Рішення № 25963588, 10.09.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-53/9857-2012 10.09.12За позовом Публічного акціонерного товариства "Київгаз"

до Публічного акціонерного товариства "Лакма"

про стягнення 105 814,50 грн.

Суддя Грєхова О. А.

Представники сторін:

від позивача: Костогриз О.В. - представник за довіреністю № Д-44/12 від 10.05.12

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ :

Заявлено позов про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Лакма" заборгованості за Договором № 64836 на постачання природного газу за регульованим тарифом для промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання від 30.12.2011 в розмірі 105 814,50 грн., в тому числі 90 390,00 грн. основного боргу, 690,93 грн. 3% річних, 8 406,27 грн. пені та 6 327,30 грн. штрафу.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що відповідач неналежним чином здійснює розрахунки за спожитий відповідно до договору № 64836 від 30.12.2011 природний газ.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2012 порушено провадження по справі № 5011-53/9857-2012, розгляд справи призначено на 10.09.2012.

Представник позивача у судове засідання 10.09.2012 з'явився, надав документи на виконання вимог ухвали суду від 24.07.2012 та надав заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої, у зв'язку з частковою оплатою відповідачем боргу позивач просить суд стягнути з відповідача 20 390,00 грн. основного боргу, 1 023,44 грн. 3% річних, 5 117,18 грн. пені та 32 117,80 грн. штрафу.

Відповідно до п. 3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством. Зменшення позивачем суми позову, в тому числі й з підстав необґрунтованості первісного розрахунку ціни позову, не є відмовою від позову. В такому випадку припинення провадження в частині зменшення відповідної суми не здійснюється, - про таке зменшення зазначається в описовій частині судового рішення, а предметом спору залишається вимога про стягнення суми в зменшеному розмірі (п. 4.6. Постанови).

Відповідач відзиву на позов не надав, явку уповноваженого представника в судові засідання не забезпечив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

У відповідності з положеннями ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається за повідомленою сторонами господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Ухвала суду про порушення провадження у справі відповідачем отримана 30.07.2012, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення рекомендованих відправлень.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та витребуваних судом.

У судовому засіданні 10.09.2012 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

30 грудня 2011 р. між сторонами по справі укладено договір на постачання природного газу за регульованим тарифом для промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання № 64836, згідно з яким позивач зобов'язався поставити природний газ відповідачу в обсягах і порядку, передбачених договором для забезпечення потреб відповідача, а останній сплачує позивачу вартість газу і наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених договором (п. 1.1. Договору).

Згідно з п. 1.2. Договору передача газу за цим договором здійснюється в межах балансової належності об'єктів споживача відповідно до актів розмежування ділянок обслуговування. Перелік комерційних вузлів обліку газу та газоспоживного обладнання визначається сторонами в додатку 1 до Договору.

Взаємовідносини сторін регулюються цим договором, а питання не передбачені цим договором -діючими «Правилами подачі та використання природного газу в народному господарстві України», затвердженими наказом Держкомнафтогазу України від 01.11.94р. № 355, «Правилами обліку природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, постачання та споживання», затвердженими наказом Мінпаливенерго України від 27.12.2005р. № 618 та іншими діючими нормативними документами (п. 1.3. Договору).

Відповідно до п. 2.1. Договору договірні обсяги постачання газу споживачу наводяться в додатку 2 до договору.

Згідно з вказаним вище додатком № 2 до договору № 64836 від 30.12.2011, сторони погодили, що протягом 2012 року постачальник (позивач) здійснює постачання природного газу споживачу (відповідачу) для власного споживання в обсязі 290 тис. куб. м.

Відповідно до умов п. 4.6. договору авансовий платіж споживач здійснює до 25 числа місяця, що передує місяцю поставки газу у розмірі 100 % вартості послуг, передбачених договором на місяць поставки газу. Остаточний розрахунок здійснюється протягом 5 п'яти календарних днів наступного місяця після надання послуг, виходячи із вартості фактично отриманих, але не сплачених послуг за звітний місяць.

Строк дії договору встановлений з 1 січня до 31 грудня 2012 р.

Поясненнями позивача, наявним у матеріалах справи актом прийому-передачі послуг з газопостачання між сторонами № 00000006628 за березень 2012 року стверджується факт передачі позивачем відповідачу протягом указаного періоду 20,584 м3 природного газу та надання послуг з його транспортування загальною вартістю 96 485,77 грн.

Відповідач частково розрахувався за поставлений природний газ та надані послуги на суму 76 095,77 грн., що підтверджується банківськими виписками, долученими до матеріалів справи, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі -20 390,00 грн.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань згідно з умовами договору № 64836 від 30.12.2011, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст.193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

За змістом ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Приймаючи до уваги, що наявність заборгованості перед позивачем підтверджується матеріалами справи, відповідачем в порядку ст.ст.4-3,33 Господарського процесуального кодексу не спростована, позовні вимоги (в редакції заяви про зменшення розміру позовних вимог) в частині стягнення суми боргу у розмірі 20 390,00 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позивач також просить стягнути 1 023,44 грн. 3% річних, 5 117,18 грн. пені та 32 117,80 грн. штрафу.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

Відповідно до умов п. 6.2.2. договору в разі порушення споживачем строків оплати, передбачених у розділі 4 договору, споживач сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3 % річних за весь час прострочення, пеню у розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7 % від суми заборгованості.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За таких обставин, враховуючи передбачений умовами договору розмір штрафних санкцій, який перевищує розмір встановлений законом, стягненню в примусовому порядку підлягає сума обмежена законодавством, в свою чергу умови договору зокрема в частині сплати штрафних санкцій у більшому розмірі є обов'язковими для сторін та можуть бути виконані в добровільному порядку.

В даному випадку, вирішується питання про стягнення в примусовому порядку нарахованої пені, що в свою чергу не виключає можливості її нарахування в інших розмірах погоджених договором.

Вказана позиція викладена також в Інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008р. "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" у п. 49 якого зазначено, що положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Окрім того, висновки по застосуванню положень закону містяться у постанові Верховного Суду України 11/103 від 24.10.2011р. (справа № 25/187), а також і у постанові Верховного Суду України 11/112 від 07 листопада 2011 року (справа 5002-2/5109-2010), які згідно ч. 2 ст. 82 ГПК України є обов'язкові до врахування судом при прийнятті рішення у справі.

Стягненню з відповідача підлягає сума пені в розмірі 5 103,20 грн. згідно розрахунку, що проведений за період прострочення з 06.04.2012р. до 07.09.2012р. (дата на яку здійснено розрахунок позивачем) за подвійною обліковою ставкою встановленою Постановою НБУ (7,75%) з урахуванням часткових оплат.

Вимоги про стягнення штрафу нарахованого позивачем у розмірі 32 117,80 грн., задоволенню не підлягають, при врахуванні наступного.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій унормований статтею 231 цього ж Кодексу. За приписами пункту 6 наведеної норми штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а штраф і пеня відносяться до одного виду юридичної відповідальності, що є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.

Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вищевикладене та наявність у відповідача перед позивачем заборгованості, суд погоджується з розрахунком суми 3% річних у розмірі 1 023,44 грн. наданими позивачем і вважає такі обґрунтованими. Розрахунок залучений до матеріалів справи, проведений у відношенні суми заборгованості, що виникла на відповідну дату з урахуванням кількості днів прострочення.

Згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України відшкодування судових витрат покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При подачі позову позивач сплатив судовий збір згідно з платіжним дорученням № 30131 від 16.07.2012 в сумі 2 116,29 грн., що становить 2 % від ціни позову.

У відповідності до п. 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Пунктом 11 Інформаційного листа ВГСУ № 01-061175/2011 від 25.08.11 р. роз'яснено, що статтею 7 Закону України "Про судовий збір" врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору, в тому числі визначено підстави такого повернення, яке здійснюється за ухвалою суду. Зокрема, сума судового збору підлягає поверненню у випадку зазначеному в частині четвертій статті 22 ГПК України (зменшення позивачем розміру позовних вимог), у цьому разі судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

У відповідності до п. 4. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.11.2011 № 01-06/1625/2011 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про судовий збір", згідно з частиною першою статті 7 Закону сплачена сума судового збору повертається у передбачених в цій частині випадках за ухвалою суду. Зазначене питання має вирішуватися господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення сплаченої суми судового збору. Зміст пов'язаної з цим ухвали може бути наведено в резолютивній частині судового рішення, прийнятого по суті справи.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, оскільки позивачем було зменшено ціну позову, то сума переплати судового збору в розмірі 506,79 грн. підлягає поверненню ПАТ "Київгаз" з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Лакма" (04074, м. Київ, вул. Коноплянська, 12, код 00204625) на користь Публічного акціонерного товариства "Київгаз" (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 4-б, код 03346331) 20 390,00 грн. (двадцять тисяч триста дев'яносто) боргу, 5 103,20 грн. (п'ять тисяч сто три) пені, 1 023,44 грн. (одну тисячу двадцять три) три проценти річних з простроченої суми, 727,70 грн. (сімсот двадцять сім) витрат по оплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В решті позову -відмовити.

5. На підставі даного рішення повернути Публічному акціонерному товариству "Київгаз" (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 4-Б, код ЄДРПОУ 03346331) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 506 (п'ятсот шість) грн. 79 коп., що перераховане платіжним дорученням № 30131 від 16.07.2012 (оригінал якого залишається в матеріалах справи).

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Повне рішення складено 11.09.2012

Суддя О.А.Грєхова