Рішення № 25860700, 23.08.2012, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" серпня 2012 р. Справа № 7/053-12

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянувши справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ТНК-ВР Коммерс», м. Київ, до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО Технолоджі», Київська область, м. Ірпінь,про стягнення 30 000,00 грн. Суддя Антонова В.М.

за участю представників сторін:

від позивача:Омельченко О.О. -представник за довіреністю № 14 від 10.01.2012 року;від відповідача:не з'явились.

секретар судового засідання: Мельничук Л.В.

Обставини справи:

26.06.2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ТНК-ВР Коммерс»(далі -позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовною заявою б/н від 22.06.2012 року (вх. №1663 від 26.06.2012 року) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО Технолоджі»(далі -відповідач) про стягнення 30 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКО Технолоджі»умов Субліцензійного договору № 0007-10/СЛ від 20.04.2010 року, за яким позивач надав дозвіл відповідачу на використання знаку для товарів і послуг «ТНК». У зв'язку з тим, що відповідач, в порушення своїх зобов'язань за договором, не забезпечив якість нафтопродуктів у відповідності до вимог нормативно-правових документів, позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО Технолоджі»30 000,00 грн. штрафних санкцій.

Ухвалою господарського суду Київської області від 26.06.2012 року порушено провадження у справі № 7/053-12 та призначено розгляд справи на 10.07.2012 року.

У зв'язку з неявкою у судове засідання 10.07.2012 року представника відповідача, належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання, ухвалою господарського суду Київської області розгляд справи було відкладено на 23.08.2012 року.

15.08.2012 року через канцелярію господарського суду Київської області від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО Технолоджі»надійшло клопотання №1059/Ю від 15.08.2012 року (вх. №12915), в якому відповідач просить відкласти розгляд справи на інший час та дату, у зв'язку з перебуванням його представника у відрядженні, а також просить не здійснювати розгляд справи за відсутності представника відповідача. Подане клопотання прийняте судом до розгляду.

21.08.2012 року через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання б/н від 20.08.2012 року (вх. №13224) про залучення доказів до матеріалів справи.

У судовому засіданні 23.08.2012 року представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 23.08.2012 року повторно не з'явився, вимог ухвал суду від 26.06.2012 року та 10.07.2012 року не виконав, відзиву на позовну заяву не надав.

Клопотання відповідача №1059/Ю від 15.08.2012 року про відкладення розгляду справи на пізніший строк, не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Строк вирішення спору, встановлений статтею 69 ГПК України закінчується 27.08.2012 року.

Як роз'яснено в п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 року № 18, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

У зв'язку з тим, що відповідачем до клопотання №1059/Ю від 15.08.2012 року про відкладення розгляду справи не додано жодних доказів, як на підтвердження перебування свого представника у судових засіданнях в судах іншої області 23.08.2012 року, так і доказів, що підтверджували б неможливість забезпечити участь у судовому засіданні 23.08.2012 року іншого представника, суд дійшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача, належно повідомленого про дату, час та місце судового засідання.

Крім того, у зв'язку з неподанням відповідачем повторно на вимогу суду відзиву на позов, суд на підставі ст.75 ГПК України вважає за можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Господарським судом у судовому засіданні 23.08.2012 року на підставі ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представника позивача, дослідивши та оцінивши наявні докази в їх сукупності, господарський суд, встановив:

20.04.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТНК-ВР Коммерс»(ліцензіар за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКО Технолоджі»(ліцензіат за договором, відповідач у справі) укладено Субліцензійний договір № 0007-10/СЛ (далі - договір).

Враховуючи те, що ліцензіар володіє невиключним правом на використання знаку для товарів та послуг, який охороняється Свідоцтвом №19697, виданим 15.05.2001 року Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України (Додаток №1), далі -Знак, на основі субліцензійного договору №0012-06/СЛ від 18.11.2006 року, а ліцензіат бажає придбати на умовах цього договору ліцензію на використання знаку, сторони домовились про наступне.

Відповідно до п. 1.1 договору ліцензіар надає ліцензіату за винагороду на строк до 20 квітня 2015 року невиключну ліцензію на використання Знаку (далі - Права), в порядку та на умовах, які передбачені цим договором.

Територією дії договору, відповідно до пункту 1.2 , є об'єкти рухомого майна -одяг обслуговуючого персоналу та нерухомого майна - зовнішні та/або внутрішні елементи оформлення АЗС, що використовуються на автозаправних станціях/комплексах (далі - АЗС), які є власністю ліцензіата та/або знаходяться в правомірному користуванні у ліцензіата в Київській області та Черкаській області України (далі - об'єкти). Перелік АЗС знаходиться в Додатку №2 до даного договору.

Розділом 2 договору закріплені права та обов'язки ліцензіара, зокрема, останньому надано право у будь-який час (на власний розсуд) здійснювати контроль виконання та дотримання ліцензіатом його зобов'язань, передбачених даним договором, у тому числі закріплених у додатках до договору (пункт 2.2.1).

Згідно з пунктом 2.2.3 договору позивач має право перевіряти відповідність якості та кількості послуг вимогам цього договору та нормативно-правових актів України та відповідність якості товару по техніко-якісним показникам, які визначені у відповідних нормативно-правових актах, які діють на території України.

Також, за власний рахунок та на власний розсуд ліцензіар має право залучати технічно компетентні, акредитовані у встановленому чинним законодавством порядку незалежні експертні організації та/або лабораторії для реалізації своїх прав (пункт 2.2.4 договору).

У разі виявлення фактів порушення ліцензіатом його обов'язків, передбачених даним договором, ліцензіар, у відповідності до пункту 2.2.6 договору, має право вимагати від ліцензіата, зокрема, виплати санкцій, передбачених даним договором, компенсації збитків (шкоди).

Ліцензіат, у свою чергу, зобов'язався використовувати надані права виключно згідно з даним договором. Не використовувати знак із порушенням умов та/або обов'язків, передбачених даним договором. Використання ліцензіатом знаку з порушенням умов та/або обов'язків за договором тягне для ліцензіата відповідальність, передбачену даним договором (пункт 3.1.1).

Ліцензіат згідно з умовами пункту 3.1.9 договору зобов'язався забезпечувати (зберігати) якість товарів у відповідності з вимогами нормативно-правових документів, які діють на території України, дотримуватись у своїй діяльності вимог ГОСТу 2517-85 «Нафта та нафтопродукти. Методи відбору проб».

Пунктом 3.1.10 договору ліцензіата було зобов'язано допускати уповноважених представників ліцензіару на АЗС та/або до об'єктів, для проведення контролю за неналежним виконанням та дотриманням ліцензіатом обов'язків, передбачених цим договором, під час прибуття уповноважених представників ліцензіару на АЗС та/або до об'єктів.

Позивач стверджує, що на виконання умов договору, ним було здійснено дві перевірки дотримання відповідачем вимог нормативно-правових документів, що діють на території України та регулюють вимоги, щодо якості нафтопродуктів та виявлені факти реалізації останнім нафтопродуктів, що не відповідають вимогам ДСТУ (ГОСТ).

Матеріали справи свідчать про те, що в ході першої перевірки, що була проведена 20.06.2011 року на АЗС відповідача у с. Чапаєвка Черкаської області, позивачем за участю працівників випробувального центру товариства з обмеженою відповідальністю «Інспекторат Україна», було проведено відбір проб палива про що складено Акт відбору проб нафтопродуктів №5 (копія наявна в матеріалах справи, оригінал оглянутий в судовому засіданні).

За результатами проведених досліджень проб нафтопродуктів, які були відібрані відповідно до вказаного Акту відбору проб нафтопродуктів виявлено факт реалізації відповідачем дизельного палива покращеної якості (Євро) марки С вид II та марки Е вид II, яке не відповідає вимогам ДСТУ 4840:2007 по показникам «Вміст сірки»та «Температура спалаху у закритому тиглі», а також факт реалізації бензину автомобільного А-95 який не відповідає вимогам ДСТУ 4063:2001 по показникам «Октанове число по дослідницькому методу», «Октанове число по моторному методу».

На підтвердження факту вчинення відповідачем вказаних порушень позивачем було надано паспорти якості за №220611/11 від 22.06.2011 року та №220611/13 від 22.06.2011 року, видані ТОВ «Інспекторат Україна»(копії наявні в матеріалах справи, оригінали оглянуті в судовому засіданні).

Пунктом 6.2 субліцензійного договору передбачено, що у випадку порушення п. 3.1.9 договору, що підтверджується відповідним паспортом якості чи п. 3.1.20 договору, ліцензіат зобов'язаний виплатити на користь ліцензіара наступні санкції: за перше порушення 5000,00 грн.; за друге порушення 25000,00 грн.; за третє порушення ліцензіар має право розірвати даний договір в порядку, який передбачений п. 9.1 договору.

Так, 12.07.2011 року позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою (претензією) № 9-2343 про сплату штрафних санкцій за порушення умов договору в сумі 5000,00 грн., оскільки було зафіксовано перший випадок реалізації неякісних нафтопродуктів. Направлення та отримання претензії підтверджується фіскальним чеком та поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення з описом вкладення, копії яких наявні в матеріалах справи.

Згідно з умовами пункту 6.3 договору ліцензіат зобов'язаний на протязі 10 календарних днів з моменту отримання письмової вимоги ліцензіара, компенсувати йому збитки (шкоду), які спричинені неналежним виконанням ліцензіатом прав.

Втім, зазначена вище претензія, яка була отримана відповідачем 27.07.2011 року, залишена без відповіді, докази зворотного в матеріалах справи відсутні.

В подальшому, позивачем було проведено другу перевірку дотримання відповідачем вимог нормативно-правових документів, що діють на території України та регулюють вимоги, щодо якості нафтопродуктів та повторно виявлені факти реалізації останнім нафтопродуктів, що не відповідають вимогам ДСТУ (ГОСТ).

Перевірка проводилась 24.10.2011 року та 26.10.2011 року, на АЗС відповідача у с. Рокитне Київської області, за участю працівників випробувального центру товариства з обмеженою відповідальністю «Інспекторат Україна», в ході якої здійснено відбір проб палива про що складено Акти відбору проб нафтопродуктів №69 від 24.10.2012 року та №73 від 26.10.2012 року (копії наявні в матеріалах справи, оригінали оглянуті в судовому засіданні).

За результатами проведених досліджень проб нафтопродуктів, які були відібрані відповідно до зазначених Актів відбору проб нафтопродуктів, виявлено факт реалізації відповідачем дизельного палива покращеної якості (Євро) марки С вид II та марки Е вид II яке не відповідає вимогам ДСТУ 4840:2007 по показникам «Вміст сірки»та «Температура спалаху у закритому тиглі», а також факт реалізації відповідачем бензину автомобільного А-92, який не відповідає вимогам ДСТУ 4063:2001 і ДСТУ 4839:2007 по показникам «Вміст сірки», «Масова доля сірки»та «Масова доля бензолу».

На підтвердження факту вчинення відповідачем вказаних порушень позивачем було надано паспорти якості за №271011/28, №271011/34, №271011/38 від 27.10.2011 року та №281011/55, №281011/58 від 28.10.2011 року, виданими ТОВ «Інспекторат Україна»(копії наявні в матеріалах справи, оригінали оглянуті в судовому засіданні).

У відповідності до пункту 6.2 субліцензійного договору 10.11.2011 року позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою (претензією) №9-3547 про сплату штрафних санкцій за порушення умов договору в сумі 25000,00 грн., оскільки було зафіксовано другий випадок реалізації неякісних нафтопродуктів. Направлення та отримання претензії підтверджується фіскальним чеком та поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення з описом вкладення, копії яких наявні в матеріалах справи.

В порушення умов пункту 6.3 договору ліцензіат збитки (шкоду), які спричинені неналежним виконанням ліцензіатом прав не компенсував, вимогу позивача повторно залишив без відповіді , що і послугувало підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «ТНК-ВР Коммерс»з позовними вимогами до відповідача про примусове стягнення штрафних санкцій за порушення умов договору в загальній сумі 30000,00 грн.

Проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, наявні в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню на таких підставах.

Предметом спору у справі є стягнення штрафних санкцій з відповідача за порушення ним умов субліцензійного договору за №0007-10/СЛ від 29.04.2010 року, укладеного між сторонами.

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Загальні умови виконання господарських зобов'язань визначені главою 22 Господарського кодексу України. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Договір, на який посилається позивач, як на підставу позовних вимог, за правовою природою є субліцензійним договором загальні положення про який встановлені положеннями глави 75 Цивільного кодексу України, зокрема статтею 1109 ЦК України.

Згідно з частинами 1-2 статті 1109 Цивільного кодексу України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

При зверненні з позовною заявою до суду, товариство з обмеженою відповідальністю «ТНК-ВР Коммерс»вказало на порушення відповідачем умов субліцензійного договору, укладеного між сторонами, та на відмову останнього у добровільному порядку сплатити нараховані у відповідності до пунктів 2.2.6 та 7.2 договору штрафні санкції.

Відповідачем не заперечується правомірність порядку проведення позивачем перевірок дотримання вимог нормативно-правових документів щодо якості нафтопродуктів на його об'єкті (АЗС), а також належними та допустимими доказами не спростовано результати перевірок щодо порушення відповідачем закріплених норм та стандартів.

З метою встановлення єдиного порядку організації та здійснення робіт, пов'язаних з контролюванням якості товарної нафти та нафтопродуктів, наказом Міністерства палива та енергетики України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики затверджено Інструкцію з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (надалі - Інструкція).

Відповідно до абз. 4 ст. 1 Інструкції її вимоги є обов'язковими для всіх підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, фізичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності, які займаються хоча б одним із таких видів діяльності, як зберігання, транспортування та відпуску нафти і нафтопродуктів, а також органів виконавчої влади.

У певній мірі до зазначеного питання також застосовується ДСТУ 4488:2005 «Нафта і нафтопродукти. Методи відбирання проб»(надалі - ДСТУ).

У свою чергу, розділом 5 договору сторони керуючись вказаними вище правилами узгодили порядок проведення перевірок якості товарів, зокрема пунктом 5.1 встановлено, що перевірка ліцензіаром якості товарів, які реалізуються на АЗС, здійснюється в порядку, визначеному у Додатку №4 до даного договору, яким затверджено Регламент проведення перевірок якості товарів.

Згідно з пунктом 1 Додатку даний Регламент встановлює порядок проведення перевірок якості товарів, які реалізуються ліцензіатом на АЗС між ліцензіатом та ліцензіаром.

Для здійснення ліцензіаром перевірки якості товарів сторонами утворюється комісія з уповноважених представників сторін (пункт 5.2).

Комісія створюється у день прибуття уповноважених представників ліцензіара на АЗС та/або об'єкт. При цьому, вище та у наступному, уповноваженими представниками сторін є: з боку ліцензіару - особи, які пред'явили довіреності/інші документи від імені ліцензіару, оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства; з боку ліцензіату - особи (у кількості не менше одного представника), повноваження яких підтверджуються актами уповноваженого органу ліцензіату згідно з чинним законодавством (накази та/або довіреності).

Так, на виконання умов договору, позивач довіреністю №75 від 01 квітня 2011 року уповноважив ТОВ «Інспекторат Україна», що діє на підставі атестату акредитації №2Н710 від 30.07.2010 року, представляти інтереси товариства «ТНК-ВР Коммерс»при наданні послуг з інспекції якості нафтопродуктів, у зв'язку з чим останнього було наділено повноваженнями, зокрема, здійснювати перевірки якості нафтопродуктів па підприємствах і/або об'єктах, зазначених товариством, в тому числі відбирати проби нафтопродуктів, здійснювати перевірки наявності та/або походження та/або збереження кількості нафтопродуктів на підприємствах і/або об'єктах, зазначених товариством, здійснювати перевірки якості послуг на підприємствах та/або об'єктах, зазначених товариством, у тому числі перевірки паливороздавальних колонок на точність відпуску нафтопродуктів, здійснювати перевірки виконання контрагентами вимог нормативних актів, а також положень договорів, укладених товариством, підписувати документи (у тому числі акти перевірок, запити на надання інформації), а також здійснювати інші законні дії, пов'язані з виконанням цього доручення.

У пункті 7 Регламенту проведення перевірок якості товарів встановлено, що відібрані під час перевірки проби розподіляють на 3 рівні частини. Дві частині направляються ліцензіаром до акредитованої лабораторії, з яких одна частина спрямовується на лабораторні іспити, інша (арбітражна) зберігається в лабораторії на випадок суперечок в оцінки якості товарів. Третя частина проби зберігається у ліцензіата. Арбітражні проби зберігаються протягом 45 суток з дня відбору проби.

Упаковка, маркування та зберігання проб здійснюється згідно з вимогами ДСТУ 2517 та нормативно-правових актів України (Пункт 9 Регламенту).

Так, на виконання умов договору, представниками позивача були відібрані проби та направлені до акредитованої лабораторії з яких одна частина спрямована на лабораторні іспити (підтверджується наявними в матеріалах справи паспортами якості).

Пунктом 10 Регламенту обумовлено, що при відборі проб складається акт відбору проб, які підписується усіма особами, які приймали участь у відборі та опломбуванні проби. При цьому, акт відбору проб повинен містити усі відомості, що і етикетка. Акт відбору проб складається у трьох екземплярах. Один екземпляр акту залишається на АЗС та додається до звіту, другий разом із пробою спрямовується до лабораторії, яка повинна провадити її іспити, третій екземпляр з відміткою лабораторії про приймання проб на іспити, зберігається у ліцензіара, відповідні акти були складені з дотриманням вказаного порядку, копії вказаних актів містяться в матеріалах справи, оригінали були досліджені судом в судовому засіданні.

За результатами іспитів лабораторія видає паспорт якості. Підставою для заповнення паспорту якості є дані результатів іспитів. (Пункт 13 Регламенту), копії відповідних паспортів наявні в матеріалах справи, оригінали були досліджені судом в судовому засіданні.

Аналогічні за своїм змістом вимоги містяться в Інструкції з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої Наказом Міністерства палива та енергетики України та Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 4 червня 2007 року N 271/121.

З врахуванням викладених обставин, суд дійшов висновку, що позивачем подані належні та допустимі докази дотримання ним порядку проведення перевірки якості товарів, докази того, що проби були відібрані саме на АЗС відповідача, саме у належному для цього порядку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями - господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 30 000,00 грн. штрафних санкцій є обґрунтованою, підтверджується матеріалами справи, а тому підлягає задоволенню в повному обсязі.

За таких обставин, витрати по сплаті судового збору згідно з положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО Технолоджі»(08200, Київська область, м. Ірпінь, вул. Гостомельське шосе, буд. 39, ідентифікаційний код 36382282) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТНК-ВР Коммерс»(03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 11, ідентифікаційний код 33500195) штрафні санкції у розмірі 30 000 (тридцять тисяч) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 1 609 (одна тисяча шістсот дев'ять) грн. 50 коп.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя В. М. Антонова

Повне рішення складено 04.09.2012 року