Ухвала суду № 26001665, 10.09.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" вересня 2012 р. м. Київ К-59247/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В.

Кошіля В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги Прокуратури Харківської області та Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2008

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2009

у справі № 2а-1029/08/2070

за позовом Приватного підприємства "Деметра"

до 1. Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова

2. Головного управління Державного казначейства України у Харківській області

за участю Прокуратури Харківської області

про визнання нечинним податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Деметра" (позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова (відповідач-1), Головного Управління Державного казначейства України у Харківській області (відповідач-1) про визнання не чинними податкових повідомлень-рішень і стягнення заборгованості, а саме: визнати нечинними податкові повідомлення-рішення № 00011192310/0 від 06.06.2007, № 0001182310/0 від 06.06.2007, № 0001202310/0 від 06.06.2007, № 0000171620/0 від 27.06.2007, № 0001792310/0 від 05.12.2006; стягнути з Державного бюджету України суму заборгованості по податку на додану вартість за червень 2006 року в розмірі 942 065 гривень, за липень 2006 року в розмірі 510 078 гривень, за серпень 2006 року в розмірі 501 069 гривень, за вересень 2006 року в розмірі 99 619 гривень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2008 позов задоволено в повному обсязі.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2009 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2008 в частині стягнення з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Деметра»бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за: червень 2006 року в розмірі 942065 гривень; липень 2006 року в розмірі 510078 гривень; серпень 2006 року в розмірі 501069 гривень; вересень 2006 року в розмірі 99619 гривень скасовано та в цій частині позовні вимоги Приватного підприємства «Деметра»залишено без розгляду. В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2008 залишено без змін.

В касаційних скаргах прокуратури Харківської області та Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова скаржники просять скасувати оскаржувані рішення в частині задоволення позову та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Також, відповідачем було заявлене клопотання про заміну Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова на її правонаступника -Західну міжрайонну державну податкову інспекцію м. Харкова Харківської області Державної податкової служби.

Згідно зі ст. 55 КАС України, заявлене клопотання підлягає задоволенню.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення.

В зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної перевірки позивача з 16.03.2007 по 20.04.2007 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 10.10.2005 по 31.12.2006, відповідачем-1 складено акт № 1071/23-304/31149163 від 08.05.2007, в якому встановлено порушення позивачем вимог п. 1.32 ст. 1, п. п. 5.2.1. п. 5.2. п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 7.4.1., 7.4..4., п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі вказаної перевірки, відповідачем-1 були прийняті податкові повідомлення-рішення від 06.06.2007: № 0001202310/0 -про зменшення сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за червень-вересень 2006 року на 500 806 гривень; № 0001182310/0, яким було визначено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 1375856,75 гривень та суму штрафних санкцій в розмірі 1195258,48 гривень; № 00011192310/0, яким визначено суму податкових зобов'язань по податку на додану вартість в розмірі 474 968 гривень та суму штрафних санкцій в розмірі 237 484 гривні.

На підставі акту перевірки № 1411/16-204/31149163 від 21.06.2007, відповідачем-1 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000171620/0 від 27.06.2007, яким підприємству було зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за червень 2006 року на 75 406 гривень, за липень 2006 року на 417 608 гривень, у зв'язку з порушенням з боку позивача п. 1.8. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість».

Також, 22.11.2006 відповідачем-1 було складено акт перевірки № 897/23-504/31149163, на підставі якого прийняте податкове повідомлення-рішення № 0001792310/0 від 05.12.2006, яким підприємству було зменшено суму заявленого відшкодування за серпень 2006 року на 501 069 гривень.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Зі змісту п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вбачається, що лише майно передане платником по договорам комісії до складу валових витрат не включається. Сплата комісійної винагороди відноситься до складу валових витрат на підставі п. п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Як було вірно встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат витрати, які понесло підприємство на оплату комісійної винагороди комісіонерам за 2006 рік у розмірі 5503427 гривень.

Висновок відповідача в акті № 1071/23-304/31149163 від 08.05.2007 ґрунтується на тому, що позивач передавав товари, отримані згідно з договорами комісії, у подальшу комісію та за реалізацію цього товару нараховував комісіонерам комісійну винагороду, яка більше комісійної винагороди, яку у свою чергу отримував позивач. Таким чином, позивач здійснював збиткові операції, внаслідок чого порушив вимоги п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

При цьому, в ході перевірки встановлено, що ніякої зміни вартості товару, а ні позивачем, а ні комісіонером не було зроблено. Також, відповідачем було вказано, що порушень при формуванні валового доходу позивачем не допускалося, тобто, валовий дохід було сформовано у повній відповідності з вимогами чинного законодавства. Отже, перевіркою не підтверджено факт збільшення валового доходу підприємства на 5503 427 гривень, у зв'язку з чим відсутні підстави для збільшення валового доходу у підприємства, і як наслідок відсутні підстави нараховувати податок на прибуток на суму збільшення валового доходу.

Згідно зі ст. ст. 1011, 1013 ЦК України, по договору комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за доручення іншої сторони (комітента) за плату укласти одну або кілька угод від свого імені, але за рахунок комітента, а комітент повинен сплатити комісіонеру плату у розмірах та порядку встановленому договором комісії.

Відповідачем не доведено, що на комісію було передано той самий товар, що був в свою чергу отриманий у комісію, а не з інших підстав (за договорами купівлі-продажу, тощо).

Розмір комісійної винагороди, відповідно до вимог Наказу Міністерства фінансів України № 246 від 20.10.1999, яким затверджено Стандарт бухгалтерського обліку «Запаси»- не включається до складу собівартості продукції. У зв'язку з чим розмір комісійної винагороди ніяким чином не впливає на вартість продукції.

Товарно-матеріальні цінності було передано на реалізацію іншим суб'єктам господарювання згідно з договорами комісії. Про хід реалізації товару комісіонер звітує комітенту щомісячно актами виконаних робіт. Товар було продано комісіонером, про що він звітував комітенту. Наявні в матеріалах справи документи, також, свідчать, що зменшення вартості товару не відбулось, ніяких ознак збитковості таки операції не містять.

Відповідно до п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат відноситься суми будь яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Сплата комісійної винагороди - є оплата послуг комісіонера по продажу продукції і як наслідок є витратами пов'язаними з продажем продукції. Таким чином, віднесення до складу валових витрат сплаченої комісійної винагороди повністю відповідає вимогам діючого законодавства з питань оподаткування прибутку підприємств.

Отже, позивачем правомірно віднесено розмір сплаченої комісійної винагороди комісіонеру до складу валових витрат, відповідно до вимог п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Позивач не має збитків від своєї діяльності, що підтверджується деклараціями з податку на прибуток наданих до ДПІ у Ленінському районі м. Харкова.

Пунктом 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до п п. 7.7.1. п 7.7 ст. 7 вищезазначеного Закону, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1. цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.7.2. п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.7.3. п. 7.7. ст. 7 цього ж Закону, платник податку може прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за наслідками звітного періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. При прийнятті такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних податкових періодів.

Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що внаслідок незаконного зменшення розміру валових витрат по податку на прибуток (комісійна винагорода), відповідачем безпідставно нараховано податок на додану вартість в сумі 474968,00 грн. та штрафні санкції в сумі 237484,00 грн. (податкове повідомлення-рішення № 0001192310/0 від 06.06.2007).

Також, судами було вірно встановлено, що відповідачем неправомірно зменшено суми бюджетного відшкодування: за червень 2006 року - на 366552 гривень, за липень 2006 року - на 34635 гривень, за вересень 2006 року - на 99619 гривень податковим повідомленням-рішенням № 0001202310/0 від 06.06.2007; за червень 2006 року - на 25406 гривень, за липень 2006 року - на 417608 гривень податковим повідомленням-рішенням 0000171620/0 від 27.06.2007; за серпень 2006 року - на 501069 гривень податковим повідомленням-рішенням № 0001792310/0 від 05.12.2006.

Доводи відповідача, що зазначені зменшення заявленого бюджетного відшкодування податку на додану вартість відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки вони були проведені внаслідок виключення зі складу податкового кредиту 2-3 кварталів 2006 року сум по збитковим операціям, що в свою чергу призвело до зміни задекларованого значення податку на додану вартість (різниця між податковим кредитом і податковим зобов'язанням замість від'ємної стала позитивною) і коригуванню підлягають задекларовані позивачем суми заявленого бюджетного відшкодування податку на додану вартість, а також внаслідок ненаданням позивачем під час перевірки податкових накладних, якими підтверджувався факт формування податкового кредиту, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, а саме.

Матеріали справи свідчать, що за звітний період позивач правомірно сформував розмір валових витрат та правомірно відніс розмір сплаченої комісійної винагороди, порушень вимог Закону України «Про податок на додану вартість»не допустив, у зв'язку з чим усі рішення прийняті із-за неправильного, на думку відповідача, формування валового доходу є такими, що не відповідають вимогам діючого податкового законодавства. Щодо ненадання позивачем під час проведення податкових накладних, то як було вірно встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем під час перевірки надавалися всі відповідні податкові накладні за рахунок, яких було сформовано податковий кредит звітного періоду.

Крім того, слід зазначити, що оскільки представником позивача в суді апеляційної інстанції було заявлено клопотання про відкликання позову в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ПП «Деметра»бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за: червень 2006 року - в розмірі 942065 гривень; липень 2006 року - в розмірі 510078 гривень; серпень 2006 року - в розмірі 501069 гривень; вересень 2006 року - в розмірі 99619 гривень, то відповідно до ч. 1 ст. 203 КАС України, судом було правомірно скасовано постанову суду першої інстанції в цій частині та залишено без розгляду позовні вимоги в цій частині.

Доводи, наведені скаржниками в касаційних скаргах, колегією суддів відхиляються, оскільки вони не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судами попередніх інстанцій.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду не встановлено.

Керуючись ст. ст. 222-224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Допустити заміну по даній справі Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова на її правонаступника -Західну міжрайонну державну податкову інспекцію м. Харкова Харківської області Державної податкової служби.

Касаційні скарги Прокуратури Харківської області та Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2009 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.А. МоторнийСудді І.В. Борисенко В.В. Кошіль