Постанова № 25862520, 28.08.2012, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Шинкарьова І.В.

Суддя-доповідач - Карпушова О.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2012 року справа №2а/0570/6766/2012

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Карпушової О.В.,

суддів: Василенко Л.А., Гімона М.М.,

секретар судового засідання Барбаш Л.О.

за участю сторін: представник позивача Борозенцев С.В.

представник відповідача Пікалов Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу акту Приватного підприємства «Розвиток -2010» на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 червня 2012 року в адміністративній справі за позовом Приватного підприємства «Розвиток -2010» до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області Державної податкової служби, про визнання протиправними висновки акту перевірки, -

В С Т А Н О В И В :

06.06.2012р. Приватне підприємство «Розвиток-2010» (далі ПП «Розвиток-2010»), звернулося до суду з позовом (з урахуванням уточнення) до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області Державної податкової служби (далі ДПІ у м.Краматорську Донецької області ДПС) про визнання протиправними висновки акту перевірки від 04.01.2012 № 10/23-3-37230893, а саме: про порушення позивачем ч. 1 ст.ст. 203, 215, п.1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними; по правочинах, здійснених позивачем з постачальниками та покупцями товарів (робіт, послуг) перевіркою встановлено відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст.185 - ст. 203 розділу 5 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим приватним підприємством «Розвиток-2010» завищено податкові зобов'язання у серпні 2011 року - на суму 3479924,0 грн., у вересні 2011 року - на суму 2153015 грн., у жовтні 2011 року - на суму 2194901,0 грн., та завищено суму податкового кредиту за серпень 2011 року на суму 3479924,0 грн., за вересень 2011 року - на 2153015,0 грн., за жовтень 2011 року - на 2194901,0 грн.

Позов обґрунтовано тим, що викладені в акту перевірки висновки не відповідають дійсності, суперечать вимогам чинного законодавства, засновані на припущеннях податкового органу, без аналізу відповідних первинних документів товариства, оскільки податкових орган на адресу позивача не направляв вимогу щодо надання документів чи пояснень.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 26.06.2012 р. у задоволені позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що акт перевірки відповідача не є правовим актом індивідуальної дії, його оскарження не призведе до поновлення прав або інтересів позивача. Зазначено, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, внаслідок чого позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 червня 2012 року, як таку, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову постанову якою задовольнити позовні вимоги.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що висновки акту перевірки порушують права позивача, оскільки породжують правові наслідки для підприємства. Апелянт зазначив, що підприємство має всі первинні документи, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій зі своїми контрагентами і надані в ході слухання справи документи спростовують висновки податкового органу щодо порушення підприємством вимог чинного законодавства.

У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи, та обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна обґрунтована, підлягає задоволенню, рішення суду підлягає скасуванню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ПП «Розвиток-2010 є юридичною особою, перебуває на обліку як платник податків в ДПІ у м. Краматорську Донецької області ДПС.

На підставі наказу ДПІ у м. Краматорську Донецької області ДПС № 18 від 04.01.2012р. відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Розвиток-2012» з питань достовірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за період з 01.08.2011 р. по 31.10.2011р., за результатами якої складено акт від 04.01.2012 № 10/23-3-37230893 (а.с.7, 9-20).

Відповідно до висновків податкового органу встановлено порушення підприємством ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах (нікчемний правочин), здійснених позивачем з постачальниками та покупцями товарів (робіт, послуг), перевіркою встановлено відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст.ст. 185-203 розділу 5 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим позивачем завищено податкові зобов'язання у серпні 2011 року - на суму 3479924,0 грн., у вересні 2011 року - на суму 2153015 грн., у жовтні 2011 року - на суму 2194901,0 грн., та завищено суму податкового кредиту за серпень 2011 року на суму 3479924,0 грн., за вересень 2011 року - на 2153015,0 грн., за жовтень 2011 року - на 2194901,0 грн.

Податковим органом зроблені висновки , що усі операції купівлі-продажу ПП «Розвиток-2010» не спричинили реального настання правових наслідків, отже, є нікчемними. Відповідач виходив з того, що ПП «Розвиток-2010» не може фактично здійснювати господарські операції через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу, відсутність необхідних умов для досягання результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів.

Вищенаведені обставини підтверджені матеріалами справи і не є спірними.

З 01.01.2011 року основним нормативним актом, яким врегульовані відносини, що виникають у сфері оподаткування, зокрема, визначає порядок адміністрування податків т зборів, що справляються в Україні, компетенцію контролюючих органів, зокрема, органів державної податкової служби, повноваження та обов'язки посадових осіб податкової служби під час здійснення податкового контролю, є Податковий кодекс України.

Згідно підпункту 41.1.1 пункту 41.1. статті 41 Податкового кодексу України органи державної податкової служби є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби є контролюючими органами в розумінні Кодексу.

Пунктом 20.1.4. статті 20 Податкового кодексу України встановлено, що органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом. Порядок проведення перевірок визначений статтями 75-86 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.20.1.8 вказаної статті, органи державної податкової служби мають право під час проведення перевірки вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Згідно пункту 75.1. статті 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Статтею 79 Податкового кодексу України визначено особливості проведення документальної невиїзної перевірки. Згідно п. 79.1 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом. Відповідно до п.79.2 вказаної статті документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог про визнання протиправними висновки акту перевірки від 04.01.2012 № 10/23-3-37230893 суд першої інстанції виходив з того, що акт перевірки є документом, прийняття якого, не спричинило для позивача будь-яких негативних правових наслідків.

Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Статтею 86 Податкового кодексу України визначено порядок оформлення результатів перевірок.

Згідно п. 86.4 Податкового кодексу України акт документальної невиїзної перевірки складається у двох примірниках, підписується посадовими особами органу державної податкової служби, які проводили перевірку, та реєструється в органі державної податкової служби протягом п'яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, - протягом 10 робочих днів. Акт документальної невиїзної перевірки після його реєстрації вручається особисто платнику податків або його законним представникам. У разі відмови платника податків або його законних представників від підписання акта перевірки посадовими особами органу державної податкової служби складається відповідний акт, що засвідчує факт такої відмови. Відмова платника податків або його законних представників від підписання акта перевірки не звільняє такого платника податків від обов'язку сплатити визначені органом державної податкової служби за результатами перевірки грошові зобов'язання. Заперечення по акту перевірки розглядаються у порядку і строки, передбачені пунктом 86.7 цієї статті. Податкове повідомлення-рішення приймається у порядку і строки, передбачені пунктом 86.8 цієї статті.

Відповідно до п. 86.8 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Встановлено, що податкова інспекція не приймала податкове повідомлення-рішення за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Розвиток-2010», оформленої актом перевірки від 04.01.2012 № 10/23-3-37230893.

Вивчивши акт перевірки вбачається, що відповідач під час проведення перевірки не використовував первинні документи, а саме договори позивача з контрагентами, податкові накладні, видаткові накладні, акти приймання продукції, тощо, не аналізував господарську діяльність підприємства, з дослідженням первинних документів бухгалтерського обліку та податкової звітності. Вказану документацію відповідач у позивача не витребував, отже, податковий орган не скористався своїм правом щодо витребування у позивача необхідної інформації, документів, пояснень, тощо, як то передбачено п.20.1.8 Податкового кодексу України, для здійснення за платником податків належного контролю щодо правильності нарахування ним податків та зборів.

У межах спірних правовідносин податковий орган діяв як суб'єкт владних повноважень, реалізуючи владні управлінські функції. Перевірка є способом реалізації таких повноважень.

Таким чином колегія суддів, дійшла висновку, що доводи апелянта, що податковий орган здійснив перевірку і дійшовши до вищевказаних висновків без витребування і вивчення первинних документів бухгалтерського обліку і податкової звітності, заслуговують уваги, оскільки відповідач, не витребувавши у позивача первинні документи, не міг оцінити реальність здійснення позивачем господарської діяльності з контрагентами на виконання умов договорів.

Відповідачем вказане не спростовано, не надано суду доказів звернення податкового органу до позивача з запитами чи вимогами про надання первинних документів з метою об'єктивного встановлення та з'ясування обставин здійснення господарських операцій.

З акту перевірки вбачається, що вона проведена з використанням інформацій комп'ютерних баз даних та автоматизованих інформаційних систем державної податкової служби: АРМ «Митниця», інформація про фактичне ввезення та вивезення товару за межі митної території України; ПК ПДС; АРМ «Аудит»: про результати документальних перевірок попередніх періодів; АРМ «Звіт»: податкові звіти про обсяги оподаткованих операцій; АІС «Облік податків і платежів», інформація про стан розрахунків по підприємству; система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України; електронні Реєстри податкових накладних; АС «Перелік платників податку, які мають право на автоматичне бюджетне відшкодування ПДВ» та АС «Перелік платників податків, які не мають право на автоматичне бюджетне відшкодування ПДВ».

Таким чином, висновки акту перевірки про неможливість здійснення позивачем господарських операцій, про "нікчемність" правочинів, порушення позивачем вимог податкового законодавства фактично ґрунтуються лише на інформації комп'ютерних баз даних та автоматизованих інформаційних систем державної податкової служби без дослідження первинної фінансової документації.

На підставі вказаного, колегія суддів вважає, що висновки податкового органу побудовані на підставі припущень, а не на перевірці факту здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

При цьому акт перевірки взагалі не містить посилань на які-небудь конкретні господарські операції позивача або конкретних контрагентів позивача, яких стосуються висновки про нікчемність правочинів та їх безтоварність. Таким чином відповідач позбавив позивача можливості заперечувати висновки податкового органу і доводити законність своєї діяльності, фактично визнавши всю господарську діяльність позивача такою, що не відбувалася.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового Кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а)придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2 ст.198 Податкового Кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до п.198.3. ст. 198 Податкового Кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст. 198 Податкового Кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно зі ст. 201 Податкового Кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу покупця, та є підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Без дослідження (або врахування досліджень) первинних документів податкового та бухгалтерського обліку платника податку, орган державної податкової служби не має можливості зазначати в акті перевірки висновки щодо нікчемності угод платника та неправомірного формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, то відповідні документи не можуть вважатися первинними для цілей податкового обліку навіть за наявності усіх формальних реквізитів, що передбачені для певного виду документа чинним законодавством.

Частинами 2, 3 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На підтвердження реального характеру господарських операцій з придбання товарів (послуг) у контрагентів, позивачем надано суду першої інстанції первинні бухгалтерські документи, які не були досліджені під час проведення перевірки податковим органом і судом першої інстанції, зокрема: договори купівлі-продажу, договори оренди, контракти, податкові накладні, рахунки-фактура, акти здачі-прийняття робіт, видаткові накладні, договори поставки, реєстри платіжних документів, накладні, товарно-транспортні накладні, тощо.

З огляду на вказане, приймаючи до уваги вищевказані обставини, колегія суддів дійшла висновку про реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, оскільки вказане підтверджено первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, які були надані апелянтом в ході слухання справи в апеляційній інстанції. Наявність належним чином оформлених податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника сум ПДВ. Висновок податкового органу про відсутність дійсного господарських операцій спростовується наявними в матеріалах доказами, якими підтверджено фактичне відбуття господарських операцій, на підставі умов укладених договорів.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, тому податковий орган з порушенням наведеної норми послався на статті 203, 215 ЦК України та безпідставно дійшов до висновку про нікчемність виконаних угод, недійсність яких не встановлена законом та не доведена в судовому порядку. Стаття 207 Господарського кодексу України містить норми, відповідно до яких недійсність господарського зобов'язання повинно доводитися в судовому порядку, а нікчемними визнаються не угоди, а умови господарського зобов'язання, які самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушують права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб, а не держави при визначенні бази оподаткування.

Колегія суддів вважає, що податковий орган привласнив собі неналежні повноваження з приводу оцінки та висновків щодо протиправності угоди, замість того, щоб зробити перевірку первинних документів за взаємовідносинами позивача з певним контрагентами.

Колегія суддів приймає посилання апелянта на те, що висновки акту перевірки створюють певні правові наслідки для позивача, оскільки встановлюють не тільки певні негативні факти щодо позивача, але й створюють в межах податкових правовідносин підстави для внесення змін в АС "Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" щодо розмірів податкових зобов'язань та кредиту з ПДВ позивача. В подальшому ці факти і данні використовуються податковим органом в своїй діяльності при перевірці інших платників податків.

В судовому засіданні встановлено, що податковий орган дійсно висновки акту перевірки від 04.01.2012 № 10/23-3-37230893 направив як письмовий доказ, що встановлює певні факти, іншим податковим інспекціям для вжиття заходів щодо проведення перевірок контрагентів, що підтверджено супровідними листами ДПІ м.Краматорську від 10.01.2012р. № 822/7/23-3.

З цією обставиною пов'язаний обраний позивачем спосіб захисту порушеного права.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права.

Податковим кодексом України в підпункті 14.1.7 пункту 14.1 статті 14 визначено, що оскарження рішень контролюючих органів це оскарження платником податку податкового повідомлення - рішення про визначення сум грошового зобов'язання платника податків або будь-якого рішення контролюючого органу в порядку і строки, які встановлені цим Кодексом за процедурами адміністративного оскарження або в судовому порядку.

Отже, аналіз зазначеної норми доводить, що платник податку може оскаржити до суду будь-яке рішення контролюючого органу, яке порушує його права, оскільки акт державного органу це офіційний письмовий документ, який породжує для суб'єкта господарювання певні правові наслідки. Податкове повідомлення рішення не є єдиним документом, який породжує правові наслідки для платника податків.

Так, у межах спірних правовідносин податковий орган, встановивши факт завищення позивачем податкових зобов'язань у серпні 2011 року - на суму 3479924,0 грн., у вересні 2011 року - на суму 2153015 грн., у жовтні 2011 року - на суму 2194901,0 грн., та завищення суми податкового кредиту за серпень 2011 року на суму 3479924,0 грн., за вересень 2011 року - на 2153015,0 грн., за жовтень 2011 року - на 2194901,0 грн., податкове повідомлення-рішення не прийняв, позбавивши позивача можливості оскаржити висновки іншим чином, ніж шляхом пред'явлення позову про визнання протиправними висновків акту перевірки.

Колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем вірно обрано спосіб захисту своїх порушених прав, шляхом оскарження висновків акту перевірки, оскільки вказаний документ є актом ненормативного характеру (актом індивідуальної дії) суб'єкта владних повноважень, він спричиняє виникнення прав та обов'язків позивача та його контрагентів.

Аналізуючи встановлені обставини справи в сукупності, з врахуванням норм наведених законів, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними висновки акту перевірки обґрунтовані і підлягають задоволенню.

На підставі вказаного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення та прийняття нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно зі ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача підлягає стягненню розмір судових витрат, сплачених позивачем, у розмірі 32грн.19коп.

Повний текст постанови виготовлено 31.08.2012 року.

Керуючись статтями 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну Приватного підприємства «Розвиток -2010» на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 червня 2012 року, задовольнити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 червня 2012 року в адміністративній справі за позовом Приватного підприємства «Розвиток -2010» до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області Державної податкової служби, про визнання протиправними висновки акту перевірки, скасувати.

Позовні вимоги Приватного підприємства «Розвиток -2010» до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області Державної податкової служби, про визнання протиправними висновки акту перевірки, задовольнити.

Визнати протиправними висновки акту перевірки Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області Державної податкової служби від 04.01.2012р. № 10)23-3-37230893 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Приватного підприємства «Розвиток -2010» з питань достовірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за період з 01.08.2011р. по 31.10.2011р.

Стягнути на користь Приватного підприємства «Розвиток -2010» судові витрати у розмірі 32грн.19коп. за рахунок коштів Державного бюджету України.

Постанову суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після складення її в повному обсязі.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

Л.А. Василенко

М.М. Гімон