Рішення № 25859267, 09.08.2012, Харківський районний суд Харківської області

Справа №2034/2-4912/11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2012 року Харківський районний суд Харківської області у

складі:

головуючого - Юдіна Є.О.,

за участю секретаря - Власенко К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в смт.Покотилівка цивільну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра»до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра»про розірвання договорів,

в с т а н о в и в:

ВАТ Комерційний банк «Надра»звернувся до суду з вимогами про стягнення заборгованості з ОСОБА_1, ОСОБА_2 за кредитним договором № 6/5/2006/840-К/1573 від 29 грудня 2006 року у сумі 144016,01 грн. у зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов'язань по договору.

21 травня 2012 року до суду звернулись відповідачі з зустрічною позовною заявою до ВАТ Комерційний банк «Надра»про розірвання договорів.

Представник позивача подав до суду заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги підтримує. У випадку неявки відповідача, просить ухвалити заочне рішення.

Відповідачі в судове засідання не з'явились, повідомлялись про день, час та місце розгляду справи.

На підставі ч.2 ст.197 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові докази, встановив такі факти і відповідні їм правовідносини.

29 грудня 2006 року між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк "Надра" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №6/5/2006/840-К/1573.

За умовами п. 1.1-1.3 кредитного договору № 6/5/2006/840-К/1573 від 29 грудня 2006 року ВАТ КБ "Надра" надав ОСОБА_1 кредит в іноземній валюті в сумі 6000,00 доларів США на споживчі потреби, що підтверджує заява на видачу готівки № 1 від 29.12.2006 р., терміном повернення по 25 грудня 2007 року включно.

Для обліку виданого кредиту та нарахованих процентів за кредитним договором Банк відкрив відповідні рахунки.

Пунктом 1.3 кредитного договору № 6/5/2006/840-К/1573 від 29 грудня 2006 року встановлено процентну ставку в розмірі 25 відсотків річних. Відповідно до п.п. 3.1.1., 3.1.3.. 3.1.4. кредитного договору № 6/5/2006/840-К/1573 від 29 грудня 2006 року ОСОБА_1 зобов'язаний проводити погашення кредиту та сплачувати відсотки за його користування згідно Графіка погашення заборгованості (Додаток 1 до кредитного договору № 6/5/2006/840-К/1573 від 29 грудня 2006 року) шляхом внесення готівки в касу ВАТ КБ "Надра" або безготівковим переказом на рахунки Банку, що вказані в пунктах 3.1.1 та 3.1.3 кредитного договору № 6/5/2006/840-К/1573 від 29 грудня 2006 року.

Відповідно до п. 3.1.2.2 кредитного договору № 6/5/2006/840-К/1573 від 29 грудня 2006 року у разі порушення строків по поверненню кредиту у строк, обумовлений п. 3.1.1., ОСОБА_1 сплачує ВАТ КБ "Надра" відсотки за користування кредитом або його частини (якщо зобов'язання частково виконані позичальником) у розмірі 50 % річних. У відповідності до п.п.8.1., 8.2. кредитного договору № 6/5/2006/840-К/1573 від 29 грудня 2006 року ОСОБА_1 сплачує ВАТ КБ "Надра" пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Станом на 14 грудня 2010 р. (включно) заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 6/5/2006/840-К/1573 від 29 грудня 2006 року не погашено, що підтверджується розрахунками заборгованості.

Заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 6/5/2006/840-К/1573 від 29 грудня 2006 року становить 18 108,16 дол. США, що за курсом НБУ, встановленим на дату розрахунку становить 144 016,01 грн. та складається із:

- заборгованості за кредитом - 5 538,56 дол. США, що за курсом НБУ, встановленим на дату розрахунку становить 44 048,72 грн.;

- заборгованості за відсотками - 9 984,02 дол. США, що за курсом НБУ, встановленим на дату розрахунку становить 79 403,94 грн.;

- пені - 2 585,58 дол. США, що за курсом НБУ, встановленим на дату розрахунку становить 20 563,35 грн.

Крім того, 29 грудня 2006 року між Відкритим акціонерним товариством комерційним банком "Надра" та ОСОБА_2 був укладений договір поруки, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов'язався відповідати за виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором № 6/5/2006/840-К/1573 від 29 грудня 2006 року у повному обсязі як солідарний боржник.

З 04.02.2011 року Банк здійснює фінансову діяльність як акціонерне товариство публічного типу. У зв'язку з приведенням статуту у відповідності до вимог Закону України "Про акціонерні товариства" була проведена державна реєстрація статуту в новій редакції, внаслідок чого найменування ВАТ КБ "Надра" змінено на Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра". Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" є правонаступником всіх прав та обов'язків ВАТ КБ "Надра".

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України (ЦК), зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений термін відповідно до умов договору.

Статтею 629 ЦК передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Статтями 553, 554 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. А у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Ст. 543 ЦК України передбачає, що при наявності солідарного зобов'язання боржників, кредитор має право вимагати виконання як від усіх боржників разом, так і від кожного окремо, причому, як повністю, так і в частині боргу.

Таким чином ОСОБА_2 несе солідарну відповідальність як поручитель ОСОБА_1

Щодо зустрічної позовної вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ВАТ КБ «Надра»про розірвання договору, то вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. Разом з тим, вказана стаття Конституції України визначає правовий статус грошової одиниці країни, але не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Згідно зі ст.192 ЦК України, законним платіжним засобом обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України є грошова одиниця країни - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановленому законом.

Стаття 192 ЦК України термінологічно ототожнює поняття «гроші»та «грошові кошти».

У статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»термін «кошти»визначається через поняття грошей у національній або іноземній валюті.

У статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»зазначається, що кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Відповідно до пункту 3.3. цього закону, гривня, як грошова одиниця країни (національна валюта), є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів.

Між тим, у подальшому цей закон передбачає здійснення переказів також в іноземній валюті. Незважаючи на окремі вищенаведені положення чинного законодавства, які закріплюють за грошовою одиницею України статус єдиного законного платіжного засобу на території України, слід наголосити на тому, що поряд з цим закон не забороняє використання іноземної валюти на території України, а навпаки, регламентує порядок її використання, у тому числі фінансовими установами. У системному вигляді дане питання висвітлено в статті 192 ЦК України. Відповідно до норми частини першої цієї статті, законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Варто зауважити, що дане положення Цивільного кодексу України вже не містить посилання на те, що грошова одиниця України є єдиним платіжним засобом на території України. Частина друга статті 192 ЦК України чітко вказує на можливість використання в Україні іноземної валюти у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно з диспозицією статті 92 ЦК України, грошова одиниця України та іноземна валюта вважаються грошима (грошовими коштами).

Виходячи з вищенаведеного, існують достатні юридичні підстави зробити висновок, що відповідно до чинного законодавства України поняття грошей (коштів, грошових коштів) поширюється як на грошову одиницю України, так й на іноземну валюту (грошові одиниці іноземних держав). При цьому законодавство диференціює правовий режим зазначених складових поняття «гроші», виходячи з критерію оборотоздатності грошової одиниці України та іноземної валюти на території України. Так, грошова одиниця України наділена статусом універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, в той час як обіг іноземної валюти обумовлений (обмежений) вимогами спеціального законодавства України.

Відповідно до положень статей 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківські установи на підставі банківської ліцензії мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Стаття 2 вказаного закону визначає банківський кредит, як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Таким чином, законодавство України чітко визначає правомочність банків, на підставі відповідних ліцензій надавати кредити та бути суб'єктом кредитних зобов'язань.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частина перша статті 533 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Між тим, диспозиція норми частини третьої цієї статті дозволяє використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Спеціальне законодавство України у сфері банківської діяльності та діяльності небанківських фінансових установ не містить приписів, які б забороняли банкам або іншим фінансовим установам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті.

Роз'яснення Національного банку України щодо правомірності укладання кредитних договорів в іноземній валюті надано в листі № 13-210/7871-22612 від 07.12.2009 року. В листі зазначено, що відповідно до статті 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Таким чином, відповідно до вищенаведених норм статей 192, 533, 1054 ЦК України, статей 2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статей 1, 4, 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» не існує правових підстав ставити під сумнів право банків та інших фінансових установ згідно з отриманими ліцензіями здійснювати кредитування як в національній, так й в іноземній валютах. Проте використання іноземної валюти як предмету кредитного зобов'язання можливо лише у разі дотримання вимог валютного законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правові відносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(далі - Декрет).

Згідно статті 5 Декрету, операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Відповідно до вимог Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання валютного контролю»(стаття 1), надання кредитів в іноземній валюті слід відносити до валютних операцій. Здійснення валютних операцій може мати місце на підставі генеральних чи індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Поняття «валютні операції»має широкий контекст і включає будь-які операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності (у тому числі, на іноземну валюту), за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України.

Виходячи з даного визначення, очевидно, що надання кредитів в іноземній валюті кваліфікується валютною операцією, яка може здійснюватися виключно на підставі відповідної ліцензії НБУ.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Диспозиція норми частини другої статті 5 Декрету передбачає, що індивідуальної ліцензії потребують валютні операції, визначені частиною четвертою цієї статті, в той час як генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії. Тобто, валютна операція здійснюється на підставі індивідуальної ліцензії або генеральної ліцензії у разі, якщо вона не підпадає під режим індивідуального ліцензування. При цьому індивідуальна ліцензія видається НБУ на разову валютну операцію, в той час як генеральна ліцензія дозволяє здійснювати окремі валютні операції, що не підпадають під режим індивідуального ліцензування, на регулярній основі протягом строку дії ліцензії.

Пунктом «в»частини четвертої статті 5 Декрету встановлена вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Отже, надання банками, іншими фінансовими установами кредитів в іноземній валюті резидентам України можливе за умови отримання однією із сторін кредитного договору індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення разової кредитної угоди в іноземній валюті.

Відповідно до частини шостої статті 5 Декрету, порядок видачі ліцензій на здійснення валютних операцій визначається НБУ. На сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті. Дана обставина, з огляду на відсилочний характер норми пункту «в»частини четвертої статті 5 Декрету, не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані із наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам України.

Статтею 5 Декрету визначено, що індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Генеральна ліцензія надається на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Виходячи з наведеного, індивідуальна ліцензія на проведення вказаних операцій необхідна лише у тому випадку, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак, на сьогодні законодавством не визначені терміни і суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Ця обставина з огляду на відсилочний характер норми Декрету не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті, згідно з вимогами статті 5 Декрету, є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Що стосується необхідності отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України, згідно з вимогами пункту «г»частини 4 статті 5 Декрету, то слід зазначити, що відповідно до цієї статті порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.

Згідно зі статтею 11 Декрету, Національний банк України видає в межах, передбачених цим Декретом обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України.

Крім цього, відповідно до статті 44 Закону України «Про Національний банк України», НБУ діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль.

На виконання вказаних повноважень Національним банком України прийнято «Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затверджене постановою Правління НБУ від 14.10.2004 року № 483 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 року за № 1429/10028.

Відповідно до пункту 1.4 цього Положення, використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) і використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких зобов'язань або оплати товарів що придбаються. Разом з тим, у пункті 1.5 Положення визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або одержувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

Тобто, спеціальне законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті, і тому законодавством України чітко визначено правомочність банків на підставі відповідних ліцензій надавати кредити та бути суб'єктом кредитних зобов'язань. Виходячи з наведеного, надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України жодною з сторін договору.

Таким чином, банки та інші фінансові установи, які у встановленому законом порядку отримали генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд розподіляє судові витрати між сторонами, на підставі ст.88 ЦПК України.

Судові витрати між сторонами розподіляються, відповідно до вимог ст.88 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 197, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 3,11,15,16,22,526,530,1046-1056 ЦК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра»задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, ідентифікаційний № НОМЕР_1 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, ідентифікаційний № НОМЕР_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра»заборгованість за кредитним договором № 6/5/2006/840-К/1573 від 29.12.2006 року у сумі 144016 (сто сорок чотири тисячі 16) гривень 01 копійку.

Стягнути пропорційно в рівних частинах з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, ідентифікаційний № НОМЕР_1 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, ідентифікаційний № НОМЕР_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра»витрати зі сплати державного мита у сумі 1700 (тисяча сімсот) гривень і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 120 (сто двадцять) гривень.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги, через суд який постановив рішення, в 10-денний строк із дня проголошення. У разі якщо рішення було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя: