Рішення № 25890872, 05.09.2012, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.09.12 Справа№ 5015/3193/12

Господарський суд Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом:Публічного акціонерного товариства «Науково-виробничий комплекс «ПОЛЯРОН»(м.Львів)до відповідача:Державного виробничого об'єднання «ПОЛЯРОН»(м.Львів)за участю третьої особи 1, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:Державного агентства України з управління державними корпоративними правами та майном (03035, м.Київ, вул.Сурикова,3)за участю третьої особи 2, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області (79000, м.Львів, вул.Січових Стрільців,3)за участю Прокуратури Сихівського району м.Львова (м.Львів)про:визнання недійсним договору від 02.06.2006 р. Суддя: В.М. ПазичевПри секретарі:І.Малюшевська

Представники сторін:

від позивача:Кравчук О.А.-представник, довіреність від 11.01.2012 року від відповідача:Алексеєнко А.А.-представник, довіреність від 15.08.2012 року №01/4 від третьої особи 1:Не з'явився від третьої особи 2:Жуган І.О.-представник, довіреність від 03.01.2012 року від прокуратури:Не з'явився

Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні, роз'яснено їх права та обов'язки відповідно до ст.ст. 20, 22 ГПК України, зокрема, право заявляти відводи.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Публічного акціонерного товариства «Науково-виробничий комплекс «ПОЛЯРОН»(м.Львів) до Державного виробничого об'єднання «ПОЛЯРОН»(м.Львів) про визнання недійсним договору від 02.06.2006 р.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 31.07.2012 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 03.08.2012 року. Ухвалою від 03.08.2012 року розгляд справи відкладено до 09.08.2012 року, у зв'язку з неявкою представників сторін та залучено до участі у справі в якості третьої особи 1, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -Міністерство промислової політики України (03035, м.Київ, вул. Сурикова, 3). Ухвалою від 09.08.2012 року розгляд справи відкладено до 15.08.2012 року, для надання доказів по справі та залучено до участі у справі в якості третьої особи 2, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору -Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області (79000, м.Львів, вул.Січових Стрільців,3). В судовому засіданні 15.08.2012 року оголошено перерву до 16.08.2012 року. Ухвалою від 16.08.2012 року розгляд справи відкладено до 20.08.2012 року, для надання доказів по справі та замінено третю особу 1 - Міністерство промислової політики України на Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном (03035, м.Київ, вул.Сурікова,3), у зв'язку з його реорганізацією. Ухвалою від 20.08.2012 року розгляд справи відкладено до 27.08.2012 року, для надання доказів по справі. Ухвалою від 27.08.2012 року розгляд справи відкладено до 30.08.2012 року, для надання доказів по справі. Ухвалою від 30.08.2012 року розгляд справи відкладено до 05.09.2012 року, для надання доказів по справі.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 31.07.2012 року, про відкладення від 03.08.2012 року, від 09.08.2012 року, від 16.08.2012 року, від 20.08.2012 року, від 27.08.2012 року, від 30.08.2012 року, про оголошення перерви від 15.08.2012 року не виконав повністю, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

09.08.2012 року за вх.№17493/12 позивач подав клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів по справі.

09.08.2012 року за вх.№17492/12 позивач подав повідомлення по справі.

15.08.2012 року за вх.№18004/12 позивач подав додаткові пояснення по справі.

15.08.2012 року за вх.№17884/12 позивач подав клопотання про ознайомлення із матеріалами справи.

16.08.2012 року за вх.№18105/12 позивач подав додаткові обґрунтування по справі, а також клопотання, згідно якого просить суд зобов'язати третю особу 1 - Міністерство промислової політики України (Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном) надати пояснення по суті спору, а також пояснення, які стосуються того, як Наказ Міністерства промислової політики України від 08.07.2009 року №120-Д, яким покладено на Чауса О.М. виконання обов'язків генерального директора ДВО «Полярон», узгоджується із Наказом Міністерства промислової політики України від 22.01.2008 року №40 «Про ліквідацію Державного виробничого об'єднання «Полярон»та ч.4 ст.105 ЦК України.

20.08.2012 року за вх.№18326/12 позивач подав додаткові пояснення по справі.

27.08.2012 року за вх.№18825/12 позивач подав додаткові пояснення по справі.

30.08.2012 року за вх.№19201/12 позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

05.09.2012 року за вх.№19646/12 позивач подав додаткові пояснення по справі.

05.09.2012 року за вх.№19647/12 позивач подав додаткові пояснення по справі.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 31.07.2012 року, про відкладення від 03.08.2012 року, від 09.08.2012 року, від 16.08.2012 року, від 20.08.2012 року, від 27.08.2012 року, від 30.08.2012 року, про оголошення перерви від 15.08.2012 року не виконав повністю, відзив на позов представив, явку повноважного представника забезпечив.

09.08.2012 року за вх.№17455/12 відповідач подав відзив на позов, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову повністю.

09.08.2012 року за вх.№17456/12 відповідач подав заяву про застосування строку позовної давності.

15.08.2012 року за вх.№17990/12 відповідач подав клопотання по справі.

15.08.2012 року за вх.№17988/12 відповідач подав обґрунтування правової позиції відповідача.

15.08.2012 року за вх.№17991/12 відповідач подав клопотання по справі.

16.08.2012 року за вх.№18100/12 відповідач подав заперечення щодо пояснень позивача від 15.08.2012 року.

16.08.2012 року за вх.№18099/12 відповідач подав обґрунтування щодо повноважень виконуючого обов'язки генерального директора ДВО «Полярон»та печатки об'єднання.

В судовому засіданні 16.08.2012 року відповідач подав клопотання, в якому просить суд замінити третю особу Міністерство промислової політики України на Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном (03035, м.Київ, вул.Сурікова,3), у зв'язку з його реорганізацією.

20.08.2012 року за вх.№18327/12 відповідач подав додаткові пояснення щодо правової позиції відповідача, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову.

27.08.2012 року за вх.№18827/12 відповідач подав клопотання по справі.

27.08.2012 року за вх.№18826/12 відповідач подав додаткові пояснення щодо правової позиції відповідача.

30.08.2012 року за вх.№19189/12 відповідач подав додаткові пояснення по справі.

04.09.2012 року за вх№19491/12 відповідач подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

05.09.2012 року за вх№19641/12 відповідач подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

Третя особа 1 вимог ухвали суду про залучення до участі у справі від 03.08.2012 року, про відкладення від 09.08.2012 року, від 16.08.2012 року, від 20.08.2012 року, від 27.08.2012 року, від 30.08.2012 року, про оголошення перерви від 15.08.2012 року не виконала, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечила.

03.09.2012 року за вх.№19348/12 третя особа 1 подала клопотання про відкладення розгляду справи.

Клопотання третьої особи 1 щодо відкладення розгляду справи не може бути задоволено, оскільки після отримання нею позовної заяви 21.08.2012 року відбулись три судові засідання, про які, згідно поданих доказів, третю особу 1 було повідомлено, причому, відносно останнього засідання, що відбулося 05.09.2012 року, третю особу 1 було повідомлено 03.09.2012 року, про що є відповідна відмітка третьої особи 1.

Третя особа 2 вимог ухвали суду про залучення до участі у справі від 09.08.2012 року, про оголошення перерви від 15.08.2012 року, про відкладення розгляду справи від 16.08.2012 року, від 20.08.2012 року від 27.08.2012 року, від 30.08.2012 року, не виконала, пояснення з приводу предмету позову не надала, явку повноважного представника в судове засідання забезпечила.

27.08.2012 року за вх.№18829/12 третя особа 2 подала пояснення у справі.

16.08.2012 року за вх.№18107/12 прокуратура Сихівського району м.Львова подала клопотання про вступ у справу на стороні позивача.

Прокурор вимог ухвали суду про залучення до участі у справі від 16.08.2012 року, від 27.08.2012 року, від 30.08.2012 року, про відкладення від 20.08.2012 року не виконав повністю, явку повноважного представника в судове засідання - не забезпечив.

20.08.2012 року за вх.№18329/12 прокурором подано пояснення по суті спору, згідно якого прокурор підтримує позовні вимоги позивача.

В судовому засіданні 20.08.2012 року присутні представники сторін подали спільне клопотання про відкладення розгляду справи з метою виклику в наступне судове засідання представника третьої особи 1, надання додаткових пояснень та доказів по справі.

27.08.2012 року за вх.№18830/12 прокурор подав до канцелярії суду клопотання про долучення до матеріалів справи витяги з ЄДР.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути спір, відповідно до ст. 75 ГПК України, за наявними у справі матеріалами, у присутності представників сторін, за відсутності представника третьої особи 1.

Відповідно до ст. 85 ГПК України, 05.09.2012 року у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Позивач у позовній заяві зазначає, що 02 червня 2006 року між Державним виробничим об'єднанням «Полярон»(надалі -відповідач, ДВО «Полярон», Об'єднання) та Державним підприємством «Науково-виробничий комплекс «Полярон», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Науково-виробничий комплекс «Полярон», (надалі -позивач, Підприємство), укладено договір, предметом якого є врегулювання відносин між сторонами (Об'єднанням та його членом (Підприємством), які виникають у зв'язку з ліквідацією ДВО «Полярон». Підпунктами 2.1.1 та 2.1.2 пункту 2.1 Договору від 02.06.2006 року передбачено, що, у зв'язку з ліквідаційною процедурою ДВО «Полярон», передачею останнім усіх активів ДП «НВК «Полярон», відповідно до пп.5.1., 5.2 Статуту ДВО «Полярон»та з метою виконання своїх зобов'язань як члена «Об'єднання», Підприємство зобов'язується:

- включити у власний штатний розклад посаду генерального директора Державного виробничого об'єднання «Полярон»(п.п. 2.1.1.);

- здійснювати табелювання, нарахування та виплату заробітної плати генеральному директору Державного виробничого об'єднання «Полярон»до моменту ліквідації останнього, як юридичної особи, в розмірі, що передбачений контрактом на виконання обов'язків генерального директора №2-26/2-2 від 05.06.2001 року з проведенням відповідної індексації (п.п. 2.1.2.).

Як вказано в п.3.1. Договору від 02.06.2006 року, цей договір укладений відповідно до п.3 ч.1 ст.3,ч.1 ст. 6 ЦК України, п.п. 5.1. Статуту ДВО «Полярон».

Публічне акціонерне товариство «Науково-виробничий комплекс «Полярон»вважає, що пункт 2.1. Договору від 02.06.2012 року суперечить вимогам чинного законодавства та підлягає визнанню недійсним у зв'язку з тим, що, відповідно до п.1.1. Статуту ДВО «Полярон»(ідентифікаційний код 14311962), останнє є державним об'єднанням підприємств Міністерства машинобудування військово-промислового комплексу та конверсії, розташованих на території України, з метою об'єднання зусиль по виробничій, науковій, комерційній та інших видах діяльності, що засноване на державній власності. До складу об'єднання входять наступні підприємства: завод «Полярон», правонаступником якого є позивач, завод «Екватор», завод «Меридіан». Згідно нової редакції Статуту Державного підприємства «Науково-виробничий комплекс «Полярон», що зареєстрована 18.04.2005 року, Державне підприємство науково-виробничий комплекс «Полярон»є правонаступником майнових та немайнових прав і обов'язків Державного підприємства-Заводу «Полярон», зареєстрованого 12.08.1993 року.

Відповідно до наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області від 23.04.2010 року № 00546, в процесі приватизації майна Державного підприємства науково-виробничий комплекс «Полярон», створено ПАТ «Науково-виробничий комплекс «Полярон». Відповідно до Статуту ПАТ «Науково-виробничий комплекс «Полярон»(ідентифікаційний код 14308606, зареєстрований 07.06.2010 року), Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 14.03.2011 року, Публічне акціонерне товариство «Науково-виробничий комплекс «Полярон»є правонаступником Державного підприємства науково-виробничий комплекс «Полярон». Позивач звертає також увагу на те, що ПАТ «НВК «ПОЛЯРОН»не є правонаступником ДВО «ПОЛЯРОН», вони є різними юридичними особами, мають різні ідентифікаційні коди, засновниками позивача та відповідача є різні особи, що підтверджується Статутами позивача та відповідача, витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Позивач стверджує, що сторони спору знаходяться в процедурі банкрутства. Так, ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.10.2011 року по справі №21/93(10) про банкрутство Публічного акціонерного товариства «Науково-виробничий комплекс «Полярон», порушеною провадження у справі за заявою ДПІ у Сихівському районі м. Львова, введено процедуру санації боржника - Публічного акціонерного товариства «Науково-виробничий комплекс «Полярон»та призначено керуючим санацією арбітражного керуючого Кобельника Олега Сергійовича. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.11.2011 року порушено провадження по справі №5015/6461/11 за заявами ПАТ «Львівобленерго», Управління Пенсійного фонду України у Галицькому районі м.Львова про банкрутство Державного виробничого об'єднання «Полярон», а ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.02.2012 року по справі №5015/6461/11 введено процедеру розпорядженням майном Державного виробничого об'єднання «Полярон»та призначено розпорядником майна Державного виробничого об'єднання «Полярон»арбітражного керуючого Чорнія Мар'яна Володимировича.

Позивач зазначає, що, згідно п.1.2. Статуту ДВО «Полярон», об'єднання очолює генеральний директор, який призначається на посаду власником майна по контракту, а пунктом 5.1. Статуту ДВО «Полярон»передбачено, що керівництво об'єднанням здійснюється апаратом управління Заводу «Полярон». Відповідно до п.5.2. Статуту, ДВО «Полярон», роботу апарату управління очолює генеральний директор. Пунктом 3.4. Статуту Державного підприємства - завод «Полярон»(нова редакція від 1999 року) було передбачено, що завод очолює директор, який одночасно являється генеральним директором об'єднання і призначається, і звільняється з посади на контрактній основі власником майна або уповноваженим ним органом. Відповідно до п.6.1. нової редакції Статуту Державного підприємства «Науково-виробничий комплекс «Полярон», що зареєстрована 18.04.2005 року, тобто що діяла станом на дату укладення спірного Договору від 02.06.2006 року, управління підприємством здійснює його керівник - директор, а п.6.2. вказаного Статуту передбачено, що найманням директора здійснює Мінпромполітики України шляхом укладення з ним контракту. Тобто, якщо згідно Статуту Державного підприємства - завод «Полярон», було передбачено, що завод очолює директор, який одночасно являється генеральним директором об'єднання, то Статутом правонаступника - Державного підприємства «Науково-виробничий комплекс «Полярон»з 18.04.2005 року такого положення не передбачено. Відтак, на думку позивача, згідно статутних документів позивача та відповідача, керівництво ДВО «Полярон»здійснюється його генеральним директором; керівництво позивачем до 07.06.2010 року здійснювалося директором, а з 07.06.2010 року - Головою Правління.

Позивач зазначає, що відповідно до наказу Міністерства промислової політики України №5-Д від 12 січня 1998 року, на підставі заяви Чауса О.М., згоди заступника міністра та Львівської облдержадміністрації, генеральним директором ДВО «Полярон»- директором заводу «Полярон»було призначено Чауса О.М. з 13 січня 1998 року. Згідно п.1 наказу Міністерства промислової політики України №92-Д від 01 червня 2006 року «Про звільнення Чауса О.М. та призначення директора Плугатора В.С.», на підставі заяви Чауса О.М., останнього було звільнено з посади директора Державного підприємства - завод «Полярон»за згодою сторін, відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України, з 01 червня 2006 року, а, згідно п.2 цього наказу, призначено Плугатора Володимира Степановича на посаду директора Державного підприємства науково-виробничий комплекс «Полярон»на умовах укладеного контракту з 02.06.2006 року. Тобто, на думку позивача, власником - Міністерством промислової політики України з 01.06.2006 року було розмежовано дві посади - генерального директора ДВО «Полярон»та директора Державного підприємства «Науково-виробничий комплекс «Полярон».

Позивач стверджує, що при визначенні умов і розмірів оплати праці керівників зазначених підприємств враховуються норми постанови Кабінету Міністрів України від 19.05.1999 р. №859 «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності та об'єднань державних підприємств»(далі - постанова КМУ від 19.05.1999 р.), оскільки, відповідно до п. 1 Постанови КМУ від 19.05.1999 р., право встановлювати розмір посадового окладу керівникам державних підприємств у контракті надано керівникам центральних органів виконавчої влади, які укладають контракти з керівниками підприємств, заснованих на державній власності, що підпорядковуються зазначеним органам управління, а пунктом 2 преамбули Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 203 від 19 березня 1993 р., що було чинне на момент укладення контракту від 05.06.2001 р. №26-2/2-2, передбачено, що контракти з керівниками підприємств, що є у державній власності, укладаються міністерствами, іншими підвідомчими Кабінету Міністрів України органами виконавчої влади, у віданні яких перебувають ці підприємства, за погодженням з Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевою державною адміністрацією відповідно до номенклатурних груп, до яких вони належать, за показниками, затвердженими, згідно з додатком № 2 цієї постанови. Таким чином, на думку позивача, із вищенаведених законодавчих норм випливає, що нарахування та виплата заробітної плати здійснюється роботодавцем працівникові, який перебуває з ним в трудових відносинах, на підставі трудового договору (контракту) за виконану ним роботу. Позивач наголошує, що Контракт із Генеральним директором ДВО «Полярон»укладався Мінпромполітики. ДП НВК «Полярон»станом на дату укладення спірного Договору від 02.06.2006 року не було і не могло бути в подальшому роботодавцем Генерального директора ДВО "Полярон". Генеральний директор ДВО «Полярон»не укладав і не міг укладати трудових договорів із ДП НВК «Полярон».

Позивач стверджує, що враховуючи наведене, п. 2.1. Договору від 02.06.2006 року, яким встановлено обов'язок ДП НВК «Полярон»здійснювати табелювання, нарахування та оплату праці генеральному директору ДВО «Полярон», суперечить нормам законодавства, зокрема, ст. 94 КЗпП України, ст.ст. 1, 4 Закону України «Про оплату праці», п.7.3. Статуту ДП НВК «Полярон», якими передбачено, що оплата праці здійснюється лише працівникам підприємства, а генеральний директор ДВО «Полярон»не є працівником ДП НВК «Полярон». Оплата праці генерального директора ДВО «ПОЛЯРОН»має здійснюватися на підставі трудового контракту, укладеного з Мінпромполітики відповідно до вимог чинного на той час законодавства, а не на підставі господарського Договору від 02.06.2006 року, укладеного між позивачем та відповідачем. Спірний Договір від 02.06.2006 року, на думку позивача, порушує майнові інтереси позивача, оскільки передбачає нераціональне та безпідставне використання коштів на оплату праці особи, яка перебуває у трудових відносинах з відповідачем та не перебуває у трудових відносинах із позивачем.

Також, позивач зазначає, що спірний Договір від 02.06.2006 року був підписаний від імені ДП НВК «Полярон» директором Плугатором В.С. Примірник цього договору не був переданий бухгалтерії позивача для обліку. Про існування спірного договору, як стверджує позивач, керуючий санацією Кобельник О.С. дізнався із позовної заяви генерального директора ДВО «Полярон»Чауса О.М. до ПАТ «НВК «Полярон»про стягнення заробітної плати, до якої було долучено копію спірного договору, який укладений колишнім директором Плугатором В.С. всупереч інтересам позивача. Відтак, на думку позивача, існують поважні причини для поновлення строку позовної давності для звернення в господарський суд з позовом про визнання недійсним п.2.1. Договору від 02.06.2006 року. Отже, в позовній заяві позивач подає до суду клопотання про поновлення строку позовної давності, вважаючи що він пропущений з поважних причин, оскільки оспорюваний договір не був переданий до бухгалтерії ДП «НВК «Полярон», а про його підписання керуючому санацією Кобельнику О.С. стало відомо з позовної заяви Чауса О.М. до ПАТ «НВК «Полярон»про стягнення заробітної плати.

В додаткових поясненнях від 15.08.2012 року позивачем вказується на відсутність у представника відповідача ДВО «Полярон»- Алексеєнка А.А. повноважень на представництво відповідача, в тому числі й на подання заяви про застосування строку позовної давності, оскільки довіреність, на підставі якої він діє, підписана в.о. генерального директора ДВО «Полярон», повноваження якого припинились, у зв'язку з призначенням Міністерством промислової політики України ліквідаційної комісії ДВО «Полярон». Позивач зазначає, що оспорюваний правочин призвів до збитків держави в особі ПАТ «НВК «Полярон». Крім того, позивач вказує на ч.11 ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», як підставу для визнання недійсним п.2.1 Договору від 02.06.2006 р., оскільки, відповідно до вимог цієї норми, угода боржника, у тому числі та, що укладена до винесення господарським судом ухвали про санацію, може бути визнана господарським судом за заявою керуючого санацією, відповідно до цивільного законодавства України, недійсною, якщо угода укладена боржником із заінтересованими особами і в результаті якої кредиторам завдані або можуть бути завдані збитки.

В додаткових поясненнях від 20.08.2012 року позивач вказує на невідповідність п.2.1 оскаржуваного договору п. 4.2 Статуту ДП НВК «Полярон»в редакції від 18.04.2005 року, згідно якої майно підприємства є державною власністю та належить йому на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд за погодженням з Мінпромполітики України, вчиняючи щодо нього будь -які дії, що не суперечать чинному законодавству України. Крім того, позивачем зазначається про помилкове трактування відповідачем п.п 5.1, 5.2 Статуту ДВО «Полярон». Зокрема, має місце посилання на ч. 5 ст. 65 Господарського кодексу України, відповідно до якої керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами. Як наслідок, на думку позивача, ні п.п.5.1, 5.2 Статуту ДВО «Полярон», ні ч.5 ст. 122 ГУ України не дають підстав для включення в штат ДП «НВК «Полярон»посади генерального директора іншої юридичної особи -ДВО «Полярон».

Прокурор підтримав позовні вимоги в повному обсязі. Подав до суду пояснення аналогічні з поясненнями позивача, відповідно до яких зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі. На думку прокурора, Договір від 02.06.2006 року укладений з порушенням вимог чинного законодавства, спрямований на заподіяння державі в особі ПАТ «НВК «ПОЛЯРОН»значних збитків, в зв'язку з чим підлягає визнанню недійсним. Зокрема, вказує на відсутність повноважень у Алексеєнка А.А. на представництво інтересів ДВО «Полярон», вказує на те, що оспорюваний правочин від 02.06.2006 року порушує майнові інтереси ПАТ «НВК «Полярон»як державного підприємства, оскільки передбачає нераціональне використання коштів на оплату праці особи, яка не перебуває у трудових відносинах із ПАТ «НВК «Полярон».

Третя особа 2 позов підтримала. Подала до суду пояснення в яких вказала, що вважає що п.2.1 договору від 02.06.2006 року підлягає визнанню недійсним, оскільки укладення договору не погоджувалось з Мінпромполітики, і витрати на виконання вказаного договору не включались в фінансовий план ДП «НВК «Полярон». Наголошує, що, згідно п.п. 2.1.2. Договору, укладеного між ДВО "Полярон" та ДП "НВК "Полярон" 02.06.2006 р., ДП "НВК "Полярон" зобов'язується здійснювати табелювання, нарахування та виплату заробітної плати генеральному директору Державного виробничого об'єднання "Полярон" до моменту ліквідації останнього в розмірі, що передбачений контрактом на виконання обов'язків генерального директора № 2-26/2-2 від 05.06.2001 року з проведенням відповідної індексації. Договором, на думку третьої особи 2, передбачений лише намір підприємства внести вказану посаду до свого штатного розпису, а відтак, штатний розпис не містить даних про його посаду, оклад, а отже, витрати на оплату праці генерального директора іншої юридичної особи не можуть бути передбачені фінансовим планом підприємства. Крім цього, п. 3.4. Статуту державного підприємства - завод "Полярон" (нова редакція від 1999 року) було передбачено, що завод очолює директор, який одночасно є генеральним директором об'єднання і призначається та звільняється з посади на контрактній основі власником майна або уповноваженим ним органом. Відповідно до п. 6.1. нової редакції Статуту ДП "НВК "Полярон", що зареєстрована 18.04.2005 р., тобто станом на дату укладення спірного Договору, управління підприємством здійснює його керівник - директор. Пунктом 6.2. вказаного Статуту встановлено, що наймання директора здійснюється Мінпромполітики України шляхом укладення з ним контракту. Даним Статутом не передбачене одночасне виконання директором підприємства обов'язків генерального директора ДВО "Полярон".

Крім цього, третя особа 2 зазначає, що, згідно із п.п. 8.99, 8.102., 8.105 Статуту ПАТ "НВК "Полярон", що зареєстрований 07.06.2010 р., виконавчим органом Товариства є Правління, яке очолює Голова Правління. Посади директора Товариства, як стверджує третя особа 2, з 07.06.2010 року не передбачено. Відповідно до наказу Міністерства промислової політики України № 5-Д від 12.01.1998 р., на підставі заяви Чауса О. М., згоди заступника міністра та Львівської обласної державної адміністрації, Генеральним директором ДВО "Полярон" - директором заводу "Полярон" було призначено з 13.01.1998 р. Чауса О. М. Згідно із п. 1 наказу Мінпромполітики України від 01.06.2006 р. № 92 "Про звільнення Чауса О. М. та призначення директора Плугатора В. С., на підставі заяви Чауса О. М., останнього було звільнено з посади директора ДП - завод "Полярон" за згодою сторін з 01.06.2006 року. Згідно із п. 2 цього наказу, призначено Плугатора В. С. на посаду директора ДП "НВК "Полярон" на умовах укладеного з ним контракту з 02.06.2006 року.

Крім цього, третя особа 2 звертає увагу на те, що, у разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін, (ч. 4 ст. 65 ГК України). Органом управління державного унітарного підприємства є керівник підприємства, який призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові (ч. 6 ст. 75 ГКУ). Відповідно до п. 1 ст. 73 ГК України, державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.

Згідно із п. 1 ст. 4 Закону України " Про управління об'єктами державної власності", суб'єктами управління об'єктами державної власності є в тому числі міністерства та інші органи виконавчої влади (далі - уповноважені органи управління). Відповідно до п. 1 ст. 6 даного Закону, уповноважені органи управління, відповідно до покладених на них завдань, в тому числі призначають на посаду та звільняють з посади керівників державних підприємств, установ, організацій та господарських структур, укладають і розривають з ними контракти, здійснюють контроль за дотриманням їх вимог.

Відповідач проти позову заперечив. Подав до суду 09.08.2012 р. відзив на позов, 15.08.2012 року обгрунтування правової позиції відповідача, 16.08.2012 року заперечення щодо пояснень позивача від 15.08.2012 року та обгрунтування щодо повноважень виконуючого обов'язки генерального директора ДВО «Полярон»та печатки об'єднання, 20.08.2012 року і 27.08.2012 року додаткові пояснення щодо правової позиції відповідача ДВО «Полярон». У перелічених документах зазначив, що п. 2.1 Договору від 02.06.2006 року, укладеного між ДВО «Полярон»та ДП НВК «Полярон», відповідає ст.ст. 1, 4 Закону України «Про оплату праці», п. 7.3 Статуту ДП НВК «Полярон»та ст. 94 КЗпП України, оскільки оспорюваний правочин не змінював роботодавця, яким була і залишається держава в особі Міністерства промислової політики до 23.12.2011 року, а в подальшому в особі Державного агентства України з управління державними корпоративними правами та майном.

Так, відповідно до п.1.5 Статуту ДВО «Полярон», відношення між підприємствами ДВО «Полярон»будуються на договірній основі і матеріальній відповідальності. Згідно п. 4.6 цього Статуту, учасники об'єднання зобов'язані виконувати майнові, фінансові та інші обов'язки перед об'єднанням, пов'язані з участю в його діяльності, згідно статуту та установчого договору. Пункти 5.1, 5.2 Статуту вказують, що керівництво об'єднанням здійснюється апаратом управління заводу «Полярон». Очолює роботу апарату управління генеральний директор. Відповідач вказує, що, відповідно до п.п.1.5, 4.6, 5.1, 5.2 Статуту ДВО «Полярон», керівник ДВО «Полярон»може бути включений в штат ПАТ НВК «Полярон», як учасника відповідного об'єднання, що, також, відповідає ч.5 ст. 122 Господарського кодексу України. Відповідач зазначив, що наказом Міністерства промислової політики України від 08 липня 2009 року на Чауса О.М. покладено виконання обов'язків Генерального директора Державного виробничого об'єднання «Полярон», внаслідок чого уповноважений державою орган підтвердив повноваження Чауса Олександра Михайловича як керівника. У зв'язку з цим, Чаус О.М. внесений в єдиний державний реєстр, як особа, що може діяти від імені юридичної особи без довіреності, в тому числі підписувати договори. А тому, довіреність ДВО «Полярон»від 07.08.2012 року за № 141-к-2 є дійсною. Крім того, відповідач наголошує на тому, що в поясненнях за підписом голови ліквідаційної комісії ДВО «Полярон»Дубик Т.М. підтверджено повноваження представника позивача. Також відповідач вказує, що укладення оспорюваного договору не могло призвести до збитків держави, як власника майна, оскільки на момент укладення договору від 02.06.2006 року як позивач, так і відповідач перебували у відданні Міністерства промислової політики України, як правонаступника відповідного державного комітету, а в останнього, відповідно до вимог контракту № 2-26/2-2 від 05.06.2001 року, існував обов'язок здійснювати виплату заробітної плати керівнику ДВО «Полярон». Як наслідок, держава в будь -якому випадку зобов'язана була нести витрати на виплату заробітної плати генеральному директору ДВО «Полярон».

Також, щодо джерел коштів на оплату праці, то, на думку відповідача, відповідно до ст.4 Закону України «Про оплату праці», джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств, є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності. Відповідно до п. 2.1.1 та п.2.1.2 оспорюваного договору, ДП НВК «Полярон»зобов'язується включити до власного штатного розкладу посаду генерального директора Державного виробничого об'єднання «Полярон»і здійснювати табелювання, нарахування та виплату заробітної плати генеральному директору ДВО «Полярон». Вказана умова договору, за твердженням відповідача, в жодний спосіб не вказує, що джерелом коштів на заробітну плату, що повинна виплачуватись Генеральному директору ДВО «Полярон», будуть інші кошти, ніж ті, що передбачені ст.4 Закону України «Про оплату праці».

Щодо доводів про те, що Генеральний директор ДВО є фактично працівником іншого підприємства, на думку відповідача, такі також не відповідають дійсності, оскільки, відповідно до оспорюваного правочину, відповідач зобов'язаний включити таку посаду до свого штатного розкладу. При цьому, таке включення в жодній мірі не суперечить вимогам щодо суб'єкта виплати заробітної плати, оскільки роботодавець залишився незмінним - держава в особі того ж уповноваженого органу. Водночас можливість включення такої посади до штатного розкладу позивача обґрунтовуються наступними нормами. Так, відповідно до п.1.5 Статуту ДВО «Полярон», відношення між підприємствами ДВО «Полярон»будуються на договірній основі і матеріальній відповідальності. Відповідач наголошує, що згідно п. 4.6 цього Статуту, учасники об'єднання зобов'язані виконувати майнові, фінансові та інші обов'язки перед об'єднанням, пов'язані з участю в його діяльності згідно статуту та установчого договору. Пункти 5.1, 5.2 Статуту вказують, що керівництво об'єднанням здійснюється апаратом управління заводу «Полярон». Очолює роботу апарату управління генеральний директор. На думку відповідача, системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що керівник ДВО «Полярон»може бути включений в штат ПАТ НВК «Полярон», як учасника відповідного об'єднання, а при наявності відповідних угод, у ПАТ НВК «Полярон»відсутні будь - які правові підстави для ненарахування та невиплати заробітної плати генеральному директору ДВО «Полярон». Вказане, на думку відповідача, відповідає й вимогам ч.5 ст. 122 Господарського кодексу України, відповідно до якої здійснення управління поточною діяльністю об'єднання підприємств може бути доручено адміністрації одного з підприємств (головного підприємства об'єднання) на умовах, передбачених установчими документами об'єднання. Вказані норми, як стверджує відповідач, підтверджують, що оспорюваний правочин не суперечить законодавству, що регулює спірні правовідносини.

Щодо посилання позивача на нераціональне та безпідставне використання коштів, відповідно до оспорюваного правочину, то відповідач звертає увагу на те, що ДВО «Полярон»було створено за згодою його учасників, в тому числі й позивача, для допомоги в забезпеченні підприємств - учасників матеріально - технічними ресурсами і комплектуючими виробами, підвищення ефективності діяльності підприємств - учасників, здійснення заходів по забезпеченню максимальних доходів учасників тощо (розділ 2 Статуту ДВО «Полярон»). В подальшому було прийнято рішення про ліквідацію ДВО «Полярон», внаслідок чого ДВО «Полярон»передало все наявне майно ДП НВК «Полярон». Однак, ліквідаційна процедура ДВО «Полярон» на час розгляду справи не завершена внаслідок того, що Об'єднання перебуває у списку державних підприємств, які не підлягають приватизації. Це, в свою чергу, зумовлює необхідність здійснення керівництва ДВО «Полярон», зокрема збереження посади генерального директора ДВО «Полярон»з відповідним нарахуванням та виплатою заробітної плати.

При цьому, відповідач зазначає, що, оскільки позивач є учасником Об'єднання, що створене для забезпечення та покращення діяльності ДП НВК «Полярон» (ПАТ «НВК «Полярон»), цілком обґрунтовано він повинен нести витрати на утримання такого Об'єднання. Відповідач звертає увагу на те, що позивачу економічно обґрунтовано на даний момент, коли відповідачем передане все майно, відмовитись від виконання взятих на себе зобов'язань перед Об'єднанням, хоча з моменту створення останнього до грудня 2011 року такі зобов'язання виконувались. Однак, як стверджує відповідач, те, що економічно обґрунтоване, не означає, що це законно, оскільки кожному боржнику економічно обґрунтовано відмовитись від взятих на себе зобов'язань, але, відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Щодо розміру посадового окладу, то відповідач стверджує, що оспорюваним договором взагалі не здійснюється встановлення розміру посадового окладу генерального директора ДВО «Полярон», оскільки останній встановлений контрактом на виконання обов'язків генерального директора № 2-26/2-2 від 05.06.2001 року, що підписаний Міністерством промислової політики, а договір від 02.06.2006 року чітко здійснює відсилання до вказаного контракту. При цьому, відповідач наголошує, що вказаний договір не змінює роботодавця, яким була і залишається держава в особі уповноваженого органу.

Як наслідок, на переконання відповідача, відсутні будь - які підстави для застосування ст. 215 ЦК України, оскільки Договір від 02.06.2006 року, укладений між ДВО «Полярон»та ДП НВК «Полярон»відповідає чинному законодавству України. При цьому, як стверджує відповідач, Цивільний кодекс України прямо не передбачає такого виду правочину. Однак, останній укладено відповідно до вимог ст. 6 ЦК України, відповідно до якої сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Щодо доводів позивача про відновлення строку позовної давності, то відповідач зазначає, що ч.1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до ст. 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Тому, юридична особа вважається повідомленою про певний юридичний факт з моменту, коли про нього дізнався відповідний орган управління такої юридичної особи, або інша уповноважена ним посадова особа. Оспорюваний правочин був укладений 02.06.2006 року. Від імені позивача вказаний договір підписав директор ДП НВК «Полярон» - Плугатор В.С. Як наслідок саме 02.06.2006 року ДП НВК «Полярон»дізналось або повинно було дізнатись про нібито порушення оспорюваним правочином його прав. Факт відсутності примірнику договору в бухгалтерії ПАТ «НВК «Полярон», як стверджує відповідач, немає значення для початку перебігу строку позовної давності за даним позовом, оскільки бухгалтерія не є органом підприємства і через неї підприємство не здійснює та не набуває жодних цивільних прав та обов'язків.

Також, як зазначає відповідач, немає значення для початку перебігу строку позовної давності посилання позивача на те, що керуючий санацією Кобельник О.С. дізнався про оспорюваний договір з позовної заяви директора ДВО «Полярон»Чауса М. О. до ПАТ НВК «Полярон», яка подана до Сихівського районного суду м. Львова в липні 2012 року, оскільки, позивач довідався про оспорюваний правочин з моменту його вчинення, а правочин підписаний уповноваженим органом підприємства -директором, і подальша зміна керівника в жодний спосіб не надає можливості такій юридичній особі поновлювати строки позовної давності щодо правочинів, укладених колишнім керівником.

Щодо застереження про те, що цей правочин укладений в супереч інтересам ПАТ «НВК «Полярон», то на думку відповідача, це є виключно суб'єктивною думкою керуючого санацією Кобельника О.С., а, крім того, чинним законодавством України, зокрема п.11 ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», не передбачено винятків для арбітражного керуючого щодо поновлення чи переривання строку позовної давності.

Також, відповідач подав заяву про застосування позовної давності при вирішення даного спору, а також заперечив доводи позивача щодо наявності підстав для поновлення строку позовної давності. Зазначив, що посилання позивача на норми ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»в даному спорі є бізпідставним, оскільки, згідно з вимогами ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», розгляд заяв керуючого санацією про визнання угод недійсними і повернення всього отриманого за такою угодою здійснюється господарським судом у процедурі провадження у справі про банкрутство.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч. 1 ст.14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. В судовому засіданні представники сторін наголосили, що оспорюванний договір є господарським.

У відповідності до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Частина 3 ст. 92 ЦК України встановлює, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Частиною 3 ст. 121 Господарського кодексу України передбачено, що підприємство, яке входить до складу державного або комунального об'єднання, не має права без згоди об'єднання виходити з його складу.

Частина 2 ст. 124 ГК України передбачає, що вихід підприємства із складу державного (комунального) господарського об'єднання здійснюється за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання.

Відповідно до ч.5 ст. 122 Господарського кодексу України, здійснення управління поточною діяльністю об'єднання підприємств може бути доручено адміністрації одного з підприємств (головного підприємства об'єднання) на умовах, передбачених установчими документами об'єднання.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судом встановлено, що 02.06.2006 року між Державним виробничим об'єднанням «Полярон» та Державним підприємством НВК «Полярон»укладений договір, предметом якого є врегулювання відносин між сторонами, у зв'язку з ліквідацією ДВО «Полярон». Відповідно підпунктів 2.1.1 та 2.1.2 пункту 2.1 вказаного договору, ДП НВК «Полярон»зобов'язується включити до власного штатного розкладу посаду генерального директора Державного виробничого об'єднання «Полярон» і здійснювати табелювання, нарахування та виплату заробітної плати генеральному директору ДВО «Полярон»в розмірі, що передбачена контрактом виконання обов'язків генерального директора № 2-26/2-2 від 05.06.2001 року. Відповідно до наказу регіонального відділення ФДМ України від 23.04.2010 року № 00546 в процесі приватизації майна створено ПАТ «НВК «Полярон», що є правонаступником ДП «НВК «Полярон». В подальшому, додатковою угодою від 20.07.2010 року до оспорюваного договору були внесені зміни, якими сторону ДП НВК «Полярон», внаслідок реорганізації, було замінено на ПАТ НВК «Полярон». Оскільки суду не надано жодних доказів прийняття Міністерством промислової політики України рішення про вихід ДП «НВК «Полярон»(або його правонаступника ПАТ «НВК «Полярон») зі складу ДВО «Полярон», а також доказів надання об'єднанням згоди на такий вихід, суд приходить до висновку, що станом на час укладання спірного договору ДП НВК "Полярон" (ПАТ «НВК «Полярон») входило до складу ДВО «Полярон».

Також, судом встановлено, що позивачем до листопада 2011 року здійснювалось нарахування та виплата заробітної плати керівнику ДВО «Полярон», що підтверджується листом Управління пенсійного фонду України в Галицькому районі м. Львова від. 23.07.2012 року. Крім того, встановлено, що позивачем проводилось табелювання керівника відповідача, включаючи виконання належної процедури щодо надання відпусток, а також виплата заробітної плати, для обґрунтування чого до справи долучено відповідні належні та допустимі докази: документи обліку робочого часу, фінансові документи про виплату заробітної плати тощо, що підтверджує фактичне включення останнього до штату ДП «НВК «Полярон», а в подальшому ПАТ «НВК «Полярон». Вказане підтверджує виконання позивачем оспорюваного договору.

Частиною 1 ст. 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до п.1.5 Статуту ДВО «Полярон», відношення між підприємствами ДВО «Полярон»будуються на договірній основі і матеріальній відповідальності. Згідно п. 4.6 Статуту ДВО «Полярон», учасники об'єднання зобов'язані виконувати майнові, фінансові та інші обов'язки перед об'єднанням, пов'язані з участю в його діяльності згідно статуту та установчого договору. Пункти 5.1, 5.2 Статуту ДВО «Полярон»вказують, що керівництво об'єднанням здійснюється апаратом управління заводу «Полярон». Очолює роботу апарату управління генеральний директор.

Згідно ч.5 ст. 122 Господарського кодексу України, управління поточною діяльністю об'єднання підприємств може бути доручено адміністрації одного з підприємств (головного підприємства об'єднання) на умовах, передбачених установчими документами об'єднання. Отже, керівник ДВО «Полярон»може бути включений в штат ПАТ НВК «Полярон», як учасника відповідного об'єднання. Твердження позивача про те, що, до складу адміністрації підприємства, крім керівника підприємства, можуть входити лише заступники керівника, керівники (та їх заступники) структурних підрозділів підприємства, тобто посадові особи, які мають право приймати та організовувати виконання рішень, обов'язкових для інших працівників підприємства, не може бути враховане, оскільки такі норми не містяться ні в Господарському кодексі України, ні в інших нормативно -правових актах чинного законодавства України. В той же час, ст.65 ГК України передбачає, що керівник формує адміністрацію підприємства, тому, за рішенням керівника до штату підприємства можуть бути включені й будь-які інші посадові особи.

Згідно п.п.6.2, 6.3 Статуту ДП «НВК «Полярон»в редакції від 18.04.2005 р., підприємство самостійно визначає структуру і встановлює штати. Директор самостійно вирішує питання діяльності підприємства за винятком тих, що віднесені статутом до компетенції Мінпромполітики та інших органів управління даного підприємства. Директор підприємства розпоряджається коштами та майном, відповідно до чинного законодавства. Директор укладає договори. Мінагрополітики України не має права втручатись в оперативну і господарську діяльність Підприємства. Враховуючи вказані норми Статуту відповідача, що діяв на момент укладення оспорюваного правочину, позивачем не надано належних та допустимих доказів в підтвердження його доводів про необхідність погодження Мінпромполітки України Договору від 02.06.2006 року, укладеного між ДВО «Полярон»та ДП «НВК «Полярон»і, відповідно, щодо його суперечності п. 4.2 Статуту, а також не обґрунтовується, чому, в разі наявності такої вимоги, представником позивача при підписанні спірної угоди не було дотримано цієї вимоги.

Позивачем, також, вказується, що Договір від 02.06.2006 року порушує майнові інтереси ПАТ «НВК «Полярон», як державного підприємства, оскільки передбачає нераціональне та безпідставне використання коштів на оплату праці особи, яка не перебуває у трудових відносинах з ПАТ «НВК«Полярон». При цьому здійснюється посилання на Аудиторський звіт за результатами державного фінансового аудиту діяльності ПАТ «НВК «Полярон»за 2009 -2011 роки від 13.07.2012 року № 05-01-21/94. Однак, виникнення за правочином в особи зобов'язань не є підставою для висновку про порушення його майнових прав. Правочином може бути порушено право особи виключно у випадку, якщо останнє гарантуються законом, а договір в супереч такому закону позбавляє особу права. Водночас, згідно п. 4.6 Статуту відповідача, учасники об'єднання зобов'язані виконувати майнові, фінансові та інші обов'язки перед об'єднанням, пов'язані з участю в його діяльності згідно статуту та установчого договору. Тобто, можливість виникнення фінансових зобов'язань учасника ДВО «Полярон»перед самим об'єднанням передбачена його статутом. А тому, в даному випадку, витрати позивача, що виникають внаслідок виконання оспорюваного правочину не можна вважати нераціональним використанням, оскільки це є витрати на виконання зобов'язань перед господарським об'єднанням, до якого входить позивач і яке в свій час створене для забезпечення та покращення діяльності ДП НВК «Полярон»(ПАТ «НВК «Полярон»). Крім того, державною фінансовою інспекцією висновок про нераціональне та безпідставне використання коштів робиться на підставі висновку про відсутність відносин участі між відповідачем та позивачем, як між господарським об'єднанням та його учасником. Однак, при розгляді даної справи судом було встановлено, що, на час укладення спірного договору, позивач входив до складу відповідача як учасник відповідного державного господарського об'єднання. Крім того, суперечить чинному законодавству України та Статуту позивача твердження останнього, що виплата заробітної плати особі, яка включена до штату підприємства, є відчуженням майна такого підприємства, що також спростовується наявністю підстав для виплати такої заробітної плати.

Крім того, згідно договору від 02.06.2006 року, виплата заробітної плати повинна була здійснюватись відповідно до контракту № 2-26/2-2 від 05.06.2001 року. Згідно п.2 розділу 1 даного контракту, на його підставі виникають трудові відносини між Керівником підприємства та Органом управління майном цього підприємства -Державним комітетом промислової політики України. Тому, твердження позивача, що трудові відносини, в даному випадку, виникли між підприємством і керівником, не відповідають вимогам чинного законодавства України, а також не підтверджуються належними та допустимими доказами. На момент укладення договору від 02.06.2006 року як позивач, так і відповідач перебували у відданні Міністерства промислової політики України, як правонаступника відповідного державного комітету, а в останнього, відповідно до вимог контракту № 2-26/2-2 від 05.06.2001 року, існував обов'язок здійснювати виплату заробітної плати керівнику ДВО «Полярон». Тому, виплата заробітної плати генеральному деректору господарського об'єднання одним з учасників такого господарського об'єднання, за умови, що, як одне, так і інше підприємство перебувають в державній власності і у віданні одного й того ж органу управління державним майном, не призвело до збитків держави.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оплату праці»та ч.1 ст.94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Як вказувалось вище, роботодавцем щодо генерального директора ДВО «Полярон»виступало Мінпромполітики України. Однак, заробітна плата, в даному випадку, виплачувалась безпосередньо не роботодавцем, а господарюючим суб'єктом як у випадку її виплати господарським об'єднанням, так і у випадку її виплати учасником такого об'єднання. Тому, підстави для висновку про порушення оспорюваним договором ст.1 Закону України «Про оплату праці»та ч.1 ст.94 КЗпП відсутні. Відповідно до оспорюваного правочину, відповідач зобов'язаний включити посаду генерального директора ДВО «Полярон»до свого штатного розкладу.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків. Однак, незважаючи на вимогу суду, не було представлено належних та допустимих доказів існування обставин, передбачених нормами ЦК України і ГК України, при наявності яких, згідно норм чинного законодавства Украни, договір можна у судовому порядку визнати недійсним, тобто позивачем не надано належних та допустимих доказів порушення вимог ст. 203 ЦК України при укладенні спірного договору, а норми ЦК України та норми ГК України не передбачають визнання договору недійсним з огляду на обставини, на які посилається позивач як у позовній заяві, так і в подальших поясненнях.

Також, слід погодитись з доводами відповідача про пропущення позивачем строку позовної давності й відсутності підстав для його поновлення, оскільки, відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до ч.1 ст. 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Тому, юридична особа вважається повідомленою про певний юридичний факт з моменту, коли про нього дізнався відповідний орган управління такої юридичної особи, або інша уповноважена ним посадова особа.

Оспорюваний правочин був укладений 02.06.2006 року. Від імені позивача вказаний договір підписав директор ДП НВК «Полярон»- Плугатор В.С., повноваження якого на час підписання спірного договору підтверджено долученими до справи належними та допустимими доказами та підпис якого засвідчено відтиском належної печатки позивача. Як наслідок, саме 02.06.2006 року ДП НВК «Полярон»дізналось або повинно було дізнатись про нібито порушення оспорюваним правочином його прав. Факт відсутності примірника договору в бухгалтерії ПАТ «НВК «Полярон» немає значення для початку перебігу строку позовної давності за даним позовом, оскільки бухгалтерія не є таким органом підприємства, через який підприємство здійснює або набуває цивільних прав та обов'язків, який наділений повноваженнями представляти позивача у господарських відносинах з іншими особами, зокрема з відповідачем.

Крім того, не можна брати до уваги твердження позивача щодо відсутності копії договору в бухгалтерії товариства, оскільки зобов'язання за цим договором (щодо нарахуванн заробітної плати) виконувались відповідачем з моменту належного оформлення спірного договору аж до грудня 2011 року, що підтверджується відповіддю Управління пенсійного фонду України в Галицькому районі м. Львова від. 23.07.2012 року. Тому, немає значення для початку перебігу строку позовної давності та обставина, на яку має місце посилання позивача про те, що керуючий санацією Кобельник О.С. дізнався про оспорюваний договір з позовної заяви директора ДВО «Полярон»Чауса О.М. до ПАТ НВК «Полярон», яка подана до Сихівського районного суду м. Львова в липні 2012 року, оскільки, зміна керівника юридичної особи не надає можливості такій юридичній особі поновлювати строки позовної давності щодо правочинів, укладених попереднім керівником.

Щодо посилання позивача на вимоги ст. 17 Закону Україн «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», то, в даному випадку ця норма не може регулювати спірні правовідносини, оскільки, відповідно до ст. 17 згаданого Закону, розгляд заяв керуючого санацією про визнання угод недійсними і повернення всього отриманого за такою угодою здійснюється господарським судом у процедурі провадження у справі про банкрутство, а також норма цієї статті не регулює питання встановлення чи зміни строку позовної давності, або визначення обставин, що можуть бути підставою для визнання поважності причин пропущення позовної давності. Тому, оскільки відповідачем подано заяву про застосування строку позовної даності, остання підлягає врахуванню при вирішення даного спору.

Також, доводи позивача про подання та підписання вказаної заяви неуповноваженою особою спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, оскільки, відповідно до Наказу Міністерства промислової політики України від 08 липня 2009 року, на Чауса О.М. покладено виконання обов'язків генерального директора Державного виробничого об'єднання «Полярон». Тобто, уповноважений державою орган підтвердив повноваження Чауса Олександра Михайловича як керівника. У зв'язку з цим, Чаус О.М. внесений до Єдиного державного реєстру, як особа, що може діяти від імені юридичної особи без довіреності, в тому числі підписувати договори, що підтверджується поданим до суду витягом з Єдиного державного реєстру. Крім того, повноваження представника відповідача Алексеєнка А.А. також підтверджені й головою ліквідаційної комісії ДВО «Полярон»Дубик Т.М.

Враховуючи, що позивачем не наведено достатньо об'єктивних та переконливих правових підстав, щодо визнання поважними причин пропущення строку позовної давності, що повинні бути підтверджені належними та допустимими доказами, суд прийшов до висновку, що позов ПАТ «НВК «НВК «Полярон» до ДВО «Полярон»про визнання недійсним правочину є таким, що поданий з пропуском передбаченого чинним законодавством України строку позовної давності, отже, не підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені сторонами докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд прийшов до висновку, що позов Публічного акціонерного товариства «Науково-виробничий комплекс «ПОЛЯРОН»(м.Львів) до Державного виробничого об'єднання «ПОЛЯРОН»(м.Львів) про визнання недійсним договору не підлягає до задоволення.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Господарські витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на позивача, оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, 33, 43, 49, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову -відмовити.

Суддя Пазичев В.М.