Постанова № 25840991, 15.08.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 серпня 2012 року місто Київ № 2а-3424/12/1070

10.35

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого -судді Шевченко А.В., при секретарі судового засідання Коваленко О.О., за участю представників

позивача:- Самойленко А.М.,відповідача:- не з'явився,розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «БРСМ-НАФТА»доБроварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової службипровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «БРСМ-НАФТА», звернувся до суду з адміністративним позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення.

Ухвалами судді Київського окружного адміністративного суду від 23.07.2012 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні, відповідно до ухвали Київського окружного адміністративного суду від 15.08.2012 року було об'єднано адміністративні справи № 2а-3424/12/1070, № 2а-3427/12/1070 та № 2а-3431/12/1070 в одне провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення є протиправними, винесеними з порушенням норм чинного законодавства України, отже, підлягають скасуванню.

Під час судового розгляду справи представником відповідача надавалися письмові заперечення на адміністративний позов, в яких останній просив суд у задоволенні позову відмовити.

В призначений день та час у судове засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, про причини неприбуття суд не повідомив.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «БРСМ-НАФТА»є юридичною особою, ідентифікаційний код: 32054607.

З матеріалів справи встановлено, що 20.06.2012 року Броварською ОДПІ Київської області ДПС було проведено перевірку позивача, за результатами якої були складені акти № 212/1501/32054607, № 211/1501/32054607 та № 214/1501/32054607 «Про результати камеральної перевірки податкової звітності», якими встановлені наступні порушення податкового законодавства:

- дані камеральних перевірок свідчать про порушення пунктів 287.6, 287.7 статті 287 Податкового кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України;

- відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, визначено заниження сум грошових податкових зобов'язань по орендній платі за землю та завищення сум грошових податкових зобов'язань по земельному податку, зазначених у податковій декларації на 2009 рік (по акту № 214/1501/32054607), на 2011 рік (по акту № 212/1501/32054607) та на 2012 рік (по акту № 211/1501/32054607) та що вплинуло на розрахунки з бюджетом.

На підставі актів перевірки Броварською ОДПІ Київської області ДПС від 20.06.2012 року № 212/1501/32054607, № 211/1501/32054607 та № 214/1501/32054607, відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 07.07.2012 року № 0004011501 (Акт перевірки № 212/1501/32054607 від 20.06.2012 року), № 0004021501 (Акт перевірки № 211/1501/32054607 від 20.06.2012 року) та № 0003991501 (Акт перевірки № 214/1501/32054607 від 20.06.2012 року).

Позивач вважає вищевказані податкові повідомлення-рішення такими, що прийняті з порушенням норм чинного законодавства України, тому вони підлягають скасуванню.

З матеріалів справи вбачається, що між громадянином України ОСОБА_2 (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БРСМ-НАФТА»(покупець) був укладений договір купівлі-продажу комплексу від 17.07.2009 року.

З вищевказаного договору вбачається, що продавець передав (продав) у власність покупця, а покупець прийняв у власність (купив) комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до пункту 4 вказаного договору, земельна ділянка, на якій знаходиться комплекс, надана в користування продавцю на підставі договору оренди, укладеного з Броварською міською радою Київської області 28.11.2008 року, покупець зобов'язаний переукласти договір на своє ім'я.

Відповідно до заяви ОСОБА_2 від 08.09.2009 року, останній просить припинити договір оренди земельної ділянки площею 0, 2097 га за адресою: АДРЕСА_1 у зв'язку з продажем нерухомого майна АЗС, на користь позивача.

Згідно рішення Броварської міської ради Київської області від 15.10.2009 року № 1260-71-05 право користування зазначеною земельною ділянкою припинено.

Рішенням Броварської міської ради Київської області від 17.09.2009 року № 1240-69-05 Товариство з обмеженою відповідальністю «БРСМ-НАФТА»отримало дозвіл на складання технічної документації із землеустрою по оформленню права користування (договір оренди) земельних ділянок, на яких розміщене майно, що являється власністю юридичних осіб: Товариству з обмеженою відповідальністю «БРСМ-НАФТА», орієнтовною площею 0, 2097 га для обслуговування комплексу по вулиці Чкалова, 17.

Рішенням Броварської міської ради Київської області від 09.129.2010 року № 56-03-06, продовжено термін дії дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою по оформленню права користування земельної ділянки до 09.01.2011 року.

Слід зазначити, що на даний час договір оренди земельної ділянки не укладено.

Відповідно до матеріалів справи, позивач надавав податкові декларації з плати за землю (земельний податок за 2009 рік, 2011 та 2012 роки).

Відповідно до графи 5 декларації, позивач самостійно нараховував земельний податок за користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1.

Під час проведення перевірки, податковий орган визначив неправомірність нарахування земельного податку, так як позивач повинен був сплачувати орендну плату за земельну ділянку, у зв'язку з чим були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими зменшено грошове зобов'язання із земельного податку з юридичних осіб.

Суд погоджується з доводами податкового органу в частині збільшення грошового зобов'язання з орендної плати за землю з огляду на наступне.

Відповідно статті 1 Закону України «Про плату за землю»(Закон застосовується щодо правовідносин, які виникли у 2009 році) податок - обов'язковий платіж, що справляється з юридичних і фізичних осіб за користування земельними ділянками, оренда - засноване на договорі строкове платне володіння, користування земельною ділянкою.

Статтею 2 Закону України «Про плату за землю»встановлено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

У статті 5 Закону України «Про плату за землю»визначено, зокрема, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, суб'єктом - власник земельної ділянки і землекористувач, у тому числі орендар.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки (стаття 13 закону України «Про платку за землю»).

Згідно зі статтею 15 Закону України «Про плату за землю»власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Що стосується правовідносин у 2011 та 2012 роках, суд зазначає, що Закон України «Про плату за землю»втратив чинність у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України.

Податковим Кодексом України визначено поняття плати за землю, земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Так, відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу).

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XIII - орендна плата) (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до статей 269-270 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Пунктом 287.1 статті 287 цього Кодексу передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Відповідно до статті 288 вказаного Кодексу підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Відповідно до Земельного кодексу України право на землю може бути реалізовано шляхом права власності на землю та права користування землею (розділ ІІІ, глави 14 та 15 Земельного кодексу України).

Право користування землею виникає у двох випадках -право постійного користування земельною ділянкою (стаття 92 глави 15 розділу ІІІ Земельного кодексу України) та право оренди земельної ділянки (статті 93, 94 глави 15 розділу ІІІ Земельного кодексу України).

У статті 125 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, а саме з липня 2009 року по 2012 рік) встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 126 цього Кодексу (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; б) свідоцтвом про право на спадщину. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Форми державних актів на право власності на земельну ділянку, право постійного користування земельною ділянкою затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюється статтями 120 Земельного кодексу України та 377 Цивільного кодексу України.

Відповідно до цих статей, які не зазнали суттєвих змін в межах виниклих відносин щодо порядку переходу права на земельну ділянку, до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

У зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що положення Закону «Про плату за землю», Податкового кодексу України та Земельного кодексу України (статті 125, 126), які регулюють випадки набуття права власності чи права користування на земельну ділянку, як окремий об'єкт щодо спірних відносин є загальними. У той же час перевагу мають спеціальні норми, що регулюють випадки набуття права власності на землю чи права користування нею внаслідок придбання споруди, розміщеної на земельній ділянці, за наведених обставин - стаття 120 Земельного кодексу України та стаття 377 Цивільного кодексу України.

Отже, позивач безпідставно обрав для себе сплату земельного податку замість сплати орендної плати за землю. Так як, по-перше, нормами Закону України «Про плату за землю»та Податкового кодексу України чітко встановлено, що земельний податок сплачують тільки власники землі чи землекористувачі, а позивач не є тим землекористувачем, який повинен сплачувати земельний податок. По-друге, відсутність укладеного договору оренди земельної ділянки не є підставою для уникнення сплати орендної плати за землю, оскільки, як вже зазначалося, переважне право для застосування у даному випадку мають норми статей 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України. Також, як було зазначено вище, у договорі купівлі-продажу комплексу позивач зобов'язаний був переоформити право оренди земельної ділянки. Право оренди громадянина ОСОБА_2 було припинено.

Отже, тлумачення вказаних норм дає підстави прийти до висновку, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у фактичному користуванні, а обов'язок зі сплати орендної плати за земельну ділянку покладається на суб'єкта плати за землю з дня виникнення права користування земельною ділянкою, у даному випадку з липня 2009 року.

Виходячи з положень вказаних норм, на переконання суду, розмір орендної плати за землю є умовою договору оренди. В той же час, орендна плата є формою загальнодержавного податку «плата за землю»і не може залежати від умов договору чи його неукладення, оскільки відносини оподаткування регулюються виключно засобами владних приписів з боку держави і не допускають диспозитивності. Принципові засади такого регулювання містяться в статті 67 Конституції України, відповідно до якої кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом

Використання земельних ділянок державної і комунальної власності під вказаним комплексом позивачем здійснюється без оформлення відповідного договору оренди та технічної документації, що також позивачем не заперечується.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач повинен був нараховувати та сплачувати орендну плату за користування земельною ділянкою, на яких розташований об'єкт нерухомого майна, а тому суд погоджується з висновками відповідача про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з орендної плати за землю.

Водночас, скасовуючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, суд дійшов висновку, що податковим органом не доведено правомірність виставлення податкових повідомлень-рішення щодо зменшення сум грошових зобов'язань по земельному податку.

Відповідно до пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

З матеріалів справи вбачається, що позивач платіжними дорученнями № 612 від 12.04.2012 року, № 667 від 28.05.2012 року, № 700 від 21.06.2012 року сплачував земельний податок за земельну ділянку.

Водночас, на вимогу суду відповідач не надав зворотній бік облікової картки платника земельного податку, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави вважати, що земельний податок було зараховано на рахунок платника податків, а тому відсутні підстави вважати, що податковий орган правомірно зменшив грошове зобов'язання із земельного податку з юридичних осіб.

Також, судом встановлено, що в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях відповідач вказує на встановленні порушення, а саме на пункт 123.1 статті 123 Податкового кодексу України.

Так, у статті 123 Податкового кодексу України вказано, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, -

тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування -

тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

У зв'язку з цим, суд дійшов висновку, що відповідачем не зазначено норми, на підставі якої позивачу встановлення порушення сплати земельного податку з юридичних осіб.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, відтак податкові повідомлення-рішення від 07.07.2012 року № 0004011501, № 0004021501 та № 0003991501 є протиправними та підлягають скасуванню.

В силу пункту 1 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідач не надав суду обґрунтованих доказів та підстав, якими керувався під час винесення спірних рішень.

Суд, заслухавши думку представника позивача, всебічно та об'єктивно дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 -163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 07.07.2012 року № 0004011501, № 0004021501 та № 0003991501.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БРСМ-НАФТА» понесені ним судові витрати в сумі 321 (триста двадцять одна) гривня 90 копійок.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Шевченко А.В.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 20 серпня 2012 р.