Постанова № 25854841, 27.08.2012, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2012 р. Справа № 2а/0470/7405/12 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіБоженко Наталії Василієвни при секретаріЛуговій В.О. за участю: представника позивача представника відповідача Харченко С.В. Духневич Т.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агро - Ера» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська про скасування податкового повідомлення-рішення форми «Р» від 07.02.2012 р. №0000082307, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро - Ера» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська від 07.02.2012 року №0000082307 форми «Р» про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 584119,77 грн. відносно товариства з обмеженою відповідальністю «Агро - Ера» м. Дніпропетровськ, вул. Олеся Гончара, буд. 2-А, кв. 1, код ЄДРПОУ 33516760.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у позивача наявні всі документи, які підтверджують здійснення перевезень. Висновки викладені в акті відносно порушень податкового законодавства надумані, ґрунтуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючого, тому що не мають підтверджених доказів. У зв'язку з цим оскаржуване податкове повідомлення-рішення має бути скасоване.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги та просив позов задовольнити повністю, з підстав викладених в позовній заяві. Також надав суду додаткові письмові пояснення, які містяться в матеріалах адміністративної справи.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі та просив у задоволенні позову відмовити, надав письмові заперечення, які містяться в матеріалах адміністративної справи та пояснив в судовому засіданні, що позивачем неправомірно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по податковим накладним за угодами між позивачем та ТОВ «Д.О.В.», ТОВ «Візаві Інжиніринг», ТОВ «Пром-Груп», ТОВ «Візаві Імпульс», оскільки не підтвердженні належними документами.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро - Ера» зареєстроване виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради та перебуває на податковому обліку в Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська, як платник податків.

Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Дніпропетровська на підставі направлень від 12.12.2011 року №1923/237, №1924/173, №1925/220, згідно пп.78.1.11 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України на виконання постанови начальника слідчого відділу прокуратури Сумської області від 27 жовтня 2011 року по кримінальній справі та відповідно до наказу ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська від 09.12.2011 року проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Агро-Ера» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.09 р. по 31.12.10 р..

За результатами перевірки складено акт від 24 січня 2012 року №140/237/33516760 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Агро-Ера» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.09 по 31.12.10, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.09 по 31.12.10».

За результатами перевірки встановлено, що ТОВ «Агро-Ера» в порушення п. 1.32 ст.1, п.5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3, пп.5.7.1 п.5.7 ст. 5 Закону України від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» занижено податок на прибуток всього на суму 424 149 гривень, в т.ч. за IV квартал 2009 року на суму 54923,00 грн., за 1 квартал 2010 року на суму 131976,00 грн., за 3 квартал 2010 року на суму 184170,00 грн. та за IV квартал 2010 року на суму 53080,00 грн. В порушення пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР завищено податковий кредит на загальну суму 466 479,82 грн., в т.ч. за грудень 2009 року у сумі 74 351,48 грн., за лютий 2010 року у сумі 27 581,46 грн., за березень 2010 року у сумі 40 495,93 грн., за квітень 2010 року у сумі 73 520,77 грн., за травень 2010 року у сумі 28 197,45 грн., за червень 2010 року у сумі - 47887,77 грн., за липень 2010 року у сумі 51 162,02 грн., за вересень 2010 року у сумі 76893,13 грн. та за жовтень 2010 року у сумі 46 389,81 грн.. В порушення пп. 7.9.1 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», абз. «а» пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами» - ТОВ «Агро-Ера» несвоєчасно надано звітність по податку на додану вартість за липень, серпень, вересень,жовтень, листопад, грудень 2010 року.

Оскільки кримінальна справа №10800148, на підставі якої було призначено проведення перевірки була порушена не за ухилення від сплати податків та збору (ст.212 Кримінального кодексу України) то відповідач правомірно, на підставі акту перевірки, виніс податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0000082307 від 07.02.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Агро-Єра» з податку на додану вартість у сумі 584 119, 77 грн., в тому числі за основним платежем - 466 479,82 гривень, за штрафними (фінансовими санкціями) 117 639,95 гривень.

Згідно статті 83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Так, актом перевірки встановлено, що ТОВ «Агро-Ера» придбало транспортні послуги у ТОВ «Д.О.В.» (34918944) за договором від 01 січня 2010 року №01/01-Т на загальну суму 165 488, 74 гривні, надано акт приймання - передачі робіт (здійснення послуг) від 31.01.2010 року № 10, податкова накладна та здійснено розрахунок між підприємствами. У ТОВ «Візаві Інжиніринг» (36695868) за договором від 01 лютого 2010 року №01/02-ВИ на загальну суму 684 100,21 грн., надано податкову накладну №81 від 28.02.2010 року, №332 від 31.03.2010 року, №301 від 30.04.2010 року, видаткову накладну №10 від 28.02.2010 року, №9 від 31.03.2010 року, №7 від 30.04.2010 року, здійснено розрахунки. У ТОВ «Пром-Груп» (36841512) за договором від 01 травня 2010 року №01/5-10 ПГ на загальну суму 1 503 181,09 грн., надані податкові накладні № 318 від 31.05.2010 року, №300675 від 30.06.2010 року, №10793 від 31.07.2010 року, №3108405 від 31.08.2010 року, №3710910 від 30.09.2010 року, видаткові накладні №5 від 31.05.2010 року, №17 від 30.06.2010 року №б/н від 31.07.2010 року, №ОУ-3108405 від 31.08.2010 року, №ОУ-3710910 від 30.09.2010 року. У ТОВ «Візаві Імпульс» (36512596) за договором від 01 листопада 2009 року №01/11 -Т на загальну суму 446 108,92 гривні, надано рахунок-фактура від 31.12.2009 року №213, акт приймання-здачі робіт (послуг) від 31.12.2009 року №15, від 30.11.2009 року б/н, податкова накладна від 31.12.2009 року №213, від 30.11.2009 року №325, за отримані послуги розрахунки проведено грошовими коштами. Зазначені документи також надані до суду.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаних висновків відповідача і винесених на підставі такого висновку спірного акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши положення законодавчих актів, якими врегульовані спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 N 996-XIV (надалі - Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні») визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для ведення якого є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Додаткові вимоги до первинних документів встановлені п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704), відповідно до якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд зазначає, що правові відносини з приводу формування податкового кредиту з податку на додану вартість на час виникнення та існування спірних відносин були врегульовані Законом України «Про податок на додану вартість» вiд 03.04.1997 № 168/97-ВР (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість») згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 якого податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно вимог пп. 7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 цього Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту. Згідно з пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків. Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Суд вважає, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною.

Також відповідно до п. 5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств») (чинний на момент виникнення правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Досліджуючи обставини реальності здійснення господарської операції позивача з зазначеним контрагентом, на підставі якої ним були сформовані дані податкового обліку, суд приймає на підтвердження даних податкового обліку лише достовірні первинні документи, тобто ті, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Так, за умовою статті 47 Статуту автомобільного транспорту вантажовідправник повинен подати автотранспортному підприємству або організації на вантажі товарного характеру, що пред'являються до перевезення, товарно-транспортні накладні які є основними транспортними документами, які визначають взаємовідносини між вантажовідправниками, вантажоодержувачами та автотранспортними підприємствами і організаціями. Товарно-транспортна накладна є єдиним документом для списання товарно - матеріальних цінностей у вантажовідправника, оприбуткування їх у вантажоодержувача, а також для складського, оперативного та бухгалтерського обліку. Облік транспортної роботи і розрахунки за перевезення провадяться виключно на підставі путьових листів та прикладених до них товарно - транспортних накладних або актів заміру (зважування). Вантажовідправник і вантажоодержувач несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, вказаних ними в товарно - транспортних документах. Автотранспортні підприємства і організації мають право перевіряти правильність цих відомостей.

Відповідно до пункту 11.1 Правил перевезення автомобільним транспортом в Україні №363 від 1410.1997 року (надалі - Правила №363) основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

За визначенням статті 1 вказаних Правил товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно пункту 11.5 Правил №363 товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Перший екземпляр - товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передасться водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передасться Перевізнику (пункт 11.7 Правил №363).

З вищенаведених норм законодавства вбачається, що товарно-транспортні накладні являються обов'язковими документами для підтвердження витрат з перевезення. Однак, як до перевірки так і до суду позивачем не надано товарно-транспортні накладні.

При цьому позивач посилається на той факт що, разом з іншими документами товарно-транспортні документи були викрадені 10.02.2011 року, що підтверджує постанова про відмову в порушенні кримінальної справи від 11.02.2011 року, однак зазначений факт не може бути взятий судом до уваги, як підтвердження не можливості надати відповідні документи, оскільки згідно статті 44 Податкового кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності. У разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити орган державної податкової служби за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та митний орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до органу державної податкової служби, митного органу.

Таким чином, позивач мав достатньо часу для відновлення первинного документу, а саме товарно-транспортних накладних, тобто свого обов'язку по відновленню документів не виконав та відповідно до статті 44 Податкового кодексу в п'ятиденний строк з дня втрати письмово не повідомив орган державної податкової служби про таку подію.

Окрім того, як встановлено в судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи, контрагенти позивача ліцензію на здійснення таких видів перевезень не отримували, а отже контрагенти не мали можливості та належної кваліфікації для здійснення таких перевезень. Разом з цим позивач має бути розсудливим та обачливим при виборі контрагентів.

Надані позивачем акти прийому-передачі не дають можливості визначити, яким саме чином здійснювалось завантаження-розвантаження товару, місце здійснення зазначених операцій та спосіб його безпосереднього перевезення транспортними засобами, оскільки до договорів транспортування не складено додаткових угод, які у випадку відсутності такої інформації в товарно-транспортній накладній, передбачають опис реквізитів вантажу, визначення якого наведено у п. 1. Правил №363.

Таким чином, документи надані позивачем, не підтверджують фактичне здійснення господарської операції, а саме фактичне використання транспортних послуг у власній господарській діяльності, а тому не можуть бути підставою для віднесення сум до складу валових витрат та податкового кредиту відповідних податкових періодів.

Оскільки фактичного підтвердження господарської операції під час розгляду справи по суті не відбулось, судом не беруться до уваги документи надані представником позивача для підтвердження перевезення товару контрагентам позивача. Окрім того, з наданих до суду документів не можливо встановити, яким чином відбувались перевезення, яким транспортом та чи взагалі перевізниками ТОВ «Д.О.В.», ТОВ «Візаві Інжирінг», ТОВ «Пром-Груп», ТОВ «Візаві Імпульс».

Таким чином суд приходить до висновку, що в порушення вищевикладених обставин, операції з надання транспортних послуг між ТОВ «Агро-Ера» та його контрагентами не підтверджені належним чином оформленими первинними документами, які належить складати в даній господарській операції.

Згідно ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України докази повинні бути належними та допустимими. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд, згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене, оцінивши докази, які є у справі, згідно з вимогами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем надано недостатньо доказів реального вчинення господарської операції, а тому суд вважає, що податкове повідомлення-рішення від 07.02.2012 року №0000082307 винесено Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Дніпропетровська на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством України, позовні вимоги ТОВ «Агро - Ера» є необґрунтованими, у зв'язку з чим, суд відмовляє в задоволенні адміністративного позову.

Розподіл судових витрат слід здійснити відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючисьст.ст. 11, 71, 72, 86, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Агро - Ера» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська про скасування податкового повідомлення-рішення форми «Р» від 07.02.2012 р. №0000082307 - відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 27.08.2012 року.

Суддя Н.В. Боженко