Рішення № 25986520, 05.09.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-51/5456-2012 05.09.12

За позовом Заступника військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі: 1) Міністерства оборони України

2) Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України

до Київської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -Центральне територіальне управління капітального будівництва

про визнання недійсним рішення

Судді: Пригунова А.Б. (головуюча)

Літвінова М.Є.

Картавцева Ю.В.

Представники :

від прокуратури: Пантюхов О.В.

від позивача 1: Кушніренко Т.Ф.

від позивача 2: Кушніренко Т.Ф., Саулюнас А.Ю.

від відповідача: Глобенко Л.В.

від третьої особи: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник військового прокурора Київського гарнізону звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України до Київської міської ради про визнання недійсним пункту 1 рішення Київської міської ради від 15.07.2004 року № 419-24/1829 в частині визнання таким, що втратило чинність рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 29.11.1948 р. № 37 «Про поновлення відведення та встановлення меж земельних ділянок призначення Гарнізонної квартирно-експлуатаційної частини Київського воєнного округу в Молотовському районі міста Києва». Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зазначений пункт 1 рішення Київської міської ради від 15.07.2004 року № 419-24/1829 прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, а тому підлягає визнанню недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2011 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 30.05.2012 р. за участю представників сторін та прокурора, яких зобов'язано надати суду певні документи.

У процесі розгляду справи відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив, мотивуючи свої заперечення тим, що підставою для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній компетенції органу, який видав такий акт, в той час як, на думку Київської міської ради, оспорюване рішення відповідає вимогам чинного законодавства. Крім того, Київська міська рада заявляє про пропуск позовної давності.

Третя особа подала пояснення по справі, у яких зазначає, що порядок вилучення земельних ділянок закріплений в Земельному кодексі України, в той час як ані Міністерство оборони України, ані його окремі структурні підрозділи не звертались із заявами про відмову від користування земельною ділянкою по вул. Артема, 59 у Шевченківському районі міста Києва. Крім того, третя особа заявила про підтримку заявлених позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.07.2012 р. призначено колегіальний розгляд справи.

Склад суду у даній справі неодноразово змінювався.

Розгляд справи неодноразово переносився в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 05.09.2012 р. дану справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Пригунова А.Б. (головуюча), Літвінова М.Є. та Картавцева Ю.В.

05.09.2012 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Центрального територіального управління капітального будівництва надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням представника у відрядженні.

Розглянувши вищевказане клопотання, суд відмовляє у його задоволенні з тих підстав, що Центральне територіальне управління капітального будівництва є юридичною особою та відповідно до ст. 28 Господарського процесуального кодексу України не обмежене колом осіб, які можуть представляти його інтереси, в тому числі і у суді.

У даному судовому засіданні прокурор та представник позивача підтримали заявлений позов.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи на виклик суду не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Рішення у даній справі відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України прийнято за результатами оцінки поданих учасниками процесу документів, копії яких долучено до матеріалів справи та оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 05.09.2012 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих «Про поновлення відведення та встановлення меж земельних ділянок призначення Гарнізонної квартирно-експлуатаційної частини Київського воєнного округу в Молотовському районі міста Києва»№ 37 від 29.11.1948 р. поновлено відведення та встановлення меж земельних ділянок об'єктів адміністративного, житлового та господарського призначення Гарнізонної квартирно-експлуатаційної частини Київського воєнного округу в Молотовському районі міста Києва та передано в тимчасове користування Гарнізонної квартирно-експлуатаційної частини Київського воєнного округу в Молотовському районі міста Києва земельні ділянки без права подальшої забудови до освоєння їх відповідно до призначення, в тому числі, земельну ділянку військового містечка № 138 площею близько 0, 7 га по вул. Артема, 59 у місті Києві.

15.07.2004 р. Київською міською радою прийнято рішення № 419-24/1829 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею», яким затверджено проект відведення земельної ділянки Центральному територіальному управлінню капітального будівництва для будівництва житлового комплексу для військовослужбовців з підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями для побутового обслуговування населення на вул. Артема, 59 у Шевченківському районі міста Києва та передано третій особі в короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею, 0, 96 га, в тому числі: площею 0, 88 га за рахунок частини земель, відведених відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 29.11.1948 р. № 37, площею 0, 07 га за рахунок земель відведених відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 18.07.1977 р. № 1011/34 «Про відведення додаткової земельної ділянки військовій частині 32536 під розширення територій»; площею 0, 01 га за рахунок земель міської забудови.

Крім того, вищевказаним рішенням визнано таким, що втратило чинність рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих «Про поновлення відведення та встановлення меж земельних ділянок призначення Гарнізонної квартирно-експлуатаційної частини Київського воєнного округу в Молотовському районі міста Києва»№ 37 від 29.11.1948 р. та «Про відведення додаткової земельної ділянки військовій частині 32536 під розширення територій»від 18.07.1977 р. № 1011/34.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, прокурор зазначає, що рішення № 419-24/1829 від 15.07.2004 р. «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею»Київською міською радою прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою є однозначне волевиявлення землекористувача про відмову від такого права, в той час як Міністерство оборони України не відмовлялось від права постійного користування земельною ділянкою по вул. Артема, 59 у Шевченківському районі міста Києва.

Нормативно обґрунтовуючи позов, прокурор посилається, зокрема, на норми ст. 141 Земельного кодексу України, якою встановлено, що однією із підстав припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою, яка надана не була.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України вставлено, що господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Статтею 12 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно положень ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»місцеве самоврядування в Україні -це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Статтею 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється, зокрема, на принципах: законності, гласності, підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб: судового захисту прав місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі в межах повноважень, та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в України»виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються регулювання земельних відносин.

Відповідно до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»Київська міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності, повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці другому цього пункту) в межах населених пунктів, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 9 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень Київської міської ради віднесено, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про оренду землі»об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

У відповідності до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Тобто, розпорядження землями, які перебувають у комунальній власності належить до виключної компетенції органів місцевого самоврядування шляхом прийняття відповідних рішень.

Як вбачається із рішення Київської міської ради № 419-24/1829 від 15.07.2004 р. «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею», останнє прийнято на підставі Земельного кодексу України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», постанови Верховної ради Української РСР від 18.12.1990 р. «Про земельну реформу», Закону України «Про оренду землі».

Система та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правовий статус і відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Вищевказаним законом визначаються та, відповідно, обмежуються, повноваження органів місцевого самоврядування щодо прийняття ними рішень.

Згідно з п. 14 ч. 1 ст. ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання про скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень.

Однак, нормами чинного законодавства України не закріплено за органами місцевого самоврядування повноважень на визнання нечинними (такими, що втратили чинність) власних актів.

Крім того, суд відзначає, що у оспорюваному рішенні не наведено мотивів, з яких рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих «Про поновлення відведення та встановлення меж земельних ділянок призначення Гарнізонної квартирно-експлуатаційної частини Київського воєнного округу в Молотовському районі міста Києва» № 37 від 29.11.1948 р. визнано Київською міською радою таким, що втратило чинність.

Відповідно до положення Про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 р. № 1080 (чинне станом на момент прийняття оспорюваного рішення) Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили, а також головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, оборони і військового будівництва.

У відповідності до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України»Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.

Згідно зі ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України»земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.

Згідно зі ст. 15 Закону України «Про Збройні Сили України»фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Фінансування витрат Міністерства оборони України на виконання завдань, до яких можуть залучатися з'єднання, частини і підрозділи Збройних Сил України, здійснюється Кабінетом Міністрів України за рахунок коштів, що виділяються у встановленому законом порядку на виконання цих завдань, або додаткових коштів (надходжень).

Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном визначається Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України».

За змістом ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

В силу положень ст. 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність належить до компетенції Кабінету Міністрів України. Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Тож, Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України є структурною складовою Міністерства оборони України та, відповідно, державною госпрозрахунковою установою, що заснована на державній власності, підзвітна і підконтрольна Міністерству оборони України.

У відповідності до Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 р. № 483 землі (земельні ділянки) надаються військовим частинам, військово-навчальним закладам, установам, підприємствам та організаціям Збройних Сил України для їх розміщення та постійної діяльності.

Згідно з п. 25 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 р. № 483 облік усіх земель, наданих для потреб Міністерства оборони України, здійснюється згідно з Керівництвом по обліку земель (земельних ділянок) в квартирно-експлуатаційній службі Збройних Сил України.

Згідно з п. 28 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 р. № 483 відомчий контроль за використанням і охороною земель, наданих в користування Збройним Силам України, здійснюють Головне управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України, Головне квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України, інженерне управління Військово-Морських Сил України, квартирно-експлуатаційні управління військових округів, квартирно-експлуатаційний відділ Північного оперативно-територіального командування, квартирно-експлуатаційні частини, районів, відділення морської інженерної служби.

Як встановлено судом, земельна ділянка по вул. Артема, 59, яка була надана Центральному територіальному управлінню капітального будівництва відповідно до рішення Київської міської ради № 419-24/1829 від 15.07.2004 р. «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею»перебуває на обліку Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України та була надана останньому у користування під діюче військове містечко № 138 на підставі рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих «Про поновлення відведення та встановлення меж земельних ділянок призначення Гарнізонної квартирно-експлуатаційної частини Київського воєнного округу в Молотовському районі міста Києва»№ 37 від 29.11.1948 р.

В силу положень ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про використання земель оборони»землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про використання земель оборони»військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Тобто, за відсутності доказів зміни цільового призначення земельної ділянки, яка належить до земель оборони, така ділянка не може використовуватись у господарських цілях, у тому числі для житлової забудови, а укладені договори з визначеними умовами підлягають визнанню недійсними.

З метою однакового і правильного застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права у розгляді справ у спорах, що виникають із земельних відносин, Вищий господарський суд України дав роз'яснення у формі постанови «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин»№ 6 від 17.05.2011 р., у якій зазначається, що у разі відсутності доказів зміни цільового призначення земельної ділянки, яка належить до земель оборони, в порядку, визначеному статтею 20 Земельного кодексу України, така ділянка не може використовуватися у господарських цілях, в тому числі для житлової забудови.

Відповідно до п. 4.3. постанови Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин»№ 6 від 17.05.2011 р. порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою, зокрема, для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, а також визнання недійсними угод щодо відповідних земельних ділянок.

З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка по вул. Артема, 59 у Шевченківському районі міста Києва належить до земель оборони відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих «Про поновлення відведення та встановлення меж земельних ділянок призначення Гарнізонної квартирно-експлуатаційної частини Київського воєнного округу в Молотовському районі міста Києва»№ 37 від 29.11.1948 р.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження зміни цільового призначення вищевказаної земельної ділянки у порядку та у спосіб, встановлені нормами Земельного кодексу України.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що у листі Вищого господарського суду України від 01.01.2010 р. «Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними правовідносинами»зазначається, що з аналізу судової практики вбачається, що Верховний суд України та господарськими судами переважно підтримується правова позиція, згідно з якою необхідною умовою передачі земель оборони є згода на це Міністра оборони України або, за його дорученням, начальника Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

У відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

За таких обставин, заперечення відповідача спростовуються вищезазначеним.

У відповідності до п. 1 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»від 26.01.2000 р. № 02-5/35 акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

При цьому у пункті 2 зазначеного роз'яснення вказано, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Здійснивши оцінку наявних у матеріалах справи доказів за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що рішення Київської міської ради від 15.07.2004 р. № 419-24/1829 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею»прийнято з порушенням норм чинного законодавства України та з перевищенням компетенції, визначеної законодавчими нормами.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що доводи прокурора відповідають встановленим судом обставинам та підтверджуються наявними у справі документами, а відтак -суд задовольняє позов у повному обсязі.

Що ж до посилань Київської міської ради на пропуск позовної давності суд відзначає, що у відповідності до вимог ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність, відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України встановлюється тривалістю у три роки.

Як вбачається з матеріалів справи, Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України звернулось до Заступника військового прокурора Київського гарнізону з листом № 303/25-578 від 27.02.2012 р., у якому просило зобов?язати Київську міську раду внести зміни до рішення ради від 15.07.2004 р. № 419-24/1829, а у разі відмови -звернутись до суду з відповідним позовом.

Таким чином, наведене свідчить, що про прийняття Київською міською радою рішення від 15.07.2004 р. № 419-24/1829, яким визнано таким, що втратило чинність рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих «Про поновлення відведення та встановлення меж земельних ділянок призначення Гарнізонної квартирно-експлуатаційної частини Київського воєнного округу в Молотовському районі міста Києва»№ 37 від 29.11.1948 р. та «Про відведення додаткової земельної ділянки військовій частині 32536 під розширення територій»від 18.07.1977 р. № 1011/34, прокурору стало відомо у лютому 2012 року, при проведенні перевірки дотримання норм чинного законодавства України під час відведення земельних ділянок суб'єктам господарювання, здійсненої за результатами звернення Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України.

Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що у даному випадку позовну давність не пропущено, а спір підлягає розгляду по суті.

Судовий збір відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стягується з відповідача в доход бюджету.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Заступника військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України задовольнити.

2. Визнати недійсним п. 1 рішення Київської міської ради від 15.07.2004 року № 419-24/1829 в частині визнання таким, що втратило чинність рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 29.11.1948 р. № 37 Про поновлення відведення та встановлення меж земельних ділянок призначення Гарнізонної квартирно-експлуатаційної частини Київського воєнного округу в Молотовському районі міста Києва».

3. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик 36, код ЄДРПОУ 22883141), з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання судового рішення, в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 073, 00 (одна тисяча сімдесят три грн. 00 коп.).

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.09.2012 р.

Суддя Пригунова А.Б.

Літвінова М.Є.

Картавцева Ю.В.