Рішення № 25963804, 05.09.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-34/10880-2012 05.09.12

За позовомПублічного акціонерного товариства "Київенерго" доПриватного акціонерного товариства "Агрофірма "Квіти України" про стягнення 119 817,23 грн. СуддяСташків Р.Б. Представники: від позивача -Цурка Н.О., представник за довіреністю; від відповідача -Бойко Н.О., представник за довіреністю.ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У серпні 2012 року Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (далі -позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Агрофірма "Квіти України" (далі -відповідач) про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію в сумі 119 817,23 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що всупереч умовам укладеного між позивачем та відповідачем договору №730091 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.01.2006, відповідач свої обов'язки щодо оплати за поставлену теплову енергію не виконав, внаслідок чого у останнього за період з 01.10.2009 по 01.07.2012 виникла заборгованість у розмірі 104973,84 грн. За порушення відповідачем грошового зобов'язання, позивач нараховує останньому збитки від інфляції у розмірі 10 430,69 грн. та 3% річних у розмірі 4 412,70 грн.

Ухвалою суду від 10.08.2012 було порушено провадження у справі №5011-34/10880-2012, розгляд справи було призначено на 05.09.2012.

05.09.2012 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти позову з огляду на те, що згідно з укладеним між відповідачем та позивачем договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.01.06 позивач постачає теплову енергію у гарячій воді на межу балансової належності з відповідачем для потреб опалювання та гарячого водопостачання, а саме для постачання теплової енергії до гуртожитку - будинку, що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Тираспільська, 43, у якому проживають працівники позивача що підтверджується відповідною довідкою, наданої позивачем та наявною у матеріалах справи, тобто, теплова енергія, що постачається позивачем, використовується відповідачем не для ведення господарської діяльності. Проживаючі у гуртожитку, являючись безпосередніми споживачами теплової енергії, здійснюють оплату комунальних послуг шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок відповідача, порушуючи терміни оплати. Згідно з Законом України «Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги»відповідач не має стягувати з проживаючих у гуртожитку будь-які штрафні санкції за несвоєчасну оплату комунальних послуг та змушений власними силами оплачувати послуги за договором, хоч і не є фактичним споживачем цих послуг.

Також, відповідач у відзиві зазначив, що розрахунок інфляційних втрат та 3% річних здійснений позивачем не щодо основної суми боргу, що суперечить нормам чинного законодавства України.

Відтак, відповідач визначає позовні вимоги частково та просить суд стягнути на користь позивача 3% річних у сумі 500 грн.

У судовому засіданні представник позивача зазначив, що відповідачем основна сума боргу у розмірі 104 973,84 грн. погашена, на підтвердження чого надав відповідні документи.

Представник відповідача у судовому засіданні 05.09.2012 підтвердив те, що останнім погашена сума заборгованості у розмірі 104 973,84 грн.

Таким чином, позивач у судовому засіданні 05.09.2012 просив суд задовольнити вимогу позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних у заявленій позивачем сумі 14 843,39 грн.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.01.2006 між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", правонаступником якої є ПАТ "Київенерго", (далі -Постачальник) та Державною агрофірмою "Квіти України", правонаступником якого є ПАТ «Агрофірма «Квіти України»(далі -Споживач) було укладено договір № 6730091 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі -Договір)

Згідно з пунктом 1.1 Договору Постачальник зобов'язується виробити та поставити теплову енергію Споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а Споживач зобов'язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому договорі.

Відповідно до пункту 2.2.1 Договору Постачальник зобов'язується безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем для потреб опалення -в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими Споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку №1.

Пунктом 2.1 Договору встановлено, що при виконанні умов договору, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київської міською держадміністрацією, чинним законодавством України, Правилами користування тепловою енергією, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії.

Відповідно до пункту 2.3.1 Договору Споживач зобов'язується дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку №1 не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та по тарифах, зазначених у додатку №2.

Відповідно до пункту 9, 10 Додатку № 2 до договору (Тарифи та порядок розрахунків) Споживач щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці; табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, який оформлює і повертає один примірник Постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання. Споживач щомісячно до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями на рахунок Постачальника згідно з його розрахунком.

Зобов'язання за договором №730091 від 01.01.2006 виконані позивачем належним чином, що підтверджується обліковими картками (табуляграмами) фактичного споживання відповідачем енергії та довідкою про розрахунок основного боргу. Вказаними доказами стверджується, а відповідачем не заперечується факт постачання позивачем відповідачу протягом жовтня 2009 - липня 2012 років теплової енергії у гарячій воді.

Отже, позивач виконав взяті на себе зобов'язання за договором та поставив відповідачу теплову енергію за період з жовтня 2009 до липня 2012 на загальну суму 285 090,79 грн.

Однак, відповідач взяті на себе зобов'язання за Договором виконав частково у зв'язку з чим, за період з 01.10.2009 до 01.07.2012 у відповідача виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка станом на 01.07.2012 складала 104 973,84 грн.

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договір.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Так, згідно зі статтями 14, 526 ЦК України, між сторонами у справі наявні цивільні права і обов'язки (зобов'язання), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а одностороння відмова від виконання зобов'язання в силу ст. 525 ЦК України не допускається.

Статтею 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Як встановлено судом та підтверджується сторонами відповідач сплатив суму боргу у розмірі 104 973,84 грн. наступним чином: 01.08.2012 сплатив 5 000 грн., 06.08.2012 сплатив 25 000 грн. та 07.08.2012 сплатив 74 973,84 грн.

Відповідно до пункту 1-1 статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Провадження по розгляду заявлених позивачем вимог в цій частині підлягає припиненню саме внаслідок дій вчинених відповідачем щодо погашення боргу.

Відповідно до абзацу 4 статті 49 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи той факт, що спір виник саме внаслідок неправильних дій відповідача, а основну частину боргу (99 973,84 грн.) відповідачем було погашено після надходження позовних матеріалів у суд (у поштовому конверті 02.08.2012, про що міститься відмітка) то судові витрати підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача на користь позивача у цій частині позовних вимог.

Позивач також просить стягнути з відповідача 10 430,69 грн. інфляційних втрат та 4 412,70 грн. 3% річних за прострочення грошового зобов'язання (розрахунок у матеріалах справи).

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Аналогічне положення міститься й у статті 611 ЦК України, згідно з якою у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (частина 1).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2).

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, то наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України.

Такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 14.11.2011 при перегляді постанови Вищого господарського суду України від 15 червня 2011 року в справі №12/207 за позовом приватного підприємства "Анабуд" до ТОВ "Ілта" про стягнення суми. Дана постанова Верховного Суду України прийнята за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування Вищим господарським судом України положень статті 625 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 111-ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Посилання відповідача не те, що позивач не має права стягувати будь-які штрафні санкції в силу Закону України «Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги»судом визнається необґрунтованим, оскільки позивачем не заявлені вимоги про стягнення з відповідача будь-яких штрафних санкцій в розумінні нижчезазначених правових норм.

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статей 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, посилання позивача на те, що інфляційні втрати та 3% річних є штрафними санкціями є помилковим.

Також, послання відповідача у відзиві на те, що розрахунок інфляційних втрат та 3% річних здійснений не щодо заявленої позивачем основної суми боргу, судом визнається необґрунтованим, оскільки позивачем нараховані інфляційні втрати та 3% річних на борг за увесь період за який виникало прострочення суми боргу (наростаючим підсумком).

Разом з тим, положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України не передбачають можливості вибіркового обрання особою індексів інфляції за окремі періоди в межах заявленого періоду за який нараховуються інфляційній, а тому мають враховуватися всі індекси інфляції (в т.ч. з від'ємним значенням). Наведене додатково підтверджується листом Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

На вимогу суду представником позивача було зроблено перерахунок інфляційних втрат з урахуванням показників від'ємного значення.

Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість задоволення вимоги позивача про стягнення інфляційної складової суми боргу (з урахуванням показників від'ємного значення) в сумі 7 501,54 грн.

Розрахунок 3 % річних відповідає нормам чинного законодавства України, а тому визнається судом обґрунтованим, а вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 4 412,70 грн. такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Суми, які підлягають сплаті за витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються відповідно до статті 49 ГПК України при частковому задоволенні позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Агрофірма «Квіти України»(04136, м. Київ, вул. Тираспільська, буд. 43, ідентифікаційний код 33104354) на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І. Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) 7 501 (сім тисяч п'ятсот одну) грн. 54 коп. інфляційних втрат, 4 412 (чотири тисячі чотириста дванадцять) грн. 70 коп. 3% річних, 2 337 (дві тисячі триста тридцять сім) грн. 77 коп. судового збору.

3. Видати наказ.

4. У решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.09.2012.

СуддяР.Б. Сташків