Постанова № 26000868, 20.07.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 липня 2012 року 14:35 № 2а-7825/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шулежка В.П.,

при секретарі Пастушенко С.С.,

за участю сторін:

представник позивача - ОСОБА_1,

представники відповідача - Петелько К.О., Сиротіна О.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Макролоджик»до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень № 0001822250 та № 0001832250 від 31.05.2012 року,-

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Макролоджик»(надалі -ТОВ «Макролоджик», позивач) до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва ДПС (надалі -ДПІ у Подільському м. Києва, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 31.05.2012 р. № 0001832250 про збільшення сум грошового зобов'язання з ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму за основним платежем 4 799 430,00 грн. та 1 199 860,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та податкового повідомлення-рішення від 31.05.2012 р. № 0001822250 про визначення сум грошових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств на суму 3 985 403,00 грн. за основним платежем та 996 351,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Свої позовні вимоги ТОВ «Макролоджик»обґрунтовує тим, що висновки акту перевірки, на підставі яких винесені спірні податкові повідомлення-рішення не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства, і тому позивач вважає прийняті рішення протиправними та таким, що підлягають скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.

Представники відповідача позовні вимоги не визнали повністю та зазначили, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства посилаючись на обставини викладені в акті перевірки та запереченнях проти адміністративного позову.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін судом встановлено наступне.

ДПІ у Подільському м. Києва 21.05.2012 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Макролоджик»з питань правильності обчислення та повноти сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Комп плюс»(код ЄДРПОУ 32555112) за період з 01.07.2009 р. по 31.03.2010 р.

За результатами перевірки складено акт про результати позапланової виїзної документальної перевірки від 21.05.2012р. №№167/22-511/35876881.

Згідно з висновками, викладеними в акті перевірки ТОВ ««Макролоджик»порушило вимоги п.5.1., п.п. 5.2.1. п. 5.2., п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України від 28.12.1994р. №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції Закону України від 22.05.1997р. №283/97-ВР із змінами і доповненнями) в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 3 985 403,00 грн. та п.п.7.2.4 п.7.2., п.п.7.4.1., 7.4.5. п.7.4., ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. № 168/97-ВР (із змінами і доповненнями) в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 4 799 430,00 грн.

В акті перевірки також зазначено, що Слідчим управлінням податкової міліції ДПА України розслідується кримінальна справа №69-116, порушена відносно засновника та директора ТОВ «Техавтокомплект»ОСОБА_4, засновника та директора ТОВ «ДООРС»ОСОБА_5, засновника та директора ТОВ «Оптдевайс»ОСОБА_6, директора ТОВ «Спорт-Торг»ОСОБА_7 та громадян ОСОБА_8 і ОСОБА_9 за ознаками злочинів, передбачених ст.ст. 27 ч.5 -212 ч. 3, 205 ч.2 КК України, а також ОСОБА_10, ОСОБА_8 та інших невстановлених осіб щодо фіктивного підприємництва (придбання ТОВ «Буд АМВ Груп»з метою прикриття незаконної діяльності) та сприяння в ухиленні податків за ст.ст. 27 ч. 5, ст. 212 ч.3, ст. 205 ч.2 КК України.

Досудовим слідством у даній кримінальній справі встановлено, що ТОВ «Оптдевайс»мало фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ «Фірма Інтеграл»та рядом інших підприємств, які в свою чергу мали взаємовідносини з ТОВ «Комп плюс»та ТОВ «Інтерпроцесор», з яким також мало взаємовідносини підприємство ТОВ «Макролоджик».

Відповідач зазначає, що відповідно до протоколу допиту директор та засновник ТОВ «Комп плюс», будучи допитаний по кримінальній справі пояснив, що вказане підприємство зареєстрував на своє ім'я на прохання сторонніх осіб за грошову винагороду, без мети здійснення фінансово-господарської діяльності та отримання від неї прибутку.

Таким чином, на думку податкового інспектора, вбачається, що правочини та господарські зобов'язання, що проводились ТОВ «Макролоджик»з підприємством ТОВ «Комп плюс»є нікчемними і проведені з метою ухилення від сплати податків у особливо великих розмірах, тобто з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства.

Також, перевіряючий прийшов до висновку, що ТОВ «Комп плюс»створювало видимість фінансово-господарських відносин з ТОВ «Макролоджик», а тому правочини між ними є недійсними.

Позивач, не погоджуючись з висновками, викладеними в Акті перевірки, подав до ДПІ у Подільському районі м. Києва заперечення на висновки. Однак, відповідач листом №3139/10/22-505 від 29.05.2012р. відмовив у задоволенні заперечень і залишив висновки Акту перевірки без змін.

На підставі Акту перевірки відповідач виніс податкові повідомлення-рішення від 31.05.2012 р. № 0001832250 про збільшення сум грошового зобов'язання з ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму за основним платежем 4 799 430,00 грн. та 1 199 860,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та від 31.05.2012 р. № 0001822250 про визначення сум грошових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств на суму 3 985 403,00 грн. за основним платежем та 996 351,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивач не погоджується з визначеними у вказаних повідомленнях-рішеннях сумами грошових зобов'язань та вважає, що ДПІ у Подільському м. Києва неправильно визначила суму грошового зобов'язання ТОВ ««Макролоджик» за результатами перевірки, а також прийняла рішення, що суперечить законодавству і виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених законодавством України.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Макролоджик»та ТОВ «Комп плюс»укладено Договір поставки №КП-10-07-09 від 10.07.2009р.

Також, між ТОВ «Макролоджик»та ТОВ «Комп плюс»укладено Договір поставки №КП-11-01-10 від 11.01.2010р. за якими ТОВ «Комп плюс»поставило позивачу комп'ютерне та периферійне обладнання, програмне забезпечення, витратні матеріали на загальну суму 28 747 572,60 грн. з ПДВ.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій згідно вказаних договорів, позивач надав суду копії податкових накладних, копії видаткових накладних, гарантійні талони, технічну документацію, картки складського обліку товарів, придбаних у ТОВ «Комп плюс», копії рахунків-фактур, копії довіреностей на отримання матеріальних цінностей, виписки по рахунку тощо.

В подальшому, отриману від договорів з ТОВ «Комп плюс»продукцію, позивач продав різним контрагентам по всій Україні, що підтверджується відповідними договорами поставки, наказ-накладними, рахунками-фактурами, виписками по рахунку, довіреностями, транспортними договорами тощо.

По операціях з продажу комп'ютерного та периферійного обладнання, програмного забезпечення, витратних матеріалів позивачем сплачено податок на додану вартість та податок на прибуток, що підтверджується копіями податкових декларацій, наявних в матеріалах справи.

З огляду на таке, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Законодавством України на однуіз сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма виконавцями, постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з виконавців, постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок, зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на декларування валових витрат та права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Так само і відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності. Отже, в даному разі для перевірки законності здійснених донарахувань оспорюваних сум податкових зобов'язань позивачеві дослідженню підлягають обставини щодо реальності здійснення господарських операцій та правильності формування даних податкового обліку за наслідками виконання цих операцій.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини.

Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес»АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "…Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знаходить своє продовження у праві Європейського союзу, зокрема у Шостій Директиві № 77/388/ЄЕС від 17.05.1977 року щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту (надалі -також "Шоста Директива").

Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу»визначає сферу оподаткування (зокрема, непрямі податки) як пріоритетну сферу для виконання програми адаптації українського законодавства. Даний закон визначає, що елементом адаптації законодавства має стати перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність acquis communautaire (право ЄС) з метою недопущення прийняття актів, які суперечать acquis Європейського Союзу. Тобто, податкове законодавство України, а, відповідно, його тлумачення та застосування, не може суперечити положенням Шостої Директиви. Це підтверджується позицією Суду Європейського Союзу (Суд ЄС), яка відповідно застосовується ЄСПЛ для вирішення справи "Булвес"АД проти Болгарії", а саме: "…Операції самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2(1). 4 та (1) Шостої Директиви, де такі поставки і така діяльність відповідають об'єктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати. Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту, що у низці поставок, в яку входять ці операції, попередня чи наступна операція є недійсною через шахрайство з ПДВ, про яке платник податку не знав і не міг знати".

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні справ.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Обов'язковість установлення умислу поширюється на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Суд звертає увагу, що доказом наявності вини сторони у формі умислу може бути лише вирок по кримінальній справі відносно посадових осіб товариства, який набрав законної сили.

Матеріали справи таких відомостей не містять.

Посилання відповідача в акті перевірки на те, що засновник та директор ТОВ «Комп плюс»зареєстрував вказане підприємство на своє ім'я на прохання сторонніх осіб за грошову винагороду, без мети здійснення фінансово-господарської діяльності та отримання від неї прибутку, не відповідає фактичному стану речей, оскільки ТОВ «Комп плюс»зареєстровано ще у 2003 році, за цей час у нього мінялися засновники та директори компанії.

Діючий на 2009-2010 роки та на даний час директор ТОВ «Комп плюс»ОСОБА_11 у судовому засіданні пояснив суду, що підприємство реєстрував не він, він став директором лише у 2009 році, його жодного разу не допитували у якості свідка стосовно діяльності ТОВ «Комп плюс».

Як зазначив директор ТОВ «Комп плюс» ОСОБА_11 у судовому засіданні, він під час допиту у якості свідка старшому слідчому з ОВС ГСУ ДПС України ОСОБА_12 не давав ніяких пояснень щодо діяльності ТОВ «Комп плюс», фраза про те, що «аналогічна ситуація була з ТОВ «Комп плюс»втиснута в протокол допиту від 21.03.2012р. в самому низу перед підписом свідка. Сам ОСОБА_11 категорично заперечує, що він давав такі показання.

Ніяких об'єктивних даних про те, що угоди між ТОВ «Макролоджик» та ТОВ «Комп плюс»направлені на ухилення від сплати податків Акт перевірки не містить, більш того, перевірка стосовно дотримання ТОВ «Комп плюс»податкового законодавства не проводилась, недійсним жодного з договорів не визнано, кримінальна справ за ст. 212 ч. З КК України стосовно його посадових осіб не порушена.

З наведеної в Акті перевірки фабули кримінальної справи №69-116 не вбачається, яке вона має відношення до ТОВ «Комп плюс»та ТОВ «Макролоджик»оскільки зазначено, що ТОВ «Оптдевайс»мало фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ «Фірма Інтеграл»та рядом інших підприємств, які в свою чергу мали взаємовідносини з ТОВ «Комп плюс»та ТОВ «Інтерпроцесор», з якими також мало взаємовідносини ТОВ «Макролоджик».

Проте, як встановлено судом, позивач не мав фінансово-господарських відносин з ТОВ «Інтерпроцесор».

Також, відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»встановлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Суд звертає увагу, що станом на дату укладення і виконання договорів між позивачем та ТОВ «Комп плюс», вказаний суб'єкт господарювання зареєстрований у передбаченому законодавством порядку і є платником ПДВ, тобто мав спеціальну податкову та цивільну правосуб'єктність.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що волевиявлення позивача та ТОВ «Комп плюс»на укладення договорів було вільним та відповідало їх внутрішній волі, а договори спрямовані на реальне настання передбачених ним наслідків.

Згідно з п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного в період, що підлягав перевірці), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного в період, що підлягав перевірці), не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до положень ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, законодавцем визначено підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Законом України «Про податок на додану вартість»(чинного в період, що підлягав перевірці), та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного в період, що підлягав перевірці) передбачено порядок обчислення і сплати податку. Відповідно до п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.3.1 п. 7.3 та п.п. 7.4.1 п. 7.4 зазначеної статті податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки тільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату покупцем товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь - яких витрат платника податку, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власті господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вказаного Закону встановлено, що не належать де складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачені правилами ведення податкового обліку.

При цьому, необхідно зазначити, що усі первинні документи на поставку продукції за вищевказаними договорами з ТОВ «Комп плюс» відповідають вимогам до первинних документів, встановлених наведеним вище законодавством України.

Між тим, аналіз судової практики свідчить про те, що зміст первинних документів має бути достатнім для встановлення змісту господарської операції, яку ним засвідчено.

Відповідно до правової позиції Вищого адміністративного суду України, відображеної в Інформаційному листі від 01.11.2011р. №1936/11/13-11 «Щодо підтвердження даних податкового обліку», документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Суд виходить з того, що відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.

Окрім того, згідно Акту №288/23-304/35876881 від 31.08.2010р. про результати виїзної планової перевірки ТОВ «Макролоджик»з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2009р. по 31.03.2010р порушень по взаємовідносинах з ТОВ «Комп Плюс»виявлено не було.

Судом встановлено, що формування ТОВ «Макролоджик»складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість є правомірним, а донарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість є безпідставним.

Таким чином, ДПІ у Подільському м. Києва не доведено, що зміст зазначених вище угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що ТОВ «Макролоджик»та ТОВ «Комп плюс»були повністю виконані умови договорів поставки №КП-10-07-09 від 10.07.2009р. та №КП-11-01-10 від 11.01.2010р. на підтвердження чого існують належним чином оформлені та підписані первинні документи, наявність яких дає позивачу правові підстави для віднесення сум ПДВ по вказаних операціях до податкового кредиту.

Відтак, збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму за основним платежем 4 799 430,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1 199 860,00 грн. та визначення сум грошових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 3 985 403,00 грн. за основним платежем та нарахування штрафних санкцій у розмірі 996 351,00 грн. здійснено відповідачем неправомірно, що свідчить про протиправність та необґрунтованість винесених відповідачем податкових повідомлень-рішень від 31.05.2012 р. № 0001832250 та № 0001822250.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідачем не доведено правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення від 31.05.2012 р. № 0001832250 та № 0001822250 винесені ДПІ у Подільському районі м. Києва без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень, а тому позовні вимоги ТОВ «Макролоджик»є такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 11, 94, 158-163 КАС України суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Макролоджик»задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 31.05.2012р. № 0001822250.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 31.05.2012р. № 0001832250.

Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 2 146,00 грн. на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Макролоджик»(код ЄДРПОУ 35876881) за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва ДПС за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови складено та підписано 20.07.2012р.

Суддя В.П. Шулежко