Постанова № 25855363, 23.08.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 серпня 2012 р. № 2а-6516/12/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Брильовського Р.М.,

при секретарі Іваськевич С.В.

за участю:

представника позивача -Лемішки І.П.

представника відповідача -Рождественської Л.П.

розглянувши у відкритому судовому з асіданні у місті Львові справу за адміністративним позовом приватного підприємства «Грифон-Буд»до ДПІ в Галицькому районі м. Львова Львівської області ДПС про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Грифон-Буд»(далі ПП «Грифон-Буд») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до ДПІ у Галицькому районі м. Львова Львівської області ДПС, в якому просить скасувати податкове повідомлення - рішення №0000342341 від 10.07.2012 року, яким збільшено грошове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 163321,00 грн. (основний платіж 151980,00 грн., штрафні (фінансові) санкції 11251,00 грн.).

Позовні вимоги мотивує необґрунтованістю висновку ДПІ про відсутність у контрагентів ТзОВ «Крафт ЛВ», ПП «Пірует»та ТзОВ «Віктор-Ко»необхідних умов для відповідної господарської діяльності, а саме основних фондів, транспортних засобів, що свідчить про неможливість самостійно здійснювати фінансово-господарську діяльність. Зазначений суб'єкт був зареєстрований у встановленому порядку та мав свідоцтво платника ПДВ; суми податку підтверджуються належного оформленими податковими накладними. Вважає, що підставою для включення витрат до податкового кредиту є податкова накладна, видана продавцем товарів, послуг за договорами.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав викладених у позові та додаткових поясненнях, просив суд адміністративний позов задовольнити в повному обсязі. Пояснив, що висновки акту перевірки відповідача, на підставі яких було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення, суперечать вимогам податкового законодавства.

Представник відповідача проти позову заперечив, вважає оскаржуване податкове повідомлення рішення таким, що винесене з урахуванням вимог чинного законодавства. Посилається на те, що позивачем неправомірно віднесено до складу податкового кредиту вартість товарів, послуг та робіт згідно виписаних накладних ПП «Пірует», ТзОВ «Віктор-Ко»та ТзОВ «Крафт ЛВ». В судовому засіданні представник відповідача заперечення підтримав, просить в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування заперечення позовних вимог покликається на те, що в контрагента відсутні складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, відсутні в достатній кількості штатні працівники та фахівці, які приймали б участь у здійсненні господарських операцій, а тому зазначені угоди мають ознаки фіктивності. За таких обставин, на думку відповідача, в діях ПП «Пірует», ТзОВ «Віктор-Ко»та ТзОВ «Крафт ЛВ»вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

Суд, заслухавши думку сторін, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

ДПІ у Галицькому районі м. Львова Львівської області ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Грифон-Буд»(ЄДРПОУ 35664357) з питань дотримання податкового законодавства по взаєморозрахунках під час здійснення фінансово-господарських взаєморозрахунків із ТзОВ «Крафт ЛВ»(ЄДРПОУ 37399009) за період травень 2011 року, ПП «Пірует»(ЄДРПОУ 35009709) за період березень 2011 року та ТзОВ «Віктор-Ко»(ЄДРПОУ 20799703) за період липень 2010 року.

За результатами даної перевірки було складено Акт № 597/22-409/35664357 від 25.06.2012 (надалі акт перевірки), яким встановлено порушення вимоги пп.7.4.1, пп.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п.198.3, п.1986 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI (із змінами і доповненнями), що призвело до завищення податкового кредиту із ТзОВ «Крафт ЛВ»(ЄДРПОУ 37399009) за період травень 2011 року, ПП «Пірует»(ЄДРПОУ 35009709) за період березень 2011 року та ТзОВ «Віктор-Ко»(ЄДРПОУ 20799703) за період липень 2010 року, за рахунок безпідставного віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ по податкових накладних виписаних контрагентами по операціях, що фактично не здійснювались в межах господарської діяльності підприємства.

Як вбачається із акту перевірки та податкового повідомлення-рішення, підставою для визначення сум грошових зобов'язань стали висновки відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме пп.7.4.1, пп.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п.198.3, п.1986 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI (із змінами і доповненнями), що призвело до безпідставного віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ по податкових накладних виписаних контрагентами.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України від 02.12.2010р. №2755-VI (із змінами і доповненнями), ЦК України, ГК України, КАС України.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачем укладено договір про виконання підрядних робіт із ПП «Пірует»: Договір підряду № 01/03 від 01 березня 2011 на виконання загальнобудівельних робіт на будинку по вул. Тернопільській, 15 у м. Львові.

На підтвердження факту виконання даних робіт позивачем до матеріалів справи долучено акти приймання виконаних будівельних робіт форм КБ-2в, КБ-3.

Як вбачається із доводів позивача та змісту наданих до справи актів виконаних робіт, зазначені роботи використані позивачем при виконанні ним підрядних робіт за договором підряду замовником якого є ДП «Інтеграл-Буд»ТзОВ «Фірма «Інтеграл», предметом якого є будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями на вул. Тернопільській, 15 в м. Львові.

Долучені до матеріалів справи, податкові накладні вказують на відображення господарських операцій з ПП «Пірует»в бухгалтерському, податковому обліку позивача в період за березень 2011року.

Між ПП «Грифон-Буд»та ТзОВ «Віктор-Ко»був укладений договір про надання послуг № 01/06/10 від 01.10.2010 року, згідно якого виконавець (ТзОВ «Віктор-Ко») зобов'язується надати послуги визначених у договорі машин та механізмів.

Позивачем на підтвердження своїх вимог представлено Акти виконаних робіт (наданих послуг) за період, що перевірявся.

На підтвердження існування зобов'язальних правовідносин із контрагентом ТзОВ «Крафт ЛВ»ПП «Грифон-Буд»видаткову накладну № РН-0000278 від 25 травня 2011 року, в якій вказано предмет поставки (ручні осушки), їх кількість та ціну (за штуку та загальну). В судовому засіданні представник позивача зазначив, що взаємовідносини між ним і ТзОВ «Крафт ЛВ»за цей період обмежились лише цією одноразовою поставкою ручних осушок.

Суду позивачем були надані також платіжні доручення, що підтверджують розрахунки між ПП «Грифон-Буд»та контрагентами ПП «Пірует», ТзОВ «Віктор-Ко»,ТзОВ «Крафт ЛВ».

Оцінюючи встановлені обставини та доводи сторін суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з наступних міркувань:

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Згідно п. п. 14.1.179. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК) податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Згідно п. п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. п. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Пунктом 57.3. ст. 57 ПК України передбачено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Згідно п. 123.1. ст. 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу.

Згідно п. 185.1. ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно п. 188.1. ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

Згідно п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.4. ст. 198 ПК України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Згідно п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно п. 201.4. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно п. 201.6. ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку,який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Для підтвердження факту правомірності віднесення сум ПДВ до податкового кредиту позивачем були надані та дослідженні в судовому засіданні податкові накладні:

виписані ПП «Пірует»: від 23.03.2011р. за № 178 на суму 15 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 2500,00 грн.; від 11.03.2011р. за № 85 на суму 300000,00 грн., в т.ч. ПДВ 50000,00 грн.;від 09.03.2011р. за № 49 на суму 300000,00 грн., в т.ч. ПДВ 50000,00 грн.;

виписана ТзОВ «Віктор-Ко»: від 30.07.2010р. за № 0868 на суму 270000,00 грн.в т.ч. ПДВ 45000,00 грн.;

виписана ТзОВ «Крафт ЛВ»:від 25.05.2011р. за № 268 на суму 26 880,00 грн.в т.ч. ПДВ 4480,00 грн.

Орган державної податкової служби в акті перевірки та запереченні проти позову твердження про порушення норм податкового законодавства позивачем обґрунтовує виключно твердженням про відсутність поставок товарів (робіт, послуг), а тому виписані акти виконаних робіт та податкові накладні не можуть бути використані при формуванні податкового кредиту. Такий висновок ґрунтується на фактах нікчемності вчинених позивачем правочинів.

Однак, із врахуванням принципу індивідуалізації відповідальності, суд не може взяти до уваги посилання відповідача на фінансові показники діяльності ПП «Пірует»,ТзОВ «Віктор-Ко»,ТзОВ «Крафт ЛВ»оскільки показники податкової звітності не впливають на обставини реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Крім того, не можна вважати належними і доводи про нікчемність операцій з огляду на те, що у вказаних контрагентів, на думку органу державної податкової служби, відсутні необхідні можливості для виконання робіт. Адже, відсутність штату працівників (чи його не значна чисельність) по основному місцю праці, транспортних засобів та виробничих і складських приміщень не є належним доказом неможливості реального здійснення господарських операцій., оскільки така діяльність може здійснюватись шляхом залучення трудових ресурсів та транспорту інший спосіб, зокрема шляхом укладення цивільно-правових та господарських договорів. Інформація про відсутність штатних працівників є результатом аналізу податкової звітності щодо утриманих і сплачених сум податку з доходів таких працівників. Однак, дана інформація є неналежним доказом не використання праці найманих осіб взагалі. В даному випадку можна вказувати про правопорушення у вигляді несплати податків, не звітування, відповідальність за що передбачена чинним законодавством, а не про вчинення безтоварних операцій.

Відповідно до п.3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 року, акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Згідно з п.6 даного Порядку, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Однак, всупереч наведеним вимогам, акт перевірки не містить об'єктивного аналізу господарських операцій вчинених позивачем з ПП «Воллі», натомість ґрунтується виключно на припущеннях про те, що вони не могли відбутись, а отже є нікчемними.

В підтвердження обставин реальності господарських операцій судом взято до уваги діяльність позивача. Так, в матеріалах справи наявні акти приймання виконаних будівельних робіт форм КБ-2в, КБ-3, які свідчать про використання позивачем субпідрядних робіт вказаних контрагентів та придбаних у них товарно-матеріальних цінностей у господарській діяльності, а саме при виконанні договору підряду із ДП «Інтеграл-Буд»ТзОВ «Фірма «Інтеграл». Під час передачі результатів тих самих робіт на користь замовника ДП «Інтеграл-Буд»ТзОВ «Фірма «Інтеграл»ПП «Грифон-Буд»нарахувало й сплатило ПДВ у тій же сумі, що й відшкодувало. Крім того вищезазначений будинок зданий в експлуатацію на підставі Декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 28.07.2011року, дослідженої судом в судовому засіданні. Цей факт неспростовно засвідчує реальне здійснення господарських операції ПП «Пірует»предметом яких власне і було виконання загально будівельних робіт у будинку по вул. Тернопільській, 15 у м. Львові. Нездійснення цих видів робіт унеможливило б прийняття в експлуатацію зазначеного житлового будинку.

Не можна залишити поза увагою і той факт, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. Дана позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними". З врахуванням того, що орган державної податкової служби при встановленні факту нікчемності правочину в акті перевірки покликався саме на ст.228 ЦК України, наведені обставини враховуються судом при прийнятті судового рішення.

Ст. 9. Закону України, від 16.07.1999, № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлює вимоги до Первинних облікових документи та регістрів бухгалтерського обліку.

Зокрема,підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У листі Вищого адміністративного суду України від 2 червня 2011 року № 742/11/13-11 проаналізовано відповідні законодавчі норми та наголошено на тому що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарських операцій, тобто достовірні первинні документи. Для з`ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

Виходячи із наведених законодавчих норм суд вважає, що лише первинні документи можна вважати допустимим засобом доказування правомірності віднесення сум ПДВ до податкового кредиту.

Такі первинні документи оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», доказів протилежного відповідачем не представлено та судом не встановлено.

Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов'язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що в повній мірі зроблено позивачем.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Як зазначає Вищий Адміністративний суд у Інформаційному Листі від 01.11.2011 N 1936/11/13-11 відсутність або недостатність відповідних доказів є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу.

Суд приходить до висновку, що ДПІ у Галицькому районі м. Львова Львівської області ДПС , конкретних доказів, на підставі яких можна дійти до висновку про порушення норм податкового законодавства надано не було.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналізуючи діюче на момент виникнення спірних правовідносин законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що твердження органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки, не є достатньо обґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому, у суду відсутні правові підстави вважати податкові повідомлення-рішення, яким позивачу визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств, правомірними.

Таким чином, сукупність вищенаведених, підтверджених документально та встановлених обставин дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-14, 23, 69, 70, 86, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ в Галицькому районі м. Львова Львівської області ДПС від 10.07.2012 року №0000342341.

Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «Грифон-Буд»1632,31 грн. судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Суддя Брильовський Р.М.

повний текст постанови виготовлено 28.08.2012 р.