Ухвала суду № 25859437, 30.08.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2012 р.Справа № 2а-4420/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.07.2012р. по справі № 2а-4420/12/2070

за позовом Приватного підприємства "Компроміс"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, приватне підприємство «Компроміс», 06.04.2012 р. звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій прохав суд скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова №0000822305 від 18.01.2012 р.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.07.2012 р. адміністративний позов приватного підприємства «Компроміс»було задоволено та скасовано податкове повідомлення-рішення від 18.01.2012 року №0000822305 винесене Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі міста Харкова про нарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 12776 грн. 25 коп.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18 липня 2012 р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Сторони в судове засідання не з'явились, були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи, надали заяви про розгляд справи в письмовому провадженні.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, на підставі наказу про проведення перевірки позивача від 14.12.2011року № 2670, проведено документальну позапланову виїзну перевірку по взаємовідносинам з ТОВ «Промтехноопт»за період з 01.02.2011 року по 31.07.2011 року.

За результатами перевірки Відповідачем було складено акт про встановлені порушення від 27.12.2011 р. №6332/2305/14104453, яким встановлено порушення п.п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п. 200.1, п.200.2, п.200.3 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено податковий кредит за період 01.02.2011 року по 30.07.2011 року на загальну суму 11687,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0000822305 від 18.01.2012 р., яким підприємству донараховано податку на додану вартість у розмірі 11687,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 1089,25 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що укладені позивачем правочини є дійсними, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, не ким не оскаржені та у судовому порядку не визнані не дійсними, матеріалами справи підтверджено реальний характер спірних фінансово-господарських операцій та з того, що у позивача є в наявності передбачені чинним законодавством підстави для віднесення сум податку на додану вартість за цими операціями до складу податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції та вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме акту перевірки від 27.12.2011 р., підставами для висновку про завищення податкового кредиту став висновок податкового органу про те, що правочини укладені від імені ТОВ «Промтехноопт»з приватним підприємством «Компроміс»(далі - ПП «Компроміс») не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже мають ознаки нікчемності.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 01.02.2011 року між ПП «Компроміс»та ТОВ «Промтехноопт»укладено договір поставки товару №2011, згідно якого постачальник - «Промтехноопт»зобов'язується придбавати та передавати у власність Покупця - «ПП «Компроміс» автозапчастини, а також інші товари та матеріали.

Виконання умов договорів підтверджується наданими до матеріалів справи договорами, актом виконаних робіт, податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями.

Відповідно до приписів п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (далі ПКУ) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх ввезенні на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України;

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та у разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Також, згідно з п. 198.3 ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 200.1. ст.200 Податкового Кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно вимог п.200.2. ст.200 вказаного Кодексу при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Також , п.200.3. ст.200 ПК України встановлено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Судом першої інстанції встановлено та не спростовано у суді апеляційної інстанції те, що укладені правочини є дійсними, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, не кім не оскарженими та у судовому порядку не визнані не дійсними.

Про фактичне виконання вищезазначених робіт свідчать первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п.9.2. ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні»і п.2.4. ст.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».

Статтею 1 розділу 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія судів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції на посилання перевіряючих в акті перевірки щодо відсутності ТОВ «Промтехноопт»за юридичною адресою, а саме про те, що єдиними відомостями про відсутність юридичної особи за місцем реєстрації є відомості з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Також колегія судів погоджується з тим, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства. Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський суд з прав людини в ухвалених Рішеннях, а саме у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Так, угоди між позивачем та вказаними контрагентами за період перевірки були укладені у відповідності до норм чинного законодавства та є такими, що відповідають всім вимогам, що встановлюються до даного виду договорів доки зворотне не буде доведено в суді. Тому підстав для висновків щодо нікчемності або недійсності договору не було.

Чинне законодавство України встановлює принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За таких обставин суд апеляційної інстанції, так як і суд першої інстанції не може погодитися з висновком податкового органу, викладеним у акті перевірки відносно нікчемності укладених правочинів позивачем , оскільки в силу статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або, якщо він не визнаний судом недійсним. Будь-яких рішень суду, щодо визнання недійними правочинів, податковим органом не зазначено.

Цивільне право говорить, що зміст правочину становлять права та обов'язки про набуття, зміну або припинення яких учасники правочину домовилися.

В акті перевірки крім як про невідповідність змісту правочинів (договорів підряду), укладених позивачем з ТОВ «ПРОМТЕХНООПТ»також стверджується про порушення публічного порядку з посиланням на ст. 228 Цивільного кодексу України, згідно з якою «правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним».

Однак суд апеляційної інстанції, як і суд першої інстанції, зазначає, що у вищезазначеному акті перевірки не міститься жодних фактів та не наведено, в чому саме полягає спрямованість укладених угод на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, тобто посилання на зазначену норму Цивільного кодексу України було зроблено перевіряючими безпідставно.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки матеріалами справи було підтверджено реальний характер спірних фінансово-господарських операцій та встановлено відсутність підстав для зменшення позивачу суми податкового кредиту.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.07.2012р. по справі № 2а-4420/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Чалий І.С.Судді Зеленський В.В. Пянова Я.В.