Постанова № 25998635, 11.09.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2012 р. Справа № 2а/0570/11314/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 12:08

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Мєзєнцева Є.І.

при секретарі Небраті Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області (представник Бенхасін А.А., довіреність від 10.09.12, представник Лисенко Л.М., довіреність від 11.07.12) до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (представник до судового засідання не з'явився) про стягнення неустойки за адміністративним договором в розмірі 633,96 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області (далі - Фонд, позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (далі - Орендар, відповідач) про стягнення неустойки за адміністративним договором в розмірі 633,96 грн.

В обґрунтування позову Фонд посилається на норми статті 785 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 17 та статті 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», зокрема зазначає, що за час прострочення відповідачем повернення об'єкта оренди йому була нарахована неустойка за період з вересня 2011 року по жовтень 2011 року на суму 633,96 грн.

Представники позивача у судовому засіданні підтримали вимоги, заявлені у позовній заяві, просили їх задовольнити, а також надали заяву про поновлення строку для звернення до адміністративного суду.

Представник відповідача до судового засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

В силу частини 2 статті 128 КАС України, неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони або третьої особи, які прибули в судове засідання, або неповідомлення ним про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи.

Суд перебував у нарадчій кімнаті 11.09.12 року з 1159 до 1208 години.

Відповідно до абзацу другого частини 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення передбачених законом вимог.

За правилами статті 103 Кодексу адміністративного судочинства України, перебіг строку на звернення позивача з досліджуваною позовною заявою до адміністративного суду почався 01.02.2012 року, після отримання листа балансоутримувача від 26.01.2012 року №3/2 про повернення відповідачем Приміщення з оренди (а.с.29) та відповідно сплив 01.08.2012 року. Судом встановлено, що оскільки позов було подано Фондом лише 30.08.2012 року (а.с.3-7), встановлений законом строк на звернення суб'єкта владних повноважень до адміністративного суду було пропущено.

Частиною 2 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї документів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

При цьому, зазначена норма не містить встановленого переліку випадків, які можуть бути визнані поважними під час вирішення судом питання поновлення строків, у зв'язку з чим, суд фактично наділено правом оцінювати обставини пропуску позивачем процесуального строку на власний розсуд, керуючись внутрішнім переконанням.

Враховуючи приписи вказаної процесуальної норми, суд задовольняє заяву позивача про відновлення строку звернення до адміністративного суду (а.с.а.с.37-38), оскільки вважає наведені ним причини пропуску процесуального строку поважними.

Суд зазначає, що вирішуючи питання відновлення строку для звернення з адміністративним позовом, суд виходить з того, що сам по собі інститут позовної давності має своєю метою, перш за все, полегшення надання учасниками адміністративного процесу доказів, підвищує їх достовірність і тим самим сприяє встановленню судом істини. Іншими словами, обмеження строку реалізації права на судовий захист покликане передусім дисциплінувати учасників адміністративних правовідносин. Поряд з тим, право особи на судовий захист гарантується Конституцією України, а тому має більш пріоритетне значення під час здійснення правосуддя, зокрема, вирішення судом питання надання можливості його реалізації особою, якій воно надано.

Таким чином, на переконання суду, наслідки пропуску строку позовної давності в адміністративному процесі, підлягають застосуванню виключно у разі наявності сумніву можливості встановлення об'єктивної істини в розглядуваній справі внаслідок значного спливу часу.

Відповідно до частини 1 статті 102 Кодексу адміністративного судочинства України, пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений.

За таких обставин суд вважає за необхідне поновити Фонду строк звернення до адміністративного суду з досліджуваною позовною заявою та розглянути спір по суті.

Вислухавши у судовому засіданні представників позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позовні вимоги Фонду підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Фонд державного майна України», Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна.

В силу статті 5 вказаного Закону, Фонд державного майна України, зокрема, у сфері оренди державного майна, виступає орендодавцем цілісних (єдиних) майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств у процесі приватизації (корпоратизації), що перебувають у державній власності.

Закон України «Про Фонд державного майна України» у статті 6 закріплює, що Фонд державного майна України здійснює свої повноваження безпосередньо і через регіональні відділення в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та представництва у районах та містах, створених Фондом державного майна України, у разі необхідності. Представництва підпорядковуються регіональним відділенням. Фонд державного майна України, регіональні відділення та представництва становлять єдину систему державних органів приватизації. Регіональні відділення та представництва Фонду державного майна України є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням. Регіональні відділення та представництва діють на підставі положень, що затверджуються Головою Фонду державного майна України.

Так, Положенням про регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 15.05.2012 року №678, встановлено повноваження позивача аналогічні зазначеним вище для його центрального органу.

Між тим, врегулювання відносин, пов'язаних з передачею в оренду державного майна здійснюється Законом України «Про оренду державного та комунального майна», який у спірних правовідносинах носить характер спеціального нормативного акту.

Згідно статті 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької діяльності. Державну політику у сфері оренди державного майна здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва.

Об'єктом оренди за цим Законом, окрім іншого, є нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств.

Статтею 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, орендодавцями цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю виступають Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва.

Таким чином, Фонд є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує повноваження орендодавця державного майна, надані йому Законом України «Про Фонд державного майна України» та Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

З наявних матеріалів справи вбачається, що 25 грудня 2006 року між Фондом та Орендарем був укладений договір оренди №3055 (далі - Договір), за умовами якого позивач зобов'язався передати, а відповідач прийняти в строкове платне користування нерухоме державне майно - вбудоване нежитлове приміщення площею 33,6 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Приміщення) та знаходиться на балансі Костянтинівського державного хімічного заводу.

Дослідивши Договір, з якого виникли цивільні права та обов'язки наймодавця Фонду та Орендаря, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є договором майнового найму (оренди) державного майна, який підпадає під правове регулювання норм Закону України «Про оренду державного та комунального майна», а також статей 759-786 Цивільного кодексу України і статей 283-292 Господарського кодексу України.

Розділом 3 Договору визначено, що розмір щомісячної орендної плати за користування Приміщенням складає 70,64 грн. за базовий місяць (жовтень 2006 року), причому подальша сплата орендної плати провадиться з урахуванням індексу інфляції, не пізніше 25 числа звітного місяця - 70% державному бюджету України та 30% балансоутримувачу.

Додатковою угодою №1 від 28.04.07 року сторони збільшити розмір орендної плати до 87,03 грн.

Умовами пункту 10.1 Договору передбачено, що строк дії Договору становить 360 днів з 25.12.2006 року по 20.12.2007 року. За відсутності протягом місяця після закінчення строку дії Договору заяви однієї із сторін про припинення Договору або зміну його умов - зазначена угода в силу статті 764 Цивільного кодексу України, статті 284 Господарського кодексу України та статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» вважається продовженою на той самий строк й на тих самих умовах, що були визначені Договором.

Строк дії Договору, як зазначалося вище, закінчився 20.12.2007 року, наразі, через відсутність письмових заперечень сторін проти його продовження у період з 20.12.2007 року до 20.01.2008 року, суд вважає, що термін дії Договору на передбачених у ньому умовах в силу закону було продовжено до 14.12.2008 року включно. Згодом, на підставі зазначених вище норм права дія Договору знову пролонговувалась до 09.12.2009 року та до 04.12.2010 року, оскільки сторони не довели суду, що у відповідні періоди сторони висували будь-які пропозиції щодо його зміни або припинення.

Позивач після закінчення строку дії Договору заявою від 31.12.2010 року №20-06-04-14566 повідомив відповідача про відмову від Договору, закінчення строку його дії та необхідність повернення Приміщення балансоутримувачу за актом приймання-передачі (а.с.22).

Пунктом 10.6 Договору та частиною 2 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» закріплено, що договір вважається поновленим у разі відсутності заперечень орендодавця протягом одного місяця.

Тобто, як вбачається з викладеного, ані договором, ані законодавством не передбачено саме отримання стороною заперечень протягом одного місяця після закінчення строку дії договору оренди, а натомість вказано на необхідність наявності таких заперечень.

Суд приймає до уваги той факт, що заява позивача №20-06-04-14566 зареєстрована 31.12.2010 року, цієї ж дати була відправлена на адресу відповідача, що підтверджується відповідним поштовим повідомленням (а.с.24). Таким чином, позивач належним чином та у встановлені законом строки повідомив Орендаря про відмову від продовження дії Договору, що підтверджується належними та допустимими, в розумінні статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами у справі.

З врахуванням наведеного, суд констатує, що заперечення регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області мало місце протягом одного місяця встановленого для відмови від продовження дії Договору.

З огляду на наведене, суд також дійшов висновку, що з 04.12.2010 року строк дії Договору - припинився в силу частини 1 статті 763 Цивільного кодексу України, оскільки правило автоматичної пролонгації Договору, передбачене статтею 764 Цивільного кодексу України, в цій ситуації не є застосовним. Нормами статті 785 Цивільного кодексу України, статті 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та пунктом 2.4 Договору також передбачений обов'язок Орендаря після припинення дії Договору повернути балансоутримувачу Приміщення у стані, в якому воно було одержане, з урахуванням нормального зносу.

Водночас, орендоване державне майно було повернуто балансоутримувачу - Костянтинівському державному хімічному заводу лише 31.10.11 року, тобто через 10 місяців та 27 днів після закінчення строку дії Договору, про що свідчить надана позивачем до матеріалів справи копія акту приймання-передачі (а.с.30).

Таким чином, суд вважає, що в порядку частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України у орендодавця Фонду виникло право вимагати сплати відповідачем на користь Державного бюджету України неустойки у розмірі подвійної орендної плати за час прострочення повернення майна з оренди, зокрема, з вересня 2011 року по жовтень 2011 року включно у розмірі 633,96 грн.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявленого позову та необхідність задоволення вимог Фонду до відповідача про стягнення неустойки в сумі 633,96 грн.

Згідно ч.4 ст.94 КАС України, у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2-15, 17-18, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про стягнення неустойки за адміністративним договором в розмірі 633,96 грн. - задовольнити повністю.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 неустойку в розмірі 633,96 грн. (шістсот тридцять три гривні дев'яносто шість копійок) за користування майном за весь час прострочення повернення майна на користь Державного бюджету (р/р - 31115094700058, МФО - 834016, код бюджетної класифікації - 22080300, отримувач УДКСУ у м. Донецьку ГУДКСУ у Донецькій області, ЄДРПОУ 37890775).

Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частини у судовому засіданні 11 вересня 2012 року в присутності представників позивача.

Повний текст постанови складений 12 вересня 2012 року.

Постанова може бути оскаржена через Донецький окружний адміністративний суд в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Мєзєнцев Є.І.