Постанова № 25964761, 11.09.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.09.12 Справа № 5015/2067/12

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Михалюк О.В.

суддів Галушко Н.А.

Мельник Г.І.

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Е ван Вайк і МОЯ Логістик»

на рішення господарського суду Львівської області від 04.07.2012р.

у справі № 5015/2067/12

за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ГРАВЕ Україна», м.Львів

до товариства з обмеженою відповідальністю «Е ван Вайк і МОЯ Логістик», с.Підгайчики Золочівського району Львівської області

про стягнення заборгованості в сумі 5822,61 грн.,

з участю представників :

від скаржника -Борисовський А.Р. - представник

від позивача -Пащенко Д.О. - юрисконсульт

В ході судового засідання сторонам права і обов"язки, передбачені ст.22 ГПК України роз"яснені, заперечень щодо складу суду не поступало.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Рішенням господарського суду Львівської області від 04.07.2012р. у справі № 5015/2067/12 (суддя Запотічняк О.Д.) задоволено позов приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Граве Україна», м.Львів та стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Е ван Вайк і МОЯ Логістик», с.Підгайчики Золочівського району Львівської області 5440,50 грн. основного боргу, 179,54 грн. -інфляційних втрат, 202,57 грн. -3% річних та 1609,50 грн. судового збору.

Не погоджуючись з даним рішенням відповідач -товариство з обмеженою відповідальністю «Е ван Вайк і МОЯ Логістик»подав до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати згадане рішення, посилаючись, зокрема, на те, що воно є незаконне, винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскільки позивач заявив позов про стягнення на свою користь коштів, які є страховим платежем за договором страхування, в якому він не є стороною. Як зазначає скаржник, договір № 32.034-170.494, укладений на підставі Агентської угоди № 14/П-3К є правочином, що вчинений представником в інтересах свого довірителя чиї цивільні права та обов»язки створюються, змінюються чи припиняються. Тобто, позивач виступає повіреною особою, представляючи страховика, який і надає послуги страхування. Відтак, на думку скаржника, у відносинах, що є предметом позовних вимог не порушено жодних прав позивача і він є неналежним позивачем щодо стягнення страхових платежів.

Наводить скаржник і інші доводи, що є на його думку підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до Агенської угоди від 06.01.09р. №14/П-ЗК укладеної між ВАТ "НАСК "ОРАНТА"(страховик) та ЗАТ "СК "ГРАВЕ УКРАЇНИ"(агент), страховик доручив а агент взяв на себе обов'язки по наданню фізичним та юридичним особам страхових послуг шляхом укладення договорів страхування (полісів) від імені страховика.

Згідно п. 4. агентської угоди, агент перераховує страховику суму отриманих страхових платежів за звітний місяць згідно звіту до 10-го числа місяця, наступного за звітним. У випадку видачі агентом полісів страхування страхувальнику за договором, що передбачає можливість розтермінування платежу, агент перераховує суму страхових платежів визначену в полісі страхування, незалежно від наданих ним страхувальнику умов страхування.

Тобто, згідно агентської угоди ЗАТ "СК "ГРАВЕ УКРАЇНИ" (агент) зобов'язане сплачувати ВАТ "НАСК "ОРАНТА"(страховик) суми отриманих страхових платежів в повному обсязі до 10-го числа місяця, наступного за звітним, навіть у тих випадках, коли згідно договору страхування, страхувальник сплачує такі платежі з розтермінуванням.

Нормою ст. 979 Цивільного кодексу встановлено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

У відповідності до ст. 981 Цивільного кодексу України договір страхування укладається в письмовій формі. Договір страхування може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката). Аналогічна норма міститься і в ст. 18 Закону України "Про страхування".

07.05.2010року між ПАТ "СК "ГРАВЕ УКРАЇНИ"(агент) та ТзОВ"Е Ван Вайк і Моя Логістик" (страхувальник) був укладений договір № 32.034-170.494 про укладення договорів обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів на умовах міжнародної системи автострахування "Зелена картка". Згідно вказаного договору відповідачу видано поліс № 5818360, за яким забезпеченим транспортним засобом є DAF з реєстраційним № ВС 0446 СА.

За даним полісом загальний страховий платіж становить 7 254,00 грн., який згідно п. 2.3 договру, страхувальник зобовязався сплатити на поточний рахунок Агента не пізніше 16.02.11р.

Відповідно до п. 2.4 договору передбачено розтермінування страхового платежу, а сааме:

- 25% страхового платежу в сумі 1 813,50 грн. до 16.05.10р.;

- 25% страхового платежу в сумі 1 813,50 грн. до 16.08.10р.;

- 25% страхового платежу в сумі 1 813,50 грн. до 16.11.10р.;

- 25% страхового платежу в сумі 1 813,50 грн. до 16.02.11р.;

Перший платіж в сумі 1 813,50 грн. був сплачений відповідачем 17.05.10р., що вбачається з банківської виписки долученої позивачем до справи.

Інші платежі відповідач не здійснив, внаслідок чого у нього виник борг в сумі 5 440,50 грн.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З вищенаведеного, випливає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 5440,50 грн. є обгрунтованими.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак з відповідача на користь позивача правомірно стягнуто інфляційні втрати та три відсотки річних.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст.91,101-105 ГПК України,-

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Львівської області від 04.07.2012р. у справі № 5015/2067/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати покласти на скаржника.

Повний текст постанови складено «12»вересня 2012р.

Головуючий суддя Михалюк О.В.

суддя Галушко Н.А.

суддя Мельник Г.І.