Постанова № 25872125, 17.07.2012, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

17.07.12Справа №2а-924/12/2770Окружний адміністративний суд міста Севастополя у складі:

судді - Водяхіна С.А.,

секретар -Авчиян К.Е.,

за участю сторін:

представників позивача -Державного підприємства «Севастопольський морський торговельний порт»- Жих Тетяни Юріївни, довіреність від 20 березня 2012 року № ДВ_90, Цимбалюк Галини Вікторівни, довіреність від 31 травня 2012 року, Василенко Надії Олексіївни, довіреність від 21 травня 2012 року № ДВ-95;

представника відповідача -Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби -Волошиної Олени Андріївни, довіреність від 13 березня 2012 року № 20/9/10-039;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державного підприємства «Севастопольський морський торговельний порт»до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2012 року Державне підприємство "Севастопольський морський торговельний порт" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 06 січня 2012 року № 0000010231 з податку на додану вартість у сумі 71472,50 грн., від 15 березня 2012 року № 00003300231 з податку на прибуток у сумі 40411,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 23 квітня 2012 року відкрито провадження у справі № 2а-924/12/2770.

Ухвалою від 23 квітня 2012 року закінчено підготовче провадження у адміністративній справі № 2а-924/12/2770 та справу призначено до судового розгляду.

01 червня 2012 року у ході судового розгляду представниками позивача було заявлено клопотання про уточнення адміністративного позову, відповідно до якого вони просять визнати протиправними та скасувати у повному обсязі податкові повідомлення-рішення від 06 січня 2012 року № 0000010231 з податку на додану вартість у сумі 71472,50 грн, від 15 березня 2012 року №00003300231 з податку на прибуток у сумі 40411,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 01 червня 2012 року прийнято заяву Державного підприємства "Севастопольський морський торговельний порт" про уточнення позовних вимог у справі № 2а-924/12/2770.

Позовні вимоги мотивовані тим, що податковим органом безпідставно зроблений висновок про заниження об'єкту оподаткування як з податку на додану вартість, так і з податку на прибуток, оскільки позивачем при проведені перевірки надані всі необхідні належним чином оформлені документи, у тому числі податкові та видаткові накладні, що підтверджують правомірність віднесення Державним підприємством "Севастопольський морський торговельний порт" сум по операціях з ТОВ «Скальса», ТОВ «Форніт», ПП «Шансон»та ТОВ «ТПК «Укрспецтехніка», до складу валових витрат та податкового кредиту. Представники позивача зазначають, що згідно з нормами законодавчих актів, презумпції правомірності угоди, усі укладені між сторонами угоди є дійсними якщо їх недійсність прямо не передбачена законом (нікчемний правочин). В інших випадках питання недійсності правочину повинно розглядатися судом, про що приймається відповідне рішення. Отже, оскільки укладені між позивачем та контрагентами договори не віднесеній до категорії нікчемних правочинів, рішення суду про визнання угод недійсними відсутні, придбання товару та послуг оформлено належним чином первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, тому висновки податкового органу про нікчемність правочинів не підтверджуються матеріалами перевірки.

У судовому засіданні представники позивача підтримали уточнені позовні вимоги у повному обсязі та наполягали на їх задоволенні.

Представник відповідача у судовому засіданні з позовом не погодився у повному обсязі з підстав викладених у письмових запереченнях. Зазначив, що позивачем не надані до перевірки первинні документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції, а також документи, які підтверджують зв'язок понесених витрат підприємства з його господарською діяльністю.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, встановивши обставини у справі, перевіривши докази та вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби в період з 11 листопада 2011 року по 08 грудня 2011 року на підставі направлень наперевірку від 11 листопада 2011 року № 1027/01-057, № 1026/01-057, № 1031/01-057, від 14 листопада 2011 року № 1035/01-057, від 06 грудня 2011 року № 1120/01-057, від 23 листопада 2011 року № 1068/01-057, 1067/01-057 проведено документальну планову виїзну перевірку Державного підприємства «Севастопольський морський торговельний порт»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2010 року по 30 вересня 2011 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 22 грудня 2011 року № 146/23-1/01125548/10508/10, у якому зафіксовані порушення: пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.4.4 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що виразилися у завищенні валових витрат на 50 000 грн. за третій квартал 2010 року у зв'язку з непідтвердженням валових витрат щодо рекламних послуг, придбаних у Приватного підприємства «Шансон у моря»та у зв'язку із завищенням валових витрат на 49 200 грн. за четвертий квартал 2010 року у зв'язку з непідтвердженням валових витрат щодо консалтингових послуг, придбаних у Приватного підприємства «Проф-Консалтинг»; підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, а саме: завищення суми витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування податком на прибуток по операціях з Товариством з обмеженою відповідальністю „ТПК „Укрспецтехніка" за другий квартал 2011 року на суму 40 917 грн., а також завищення суми податкового кредиту з податку на додану вартість по зазначених операціях з Товариством з обмеженою відповідальністю „ТПК „Укрспецтехніка" за лютий 2011 року на суму 8183 грн., за березень 2011 року -на 16 500 грн., всього -на суму 24 833 грн.; підпунктів 7.4.1, 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що виразилося у ненаданні до перевірки документів, що підтверджують обґрунтованість віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми у розмірі 13 634 грн. при придбанні послуг від Товариства з обмеженою відповідальністю «Скальса»; пунктів 201.1, 201.4, 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, а саме: непідтвердження податкового кредиту з податку на додану вартість податковою накладною, отриманою від Товариства з обмеженою відповідальністю «Форніт».

На підставі акту перевірки Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Севастополя були прийняті податкові повідомлення-рішення від 06 січня 2011 року № 0000010231 про донарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 71 472 грн. 50 коп., та № 0000020231 про донарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 42 764 грн. 75 коп.

Позивач, не погодившись із зазначеними рішеннями податкового органу, оскаржив їх до Державної податкової служби у м. Севастополі.

Рішенням Державної податкової служби у м. Севастополі від 13 березня 2012 року № 442/10/10-225 податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя від 06 січня 2012 року № 0000020231 скасовано у частині застосування штрафних санкцій у розмірі 2353 грн. 75 коп., в інший частині -залишено без змін.

За результатами розгляду скарги позивача Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Севастополя 15 березня 2011 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000330231 про донарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 40 411 грн. 00 коп.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що діяв на момент виникнення спірних відносин, валові витрати виробництва та обігу -сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3. статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Статтею 1 цього Закону визначено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з підпунктами 2.1, 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, первинні документи -це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи (на паперових та машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити, як назву підприємства, установи, від імені яких складено документ; назву документа (форми), код форми; дату і місце складання; зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному та вартісному виразі); посаду, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що діяв на момент виникнення спірних відносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно з підпунктами 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2. статті 7 цього Закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2011 року, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку (пункт 187.1 статті 187 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 цього Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту платника податків є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований податок на додану вартість, що включений платником податку до податкового кредиту. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

З урахуванням принципу персональної відповідальності, зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру податкового кредиту.

У ході судового розгляду встановлено, що 10 лютого 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробнича компанія «Укрспецтехніка»та Державним підприємством «Севастопольський морської торговельний порт»було укладено договори купівлі-продажу № 1102/74 та № 1102/73, відповідно до яких Продавець (ТОВ «ТВП «Укрспецтехніка») зобов'язується продати та передати у власність Покупця (ДП «Севастопольський морський торговельний порт») заготовку ковану до портальних кранів «Альбатрос», «Ганс»для ПК-2 порту у кількості 6 штук за ціною 8 183 грн. 33 коп. з врахуванням податку на додану вартість, та комплект вузлів грейфера моделі 5038М траверса нижня з челюстями для ПК-2 порту загальною вартістю 99 000 грн. 00 коп. з врахуванням податку на додану вартість.

Відповідно до підпунктів 2.2.2 пункту 2.2 розділу 2 Договорів купівлі-продажу від 10 лютого 2011 року № 1102/73 та № 1102/74 Покупець зобов'язаний здійснити вивіз Товару зі складу Продавця своїм транспортом за свій рахунок.

На виконання зазначених Договорів ТОВ «ТВП «Укрспецтехніка»передало, а ДП «Севастопольський морський торговельний порт»прийняло заготовку ковану до портальних кранів «Альбатрос», «Ганс»для ПК-2 порту у кількості 6 штук на суму 49 100 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ -8 183 грн. 33 коп., та комплект вузлів грейфера моделі 5038М траверса нижня з челюстями для ПК-2 порту загальною вартістю 99 000 грн. 00 коп., у тому числі податок на додану вартість на суму 16 500 грн. 00 коп., про що виписано видаткову накладну від 25 лютого 2011 року № РН-00036, рахунок-фактуру № СФ-8998 від 03 лютого 2011 року та податкові накладні від 23 лютого 2011 року № 44 та від 02 березня 2-011 року № 55.

Факт перерахування коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «ТВП «Укрспецтехніка»підтверджується платіжними дорученнями від 23 лютого 2011 року № 3175 на суму 49 100 грн. 00 коп. та від 02 березня 2011 року № 273 на суму 99 000 грн. 00 коп.

Товари вивозились зі складу продавця транспортом позивача, про що свідчить подорожній лист вантажного автомобілю від 04 травня 2011 року № 606526, наказ про відрядження у службове відрядження від 10 травня 2011 року № 32-к, посвідчення про відрядження від 04 травня 2011 року №№ 30, 31 та звіти про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт від 10 травня 2011 року №№ 133, 134.

Оприбуткування позивачем вказаного товару за даними бухгалтерського та складського обліку підтверджується відповідними картками-рахунками, інвентаризаційними відомостями та картками. На грейфер моделі 5038М позивачем наданий паспорт № 050511.

Доводи представника відповідача щодо відсутності на час підписання акту перевірки ТОВ «ТВП «Укрспецтехніка»за податковою адресою судом до уваги не приймаються, оскільки судом встановлено, що на момент здійснення господарських операцій та складення податкових накладних ТОВ «ТВП «Укрспецтехніка»було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та мало свідоцтво платника податку на додану вартість, яке на момент виникнення спірних відносин не було анульовано.

Доводи відповідача щодо нікчемності правочину ґрунтуються на відомостях, отриманих від податкового органу, у якому на податковому обліку перебуває контрагент позивача, а саме: на інформації, що викладена у акті перевірки ТОВ «ТВП «Укрспецтехніка»від 30 вересня 2011 року № 3396/23-2/32391870. У даному акті зазначено, що вказаний суб'єкт господарювання не мав можливості фактичного здійснення господарських операцій, оскільки у нього відсутнє майно та інші необхідні матеріальні ресурси для досягнення економічних результатів.

З такою позицією податкового органу суд погодитись не може, оскільки відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Підставою недійсності правочину згідно з частиною першою зазначеної статті є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Крім того, частиною третьою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша зацікавлена особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, відповідно до частини другої статті 228 зазначеного Кодексу, є нікчемним.

Отже, нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Зазначена позиція суду узгоджується з висновками Пленуму Верховного суду України, викладеними у постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляді цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Крім того, як вбачається з акту перевірки ДП «Севастопольський морський торгівельний порт»від 22 грудня 2011 року № 146/23-1/01125548/10508/10, податковий орган робить висновок про відсутність у позивача при укладені договорів наміру створення правових наслідків, тобто про фіктивність даних угод.

Таким чином, відповідач ототожнює два різних поняття: нікчемність та фіктивність правочину.

Відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином, є фіктивним.

Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних.

Частиною другою зазначеної статті Цивільного кодексу України визнання таких угод недійсними віднесено до прерогативи суду.

Разом з цим, Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Севастополя рішень судів про визнання угод, укладених позивачем з контрагентом, недійсними за фактом їх фіктивності, не надано.

Крім того, відповідачем не наведено жодного доводу та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: належні доказі, які підтверджують безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, протиправний характер укладеного договору, непов'язаність витрат, понесених на придбання нафтопродуктів, із господарською діяльністю позивача, факту узгодженості дій позивача з таким постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

Отже, зазначене свідчить про фактичне виконання господарської операції між позивачем та його контрагентом з відображенням у податковому обліку відповідних зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 148 100 грн. 00 коп.

Щодо непідтвердження податковим органом суми податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 29 745 грн. 75 коп. на підставі податкової накладної від 28 січня 2011 року № 8, виданої ТОВ «Форніт», суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України); ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Не відносяться до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У ході судового розгляду справи було встановлено, що позивачем під час проведення перевірки було надано податкову накладну від 28 січня 2011 року № 8, видану контрагентом позивача -ТОВ «Форніт»за фактом придбання дизельного палива у кількості 23330 л. на загальну суму 178 474 грн. 50 коп., у тому числі податок на додану вартість -29 745 грн. 75 коп.

Представниками позивача для огляду суду було надано оригінал вказаної податкової накладної, у якій зазначено наступні реквізити: «дата відвантаження (виконання, постачання оплати) товарів/послуг»- 28 січня 2011 року, «номенклатура постачання товарів/послуг продавця»- дизпаливо, «одиниця виміру товару»- л., «кількість (об'єм, обсяг)»- 23330, «ціна постачання одиниці товару/послуги без урахування ПДВ»- 6,38, «обсяги постачання (база оподаткування) без урахування ПДВ, що підлягають оподаткуванню за ставками 20%»- 148 728 грн. 75 коп., «податок на додану вартість»- 29 745 грн. 75 коп., «загальна сума з ПДВ»- 178 474 грн. 50 коп. Також у накладній зазначені всі реквізити продавця та покупця, податкова накладна підписана особою, яка її склала, з розшифруванням прізвища, та скріплена печаткою.

Отже, податкова накладна від 28 січня 2011 року № 8, що видана ТОВ «Форніт», повністю відповідає вимогам статті 201 Податкового кодексу України, а тому є підставою для нарахування суми податку на додану вартість, що відноситься до податкового кредиту.

Доказів надання позивачем під час проведення перевірки податкової накладної від 28 січня 2011 року № 8, яка оформлена з порушенням вимог податкового законодавства, відповідачем не надано.

Крім того, у ході судового розгляду справи судом встановлено, що відповідно до додаткової угоди від 05 квітня 2010 року № 3 до договору від 29 вересня 2005 року № 509/362 «Про інвестиційне фінансування будівництва», укладеного між ДП «Севастопольський морський торговельний порт»та ТОВ «Скальса», ДП «Севастопольський морський торговельний порт»придбаває (отримує) право власності на долю за договором, що розподіляється, у розмірі 9% або 142,695 кв.м. від загальною площі житлових квартир зданого об'єкту, що згідно з планом забудови 9-ті поверхового житлового будинку та першого поверху відповідає одній двокімнатній квартирі № 3, площею 60,8 кв.м. та одній трикімнатній квартирі № 1, площею 75,4 кв.м., загальна площа яких складає 136,2 кв.м.

Наказом ДП «Севастопольський морський торговельний порт»від 17 травня 2010 року № 144 квартири №№ 1, 3 будинку № 1 кварталу забудови житлових будинків по проспекту Г.Острякова, 242, прийняті на баланс порту.

15 квітня 2010 року між ДП «Севастопольський морський торговельний порт»та ТОВ «Скальса»було укладено договір підряду № 104/115-а, відповідно до якого замовник доручає, а підрядчик зобов'язується у відповідності до кошторисної документації та умов цього Договору своїми силами та матеріальними ресурсами виконати обліцовочні роботи у квартирі № 3 будинку, що розташований за адресою: м. Севастополь, пр-т Генерала Острякова, 242, корпус 1. Вартість робіт за даним договором складає 81 801 грн. 60 коп., у тому числі податок на додану вартість -13 633 грн. 60 коп.

На виконання умов договору від 15 квітня 2010 року № 104/115-а ТОВ «Скальса»було виконано обліцовочні роботи квартири № 3 корпусу № 1 будинку № 242 по проспекту Г. Острякова, м. Севастополя, а ДП «Севастопольський морський торговельний порт»сплачені кошті за виконані роботи у розмірі 81 801 грн. 60 коп., що підтверджується актом приймання виконаних будівельний робіт за травень 2010 року та платіжними дорученнями від 21 травня 2010 року № 56 на суму 40 900 грн. 00 коп. та від 01 липня 2010 року № 1180 на суму 40 901 грн. 60 коп.

За фактом перерахування коштів ТОВ «Скальса»було видано податкові накладні від 21 травня 2010 року № 14 на суму 40 900 грн., у тому числі ПДВ -6 816 грн. 67 коп., та від 01 липня 2010 року № 20 на загальну суму 40 901 грн. 60 коп., у тому числі ПДВ -6 816 грн. 93 коп.

Відповідно до підпунктів 7.4.1, 7.4.2, 7.4.3, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 та пунктом 11.44 статті 11 цього Закону, то суми податку, сплачені у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника.

Не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

У разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

З аналізу зазначених норм Закону України «Про податок на додану вартість»вбачається, що платник податків має право на віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, що нараховані (сплачені) у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності. При цьому, зазначене не залежить від того, чи почали такі товари (послуги) використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до Статуту Державного підприємства «Севастопольський морський торговельний порт», затвердженого Міністерством транспорту та зв'язку України 19 травня 2008 року № 571, одними з видів діяльності позивача є будівельна діяльність (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджуючих конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж) та ремонтно-будівельні роботи, а також інші види діяльності, які не заборонені чинним законодавством України.

Отже, квартира № 3 корпусу № 1 будинку № 242 по проспекту Г.Острякова, м. Севастополя у подальшому може буде використана у господарської діяльності позивача.

Таким чином, віднесення ДП «Севастопольський морський торговельний порт», як власника квартири № 3 корпусу № 1 будинку № 242 по проспекту Г.Острякова, м. Севастополя, до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у вартості робіт, здійснених ТОВ «Скальса», повністю узгоджується з вимогами законодавства.

Крім того, суд зазначає, що як вбачається з акту перевірки та не заперечувалось представником відповідача, витрати, що були понесені позивачем у зв'язку зі здійсненням ремонту у вказаній квартирі, не були виключені зі складу валових витрат, тобто їх пов'язаність з господарською діяльністю ДП «Севастопольський морський торговельний порт»було підтверджено перевіркою.

Щодо виключення зі складу валових витрат, витрат, що були понесені позивачем у зв'язку з придбанням рекламних та консалтингових послуг у ПП «Шансон»та ПП «Проф-Консалтинг», суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що діяв на час виникнення спірних правовідносин, об'єктом оподаткування - є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; дозволяє включать понесені у зв'язку з проведенням витрат суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Пунктами 5.1, 5.2 статті 5 цього Закону встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.4.4 пункту 5.4 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку. Витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і розповсюдження подарунків, включаючи безоплатну роздачу зразків товарів або безоплатне надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями, але не більше двох відсотків від оподаткованого прибутку платника податку за попередній звітний (податковий) рік.

Пунктом 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлений виключений перелік витрат, які не включаються до складу валових витрат. Зокрема, відповідно до підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 зазначеного Закону до валових витрат не включаються витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, та згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 не відносяться до валових витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 5.11 статті 5 вказаного Закону заборонено встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені у цьому Законі.

З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що визначальною ознакою віднесення витрат до валових є пов'язаність їх з господарською діяльністю та підтвердження належним чином оформленими первинними документами. При цьому, законодавець встановлює вичерпний перелік витрат, які не відносять до валових.

Судом встановлено, що 13 серпня 2010 року між ПП «Шансон у моря»та ДП «Севастопольський морський торговельний порт»було укладено договір № 108/297, відповідно до якого виконавець (ПП «Шансон у моря») зобов'язується розмістити рекламу про замовника (ДП «Севастопольський морський торгівельний порт») у електронних засобах масової інформації, інтернет-газеті «Новий Севастополь», у сценарії фестивалю «Шансон у моря», а також розмістити логотип замовника на сітілайтах фестивалю (30 сітілайтів у всіх районах міста) та іншу інформаційну рекламу. Вартість послуг складає 50 000 грн. 00 коп., у тому числі податок на рекламу - 250 грн. 00 коп.

Відповідно до акту виконаних послуг з розміщення інформації від 16 серпня 2010 року виконавцем (ПП «Шансон у моря») виконано розміщення реклами для замовника (ДП «Севастопольський морський торговельний порт») згідно з додатком від 16 серпня 2010 року відповідно до договору від 13 серпня 2010 року № 108/297 на суму 50 000 грн. 00 коп., у тому числі податок на рекламу -250 грн. 00 коп.

У додатку до акту виконаних послуг від 16 серпня 2010 року зазначено перелік адрес розташування сітілайтів фестивалю «Шансон у моря», на яких були розміщені логотипи позивача із зазначенням переліку послуг, що ним здійснюються.

Також судом встановлено, що 11 жовтня 2010 року між ПП «Проф-консалтинг»та ДП «Севастопольський морський торговельний порт»було укладено договір надання консультативних послуг № 110/362, відповідно до якого замовник (ДП «Севастопольський морський торговельний порт») доручає консультанту (ПП «Проф-консалтинг»), а консультант зобов'язується виконати для замовника послуги, перелік яких зазначений у Додатку № 1, який є невід'ємною частиною цього Договору, а Замовник зобов'язується прийняти виконання послуг та оплатити їх.

Відповідно до додатку № 1 до Договору від 11 жовтня 2010 року № 110/362 ПП «Проф-консалтинг»надає позивачу послугу у вигляді експрес діагностики менеджменту підприємства зі встановленням основних зон розвитку ДП «Севастопольський морський торговельний порт». Кінцевим результатом цієї роботи є експертний висновок, який включає в себе оцінку управлінських компетенцій менеджменту підприємства, аналіз факторів індивідуальної мотивації менеджменту, встановлення факторів демотивації і рекомендації з її усунення, аналіз попиту у навчанні та розробку програми навчання, короткі психологічні портрети учасників оцінки (управлінський склад), рекомендації з розробки комплексу заходів, які направлені на підвищення ефективності співробітників на робочих місцях.

На виконання вимог договору від 11 жовтня 2010 року ПП «Проф-консалтинг»було розроблено експрес діагностику менеджменту ДП «Севастопольський морський торговельний порт»зі встановленням основних зон розвитку та зазначенням певних рекомендацій по удосконаленню роботи порту та підвищенню ефективності і результативності його комерційної діяльності.

За результатом виконання договору про надання консалтингових послуг були складені акти здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000021, ОУ-0000022. Позивачем сплачені надані послуги, що підтверджується платіжними дорученнями від 19 жовтня 2010 року № 2568 на суму 14 889 грн. 10 коп., від 12 листопада 2010 року № 34 310 грн. 00 коп.

У ході судового розгляду справи представник позивача пояснив, що рекомендації, надані ПП «Проф-консалтинг», впроваджуються у господарську діяльністю підприємства. Так, на виконання пункту 13 рекомендацій щодо роботи відділу матеріально-технічного забезпечення наказом від 04 жовтня 2011 року № 300 затверджено процедуру проходження та оформлення заявок на закупівлю товарів, робот, послуг. Також на виконання пункту 17 рекомендацій щодо роботи бухгалтерії звільнено двох бухгалтерів пенсійного віку та прийнято одного віком до 30 років.

Отже, з зазначеного вбачається, що у первинних документах за результатами виконання договорів про надання консалтингових послуг та розміщення реклами, зазначено інформацію про конкретні послуги, які надані замовнику, їх вартість, одиниця виміру, що дає можливість для зробити висновок про фактичне надання цих послуг та їх зв'язок з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), використанням у власній господарській діяльності.

Таким чином, витрати на сплату консалтингових на рекламних послуг пов'язані зі здійсненням господарської діяльності позивача та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а тому правомірно віднесені до складу валових витрат.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У ході судового розгляду доводи представника відповідача щодо правомірності дій Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя та наявності порушень з боку Державного підприємства «Севастопольський морський торговельний порт» не знайшли свого підтвердження та спростовані фактичними обставинами та доказами, встановленими судом.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 158-163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С ТА Н О В И В :

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя від 06 січня 2011 року № 0000010231 про донарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 68 063 грн. 00 коп. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 3 409 грн. 50 коп.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя від 15 березня 2011 року № 0000330231 про донарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 34 211 грн. 00 коп. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 6 200 грн. 00 коп.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Севастопольський морський торговельний порт»судовий збір у розмірі 1 118 (одна тисяча сто вісімнадцять) гривень 84 копійки.

Постанова набирає законної сили у порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду у порядку і строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України повний текст постанови складено 23 липня 2012 року.

Суддя С.А. Водяхін