Ухвала суду № 25984226, 11.09.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" вересня 2012 р. м. Київ К-32904/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді при секретарі за участю представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Ланченко Л. В. Малюзі Ю. В. не з'явилися розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуНовомосковської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2009 рокуУ справі№ 2а-5585/08/0470за позовомНовомосковської об'єднаної державної податкової інспекції у Дніпропетровській областідоАкціонерного товариства закритого типу «Новомосковський завод мінводи»Прозобов'язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В :

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.04.2009 року у справі № 2а-5585/08/0470 задоволено адміністративний позов Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області: зобов'язано акціонерне товариство закритого типу «Новомосковський завод мінводи»сплатити нараховані податкові зобов'язання з податку на додану вартість, визначені Новомосковською об'єднаною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області у сумі 545557,3 грн.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2009 року апеляційна скарга Акціонерного товариства закритого типу «Новомосковський завод мінводи»задоволена, постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.04.2009 року у справі № 2а-5585/08/0410 скасована, в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції виходив з недоведеності позивачем підстав та дотримання порядку визначення податкового зобов'язання з використанням непрямих методів.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, позивач Новомосковська об'єднана державна податкова інспекція звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій стверджує про порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 1.20.10 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у зв'язку з чим просить скасувати оскаржену постанову і залишити без змін постанову першої інстанції.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами.

Відповідач просить розглядати справу без його участі. Представники сторін в судове засідання не з'явились, що в силу положень ч. 4 ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає судовому розгляду справи.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що проведеною позивачем перевіркою, результати якої оформлені актом від 28.05.2008р. № 129/231/00382728, встановлено реалізація відповідачем 61% продукції на підставі договорів комісії, укладених з фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах з відповідачем. При цьому різниця між цінами реалізації по договорам комісії та ціною реалізації у мережі супермаркетів м. Дніпропетровськ та Дніпропетровської області складає 13-17%. Економічне обгрунтування застосування таких цін відповідачем на запит позивача не надано. Із звітів комісіонерів про виконання доручення комітента встановити інформацію про ціну реалізації та фактичних покупців продукції позивач не зміг. Позивачем здійснено співставлення цін реалізації відповідачем того ж самого майна по договорам комісії з найбільш дохідними цінами реалізації, внаслідок чого зроблений висновок про використання відповідачем схеми роботи, за якою здійснюється поглинання прибутку в ланцюгах суб'єктів господарювання -посередників та на яких здійснюється дооцінка товарну до його звичайної ціни. Досягнуте поглинання з ПДВ складає 545557,3 грн. Таким чином, позивачем зроблений висновок про порушення відповідачем п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», заниження обсягу продажу на 2727785 грн., та враховуючи порушення пп. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 та пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»донараховано 545557,3 грн.

Відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції посилався на недотримання позивачем положень п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо перевищення звичайної ціни на товар договірної більше ніж на 20%; визначення ціни продажу позивачем відбувалося за найбільшою ціною реалізації без врахування інших умов договорів, які впливають на формування ціни; в порушення пп. 4.3.5 п. 4.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»позивачем рішення про застосування непрямих методів визначення податку не приймалося; податкове повідомлення-рішення з визначеною за непрямими методами сумою податкового зобов'язання та строками його погашення відповідачу не надсилалося.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного адміністративного суду про відмову в позові, виходячи з наступного.

Як вбачається з адміністративного позову, позивач звернувся до адміністративного суду з вимогою про сплату відповідачем податкового зобов'язання, визначеного за непрямими методами, з посиланням на пп. 4.3.5 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Відповідно до цього підпункту рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем не надано доказів прийняття керівником податкового органу рішення про застосування непрямих методів при визначенні податкового зобов'язання відповідача.

Крім того, позивачем не зазначено підстав, передбачених підпунктом 4.3.1 цього ж пункту, для застосування непрямих методів.

Доводи позивача про те, що звіти комісіонера не містять повної та достовірної інформації про виконання доручення комітента, не можуть бути самі по собі підставою для застосування непрямих методів, оскільки такі звіти не є документами бухгалтерського або податкового обліку; позивачем не зазначено про відсутність передбачених ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»первинних бухгалтерських документів, які б не були надані відповідачем на підтвердження даних, зазначених в податкових деклараціях.

Також суд касаційної інстанції вважає обґрунтованим висновок апеляційного адміністративного суду про фактичне невикористання непрямих методів, оскільки позивач обмежився при визначенні податкового зобов'язання застосуванням найбільшої ціни реалізації продукції; передбачених пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»відомостей в акті перевірки та доданих до справи документів немає.

Щодо застосування звичайних цін, позивачем не надано доказів про перевищення звичайних цін більше ніж на 20% цін на продукцію, що реалізовувалася по договорах комісії. Отже, передбачених частиною 2 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»підстав для визначення бази оподаткування податком на додану вартість із застосуванням звичайних цін у позивача також не було.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про порушення позивачем зазначених вище норм матеріального права і відсутності підстав для задоволення позову.

За таких обставин підстав для зміни або скасування постанови апеляційного адміністративного суду немає, а тому касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2009 року у справі № 2а-5585/08/0470 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239№ Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Л. В. Ланченко