми Господарського процесуального кодексу України є обґрунтована відсутність у особи можливості самостійно представити певний доказ.

При цьому, відповідачем до матеріалів справи не надано документів, які б свідчили про відмову Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»та Київської міської державної адміністрації у наданні інвентаризаційної та реєстраційної справ. За висновками суду, ненадання документів, які на думку Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» мають значення для розгляду справи викликано, перш за все тим, що відповідач лише 04.11.2011р. звернувся до зазначених юридичних осіб з відповідним клопотанням (листи №04-03/1933 від 04.11.2011р., №04-03/1932 від 04.11.2011р., поштові квитанції №6371 від 04.11.2011р., №6370 від 04.11.2011р.).

Крім того, судом також прийнято до уваги, що прокуратурою міста Києва 07.11.2011р. через канцелярію господарського суду м.Києва надано завірені копії інвентаризаційної справи №20303 (54059) та наказу №16-В від 03.02.2009р. «Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна».

Таким чином, з викладених вище підстав клопотання №04-09/1939 від 07.11.2011р. відповідача про витребування доказів залишено судом без задоволення.

Клопотання відповідача без номеру та без дати, яке надійшло до господарського суду 04.11.2011р., про витребування матеріалів прокурорської перевірки для ознайомлення; доказів права власності на оспорюваний об'єкт; матеріалів арбітражної справи №137/7 залишено судом без задоволення з огляду на невідповідність останнього викладеним вище вимогам ст.38 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання відповідача (без номеру та без дати, яке надійшло до господарського суду 04.11.2011р.), що в судовому засідання 04.11.2011р. підтримано третьою особою, про продовження строку розгляду справи залишено судом без задоволення як необґрунтоване.

Згідно із ст.69 Господарського процесуального кодексу України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Проте, відповідачем не доведено наявності виняткового випадку, який би свідчив про необхідність продовження строку розгляду справи. Наразі, у клопотанні відповідача взагалі не вказано підстав для вчинення такої процесуальної дії, не зазначено строку, на який відповідач просить продовжити розгляд справи.

Твердження третьої особи в судовому засіданні 04.11.2011р. про те, що підставою для продовження процесуального строку є надання третій особі можливості представити витребувані судом документи є неправомірними, виходячи з того, що, зокрема, відомості відносно наявності повноважень на внесення спірного майна до статутного фонду відповідача витребовувались судом ще в ухвалі про порушення провадження по справі від 07.09.2011р., а правоустановчі документи в редакції, яка діяла на момент передання відповідачу об'єкту нерухомості, -ухвалами від 05.10.2011р., 26.10.2011р.

Проте, всупереч вимог ухвал господарського суду міста Києва та положень ст.ст.4-5, 115 Господарського процесуального кодексу України вимоги процесуальних документів виконані частково, всі перелічені документи третьою особою до матеріалів справи не надані, як і не представлені докази неможливості їх надання.

Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

У відповідності до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, м.Київ до Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», м.Київ про визнання права власності та витребування майна задовольнити повністю.

Визнати за державою в особі Фонду державного майна України, м.Київ право власності на виробничо-адміністративний нежитловий будинок загальною площею 9406,5 кв.м, який розташований за адресою: м.Київ, вул.Шота Руставелі, 39/41.

Витребувати у власність держави в особі Фонду державного майна України, м.Київ з незаконного володіння Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», м.Київ виробничо-адміністративний нежитловий будинок загальною площею 9406,5 кв.м, який розташований за адресою: м.Київ, вул.Шота Руставелі, 39/41.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (01033, м.Київ, вул.Шота Руставелі, 39/41, ЄДРПОУ 02583780) на користь Державного бюджету України державне мито в сумі 22515,49 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»(01033, м.Київ, вул.Шота Руставелі, 39/41, ЄДРПОУ 02583780) на користь Державного бюджету України (р/р №31218264700001 у ГУ ДКУ у м.Києві, МФО 820019, ЄДРПОУ 24262621, одержувач: УДК у Шевченківському районі міста Києва, код бюджетної класифікації 22050003) витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справ у судах в розмірі 236,00 грн.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

У судовому засіданні 07.11.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суддя М.О.Любченко

Повне рішення складено 14.11.2011р.