Рішення № 25848813, 30.08.2012, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30.08.12 Справа № 17/5014/1462/2012

За позовом Приватного підприємства “Інвест Пром”, м. Алчевськ Луганської області

до Державного підприємства “Луганська обласна дирекція з ліквідації збиткових вугледобувних та вуглепереробних підприємств”, м. Стаханов Луганської області

про стягнення 180 857 грн. 13 коп.

Суддя Фонова О.С.

Представники сторін у судове засідання не прибули.

Суть спору: позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені у сумі 137227,54 грн., інфляційних нарахувань у сумі 16576,00 грн. та 3% річних у сумі 27053,59 грн.

В судовому засіданні 30.08.2012, відповідно до статті 77 ГПК України, оголошувалась перерва в межах цього ж дня на 14 год. 20 хв.

Відповідач у відзиві на позовну заяву вказав, що заборгованість за поставлену вугільну продукцію 2368000,00 грн., яка дійсно існує, виникла внаслідок вини позивача, оскільки в платіжних документах (рахунок-фактура № 41 від 27.12.11 та № 31 від 28.12.11) останній зазначив банківські реквізити, що не співпадали з реквізитами, зазначеними у договорі. Виявивши цю невідповідність, держказначейство відмовилося проводити переказ грошових коштів, а у поточному році Міненерговуглепром України не затвердив кошторис щодо погашення заборгованості за попередні роки.

Дослідивши обставини справи, витребувані судом та надані позивачем докази на підтвердження своїх доводів, заслухавши пояснення представників сторін, що прибули у судове засідання, суд

в с т а н о в и в:

Між Приватним підприємством “Інвест Пром” (позивач у справі), як Постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича фірма “Луганськвуглепостачання” (відповідач у справі), як Покупцем, був укладений договір про закупівлю товарів за державні кошти № 482Д/11 від 08.12.2011 (далі –Договір), згідно якого Постачальник зобов’язується у 2011 році поставити Покупцю «Вугілля кам’яне», зазначене у Специфікації, а Покупець зобов’язався прийняти та оплатити товар.

Згідно з пунктом 4.1 Договору, оплата отриманого вугілля мала бути здійснена протягом 10 календарних днів з моменту виставлення рахунку.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що рішенням господарського суду Луганської області у справі № 9/5014/977/2012 від 30.05.2012 було встановлено факт прострочення виконання грошового зобов’язання за Договором та стягнуто з відповідача борг в сумі 2368000,00 грн., якій він визнав в повному обсязі.

Платіжними дорученнями №№ 918, 919 від 06.07.2012 відповідач сплатив борг в повному обсязі.

Позивачем у зв’язку з порушенням строків виконання зобов’язань по оплаті товару було нараховано відповідачу пеню в сумі 137227,54 грн. та 3% річних у сумі 27053,59 грн. за період з 11.01.2012 по 28.05.2012 та інфляційні нарахування в сумі 16576,00 грн. за період з січня по квітень 2012 року, за стягненням яких і звернувся до суду.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених вище.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін та надані ними докази, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) одностороння відмова від зобов’язання не допускається, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов, що передбачені договором, вимогами Цивільного кодексу України, тощо.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено статтею 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Судом встановлено, що рішенням господарського суду Луганської області у справі № 9/5014/977/2012 від 30.05.2012 було встановлено факт прострочення виконання грошового зобов’язання за Договором та стягнуто з відповідача борг в сумі 2368000,00 грн.

Також судом при розгляді справи № 9/5014/977/2012 встановлено, що позивачем були виставлені рахунки-фактури № 31 від 23.12.2011 та № 41 від 27.12.2011., на підставі яких вказаним рішенням було стягнуто заборгованість за вугілля.

Вищезазначене рішення суду є таким, що набрало законної сили, тому в частині з’ясування факту наявності боргу має місце преюдиція у вигляді рішення у справі 9/5014/977/2012, що не потребує доведення позивачем у відповідності до ст. 35 ГПК України, якою передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Враховуючи приписи статті 35 ГПК України, період прострочення виконання зобов’язання, визначений позивачем в розрахунку пені, 3 % річних та інфляційних нарахувань суд визнає обґрунтованим.

Позивачем у зв’язку з порушенням строків виконання зобов’язань по оплаті товару було нараховано відповідачу пеню в сумі 137227,54 грн. за період з 11.01.2012 по 28.05.2012

Пунктом 7.1 Договору встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов’язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством та Договором.

Згідно пункту 7.2 Договору, разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов’язань при закупівлі товару за бюджетні кошти, Сторони несуть відповідальність, передбачену ст. 231 ГК України.

Пунктом 2 частини 2 статті 231 ГК України закріплено, що у разі якщо порушено господарське зобов’язання, в якому хоча б одна сторона є суб’єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов’язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов’язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Зі змісту ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України вбачається, що пеня та штраф є видом відповідальності за порушення зобов’язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, а не за порушення грошового зобов’язання. Тоді як в даному випадку відповідачем порушено було саме зобов’язання по оплаті грошових коштів. Тому у задоволенні вимоги про стягнення пені та штрафу на підстав ст. 231 Господарського кодекс України слід відмовити.

Позивачем заявлено пеню за прострочення виконання грошового зобов’язання, тоді як в Договорі іде посилання на статтю 231 ГК України, яка встановлює відповідальність у разі прострочення виконання не грошового зобов’язання.

Крім того, позивачем пеня обрахована в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення, тоді як про такий розмір пені за прострочення виконання грошового зобов’язання в Договорі не ідеться в жодному пункті.

У зв’язку з зазначеним, суд відмовляє у стягненні пені в сумі 137227,54 грн.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 27053,59 грн. за період з 11.01.2012 по 28.05.2012 та інфляційних нарахувань в сумі 16576,00 грн. за період з січня по квітень 2012 року.

Відповідно до пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо розмір процентів не встановлено договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов’язання

Отже, вимоги позивача про стягнення інфляційних нарахувань в сумі 16576,00 грн. за період з січня по квітень 2012 року відповідають чинному законодавству, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Стосовно стягнення 3% річних у сумі 27053,59 грн. за період з 11.01.2012 по 28.05.2012, суд зазначає про їх часткове задоволення, оскільки для розрахунку суми позивач брав 365 днів у році, тоді як у 2012 році - 366 днів, з огляду на що сума 3% річних, що підлягає стягненню становить 26979,67 грн.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з віднесенням судових витрат на сторін пропорційно задоволених позовних вимог, згідно до статті 49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 35, 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Луганська обласна дирекція з ліквідації збиткових вугледобувних та вуглепереробних підприємств", 94005, Луганська обл., м. Стаханов, вул. Дзержинського, 14, код 32449971, на користь ПП "Інвест Пром", 94220, Луганська обл., м. Алчевськ, вул. Волгоградська, буд. 132, блок Б, оф. 415, код 37156752, 3% річних у сумі 26979,67 грн., інфляційні нарахування в сумі 16576,00 грн. та витрати зі сплати судового збору в сумі 871,11 грн., видати наказ.

3. В решті позовних вимог відмовити.

У судовому засіданні оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Повне рішення складено: 04.09.2012.

Суддя О.С. Фонова