Рішення № 25910799, 03.09.2012, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2012 р. Справа № 5019/1367/12

Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом заступника прокурора міста Києва (далі -Прокурор) в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі -Фонд) та Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі -НАК "Нафтогаз України") до дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі -ДК "Газ України") та Київського апеляційного господарського суду про визнання недійсним договору,

за участю представників:

Фонду: не з'явився,

НАК "Нафтогаз України": Вознюка Є.В. за дов. від 7 лютого 2012 року № 14-310,

ДК "Газ України": не з'явився,

Київського апеляційного господарського суду: не з'явився,

органу прокуратури: Криворучка А.О. (посв. від 23 березня 2009 року № 10),

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У серпні 2012 року Прокурор звернувся до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що 26 липня 2012 року між Київським апеляційним господарським судом та ДК "Газ України" було підписано договір оренди нерухомого майна № 17/12-324, за умовами якого останній на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України № 366-р від 13 червня 2012 року передав вищезазначеному апеляційному суду в строкове платне користування без права викупу частину нежитлової будівлі загальною площею 4 664 кв. м, розташованої за адресою: місто Київ, вулиця Шолуденка, 1.

Оскільки даний договір, на думку Прокурора, суперечить положенням статей 91, 92, 759, 760, 793, 797 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), статей 1, 4, 5, 9, 10, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (далі -Закон), останній, посилаючись на статті 203, 215 ЦК України, просив суд визнати вищезазначену угоду недійсною.

Ухвалою господарського суду Рівненької області від 21 серпня 2012 року порушено провадження у справі № 5019/1367/12, розгляд якої було призначено на 31 серпня 2012 року.

У судовому засіданні 31 серпня 2012 року представниками позивачів подані письмові пояснення по суті позовних вимог, а представниками відповідачів - відзив на позов, у зв'язку з чим було оголошено перерву до 3 вересня 2012 року.

Представник прокуратури в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Представник НАК "Нафтогаз України" у судовому засіданні зазначив, що підписання спірного договору ДК "Газ України" було здійснено на підставі листа-погодження НАК "Нафтогаз України" від 11 липня 2012 року № 28-4002/1.4-12, виданого на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 червня 2012 року № 366-р та в межах повноважень, визначених статутом НАК "Нафтогаз України". У зв'язку з цим представник вказаного позивача просив суд розглянути дану справу з врахуванням вищезазначених обставин.

До початку судового засідання, призначеного на 3 вересня 2012 року, на адресу суду надійшли телеграми від представників відповідачів, в яких останні заперечували проти позовних вимог Прокурора та просили розглянути дану справу без їх участі з врахуванням поданих ними письмових пояснень.

Представник Фонду у судове засідання 3 вересня 2012 року не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокуратури та НАК "Нафтогаз України", всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

26 липня 2012 року між ДК "Газ України" (орендодавець) та Київським апеляційним господарським судом (орендар) було укладено договір № 17/12-324 (найму) оренди нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. та зареєстрований в реєстрі за № 9954, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування без права викупу частину нежитлової будівлі загальною площею 4 664 кв.м., що розташована за адресою: місто Київ, вулиця Шолуденка, 1 (а.с. 11-21).

Відповідно до частин 1-2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За частиною 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України (далі -ГК України) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Підставою для недійсності вказаного договору прокурором визначається:

1) порушення положень статті 5 Закону, оскільки предметом спірної угоди є частина будівлі, площа якої перевищує 200 кв.м., а тому ДК "Газ України" не мала права на укладання такого договору;

2) надання права користування майном, яке не є предметом спірного правочину, а саме: невключення до предмету договору площ загального користування (коридорів, вбиралень тощо);

3) передача в оренду за договором майна, що не виділене в натурі та на яке відсутній правовстановлюючий документ;

4) безпідставне встановлення орендної плати у розмірі 1 грн. 00 коп. на рік та укладання договору без проведення конкурсу;

5) перевищення повноважень керівником орендаря при підписанні цієї угоди;

6) укладання договору орендодавцем без необхідного обсягу повноважень на вчинення вказаної дії;

7) укладення договору без проведення процедури державних закупівель.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні вказаного позову з огляду на наступне.

За змістом статті 1 Закону правовідносини за договором оренди можуть регулюватися цим законом незалежно від форми власності майна, що є об'єктом оренди (у тому числі приватного). При цьому за системним аналізом положення статті 5 Закону поширюються виключно на оренду державного та комунального майна, адже наведені в цій статті особи не можуть бути наймодавцями майна приватної форми власності.

Зі змісту пунктів 1.1, 1.4 статуту ДК "Газ Україна" вбачається, що компанія є дочірньою компанією НАК "Нафтогаз України", а остання є засновником компанії.

За пунктом 4.1 статуту ДК "Газ України" майно компанії складається з основних засобів (фондів), оборотних засобів, активів, цінних паперів, а також інших активів, відображених у бухгалтерському балансі Компанії. Однією з підстав формування майна є його набуття на підставах, не заборонених чинним законодавством України.

Згідно пункту 4.2 статуту ДК "Газ України" компанія є власником майна, набутого в результаті господарської діяльності.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

На підставі договорів купівлі-продажу № 17/04-1080 від 21 жовтня 2004 року та № 17/05-1754 від 15 листопада 2005 року ДК "Газ України" згідно рішення правління НАК "Нафтогаз України" (протокол № 101 від 27 вересня 2004 року) придбано нерухоме майно -нежилі приміщення за адресою: місто Київ, вулиця Шолуденка, 1, загальною площею 11 004,4 кв.м. (9 376,7 кв.м. + 1 627,7 кв.м.), а згідно технічного паспорту БТІ на момент укладання спірного договору їх площа становила 10 991,1 кв.м.

Зі змісту письмових пояснень Фонду від 30 серпня 2012 року (а.с. 52-53) вбачається, що спірне нерухоме майно не внесено до Єдиного державного реєстру об'єктів державної власності.

Таким чином, відсутні підстави вважати майно, що набуте ДК "Газ Україна" в процесі здійснення господарської діяльності, державним майном чи майном, на яке поширюється режим управління державним майном.

У матеріалах даної справи наявна копія свідоцтва про право власності на спірні нежилі приміщення, видане на підставі наказу Головного управління комунальної власності міста Києва від 30 травня 2012 року № 381-В та копія витягу про державну реєстрацію прав від 22 червня 2012 року № 34598116 (а.с. 115-117) з яких вбачається, що спірне майно перебуває у приватній власності ДК "Газ Україна", що виключає можливість поширення на спірні правовідносини положень статті 5 Закону щодо порядку укладання договору оренди державного та комунального майна.

За таких обставин суд дійшов висновку про безпідставність твердження Прокурора про те, що орендодавцем за оспорюваним договором мав бути Фонд чи його регіональні відділення.

Також у своїй позовній заяві Прокурор вказував на те, що до предмету спірного договору не було включено площі загального користування будівлею по вулиці Шолуденка, 1 у місті Києві (коридори, вбиральні тощо), що, на думку Прокурора зумовить безоплатне користування цими приміщеннями.

Частиною 1 статті 760 ЦК України встановлено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

З умов договору та додатку № 1 до нього вбачається, що об'єктом оренди є приміщення площею 4 664 кв.м., розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Шолуденка, 1.

Згідно з частиною 1 статті 182 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

У відповідності до статті 186 ЦК України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, головною визнається та річ, яка сама по собі задовольняє повну потребу особи в її господарській чи побутовій діяльності, а приналежністю вважається та річ, яка робить користування головною річчю більш зручним або ефективним і при цьому самостійно задовольняти потребу особи не може.

За статтею 187 ЦК України складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.

Таким чином, площі загального користування (коридори, вбиральні тощо), які, на думку Прокурора, мають бути включені до предмету спірного договору, є саме допоміжними приміщеннями, що призначені для обслуговування та забезпечення експлуатації будівлі по вулиці Шолуденка, 1 у місті Києві (у т.ч. нежилих приміщень площею 4 664 кв.м., що передані в оренду апеляційному господарському суду).

Тобто, в розумінні статей 186, 187 ЦК України площі загального користування (коридори, вбиральні тощо) є приналежністю будівлі по вулиці Шолуденка, 1 у місті Києві, яка, у свою чергу, є головною річчю в розумінні вищевказаних норм чинного законодавства України (у тому числі переданих апеляційному господарському суду на підставі договору нежилих приміщень).

Відповідно до частини 2 статті 186 ЦК України приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, об'єктами договору правомірно визначено саме нежитлові приміщення, а включення площ загального користування (коридорів, вбиралень тощо) до об'єкту оренди за договором не є обов'язковим.

Посилання Прокурора на відсутність в умовах спірного договору положень, які б передбачали обов'язок орендаря сплачувати (компенсувати) плату за землю, також є безпідставними, оскільки предметом цього договору є передача частини належної ДК "Газ України" будівлі, тобто, останній продовжує користуватися самою будівлею (іншими площами), що свідчить про продовження використання наймодавцем земельної ділянки у визначених межах.

Крім того, згідно із пунктом 282.1.3 статті 282 Податкового кодексу України від сплати податку звільняються, зокрема, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, органи прокуратури, заклади, установи та організації, спеціалізовані санаторії України для реабілітації, лікування та оздоровлення хворих, військові формування, утворені відповідно до законів України, Збройні Сили України та Державна прикордонна служба України, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Тобто, Київський апеляційний господарський суд, як бюджетна організація, що повністю утримується за рахунок коштів державного бюджету, звільнений від сплати податку на землю, що виключає можливість покладення на нього обов'язку як по сплаті податку на землю, так і компенсації його особі, що здійснює таку сплату, а тому відсутність у договорі положень, які б передбачали обов'язок орендаря сплачувати (компенсувати) плату за землю, не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Обґрунтовуючи даний позов, Прокурор також вказував на те, що спірний договір оренди суперечить положенням статті 4 Закону та статей 760, 793 ЦК України у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документу на об'єкт оренди за Договором та не виділенням такої частки майна в натурі.

Частиною 1 статті 318 ЦК України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

З наявних у матеріалах справи свідоцтва про право власності на спірну будівлю від 30 травня 2012 року, договорів купівлі-продажу № 17/04-1080 від 21 жовтня 2004 року, № 17/05-1754 від 15 листопада 2005 року та висновків суду щодо власника майна вбачається, що ДК "Газ України" є власником нежилих приміщень будівлі по вулиці Шолуденка, 1 у місті Києві загальною площею 11 004,4 кв.м.

У той же час у пункті 3.2 договору сторони визначили загальну площу таких приміщень у будівлі по вулиці Шолуденка, 1 в місті Києві у розмірі 10 991,1 кв.м.

Суд відзначає, що зменшення загальної площі спірних нежилих приміщень зумовлено проведенням упоряджувальних робіт та згідно технічного паспорту БТІ їх загальна площа становить саме 10 991,1 кв.м., а тому сторонами в п. 3.2 Договору правомірно було розраховано частку компенсації орендарем витрат орендодавця на утримання такої будівлі саме від загальної площі у розмірі 10 991,1 кв.м.

При цьому, визначення в пункті 1.1 договору загальної площі належних ДК "Газ України" нежилих приміщень у будівлі по вулиці Шолуденка, 1 в місті Києві у розмірі 9 376,70 кв.м., частина якої передана апеляційному господарському суду в оренду, зумовлено відображенням лише придбаних за договором купівлі-продажу № 17/04-1080 від 21 жовтня 2004 року (свідоцтво про право власності від 30 травня 2012 року) нежилих приміщень та не спростовує висновку суду про наявність у відповідача згідно свідоцтва про право власності від 30 травня 2012 року, договорів купівлі-продажу № 17/04-1080 від 21 жовтня 2004 року, № 17/05-1754 від 15 листопада 2005 року права власності на нежилі приміщення в будівлі по вулиці Шолуденка, 1 у місті Києві загальною площею 11 004,4 кв.м. (згідно технічного паспорту БТІ -10 991,1 кв.м.), які складаються з підвалу, п'яти поверхів та мансарди-ідальні.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у Державному реєстрі прав реєструються права на такі об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, зокрема, будівлі, в яких розташовані приміщення, призначені для перебування людини, розміщення рухомого майна, збереження матеріальних цінностей, здійснення виробництва тощо.

Тобто, видане за наслідками реєстрації права власності на нежитлові приміщення свідоцтво та договори купівлі-продажу є правовстановлюючими документами як на такі нежилі приміщення в цілому, так і на окремо визначені приміщення, а в розумінні Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" одержання правовстановлюючого документу на частину площі цих приміщень при наявності таких документів на всі належні приміщення не є можливим у зв'язку із неможливістю подвійної реєстрації прав на одне й те саме майно.

Враховуючи те, що предметом спірного договору є частина нежилих приміщень, розташованих в будівлі по вулиці Шолуденка, 1 у місті Києві, які згідно свідоцтва від 30 травня 2012 року належать на праві власності ДК "Газ України", то правові підстави для здійснення окремої реєстрації права власності на такі приміщення та отримання окремого свідоцтва (у тому числі з метою передання їх в оренду) відсутні.

Судом встановлено, що додаток № 1 до договору містить індивідуальні ознаки нежилих приміщень, які передані орендарю в користування за спірною угодою, що в розумінні статей 1, 4 Закону та статті 760 ЦК України свідчить про можливість передачі такого майна в оренду. При цьому, чинним законодавством України не передбачено обов'язку наймодавця при передачі частини будівлі в оренду здійснення його виділення в натурі.

Отже, посилання Прокурора на наявність підстав для визнання договору недійсним у зв'язку із відсутністю окремого правовстановлюючого документу на об'єкт оренди за договором та не виділенням такої частки майна в натурі є хибними.

Посилання Прокурора на незаконність розпорядження Кабінету Міністрів України № 366-р від 13 червня 2012 року та наявність підстав для його незастосування згідно статті 4 ГПК України при вирішенні даного спору суд вважає необґрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Статтею 117 Конституції України передбачено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Підстави для незастосування розпорядження Кабінету Міністрів України № 366-р від 13 червня 2012 року згідно статті 4 ГПК України у суду відсутні, оскільки відповідно до пунктів 5, 10 частини 1 статті 116 Конституції України на Кабінет Міністрів України покладено, зокрема, функцію по управлінню об'єктами державної власності, яку вищий орган виконавчої влади має здійснювати відповідно до закону, а також виконання інших функції, визначених Конституцією та законами України, актами Президента України.

З урахуванням положень статутів НАК "Нафтогаз України" та ДК "Газ Україна" і статусу майна, що є об'єктом оренди, в розумінні статті 22 ГК України ДК "Газ Україна" є суб'єктом господарювання державного сектора економіки, а держава має право вирішального впливу на діяльність ДК "Газ Україна" через НАК "Нафтогаз Україна", у тому числі шляхом надання обов'язкових до виконання таким суб'єктом рішень.

Статтею 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Оскільки Київський апеляційний господарський суд є бюджетною установою (судом загальної юрисдикції), а ДК "Газ Україна" відноситься до державного сектору економіки, то розпорядження Кабінету Міністрів України, яке спрямоване на забезпечення належних умов діяльності суду, прийнято в межах повноважень, передбачених пунктами 5, 10 частини 1 статті 116, 130 Конституції України, пунктами 19, 25, 26 частини 2 статті 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", частини 1 статті 21 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" та частин 6, 7 статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт".

Щодо тверджень Прокурора про безпідставність встановлення розміру орендної плати на умовах, передбачених пунктом 10 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 року № 786, слід зазначити наступне.

Відповідно до пункту 1 вказаної Методики вказаний нормативно-правовий акт розроблено з метою створення єдиного організаційно-економічного механізму справляння плати за оренду цілісного майнового комплексу державного підприємства, організації, їх структурних підрозділів (філії, цеху, дільниці) та окремого індивідуально визначеного майна державного підприємства, організації, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил, інших військових формувань, органами, підрозділами, закладами та установами Держспецзв'язку, рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки), а також майна, що не ввійшло до статутного фонду господарського товариства, створеного у процесі приватизації (корпоратизації).

Зміст вказаного пункту та інших норм Методики не обмежує можливість їх поширення на оренду майна суб'єктів господарювання державного сектора економіки, до яких відноситься ДК "Газ України", а безпосередній зміст пункту 10 Методики передбачає можливість встановлення спеціального розміру річної орендної плати в залежності від суб'єкту орендаря.

У розумінні статті 130 Конституції України та статей 17, 26 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" Київський апеляційний господарський суд є бюджетною організацією, яка утримується за рахунок Державного бюджету, а тому встановлення річної орендної плати у передбаченому пунктом 10 Методики розмірі є правомірним.

Визначений у такому порядку розмір орендної плати згідно статті 14 Податкового кодексу України є звичайною ціною, оскільки: по-перше, згідно статті 117 Конституції України розпорядження Кабінету Міністрів України є обов'язковими до виконання, по-друге, критерієм встановлення орендної плати у розмірі 1 грн. 00 коп. на рік є особа орендаря, яка в даному випадку відповідає переліку, зазначеному в даному пункті Методики.

Посилання Прокурора на неотримання підприємством чи Державним бюджетом України коштів від оренди майна не ґрунтується на правильному застосуванні норм чинного законодавства, оскільки розпорядження видано в межах, передбачених статтею 116 Конституції України повноважень з метою забезпечення належного функціонування діяльності одного з органів судової влади відповідно до статті 130 Конституції України.

За змістом рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого господарського суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 130 Конституції України (справа про фінансове забезпечення діяльності судів) від 11 березня 2010 року № 7-рп/2010 фінансування всіх судів в Україні повинне забезпечуватися державою виключно за рахунок коштів Державного бюджету України.

Отже, правомірне встановлення спеціального розміру орендної плати, який підлягає сплаті судом за рахунок коштів Державного бюджету України, виключає можливість недоотримання (в розумінні шкоди чи збитків) цим же бюджетом чи підприємством державного сектору економіки грошових коштів.

Твердження Прокурора про те, що договір було укладено без проведення конкурсу, що, на його думку, суперечить статті 9 Закону, судом відхиляється, оскільки Київський апеляційний господарський суд є бюджетною установою, а за змістом частини 4 статті 9 вказаного Закону, у разі надходження заяви про оренду майна від бюджетної установи, оголошення про намір передати майно в оренду не розміщується і договір оренди укладається з таким заявником без проведення конкурсу.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що посилання Прокурора на порушення статей 9, 19 Закону при укладенні спірного договору та незаконність розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 червня 2012 року № 366-р "Про розміщення Київського апеляційного господарського суду" не ґрунтуються на правильному застосуванні норм чинного законодавства України.

Також Прокурор вказував на те, що спірний договір було підписано керівником орендаря з перевищенням наданих йому повноважень, оскільки забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції може здійснюватися виключно Державною судовою адміністрацією України, а не самостійно судами.

Рішенням Конституційного Суду України від 11 березня 2010 року № 7-рп/2010 (справа про фінансове забезпечення діяльності судів) визначено, що суди всіх юрисдикцій та рівнів є юридичними особами публічного права, а тому мають достатні правові підстави самостійно розпоряджатися цими коштами.

Статтею 82 ЦК України передбачено, що на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 395 ЦК України одним із видів речових прав на чуже майно є право володіння.

Таким чином суд може бути суб'єктом правовідносин найму, які врегульовані Главою 58 ЦК України.

Крім того, можливість бюджетної установи (організації) бути орендарем за спірним договором передбачено частинами 3, 4 статті 9 Закону, в яких, між іншим, передбачено можливість укладення договору навіть без проведення конкурсу; а також статтею 1 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з метою забезпечення реформування нафтогазового комплексу", яка по суті дозволила дочірнім компаніям НАК "Нафтогаз України" здавати майно в найм (у тому числі бюджетним установам).

Положення статей 145, 146 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" встановлюють повноваження Державної судової адміністрації України, зокрема, щодо організації та забезпечення роботи судів, не виключаючи при цьому право суду, як юридичної особи публічного права, набувати цивільні права та обов'язки, спрямовані на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов його функціонування, яке в даному випадку реалізовано згідно обов'язкового до виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 червня 2012 року № 366-р "Про розміщення Київського апеляційного господарського суду".

З урахуванням положень статті 92 ЦК України та статті 29 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" голова апеляційного суду є керівником юридичної особи публічного права, а відтак наділений правом виступати від імені суду у відносинах з іншими особами.

Таким чином, посилання Прокурора на те, що даний договір підписаний керівником орендаря з перевищенням наданих йому повноважень, є необґрунтованим.

Однією з підстав недійсності договору оренди, на думку Прокурора, є відсутність відповідного рішення правління НАК "Нафтогаз України" та відсутність у ДК "Газ України" необхідного обсягу повноважень для укладення спірного договору.

Пунктом 3.5 статуту ДК "Газ України" передбачено право вказаного суб'єкта господарювання купувати, здавати та одержувати в оренду, володіти, користуватися та розпоряджатися нерухомим та рухомим майном, майновими правами, грошовими коштами та валютними цінностями.

Відповідно до пункту 6.6.4 статуту ДК "Газ України" директор вказаного підприємства вчиняє від його імені всі правочини (угоди, договори, контракти) з урахуванням особливостей, передбачених цим статутом, у тому числі в пунктах 2.5, 6.7 цього статуту.

Пунктом 6.7 статуту встановлено, що виключно після письмового погодження із засновником Компанії -НАК "Нафтогаз України", вчиняються правочини про передачу в заставу та оренду майна Компанії.

Водночас у матеріалах справи наявна копія листа НАК "Нафтогаз України" (а.с. 95), в якому останньою було надано погодження ДК "Газ України" на укладення з Київським апеляційним господарським судом договору оренди строком на 10 років без права викупу частини будівлі загальною площею 4 664 кв. м, що розташована по вулиці Шолуденка, 1, на умовах, передбачених пунктом 10 Методики (з розміром річної орендної плати одна гривня).

У матеріалах даної справи наявна копія довіреності від 18 липня 2012 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Міленіною К.О. та зареєстрованої в реєстрі за № 1296, виданої уповноваженою особою (Головою комісії з припинення діяльності ДК "Газ України" Швидким Е.А., який діє на підставі наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 27 жовтня 2011 року № 656 та статуту Компанії), якою надано право Слабинському Є.А. на підписання відповідного договору (а.с. 22).

Твердження Прокурора про те, що обов'язковою передумовою укладання спірного договору мало бути прийняття правлінням НАК "Нафтогаз України" відповідного рішення, в даному випадку є безпідставним з огляду на невірне тлумачення пункту 86 статуту НАК "Нафтогаз України", адже укладання дочірньою компанією цивільно-правового договору (найму) не відноситься до управління роботою підприємства. У той же час волевиявлення засновника НАК "Нафтогаз України" оформлене прийнятим в межах передбачених пунктами 5, 10 частини 1 статті 116, статтею 130 Конституції України, пунктами 19, 25, 26 частини 2 статті 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", частиною 1 статті 21 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" та частинами 6, 7 статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" повноважень розпорядженням Кабінету Міністрів України № 366-р від 13 червня 2102 року, яке в силу статті 117 Конституції України є обов'язковим до виконання.

Також у позові Прокурор вказував на те, що укладення спірного договору без проведення орендарем процедури державних закупівель суперечить положенням Закону України "Про здійснення державних закупівель" та є підставою для визнання недійсним такого договору.

За змістом частини 3 статті 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель" дія цього Закону не поширюється на випадки, якщо предметом закупівлі є послуги з оренди нежитлових приміщень, які знаходяться у державній та комунальній власності, для розміщення бюджетних установ.

Отже, враховуючи те, що орендар є бюджетною установою, а орендодавець -суб'єктом господарювання державного сектора економіки, то з огляду на положення наведеної норми правові підстави для застосування положень Закону України "Про здійснення державних закупівель" та проведення процедури державних закупівель з метою укладення вказаного договору відсутні.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Приписами статті 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки Прокурором не було доведено належними та допустимими доказами, а судом -не встановлено наявності правових підстав, з якими закон пов'язує недійсність спірного договору, у задоволенні позову слід відмовити.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України та Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Київського апеляційного господарського суду про визнання недійсним договору № 17/12-324 (найму) оренди нерухомого майна від 26 липня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 9954, відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 7 вересня 2012 року

Суддя Є.В. Павленко