Ухвала суду № 26001589, 12.09.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" вересня 2012 р. м. Київ К/9991/29108/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

при секретарі Корженковій І.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державного підприємства «Макіїввугілля»(далі -Підприємство)

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.03.2012

у справі № 2а/0570/22406/2011

за позовом Підприємства

до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби (далі -Макіївська ОДПІ)

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача - Гладкової Л.М.,

відповідача -Єфанової Н.В.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 23.01.2012 позов задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення Макіївської ОДПІ від 12.08.2011 № 0000382330 з тих мотивів, що реальність операцій позивача в рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Іолід»(далі -ТОВ «Іолід») підтверджується документально, а доказів нікчемності правочинів, укладенням яких опосередковувалося виконання спірних операцій, податковим органом не подано.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.03.2012 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено. У прийнятті цієї постанови апеляційний суд виходив з того, що докази фактичного відвантаження вугілля постачальником (ТОВ «Іолід») в адресу позивача відсутні, документальне оформлення спірних операцій носило штучний характер з метою створення імітації поставки товару, у названого постачальника відсутні трудові ресурси та матеріально-технічна база для виконання спірних операцій.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Підприємство просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Донецького окружного адміністративного суду зі спору, наголошуючи на правильності висновків цього суду щодо реального виконання спірних операцій та правильності відображення їх результатів у податковому обліку позивача.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги Підприємства з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Макіївською ОДПІ було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань виявлення фактів, що свідчать про можливі порушення платником податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Іолід»за березень-квітень 2012 року, оформлену актом від 29.07.2011 № 3818/23-3/32442295. За наслідками цієї перевірки податковим органом було визначено позивачеві податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 2 524 388 грн. та застосовано 1 грн. штрафних санкцій згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням. Підставою для цього донарахування стало невизнання податковим органом права Підприємства на податковий кредит за операціями з поставки вугілля в рамках договору поставки від 25.10.2010 № 243 та договору комісії від 20.07.2010 № 15-026К, укладених з ТОВ «Іоліт». За висновком податкового органу, реальність виконання цих операцій не підтверджується, позаяк: у поданих позивачем квитанціях про приймання вантажу та посвідченнях якості постачальник позивача -ТОВ «Іолід»- не зазначений ані як виробник, ані як відправник або платник, підставою поставки визначено договір від 01.02.2010 № 03-10/І-ЕН, укладений позивачем та ДП «Вугілля України», платником вказано ДП «Вугілля України», відправником -ТОВ «Донбаський збагачувальний комбінат», одержувачем - Зміївська ТЕС ВАТ «Центренерго»; докази оприбуткування позивачем поставленого йому вугілля відсутні; у ТОВ «Іолід»відсутні необхідні трудові ресурси, основні засоби для вчинення дій, що становлять зміст спірних операцій, саме товариство відсутнє за юридичною адресою; податкові накладні, акти приймання-передачі вугільної продукції та інші документи, що слугували підставою для податкового обліку платника (позивача у справі) складалися учасниками спірних правовідносин формально з метою штучного формування умов для одержання позивачем необґрунтованої податкової вигоди.

В силу вимог підпункту «а»пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (далі -ПК) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК заборонено відносити до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу), іншими документами.

З наведених законодавчих норм вбачається, що умовами реалізації платником права на податковий кредит є: придбання товарів (робіт, послуг), прийняття їх на облік та наявність відповідних належним чином оформлених первинних документів (зокрема, податкових накладних), які складаються під час господарської операції.

У свою чергу, необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного здійснення господарських операцій (їх реальності), здійсненням операції без ділової мети, обліком операцій безвідносно до їх дійсного економічного змісту, необережністю та необачливістю при вчиненні правочинів з контрагентами, що не виконують своїх податкових зобов'язань, укладенням нетипових та разових угод, використанням нетрадиційних форм розрахунків.

У розглядуваному випадку попередні судові інстанції, оцінюючи докази платника, спрямовані на спростування оспорюваного податкового повідомлення-рішення, та доводи податкової інспекції щодо заперечення презумпції добросовісності Підприємства, дійшли різних висновків щодо фактичного виконання поставок вугілля на користь позивача. Втім ані висновок суду першої інстанції щодо реального характеру спірних операцій, ані висновок апеляційного суду відносно їх фіктивності не можна визнати таким, що зроблений за наслідками повного та вичерпного дослідження обставин справи у сукупності.

Так, суд першої інстанції, визнавши достатніми доказами виконання спірних поставок вугілля рахунки-фактури, акти приймання-передачі вугілля, квитанції про приймання вантажу, посвідчення якості, акти звіряння кількості та якості, не надав будь-якої правової оцінки невідповідності змісту квитанцій про приймання вантажу до перевезення змісту договору поставки, укладеного позивачем та ТОВ «Іоліт»з огляду на зазначення у цих квитанціях відправником, виробником та платником сторонніх осіб. В даному випадку суду слід було перевірити наявність або відсутність правовідносин між учасниками спірних поставок (ТОВ «Іоліт»та Підприємства) та ТОВ «Донбаський збагачувальний комбінат», Зміївською ТЕС ВАТ «Центренерго», ДП «Вугілля України», які виступають учасниками поставок згідно із спірними залізничними квитанціями. Крім того, за вказаних обставин для перевірки реальності виконання спірних поставок суду необхідно було з'ясувати, яким чином здійснювалося перевезення вантажу в процесі виконання договорів поставки та комісії, його зберігання, подальше використання у господарській діяльності платника.

Натомість апеляційний суд, зазначивши, що відповідні залізничні квитанції не можуть підтверджувати поставку вугілля ТОВ «Іоліт»позивачеві, а також про формальність складення інших первинних документів в процесі документального оформлення спірних операцій, дійшов висновку про фіктивність спірних операцій з поставки вугілля позивачеві. Однак при цьому суд апеляційної інстанції залишив поза увагою зазначення податковим органом в акті перевірки про поставку ТОВ «Іоліт»позивачеві вугілля, яке було придбано названим постачальником у підприємств, що провадять його незаконний видобуток.

Оскільки межі перегляду справи в касаційній інстанції, визначені у частині першій статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, не дають права касаційному суду встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у судовому рішенні, тоді як наведені процесуальні правопорушення, які полягають у неповному з'ясуванні обставин справи, що входять до предмета доказування у справі, позбавляють касаційний суд можливості перевірити правильність та законність оскаржуваних рішень, то останні підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Під час цього розгляду суду першої інстанції необхідно достеменно встановити викладені в цій ухвалі обставини і за наслідками встановленого правильно застосувати норми матеріального права і прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державного підприємства «Макіїввугілля»задовольнити частково.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23.01.2012 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.03.2012 у справі № 2а/0570/22406/2011 скасувати.

3. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько