Постанова № 25842269, 27.08.2012, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2012 р. м. Чернівці Справа № 2а/2470/754/12

12:20 год.

Чернівецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Левицького В.К.,

за участю секретаря судового засідання Василика Г.В.

представників сторін:

позивача - Сіногач С.В., Волошиної Т.Б.;

відповідача - Васійчука С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Балакком» до державної податкової інспекції у м. Чернівці про скасування податкових повідомлень - рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Баллаком» (далі - позивач, ТОВ ВКФ «Баллаком») звернулось до Чернівецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у м. Чернівцях (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000080233 від 27.01.2012 р. про сплату грошового зобов'язання в сумі 375707,50 грн. та № 0000200233 від 23.02.2012 р. про сплату 75141,50 грн. застосованої штрафної (фінансової) санкції.

Позов вмотивовано тим, що оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями безпідставно збільшено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 375707,50 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 75141,50 грн., а висновки, викладенні в акті перевірки не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать чинному законодавству з питань оподаткування. Зокрема вважає, що відповідач дійшов неправомірного висновку про безпідставне віднесення до податкового кредиту суму податку на додану вартість за липень 2011 р. по контрагенту ТОВ «Агентство «Українські ділові контакти», оскільки господарські відносини між вказаним контрагентом підтверджені первинними документами, що є підставою для формування податкового кредиту.

В судовому засіданні представники позивача позов підтримали повністю та посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, просили суд задовольнити позовні вимоги.

Відповідачем подано письмові заперечення проти позову, відповідно до яких, вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд у задоволенні позову відмовити, зазначаючи, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно, в межах та в спосіб передбачений законом, оскільки в ході перевірки виявлено неправомірне заниження позивачем податку ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету. Вказані порушення стали підставою для винесення оскаржуваних рішень. (а.с. 123-124).

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити та надав пояснення аналогічні викладеним у запереченнях проти позову.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 27.08.2012 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на строк не більше ніж на п'ять днів, про що повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частини. Оскільки закінчення строку виготовлення та підписання повного тексту постанови припало на вихідний день, повний текст постанови виготовлено та підписано судом 03.09.2012 р., тобто в перший робочий день після нього.

Вислухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Балакком» (58000, м. Чернівці, вул. Комунальників, буд. 4 «Б», ідентифікаційний код 30501814) зареєстроване виконавчим комітетом Чернівецької міської ради 19.08.1999 р. як юридична особа та взяте на податковий облік в органах державної податкової інспекції у м. Чернівці 30.08.1999 р. за № 631 (а.с. 25-26, 31 ).

09.09.1999 р. державною податковою інспекцією у м. Чернівці позивачу видано свідоцтво № 100219530 про реєстрацію платника податку на додану вартість серії НВ № 197878 (а.с. 32).

Основний вид діяльності за КВЕД - 2010 є виробництво готових текстильних виробів (а.с. 27-28).

На підставі п.п. 20.1.4 п.20.1 ст. 20, п.п. 78.1.13 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України та відповідно до направлень № 027612, № 027613 від 21.12.2011 р., наказу ДПІ у м. Чернівці № 3014 від 20.12.2011 р., спеціалістами відповідача проведено виїзну позапланову перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні господарських відносин ТОВ «Агентство «Українські ділові контакти» за липень 2011 р., за результатами якої 04.01.2012 р. складено акт № 8/23-3/30501814 (а.с. 11-24, 162, 163).

За результатами перевірки відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем п. 198.1, 198.2, 198.6, ст. 198, п. 201.1., 201.2 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за липень 2011 р. в сумі 300566,00 грн. по контрагенту ТОВ «Агентство «Українські ділові контакти».

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення форми «Р» № 0000080233 від 27.01.2012 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання в сумі 375707,50 грн., в т. ч. за основним платежем 300566, 00 грн. та застосована штрафна санкція в сумі 75141,50 грн. (а.с. 33 ).

Не погоджуючись з податковим повідомленням - рішенням, позивачем оскаржено його до державної податкової служби в Чернівецькій області (а.с. 35-42).

За наслідками розгляду первинної скарги, ДПС в Чернівецькій області 23.02.2012 р. (вих. 553/10/10-208) винесло рішення, яким залишено без змін податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000080233 від 27.01.2012 р., а скаргу без задоволення та збільшило на 75141,50 грн. суму застосованої штрафної санкції визначену у податковому повідомленні-рішенні форми «Р» № 0000080233 від 27.01.2012 р. ( а.с. 43- 47).

Як вбачається із змісту вказаного рішення, підставою для збільшення суми застосованої санкції стало повторне порушення позивачем податкового законодавства, яке зафіксоване в акті від 28.07.2011 р. № 2071/23-1/30501814, за результатами якого винесено податкове повідомлення - рішення № 0001040231 про сплату 238729 грн. податкового зобов'язання з податку на додану вартість і 1 грн. застосованої санкції.

На підставі рішення ДПС у Чернівецькій області від 23.02.2012 за № 553/10/10-208, 23.02.2012 р. ДПІ у м. Чернівці винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000200233 про сплату 75141,50 грн. застосованої штрафної (фінансової) санкції (а.с. 34).

Не погоджуючись із податковими повідомленнями - рішенням і рішенням, прийнятим за результатами розгляду первинної скарги, позивач 05.03.2012 р. та 07.03.2012 р. подав повторні скарги до ДПС України (а.с. 48-58, 59-69).

За результатами розгляду повторних скарг, ДПС України 26.03.2012 р. винесено рішення, яким залишено без змін податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернівці № 0000080233 від 27.01.2012 р. з урахуванням рішення ДПС у Чернівецькій області від 23.02.2012 р. № 553/10/10-208 прийнятого за розглядом первинної скарги (податкове повідомлення-рішення від 23.02.2012 р. № 0000200233), а скаргу без задоволення (а.с. 70-72).

Вважаючи податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач оскаржив їх до суду.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід задовольнити повністю, з таких підстав.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платники податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України від 02.12.2010 р. № 2755- IV (далі - ПК України).

Згідно із п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п.198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів та з постачання послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з п. 187.8 ст. 187 цього Кодексу (п.198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно приписів п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Відповідно до п.п. 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Отже, позивачем правомірно віднесено до податкового кредиту суму податку на додану вартість за липень 2011 р. по контрагенту ТОВ «Агентство «Українські ділові контакти», оскільки господарські відносини між вказаним контрагентом підтверджені первинними документами, що є підставою для формування податкового кредиту.

Разом з тим, суд вважає, що підтвердженням правомірності віднесення позивачем до складу суми податкового кредиту з вартості вибивної тканини полотняного переплетення від продавця ТОВ «Агентство «Українські ділові контакти», є податкові накладні, які оформлені відповідно до вимог п. 201.1 ст. 201 ПК України та підтверджують факт понесених витрат іншою особою, а також зв'язок понесених витрат із господарською діяльністю платника податку.

Так, на отриману вибивну тканину ТОВ «Агентство «Українські ділові контакти» позивачу виписано податкові накладні: № 23 від 04.07.2011 р.; № 24 від 12.07.2011 р.; № 25 від 20.07.2011 р.; № 26 від 27.07.2011 р. на загальну суму 1803396,68 грн., в т. ч. ПДВ - 300566,12 грн. (а.с. 79, 81, 83, 85).

З досліджених в судовому засіданні податкових накладних вбачається, що позивач отримав від ТОВ «Агентство «Українські ділові контакти» вибивну тканину полотняного плетіння в кількості 98032 м. пог. на загальну суму 1803396,68 грн., в т. ч. ПДВ - 300566,12 грн.

Відтак, сума податку на додану вартість в сумі 300566,12 грн., за вказаними податковими накладними включена позивачем правомірно до податкового кредиту відповідного періоду, яка відображена в реєстрі отриманих податкових накладних та відповідає даним податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2011 р. (а.с 105-122).

Як видно із акту перевірки, підставою для донарахування позивачу податку на додану вартість стали висновки відповідача про безпідставне віднесення до податкового кредиту суму податку на додану вартість за липень 2011 р. по контрагенту ТОВ «Агентство «Українські ділові контакти», у зв'язку з тим, що перевіркою встановлено відсутні товарно-транспортні накладні або інші документи, що свідчать про транспортування сировини, немає сертифікатів відповідності, не надано для проведення перевірки перевізних документів, які підтверджують факт перевезення товару від ТОВ «Агентство «Українські ділові контакти», договір датований 01.07.2011 р., зі сторони ТОВ «Агентство «Українські ділові контакти» не міг бути підписаний ОСОБА_4.

Однак, такі висновки (припущення), суд вважає безпідставними та такими, що не відповідають дійсності, з таких міркувань.

Згідно ч.1 ст. 205 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України ) правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

У письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами (п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України)

У відповідності до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Водночас, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Агентство «Українські ділові контакти» в особі директора ОСОБА_4 в письмовій формі укладено договір купівлі продажу № 018 від 01.07.2011 р., виконання якого підтверджується податковими і видатковими накладними (а.с. 74-77, 78, 80, 82, 84).

При цьому, відповідачем не надано доказів порушення позивачем при укладанні/виконанні правочину (правочинів) конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання договору, як і не доведено вини позивача та наявності умислу при укладенні угод.

Також, відповідачем не надано суду жодних доказів, які б стверджували факт розірвання, визнання недійсними чи неукладеними правочинів укладених між ТОВ «Баллаком» та його контрагентом - ТОВ «Агентство «Українські ділові контакти». При цьому формальна невідповідність дати в договорі не може свідчити про відсутність здійснення реальних господарських операцій.

Посилання відповідача на пояснення ОСОБА_5 щодо нездійснення в період з 01.01.2007 р. по 12.07.2011 р. ТОВ «Агентство «Українські ділові контакти» підприємницької діяльності та неможливість підписання ОСОБА_4 договору 01.07.2011 р. суд оцінює критично, оскільки органом державної податкової служби не надано доказів, які б підтверджували, що даний договір не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Реальність господарських операцій також підтверджується дослідженою в судовому засіданні довідкою ТОВ «Баллаком» від 08.06.2012 р. № 141, згідно якої вбачається, що позивачем від ТОВ «Агентство «Українські ділові контакти» отримано вибивну тканину полотняного переплетення в кількості 98032 м.пог. на загальну суму 1502830,68 грн. (без ПДВ) в липні 2011 р. та оприбутковано на склад «Сировина» і відповідно здійснено запис в регістрах бухгалтерського обліку Д-т рах. 201, 6412; К-т рах. 631. В подальшому, а саме за серпень 2011 р., позивачем, виготовлено готової продукції на суму 4297392,78 грн., в тому числі із сировини одержаної від ТОВ «Агентство «Українські ділові контакти». Після цього, виготовлена готова продукція із складу «Готова продукція» на протязі 2011 р. відповідно до первинних документів «Видаткова накладна» реалізована ТОВ «Торговий Дім», про що здійснено запис в регістри бухгалтерського обліку: Д-т рах. 361. К-т рах. 70; 6412. Всі податки при отриманні вибивної тканини полотняного переплетення та при реалізації виготовленої з неї продукції сплачені до бюджету у відповідності до чинного законодавства в повному обсязі (а.с. 220-221).

З огляду на викладені вище обставини, суд вважає, що первинні документи, що містяться в матеріалах справи підтверджують реальність господарської операції, а тому висновок податкового органу щодо безпідставного віднесення позивачем до складу податкового кредиту податку на додану вартість в сумі 300566,00 грн. за липень 2011 р. по контрагенту ТОВ «Агентство «Українські ділові контакти» є протиправним.

Більше того, позивач не повинен нести відповідальність за іншу особу. Порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не можуть бути підставою для позбавлення платника податку права на віднесення вартості отриманих послуг до складу валових витрат у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження їх розміру.

Таким чином, суд вважає, що позивач не порушував податкове законодавство, та відповідно мав право на включення до складу податкового кредиту по ПДВ вартість вибивної тканини придбаної у ТОВ «Агентство «Українські ділові контакти».

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13.10.2011 р. в справі № 2а/57/11/2470, від 24.05.2012 р. в справі № 2а/2470/133 та від 15.06.2012 р. в справі № 2а-3760/10/2470.

Такої ж позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 31.01.2011 р. в адміністративній справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Крім того, така позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Також, в рішенні від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. При цьому Суд не прийняв зауваження Уряду щодо загальної практики відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Під час судового розгляду представник відповідача не надав доказів, які б вказували про безпосереднє відношення позивача до зловживань у системі відшкодування ПДВ.

Враховуючи, що оскаржувані рішення ґрунтується на висновках акту перевірки № 8/23-3/30501814 від 04.01.2012 р., які спростовуються, суд вважає, що податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Чернівці № 0000080233 від 27.01.2012 р. та № 0000200233 від 23.02.2012 р. слід скасувати.

Стосовно доводів відповідача про відсутність у позивача сертифікатів відповідності на придбаний товар, суд зазначає наступне.

З дослідженого в судовому засіданні акту перевірки від 04.01.2012 р. № 8/23/3/30501814 вбачається, що для перевірки позивачем не представлено жодних сертифікатів на вибивну тканину полотняного переплетення.

Правові та організаційні засади підтвердження відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, систем екологічного управління, персоналу та спрямований на забезпечення єдиної державної технічної політики у сфері підтвердження відповідності визначає Закон України «Про підтвердження відповідності» від 17.05.2001 р. № 2406-III (далі - Закон України № 2406-III).

Цей Закон регулює відносини, що виникають у процесі підтвердження відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, систем екологічного управління, персоналу вимогам, встановленим законодавством України, і поширюється на виробників та постачальників продукції незалежно від форми власності і видів діяльності, на органи з сертифікації, випробувальні лабораторії, а також відповідні органи державної влади (ст. 2 Закону України № 2406-III).

Статтею 1 Закону України № 2406-III передбачено, що виробник - юридична або фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, відповідальна за проектування, виготовлення, пакування та маркування продукції незалежно від того, виконуються зазначені операції самою цією особою чи від її імені; постачальник - юридична або фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка вводить в обіг продукцію чи безпосередньо бере в цьому участь.

Відповідно до ст. 13 Закону України № 2406-III визначено обов'язки виробників та постачальників продукції, яка підлягає підтвердженню відповідності в законодавчо регульованій сфері.

Аналіз наведених норм свідчить, що сертифікати якості продукції та її відповідності повинні знаходитися у постачальника (продавця) продукції, тобто у ТОВ «Агентство «Українські ділові контакти», а не у покупця - ТОВ «Баллаком». Відтак, висновок податкового органу в акті перевірки щодо відсутності у позивача сертифікатів відповідності є необґрунтованим.

Судом не беруться також доводи відповідача про те, що під час перевірки позивачем не надано перевізних документів, які підтверджують факт перевезення товару від ТОВ «Агентство «Українські ділові контакти» та відсутні товарно-транспортні накладні або інші документи, що свідчать про транспортування сировини.

Як вбачається із змісту договору купівлі - продажу № 018 від 01.07.2011 р. укладеного між позивачем та ТОВ «Агентство «Українські ділові контакти», сторони дійшли згоди про те, що поставка товару здійснюється автомобільним транспортом на умовах ЕХW франко-склад покупця за адресою: м. Чернівці, вул. Комунальників, 46. Умови поставки розуміються у відповідності з ІНКОТЕРМС-2000. (а.с. 74-77).

Відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати ІНКОТЕРМС від 01.01.2000 р. (далі - ІНКОТЕРМС ) умови «EXW» термін «франко-склад» («франко-завод») означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки, в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці (наприклад, на заводі, фабриці, складі і т. ін.), без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб.

Стаття А.1 правил ІНКОТЕРМС передбачає надання товару у відповідності з договором. Так, продавець зобов'язаний надати товар із комерційним рахунком-фактурою або еквівалентним йому електронним повідомленням, у відповідності з умовами договору купівлі-продажу, а також будь-які інші докази відповідності, які можуть вимагатися за договором.

Згідно ст. А.4 правил ІНКОТЕРМС продавець зобов'язаний надати товар у розпорядження покупця в названому місці поставки, без завантаження на будь-який приймаючий транспортний засіб, в узгоджений день чи в межах погодженого періоду або, якщо такого часу не обумовлено, у строк, звичайний для поставки аналогічних товарів. Якщо сторони не узгодили конкретної точки в межах названого місця поставки, і наявні декілька придатних для цього точок, продавець може вибрати таку точку в межах місця поставки, яка найбільш відповідає його цілям.

Продавець зобов'язаний, з урахуванням положень статті Б.6, нести всі витрати, пов'язані з товаром, до моменту здійснення його поставки у відповідності із статтею А.4. (ст. А.6 ІНКОТЕРМС).

Відповідно до ст. Б.1 правил ІНКОТЕРМС покупець зобов'язаний сплатити ціну товару у відповідності з договором купівлі-продажу.

Покупець зобов'язаний сплатити: всі витрати, пов'язані з товаром, з моменту здійснення його поставки у відповідності з статтею А.4; будь-які додаткові витрати, що виникли внаслідок невиконання покупцем обов'язку прийняти поставку товару, наданого в його розпорядження, або дати належне повідомлення у відповідності зі статтею Б.7, за умови, що товар був належним чином індивідуалізований за договором, тобто явно відокремлений або іншим чином визначений як товар, що є предметом цього договору (Б.6 ІНКОТЕРМС).

Аналіз наведених норм свідчить, що поставка вибивної тканини полотняного переплетення на адресу ТОВ ВКФ «Баллаком» проводилася за рахунок Продавця, тобто ТОВ «Агентство «Українські ділові контакти», відтак документи по перевезенню сировини знаходяться у перевізника (ТОВ «Агентство «Українські ділові контакти»).

З урахуванням наведеного, позивач не може мати в наявності товарно-транспортні документи чи нести відповідальність за ТОВ «Агентство «Українські ділові контакти» у відповідності до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати ІНКОТЕРМС.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких повинні дотримуватися суб'єкти владних повноважень при реалізації дискреційних повноважень.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судовим розглядом встановлено порушення зазначених критеріїв відповідачем під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, а тому вказані рішення підлягають скасуванню.

Відповідно до положень, закріплених ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як зазначено ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час судового розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність своїх рішень.

Частина 1 ст. 94 КАС України визначає, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Матеріали справи підтверджують понесені позивачем витрати по оплаті судового збору в розмірі 2897,42 грн. (751, 42 грн. + 2146,00 грн.) (а.с. 90, 91).

Таким чином, враховуючи положення ч. 1 ст. 94 КАС України на користь позивача з Державного бюджету підлягає стягненню зазначена сума судових витрат по даній справі.

Відповідно до п.п. 3 п. 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас п. 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845 встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, орган Державної казначейської служби України зобов'язаний стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. В даному випадку стягнення судових витрат необхідно провести шляхом їх безспірного списання із рахунка державної податкової інспекції у м. Чернівцях, що є правонаступником ДПІ у м. Чернівці.

Вказана позиція збігається із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в листі від 21.11.2011 р. № 2135/11/13-11.

У процесі розгляду справи не виявлено інших фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 19 та 129 Конституції України, ст. ст. 2, 70, 71, 86, 94, 158 - 163 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Чернівці № 0000080233 від 27.01.2012 р. та № 0000200233 від 23.02.2012 р.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Балакком» (58000, м. Чернівці, вул. Комунальників, буд. 4 «Б», ідентифікаційний код 30501814) судовий збір в розмірі 2897,42 грн.

Порядок та строки набрання постановою законної сили та оскарження.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 254 КАС України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова, згідно ст. 186 КАС України, може бути оскаржена в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено і підписано судом 03.09.2012 р.

Суддя В.К. Левицький