Ухвала суду № 25936191, 04.09.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2012 р. Справа № 89697/09

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Клюби В.В., Попка Я.С.

з участю секретаря судового засідання Патлевіч Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м. Рівному на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2009 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційний простір» до державної податкової інспекції у м. Рівному про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

В серпні 2009 року товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційний простір» (далі - ТОВ) звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати нечинним податкове повідомлення-рішення № 0000242342/0/23-121 від 23 січня 2009 року державної податкової інспекції у м. Рівному (далі - ДПІ), яким йому було визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 60082,44 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 21749,05 грн.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2009 року у справі № 2а-5702/09/1770 позов було задоволено.

У поданій апеляційній скарзі відповідач ДПІ просить зазначену постанову скасувати і прийняти нову про відмову у задоволенні вимог позивача. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що згідно з договором комісії від 03.09.2007 року між позивачем та ТОВ «РІФ», ТОВ зобов'язувалося за винагороду придбати обладнання для автозаправних станцій на суму 800 000 грн. На виконання даного договору ТОВ отримало від ТОВ «РІФ» кошти, які 05.09.2008 рок було повернуто. Виходячи з приписів ст. 1011 ЦК України, на думку контролюючого органу, кошти одержані від ТОВ «РІФ» виконували функцію кредитних коштів для поповнення оборотних коштів позивача, а тому на підставі пп. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1, п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» за користування коштами позивачу було нараховано умовні відсотки, які включаються до складу валових доходів, в сумі 52 125,20 грн.

Окрім того, у порушення п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачем віднесло до валових витрат комісійну винагороду, виплачену ПП «Лайкост» по договорах комісії, які на думку контролюючого органу є нікчемними, внаслідок чого, завищено валові витрати за І квартал 2008 року на суму 154 270 грн. 79 коп., за II квартал 2008 року на суму 33 933 грн. 87 коп.

Такий висновок зроблено у зв'язку з тим, що в ході перевірки ТОВ не надано документів, які підтверджують отримання нафтопродуктів, а також у зв'язку із відсутністю у позивача складським приміщень. Окрім того, у ПП «Лайкост» власних виробничих, складських торгових приміщень, устаткування та транспортних засобів для здійснення господарської діяльності немає, що свідчить про неможливість виконання договору комісії.

На підставі наведеного податковий орган вважає, що господарські зобов'язання, що виникли на підставі укладених ТОВ та ПП «Лайкост» договорів комісії за № 3 від 01.03.2008 року та за № 4/1 від 01.04.2008 року укладені з метою, що суперечить інтересам держава та суспільства, оскільки умисел цих двох сторін був спрямований на ухилення від сплати податків.

Позивачем апеляційному суду подано письмові заперечення на апеляційну скаргу, у яких він просить відмовити у задоволенні вимог апелянта і залишити оскаржуване судове рішення без змін. При цьому покликається на те, що висновки відповідача, викладені у акті перевірки, не ґрунтуються на достовірних, об'єктивних та належним чином встановлених та відображених у акті даних.

Представник апелянта на виклик апеляційного суду не прибув, що не перешкоджає розгляду справи на підставі ч. 4 ст. 196 КАС України.

Представник позивача обґрунтованість поданої апеляційної скарги заперечив доводами, викладеними у письмових запереченнях на неї. Просить залишити оскаржуване судове рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.

Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції виходив із того, що умови договору комісії від 03.09.2007 року, укладеного між ТОВ «РІФ» та позивачем, відповідають ст. 1011 ЦК України і містять усі істотні умови для договорів такого виду, а додаткова угода про розірвання договору комісії відповідає положенням ст.ст. 1025 1026 ЦК України.

Висновки відповідача про те, що отримані за договором грошові кошти виконували функцію кредитних коштів в ході судового розгляду підтверджені не були, а отже відсутні підстави для збільшення валових доходів ТОВ на суму 52125,20 грн. умовно нарахованих відсотків.

Окрім того, згідно з договором комісії № 3 від 01.03.2008 року, ПП «Лайкост» (комісіонер) зобов'язалося за дорученням та за рахунок ТОВ (комітент) за винагороду укласти до 31.03.2008 року від свого імені договори купівлі-продажу нафтопродуктів для комітента.

Договір комісії № 4/1 з аналогічними умовами до 30.04.2008 року, було укладено між цими ж сторонами 01.04.2008 року.

Виконання умов договорів оформлено звітами ПП «Лайкост» від 31.03.2008 року, згідно якого комісійна винагорода становить 185124,95 грн. в т.ч. ПДВ 30854,16 грн., та від 30.04.2008 року, згідно якого комісійна винагорода становить 40720,65 грн. в т.ч. ПДВ 6786,78 грн.

Окрім того, виконання договорів комісії оформлялося також накладними № 48 від 12.03.2008 року, № 51 від 17.03.2008 року, № 53 від 19.03.2008 року, № 57 від 20.03.2008 року, № 61.1 від 27.03.2008 року, № 62.1 від 28.03.2008 року, № 81 від 01.04.2008 року, згідно з якими ПП «Лайкост» передано ТОВ бензин та дизпаливо на загальну суму 4516912,08 грн. в т.ч. ПДВ 752818,68 гри., в тому числі за І квартал 2008 року на суму 3702499,03 грн. в т.ч. ПДВ 617083,16 грн., за II квартал 2008 року на суму 814413,05 грн. в т.ч. ПДВ 135735,51 грн.

На відповідні суми ПДВ ПП «Лайкост» виписано податкові накладні.

Згідно банківських виписок ТОВ перераховано ПП «Лайкост» грошові кошти в сумі 4516912,08 грн.

Жодних доказів того, що обидва чи один учасник правочинів, виконання яких було фактично предметом перевірки податкового органу, завідомо (з прямим або непрямим умислом) діяв всупереч інтересам держави і суспільства відповідачем суду не надано. Не надано суду й жодних доказів невідповідності фактичним обставинам та вимогам чинного законодавства документів бухгалтерського та податкового обліку позивача.

Податковим органом не заперечується ні факт державної реєстрації ПП «Лайкост», ні факт реєстрації його платником ПДВ, ні факт подання ним звітності за той податковий період, в якому він мав правовідносини з позивачем.

Пред'явлені до перевірки та надані позивачем суду документи є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та повністю підтверджують факт здійснення операцій і, відповідно, право ТОВ на включення до складу своїх валових витрат вартості отриманих від даного контрагента товарів.

В акті перевірки зазначено, що господарські операції позивача з вказаним контрагентом оформлені договорами, звітами комісіонера, накладними, податковими накладними та платіжними дорученнями, яких на думку податкового органу недостатньо через відсутність актів приймання нафтопродуктів за формою №5-НП, залізничних накладних та довіреностей.

Що стосується актів приймання нафтопродуктів за кількістю форми №5-НП, то вказана форма передбачена Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України,що була затверджена спільним наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв'язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України №281/171/578/155 від 20.05.2008 року, в той час як господарські операції позивача оформлені у березні-квітні 2008 року.

Що стосується відсутності в документообігу позивача довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей від ПП «Лайкост», то згідно з Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996 року, довіреність на одержання цінностей від постачальника видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей і залишається у постачальника, тому у позивача, який був одержувачем товару у взаємовідносинах з ПП «Лайкост», таких документів і не повинно бути.

Що стосується залізничних накладних, то згідно з вимогами Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998 року та доповненим Правилами, затвердженими постановою Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000 року, така накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача.

Податковим органом в ході перевірки не встановлено, що позивач був відправником чи одержувачем товару, повинен був здійснювати приймання вантажу, що надійшов залізницею, або оплачувати вартість його перевезення залізницею і констатовано, що ТОВ є лише посередником, оскільки в подальшому збував нафтопродукти ПП ОСОБА_1, і саме вказаний приватний підприємець значиться в залізничних накладних, як отримувач відповідної кількості та асортименту нафтопродуктів.

Позивач і його контрагент були лише посередниками і документально підтвердженим є той факт, що договори комісії між ними укладалися на виконання договору купівлі-продажу товарів № 3 від 01.03.2008 року з ПП ОСОБА_1 та додаткових угод до нього (а.с.71-77). При цьому ТОВ у межах одного календарного дня з моменту одержання права власності на нафтопродукти передало це право ПП ОСОБА_1, збільшивши відпускну ціну на відповідний розмір надбавки (а.с.78- 94).

У акті перевірки (а.с.25) констатовано отримання ТОВ від ПП ОСОБА_1 4767327,68 грн. в оплату за реалізовану йому нафто продукцію, що доводить факт їх включення позивачем до валового доходу у відповідних звітних періодах, то висновки податкового органу про завищення валових витрат платника податків повинні були кореспондуватися з висновками про завищення позивачем валових доходів, що змінило б розрахунок податкових зобов'язань.

Даючи правову оцінку доводам апелянта та висновкам суду, що викладені у оскаржуваному судовому рішення, апеляційний суд виходить із таких міркувань.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, ДПІ було проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ з питань дотримання податкового та валютного законодавства за період з 26.12.2006 року по 30.09.2008 року, за результатами якої складено акт перевірки за № 11/23-100/34781258 від 12.01.2009 року та винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

В ході перевірки податковим органом було зроблено висновок про заниження позивачем показників у рядку 01.6 Декларацій «Інші доходи».

Так, згідно з договором комісії від 03.09.2007 року з ТОВ «РІФ» позивач зобов'язувався за винагороду придбати обладнання для автозаправних станцій на суму 800 000 грн. і на виконання даного договору отримав від ТОВ «РІФ» кошти, які 05.09.2008 року повернув, що на думку контролюючого органу дає підстави вважати такі кошти кредитними та на підставі пп. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1, п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» нарахувати умовні відсотки, які включаються до складу валових доходів, у розмірі 52 125,20 грн.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта у цій частині, апеляційний суд виходить із таких міркувань.

Відповідно до статей 1011, 1014 Цивільного кодексу України, обов'язком комісіонера є укладення угоди за дорученням комітента.

Цивільний кодекс України не обумовлює обов`язок комісіонера будь-яким чином обособлювати отримані кошти і відслідковувати шляхи їх використання.

Відповідно до підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного на час виникнення спірних правовідносин, безповоротна фінансова допомога це, зокрема, сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Згідно з підпункту 1.22.2 пункту 1.22 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» поворотна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1.31 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не вважаються продажем операції з надання товарів у межах договорів комісії, схову (відповідального зберігання), доручення, інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу прав власності на такі товари.

Відповідно до підпункту 4.1.1 пункту 4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Відповідно до абзацу 4 підпункту 7.9.1 пункту 7.9 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом, не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв'язку із залученням платником податку майна на підставі договору концесії, комісії, консигнації, довірчого управління, схову (відповідального зберігання), а також згідно з іншими цивільно-правовими договорами, що не передбачають передачі права власності на таке майно, з урахуванням положень підпункту 7.9.6 цього пункту.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 7.9.2 пункту 7.9 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом, не включаються до валових витрат кошти або майно, надані платником податку у зв'язку з наданням платником податку майна на підставі договорів концесії, комісії, консигнації, довірчого управління, схову (відповідального зберігання) або згідно з іншими цивільно-правовими договорами, що не передбачають передачі права власності на таке майно іншій особі, з урахуванням положень підпункту 7.9.6 цього пункту.

Виходячи із даного законодавцем визначення поворотної фінансової допомоги, для можливості віднесення сум коштів до такого виду допомоги необхідно такі умови:

- суми коштів передаються платникові податку у користування;

- договір не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами;

- необхідна наявність укладеного договору, в якому чітко обумовлюються умови надання фінансової допомоги та строки її повернення.

З урахуванням наведеного апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанцій про те, що договір комісії не є договором, за яким надається поворотна фінансова допомога. При цьому повернення грошей, отриманих від комітента на виконання доручення, не є поворотною фінансовою допомогою, а відтак у податкового органу були відсутні підстави для збільшення валових доходів ТОВ на суму 52125,20 грн. умовно нарахованих відсотків.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта у частині, що стосуються господарських операцій позивача із ПП «Лайкост», суд апеляційної інстанції враховує таке.

Висновки контролюючого органу про завищення ТОВ валових витрат за І квартал 2008 року на суму 154 270 грн. 79 коп., за II квартал 2008 року на суму 33 933 грн. 87 коп. ґрунтуються на тому, що позивачем віднесло до валових витрат комісійну винагороду по договорах комісії, які є нікчемними.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції ТОВ у період, що підлягав перевірці, укладало договори комісії з ПП «Лайкост».

Згідно із договором комісії № 3 від 01.03.2008 року, ПП «Лайкост» (комісіонер) зобов'язалося за дорученням та за рахунок ТОВ (комітент) за винагороду укласти до 31.03.2008 року від свого імені договори купівлі-продажу нафтопродуктів для комітента.

Договір комісії № 4/1 з аналогічними умовами до 30.04.2008 року, було укладено між цими ж сторонами 01.04.2008 року.

Виконання умов договорів оформлено звітами ПП «Лайкост» (комісіонера) від 31.03.2008 року ( комісійна винагорода становила 185124,95 грн. в т.ч. ПДВ 30854,16 грн.) та від 30.04.2008 року ( комісійна винагорода становила 40720,65 грн. в т.ч. ПДВ 6786,78 грн.)

Окрім того, виконання договорів комісії також підтверджується накладними № 48 від 12.03.2008 року, № 51 від 17.03.2008 року, № 53 від 19.03.2008 року, № 57 від 20.03.2008 року, № 61.1 від 27.03.2008 року, № 62.1 від 28.03.2008 року, № 81 від 01.04.2008 року, згідно з якими ПП «Лайкост» передано ТОВ бензин та дизпаливо на загальну суму 4516912,08 грн. в т.ч. ПДВ 752818,68 гри. та відповідними податковими накладними, виписаними ПП «Лайкост».

Відповідно до банківських виписок ТОВ перераховано ПП «Лайкост» грошові кошти в сумі 4516912,08 грн.

Податковим органом не заперечується ні факт державної реєстрації ПП «Лайкост», ні факт реєстрації його платником ПДВ, ні факт подання ним звітності за той податковий період, в якому він мав правовідносини з позивачем.

Наявні у позивача та пред'явлені до перевірки вказані первинні документи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Щодо відсутності у позивача актів приймання нафтопродуктів за формою №5-НП, то апеляційний суд погоджується із думкою суду першої інстанції про безпідставність таких доводів контролюючого органу з огляду на час здійснення зазначених господарських операцій між позивачем та ПП «Лайкост» та час затвердження Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України спільним наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв'язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України № 281/171/578/155 від 20.05.2008 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02 вересня 2008 року за № 805/15496.

Окрім того, оскільки податковим органом в ході перевірки було встановлено, що ТОВ є лише посередником у зазначених господарських операціях, так як нафтопродукти призначалися для збуту ПП ОСОБА_1, який вказаний у залізничних накладних, як отримувач відповідної кількості та асортименту нафтопродуктів, то доводи контролюючого органу щодо відсутності у позивача відповідних залізничних накладних є, на думку апеляційного суду, безпідставними.

Щодо доводів відповідача про неспроможність здійснити господарські операції, які відображені в обліку позивача, з огляду на відсутність у ТОВ та ПП «Лайкост» необхідної кількості працівників, власних складських приміщень та резервуарів для зберігання нафтопродуктів, то вони, на думку суду апеляційної інстанції, не можуть служити підставою для визнання зазначених правочинів нікчемними з огляду на те, що договори комісії між ТОВ та ПП «Лайкост» укладалися на виконання договору купівлі-продажу товарів № 3 від 01.03.2008 року з ПП ОСОБА_1 та додаткових угод до нього (а.с.71-77) і ТОВ в межах одного календарного дня з моменту одержання права власності на нафтопродукти, передало це право ПП ОСОБА_1, збільшивши відпускну ціну на відповідний розмір надбавки (а.с.78- 94).

Одночасно суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що самі по собі правочини позивача з ПП «Лайкост» не є такими, що за формою чи змістом суперечать інтересам держави та суспільства, на час їх укладення та виконання сторони були належним чином зареєстрованими та були платниками податку на додану вартість, а невиконання контрагентом своїх обов'язків по сплаті податку до бюджету чи подачі звітності до податкових органів тягне негативні наслідки саме щодо нього.

Відтак, на переконання апеляційного суду, у контролюючого органу не було достатніх правових підстав для висновку про те, що господарські зобов'язання, що виникли на підставі укладених ТОВ та ПП «Лайкост» договорів комісії за № 3 від 01.03.2008 року та за № 4/1 від 01.04.2008 року, суперечить інтересам держава та суспільства як такі, що спрямовані на ухилення від сплати податків.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а відтак апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України апеляційний суд,

УХВАЛИВ :

апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м. Рівному залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2009 року у справі № 2а-5702/09/1770 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Ухвала у повному обсязі складена 07 вересня 2012 року.

Головуючий суддя Т.В.Онишкевич

Судді В.В.Клюба

Я.С.Попко