Рішення № 25860205, 28.08.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-2/8036-2012 28.08.12

За позовомПриватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах»ДоПриватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія»Провідшкодування шкоди в порядку регресу в сумі 10 368,11 грн. Суддя Домнічева І.О.

Представники:

від позивача Швець К.В.

від відповідача Мазецький М.С.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах»до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія»про відшкодування шкоди в порядку регресу в сумі 10 368,11 грн.

Ухвалою від 20.06.2012р. Господарським судом міста Києва порушено провадження у справі.

Через Відділ діловодства Господарського суду м. Києва 03.07.2012р. від МТСБУ надійшла відповідь на ухвалу суду.

Через Відділ діловодства Господарського суду м. Києва 05.07.2012р. від відповідача надійшов письмовий відзив по справі, в якому відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою від 05.07.2012р. суд відклав розгляд справи на 17.07.2012р., зобов'язав позивача виконати вимоги ухвали від 20.06.2012р. про порушення провадження у справі та направив запит до Голосіївського районного суду міста Києва.

Ухвалою від 17.07.2012р. судом на підставі ст. 69 ГПК України продовжено строк вирішення спору на 15 днів, відкладено розгляд справи на 28.08.2012р., зобов'язано позивача виконати вимоги ухвали від 20.06.2012р. про порушення провадження у справі та направлено повторний запит до Голосіївського районного суду міста Києва.

Від Голосіївського районного суду міста Києва 15.08.2012р. через відділ діловодства суду надійшла відповідь на судовий запит.

Від позивача 27.08.2012р. через відділ діловодства суду надійшла заява, що у провадженні господарських судів України або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спори, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Представником відповідача в судовому засіданні 28.08.2012р. подано клопотання по витребування від позивача нового доказу -документального підтвердження законності керування Гичко В.О. застрахованим транспортним засобом «ЗІЛ-138»д.н. АМ6493АН на момент ДТП, яке відбулось 29.07.2011р.

Вищевказане клопотання заявлено з посиланням на ст. 22 ГПК України, яка регулює права та обов'язки сторін, та зокрема надає право стороні по справі, в тому числі і відповідачу, заявляти клопотання.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Витребування нових доказів в господарському процесі регулюється статтею 38 ГПК України, відповідно до якої сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

У клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено:

1) який доказ витребовується;

2) обставини, що перешкоджають його наданню;

3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація;

4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

Разом з тим, Відповідачем в клопотанні про витребування доказу (наведеного вище документального підтвердження законності керування Гичко В.О. застрахованим транспортним засобом «ЗІЛ-138»д.н. АМ6493АН на момент ДТП, яке відбулось 29.07.2011р.) не зазначено, які обставини перешкоджають наданню цього доказу самим відповідачем, і не вказано підстави з яких випливає, що цей доказ має саме позивач.

Враховуючи вищенаведене, судом клопотання відповідача про витребування нового доказу було відхилено, про що зроблено відповідний запис в протоколі судового засідання.

В судовому засіданні 28.08.2012р. судом було оголошено вступну і резолютивну частини рішення у справі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оглянувши надані оригінали документів, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, та копії яких долучені до матеріалів справи, суд -

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Страхова компанія «Інгосстрах», назву якого відповідно до рішення Загальних зборів акціонерів від 27.04.2011р. змінено на Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Інгосстрах»(надалі -Позивач, Страховик) та Антіпенков Олександр Дмитрович (надалі -Страхувальник) 24.07.2008 року уклали Договір страхування наземного транспорту № ТЕАWАК00082273 (надалі -Договір), згідно умов якого Позивач зобов'язався у разі настання страхового випадку відшкодувати збитки у межах страхової суми у порядку та на умовах, передбачених Договором.

Об'єктом страхування за вказаним Договором є майнові інтереси, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - автомобілем «Тойота Кемрі», д.р.н. 57503ТІ (надалі -Застрахований автомобіль).

29.07.2011 року у м. Києві по вул. Заболотного, 3 відбулась дорожньо-транспортна пригода (надалі -ДТП) за участю Застрахованого автомобіля під керуванням Надвиничного Олександра Анатолійовича (що мав право на керування відповідно до умов Договору) та автомобіля «ЗІЛ-138», д.р.н. АМ6493АН з напівпричепом «ОДАЗ 795», д.р.н. АМ4384ХХ під керуванням Гичко Валерія Олександровича.

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 18.08.2011 року по справі № 3-7206/11 (з врахуванням постанови від 07.08.2012р. про виправлення описки) встановлено, що Гичко В.О., керуючи автомобілем «ЗІЛ-138», д.р.н. АМ6493АН з напівпричепом «ОДАЗ 795», д.р.н. АМ4384ХХ, при зміні напрямку руху не переконався в безпеці маневру та не витримав безпечний боковий інтервал, внаслідок чого відбулось зіткнення з Застрахованим автомобілем.

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 18.08.2011 року по справі № 3-7206/11 Гичка В.О. визнано винним у спричиненні зазначеної ДТП та вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП.

В результаті ДТП Застрахованому автомобілю Страхувальника було заподіяно матеріальну шкоду, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою ДАІ та Висновком № 1069/11 від 08.08.2011 року суб'єкта оціночної діяльності, і відповідно до вказаного висновку розмір матеріального збитку, завданий Страхувальнику, склав 10827,20 грн.

Враховуючи вищенаведене та заяву страхувальника (залучену до матеріалів справи), і згідно зі складеним Позивачем у відповідності до умов Договору та Правил страхування Страховим актом № И-3805 від 22.08.2011 року, було визначено розмір страхового відшкодування в сумі 10 368,11 грн.

Зазначене страхове відшкодування Страхувальнику було виплачено в повному розмірі, що підтверджується платіжним дорученням № 5765 від 25.08.2011 р.

Цивільно-правова відповідальність особи, яка в момент ДТП на законних підставах керувала автомобілем «ЗІЛ-138», д.р.н. АМ6493АН з напівпричепом «ОДАЗ 795», д.р.н. АМ4384ХХ, була застрахована Приватним акціонерним товариством «Українська транспортна страхова компанія»(Відповідачем) відповідно до полісу І типу №АА/3850593, що підтверджується наданими за запит суду М(Т)СБУ відомостями з їх Централізованої бази даних та підтверджується Відповідачем у відзиві.

При цьому судом відхиляються заперечення Відповідача проти позову, щодо того, що Позивачем при звершенні до нього з претензією № 935 від 16.02.2012р. не надано належних документів, що підтверджують участь в ДТП автомобіля «ЗІЛ-138», д.р.н. АМ6493АН з напівпричепом «ОДАЗ 795», д.р.н. АМ4384ХХ.

Як вбачається з матеріалів справи, Голосіївський районний суд м. Києва при винесенні постанови від 18.08.2011 року по справі № 3-7206/11 просто допустився описки в одній літері номера машини, яку потім виправив постановою від 07.08.2012р. та зазначив вірний номер автомобіля.

При цьому Відповідач не був позбавлений права та можливості, враховуючи що ним здійснюється господарська діяльність по страхуванні цивільно-правової відповідальність власників наземних транспортних засобів, та враховуючи що Позивач в претензії № 935 повідомив номер та серію полісу, перевірити щодо якого страхувальника та автомобіля вказаний поліс Відповідачем виданий, та пересвідчитись, що в номері машини не співпала лише одна літера, а отже можливо це є наслідком помилки, і звернутись з приводу роз'яснення цього питання до Позивача, чого Відповідачем зроблено не було (в матеріалах справи відсутні докази протилежного).

Відповідач також зазначає, що Позивачем не доведено - не надано ані йому ані до справи документів, які підтверджують, що Гичко В.О. в момент вчинення ДТП керував автомобілем «ЗІЛ-138», д.р.н. АМ6493АН з напівпричепом «ОДАЗ 795», д.р.н. АМ4384ХХ на законних підставах.

Разом з тим, як вбачається з наявної в матеріалах справи Постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 18.08.2011 року по справі № 3-7206/11, Гичка В.О. визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Відповідно до п. 2.1 Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. № 1306 водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії і талон, що додається до посвідчення, а також, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у разі відсутності в транспортному засобі його власника, крім того, - свідоцтво про право спільної власності на цей транспортний засіб або реєстраційний чи інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження таким транспортним засобом.

При цьому, ст. 126 КпАПУ передбачена відповідальність за керування транспортними засобами водіями, які зокрема не мають при собі або не пред'явили чи не передали для перевірки документів, що підтверджують право користування чи розпорядження транспортним засобом.

Факт вчинення особою такого правопорушення підтверджується відповідними документами, а саме протоколом про вчинення адміністративного правопорушення та постановою по справі про адміністративне правопорушення.

Гичка В.О. вищенаведеною постановою суду було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення саме за ст. 124 КпАПУ, а не за ст. 126 КпАПУ; і матеріали справи також не містять доказів, що Гичко В.О. не мав при собі або не пред'явив чи не передав для перевірки документів, що підтверджують право користування чи розпорядження транспортним засобом (автомобілем «ЗІЛ-138», д.р.н. АМ6493АН з напівпричепом «ОДАЗ 795», д.р.н. АМ4384ХХ) на законних підставах.

Отже, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів вчинення Гичко В.О. зазначеного правопорушення згідно ст. 126 КпАПУ, то заперечення Відповідача, що Гичко В.О. керував автомобілем «ЗІЛ-138», д.р.н. АМ6493АН з напівпричепом «ОДАЗ 795», д.р.н. АМ4384ХХ не на законних підставах, судом відхиляються, оскільки доведення належними засобами доказування певних обставин по справі, ГПК України покладається саме на особу, яка на ці обставини посилається (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в Постанові № 30/5009/2733/11 від 02.04.2012р.).

Судом також відхиляються заперечення Відповідача, що ненадання Позивачем Відповідачу розгорнутої довідки ДАІ (при цьому Позивачем до претензії №935 було додано звичайну довідку ДАІ) позбавило Відповідача можливості належним чином розглянути претензію Позивача та здійснити виплату страхового відшкодування, зокрема оскільки Відповідачем не наведено суду обґрунтування (в тому числі і нормативного обґрунтування), чому, за наявності звичайної довідки ДАІ, але відсутності розгорнутої, Відповідач не міг розглянути вищевказану претензію.

Щодо заперечень Відповідача в частині строку дії Договору, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 982 ЦК України, істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 983 ЦК України, договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про страхування», договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Як вбачається умов Договору, договір страхування набрав чинності з моменту внесення першого страхового платежу, що підтверджується меморіальним ордером від 24.07.2008р., та в подальшому продовжувався з внесенням страхових платежів за наступні роки за меморіальними ордерами від 24.07.2009р., від 23.07.2010р. та від 25.07.2011р. (належним чином засвідчені копії меморіальних ордерів залучені до матеріалів справи).

А отже Договір діяв станом на момент ДТП, Позивачем Відповідачу разом з претензією №935 копію Договору надано було, і якщо у Відповідача виникали сумніви щодо чинності та строку дії Договору, він не був позбавлений права та можливості звернутись з приводу роз'яснення цього питання до Позивача, чого Відповідачем зроблено не було.

Враховуючи все вищенаведене, заперечення Відповідача на позов і в цій частині судом відхиляються.

Відповідно до п. 15.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»(в редакції, що діяла станом на час укладення Договору (полісу) №АА/3850593), договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності можуть укладатися на умовах, зокрема, страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах (договір I типу).

Як обґрунтовано судом вище та вбачається з матеріалів справи, та що не спростовано Відповідачем, Гичко В.О. при вчиненні ДТП керував транспортним засобом - автомобілем «ЗІЛ-138», д.р.н. АМ6493АН з напівпричепом «ОДАЗ 795», д.р.н. АМ4384ХХ на законних підставах.

Цивільно-правова відповідальність особи, яка в момент ДТП на законних підставах керувала автомобілем «ЗІЛ-138», д.р.н. АМ6493АН з напівпричепом «ОДАЗ 795», д.р.н. АМ4384ХХ, була застрахована Приватним акціонерним товариством «Українська транспортна страхова компанія»(Відповідачем) відповідно до полісу І типу №АА/3850593, що підтверджується наданими за запит суду М(Т)СБУ відомостями з їх Централізованої бази даних та підтверджується відповідачем у відзиві.

Згідно з даним полісом ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну (на одного потерпілого) становить 50 000 гривень, при цьому франшиза складає 500 гривень.

Статтею 27 Закону України «Про страхування»та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно зі ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, після сплати потерпілій особі страхового відшкодування у Позивача виникло право звертатися до страховика винної у ДТП особи про виплату страхового відшкодування у порядку регресу, з огляду на те, що Відповідач є особою, відповідальною за завдану шкоду, оскільки відповідно до наведеного вище укладеного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу Відповідач взяв на себе відповідальність за свого страхувальника, тобто Відповідач здійснив страхування такого страхового ризику, як відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.

При цьому суд приймає до уваги те, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжні доручення про виплату, при цьому розмір виплати встановлюється страховим актом (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в Постанові № 42/92 від 23.08.2011р.).

Крім того, слід зазначити, що дані, зазначені у доданій Позивачем до позову ремонтній калькуляції Застрахованого автомобіля, відповідають встановленим в п. 4.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 року. Зміст ремонтної калькуляції не суперечить умовам чинного законодавства про оціночну діяльність, оскільки калькуляція складалась на основі комп'ютерної програми Audatex, яка рекомендована п. 59 додатку 8 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів.

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципу вини.

Як зазначалось вище, вина Гичка В.О. встановлена Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 18.08.2011 року по справі № 3-7206/11.

Згідно ст. 9 Закону України «Про страхування», франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком.

При виплаті Страхувальнику страхового відшкодування, Позивачем вже було вирахувано франшизу, передбачену Договором страхування.

Разом з тим, при зверненні до суду з даним позовом, Позивачем не було від суми виплаченого страхового відшкодування віднято франшизу, що передбачена виданим Відповідачем полісом №АА/3850593 в сумі 500 грн., що суперечить ст. 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»та Закону України «Про страхування».

Враховуючи наведене, суд робить власний розрахунок суми виплаченого Позивачем страхового відшкодування, що підлягає стягненню з Відповідача в порядку регресу: 10 368,11 грн. (сума виплаченого страхового відшкодування) -500 грн. (франшиза згідно полісу №АА/3850593) = 9868,11 грн.

Виходячи зі змісту ст. 993, ч. 1 ст. 1191 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування»відшкодуванню шкоди в порядку регресу має передувати звернення страховика зі зворотною (регресною) вимогою до особи, відповідальної за завдані збитки.

Приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України передбачено, що у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги , кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги .

Чинним цивільним законодавством не визначений строк виконання одним страховиком зобов'язання по відшкодуванню іншому страховику шкоди в порядку регресу, однак, виходячи з системного аналізу змісту ч. 2 ст. 530, ст. 993 та ч. 1 ст. 1191 ЦК України цей строк пов'язаний з моментом пред'явлення відповідною особою (в даному випадку страховиком) зворотної (регресної) вимоги до Відповідача (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в Постанові № 16/335 від 06.12.2011р. та №7/088-11 від 28.02.2012р.).

Як свідчать матеріали справи, вимогу (претензію) № 935 від 16.02.2012р. про виплату страхового відшкодування в порядку регресу Відповідач отримав 21.02.2012р., що підтверджується залученим до матеріалів справи Рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення; отримання вищенаведеної претензії також не заперечується Відповідачем у відзиві.

Враховуючи наведене та приписи ч. 2 ст. 530 ЦК України, суд дійшов висновку, що строк добровільного виконання Відповідачем зобов'язання перед Позивачем є таким, що вже сплив, в тому числі і станом на дату звернення Позивача до суду з даним позовом.

Отже, до порушення провадження у справі та на момент винесення даного рішення, 7-денний строк добровільного виконання зобов'язання Відповідача по відшкодуванню позивачу шкоди в порядку регресу вже настав та сплив, однак, в добровільному порядку страхове відшкодування сплачено не було; в матеріалах справи відсутні докази протилежного.

При цьому суд зауважує, що не підлягають застосуванню норми ст. ст. 35, 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»до спірних правовідносин, пов'язаних з відшкодуванням шкоди в порядку регресу за участю двох страховиків, оскільки вказаними статтями врегульовано відносини щодо виплати страхового відшкодування, які виникли між страхувальником (вигодонабувачем) та страховиком, зокрема, в частині порядку та строку виплати страхового відшкодування на користь страхувальника (вигодонабувача) (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в Постанові № 16/335 від 06.12.2011р.).

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи все вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені Позивачем позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню згідно наведеного вище в рішенні розрахунку суду, в сумі 9868,11 грн.

Сплачена позивачем сума судового збору відповідно до статті 49 ГПК України покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог; в іншій частині відноситься на позивача та йому не відшкодовується.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 16, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія»(м. Київ, вул. Саксаганського, 77; ідентифікаційний код 22945712) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах»(м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 32; ідентифікаційний код 33248430) 9868 (дев'ять тисяч вісімсот шістдесят вісім) грн. 11 коп. виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу та 1531 (одна тисяча п'ятсот тридцять одна) грн. 92 коп. судового збору.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 31.08.12р.

Суддя І.О.Домнічева