Рішення № 25838529, 16.08.2012, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

16 серпня 2012 року 2/0538/1221/2012

Рішення

Іменем України

16.08.2012 місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді -Мельник І.Г.,

при секретарі Догаєвій А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» про поновлення строку звернення до суду, зміну формулювання причин звільнення, зобов'язання видати трудову книжку, стягнення вихідної допомоги, стягнення середнього заробітку за час затримки заробітної плати, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2012 року позивач звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» (надалі ПАТ «Азовзагальмаш») про стягнення заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, заробітну плату за використану відпустку, вихідну допомогу та зобов'язання видати трудову книжку з відміткою про звільнення за п.3 ст.38 КЗпП України.

До початку розгляду судом справи по суті позивач декілька разів збільшував позовні вимоги, і в остаточній редакції просив суд поновити строк звернення до суду, змінити формулювання причин звільнення як в трудовій книжці так і в наказі про звільнення з ч.1 ст.38 КЗпП України на ч.3 ст.38 КЗпП України, стягнути з відповідача вихідну допомогу в розмірі трьох середньомісячних окладів в сумі 4128,93 грн., стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки заробітної плати станом на 16.08.2012 року в сумі 9316,56 грн. Зазначав, що з 26.11.2010 року по 20.02.2012 року працював у відповідача, та у зв'язку з тим, що той порушив норми трудового законодавства «Про відпустки» та умови Колективного договору, а саме не вчасно виплатив заробітну плату за час щорічної відпустки, він подав заяву відповідачу про звільнення за власним бажанням на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, однак не зважаючи на подану заяву, навіть після винесення наказу про звільнення в день подачі заяви, власник не своєчасно провів з ним розрахунок у тому числі не виплатив заробітну плату за час щорічної відпустки. Більш того, отримавши трудову книжку та наказ про звільнення дізнався, що був звільнений з підприємства не за ч.3 ст.38 КЗпП України, а за ч.1 ст.38 КЗпП України за власним бажанням. Просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Позивач ОСОБА_1 будучи належним чином повідомлений про час та місце слухання справи у судове засідання не з'явився, надав суду заяву про слухання справи за його відсутність за участю його представника.

Представник позивача Морозова Ю.А., яка діє за довіреністю, у судовому засіданні підтримала заявлені позивачем позовні вимоги, також пояснила, що з боку власника мало місце саме порушення трудового законодавства, так як позивач не отримав заробітну плату за час щорічної відпустки не пізніше чим за три дні до її початку, не у період відпустки, не після її закінчення. Більш того, позивач не отримав дані гроші навіть при звільненні з підприємства, не зважаючи на те, що наказом власник звільнив його саме в день подачі заяви. Крім того, відповідач тільки 10.04.2012 року видав позивачу трудову книжку, записів якої він дізнався, що його звільнили не за ч.3 ст.38 КЗпП України, а за ч.1 ст.38 КЗпП України за власним бажанням. В зв'язку з чим вважає, що позивач не пропустив строк звернення до суду з вимогами про внесення змін формулювання причин звільнення як в трудовій книжці так і в наказі про звільнення з ч.1 ст.38 КЗпП України на ч.3 ст.38 КЗпП України. Також просить стягнути з відповідача на користь позивача вихідну допомогу в розмірі трьох середньомісячних окладів в сумі 4128,93 грн. , середній заробіток за час затримки заробітної плати станом на 16.08.2012 року в сумі 9316,56 грн.

Представник ПАТ «Азовзагальмаш» Орєхов О.В., який діє на підставі довіреності, позовні вимоги не визнав, надав суду письмові заперечення, відповідно до яких вказував, що позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставні, так як підприємство виплатило позивачу за 10 календарних днів відпустки заробітну плату у лютому 2012 року, а за відпрацьовану зміну з 19.02.2012 року по 20.02.2012 року та останніх 18 календарних днів відпустки у березні 2012 року, про що свідчать розрахункові листи. Вважає, що ст..38 КЗпП України поділяється на частини, а не на пункти, позивач не довів факт саме грубого порушення трудового законодавства з боку власника, а саме не додані з цього приводу вироки, рішення, які б свідчили про порушення трудового законодавства, позивач порушив строк звернення до суду з вимогами про зобов'язання змінити формулювання причин звільнення, так як при оскарження наказу про звільнення існує місячний строк з дня вручення наказу або видачі трудової книжки, тому вимоги позивача про зобов'язання змінити формулювання причин звільнення, як в наказі про звільнення так і в трудової книжки є безпідставними. Також вважає, що вимоги позивача про стягнення з підприємства середнього заробітку за час затримки розрахунку задоволенню не підлягають, так як сума, яка підлягає позивачу до виплати складає 1/15 частину в загальної сумі позовних вимог, тобто є незначною, затримка у її виплаті була нетривалою. Просив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Вислухавши сторони, дослідивши письмові матеріали справи суд приходить до висновку про частково задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.47 КЗпП України на власника або уповноваженого їм органу покладений обов'язок зробити з працівником розрахунок в терміни, передбачені ст. 116 КЗпП України.

Стаття 115 ч. 3 КЗпП України та стаття 21 Закону України «Про відпустки» регулюють строки виплати заробітної плати за час відпустки: заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки. Дані строки знайшли своє відображення у п.п. 7.11 колективного договору ПАТ «Азовзагальмаш» на 2012-2013 роки.

Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи організації, проводиться в день звільнення, а в разі якщо він не працював у день звільнення, то ці суми виплачуються не пізніше наступного дня після звернення працівника за розрахунком.

Згідно вимогам ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого їм органу сум, що належать звільненому працівнику, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа організація повинні виплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно положень ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у тримісячний строк з дня коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Разом з тим, відповідно до положень ст. 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, суд може ці строки поновити за клопотанням позивача.

Відповідно до вимог ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Стаття 57 ЦПК України передбачає, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, що мають істотне значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до вимог ст. 61 ч. 1 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Позивач знаходився з відповідачем у трудових відносинах з 19.11.2010 року до 20.02.2012 року, що підтверджується записами у трудової книжці та копією наказу від 20.02.2012 року за № 9.

Той факт , що відповідачем не вчасно сплачувалась заробітна плата за час відпустки, чим порушувались умови колективному договору знайшов своє підтвердження у судовому засіданні ,що вбачається як з пояснення сторін так і наданих копій платіжних відомостей. Більш того, на підприємстві відповідача має місце графік черговості надання відпустки, позивач використовуючи своє право на відпочинок, передбачений трудовим законодавством звернувся до відповідача із заявою про надання відпустки, відповідач погодився з ним, надавши відпустку.

Відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконає законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. Таким чином, нормою матеріального права передбачена можливість розірвання трудового договору за бажанням працівника та в зв'язку із порушенням законодавства про працю. Тому посилання представника відповідача на відсутність можливості проведення такого запису в наказі та трудовій книжці є помилковим, таким, що не ґрунтується на нормах матеріального права.

З наказу № 9 від 20.02.2012 року вбачається, що позивача звільнено з роботи з 20.02.2012 року на підставі ст..38 КЗпП України, не зважаючи на те, що він звернувся до відповідача з заявою про розірвання трудових відносин на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, в зв'язку з невиконанням власником законодавства про працю. 24.02.2012 року та 29.02.2012 року позивач знову на адресу відповідача супровідним листом направив копії заяви про звільнення за власним бажанням за ч.3 с.38 КЗпП України (несплата відпускних, затримка у виплаті заробітної плати).

Відповідно до ч.4 ст.115 КЗпП України, п.7.11 Колективного договору ПАТ «Азовзагальмаш» на 2012-2013 роки, ст..21 Закону України «Про відпустки», заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

Посилання представника відповідача у судовому засіданні на ті обставини що у разі несвоєчасної виплати адміністрацією підприємства заробітної плати за час щорічної відпустки надає робітнику у даному випадку позивачу ОСОБА_1 можливість вимагати перенести відпустку на інший період, але позивач на його думку не скориставшись даної можливістю, погодився з діями власника в частині її оплати, не заслуговують на увагу, по слідуючим підставам.

Згідно з п.7.7 Колективного договору ПАТ «Азовзагальмаш» на 2012-2013 роки, п.2 ч.1 ст.11 Закону України «Про відпустки», ст..80 КЗпП України щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути перенесена на інший період у разі несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки.

Таким чином, відповідно до даної норми права перенесення щорічної відпустки є правом а не обов'язком працівника. У судовому засіданні представник позивача наполягала, що саме на цей термін позивачем була заздалегідь за планова щорічна відпустка і позивач не бажав переносити її термін, а власник погодився саме з цим терміном надавши відпустку.

Враховуючи вищезазначене суд вважає, що у відповідача не було жодної підстави для звільнення позивача за ч. 1 ст. 38 КЗпП України, тому позовні вимоги позивача щодо зміни формулювання причин звільнення, як у трудовій книжці так і в наказі слід задовольнити у повному обсязі, та слід зобов'язати відповідача змінити формулювання причин звільнення у трудовий книжки та у наказі № 9 від 20.02.2012 року позивача з ст..38 КЗпП України (за власним бажанням) на ч.3 ст.38 КЗпП України (звільнення за власним бажанням в зв'язку з невиконанням власника або уповноваженого ним органу законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору).

Зі змісту позовної заяви вбачається, що на момент звернення позивача до суду, тобто 13.03.2012 року йому не була надана трудова книжка. У ході слухання справи, було встановлено, що трудова книжка йому була видана 10.04.2012 року, в зв'язку з чим суд вважає безпідставними позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача у видачі трудової книжки.

Позивач звернувся до суду із заявою про поновлення строків звернення до суду стосовно позовних вимог зміни формулювання причин звільнення, як в трудовій книжці так і в наказі про звільнення, мотивуючи поважністю пропуску строку звернення до суду, відповідач заперечував. Однак, у сенсі ст..233 КЗпП України, спір про зміну дати і формулювання звільнення, про виплату за час вимушеного прогулу це не є спір про звільнення, тому при зверненні до суду з такими заявами діє трьохмісячний строк звернення до суду, тому суд вважає, що з боку позивача строк звернення до суду не пропущений.

Відповідно до вимог ст.44 КЗпП України, з відповідача на користь позивача слід стягнути вихідну допомогу у розмірі трьохмісячного середнього заробітку, яка розраховується слідуючим чином: середньоденна заробітна плата х середньомісячне число робочих днів в розрахунковому періоді (211,74 х 6,5) = 1376,31 (середньомісячний заробіток) х 3 (кількість місяців)=4128,93 грн. При цьому, середньоденна заробітна плата розраховується: заробітна плата за фактично відпрацьовані дні на протязі двох останніх місяців / на кількість відпрацьованих днів = 2752,57 : 13 = 211,74 грн. середньомісячне число робочих днів в розрахунковому періоді = сумарно число робочих днів за останні два календарних місяця / 2 = 13 : 2 = 6,5. Таким чином, суд стягує з підприємства на користь позивача вихідну допомогу в сумі 4128,93 грн.

Що, стосується стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд прийшов до наступного.

Як вбачається з наданої відповідачем виписки з банку та розрахункових листів за лютий та березень 2012 року, заробітна плата за частину відпустки (10 днів) була сплачена позивачу у лютому 2012 року, за останні 18 днів відпустки заробітна плата була сплачена у березні 2012 року, також 6.03.2012 року позивачу була сплачена заробітна плата за відпрацьовану зміну з 19.02.2012 року по 20.02.2012 року, а компенсація за невикористані дні відпустки, тобто повний розрахунок був зроблений позивачу з боку відповідача тільки 12.03.2012 року, тоді як наказ про його звільнення винесений відповідачем 20.02.2012 року.

Відповідно до ч.1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фак тичного розрахунку.

Як роз'яснено п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановляння рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. При цьому, сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

За таких підстав, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд вирішує питання про розмір стягуваної суми виходячи з наступного.

Розрахунок при визначенні розміру середнього заробітку за весь час затримки у розрахунку при звільненні провадиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (з подальшими змінами) за даними розрахункових документів, які були надані безпосередньо представником відповідача та не оспорюються представником позивача:

- середньоденна заробітна плата складає: (нарахована заробітна плата за останні два місяця перед звільненням складає 1405,76 грн. + 1346,81 грн. = 2752,57 грн.: 13 (відпрацьованих днів)=211,74 грн.

Розрахунок середнього заробітку за період затримки у розрахунку, враховуючи, що останній робочий день 20.02.2012р. ОСОБА_1 не працював і до повного з ним розрахунку міг би відпрацювати 5 робочих змін, а саме за період з 21.02.2012р. по 12.03.2012р. включно,становить: 211,74 (середньоденна заробітна плата) х 5 (робочих змін до повного розрахунку) = 1058,70 грн. і ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України позивачі, робітники та службовці з позовів про стягнення заробітної плати, звільненні від сплати судового збору. При цьому, ч.3 ст. 88 ЦПК України встановлено, якщо позивача на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача.

Таким чином, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 214 гривень 60 копійок, тобто один відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати за вимоги майнового характеру, та 107,30 грн. за вимоги немайнового характеру, всього в сумі 321,90 грн.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 81, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» про поновлення строку звернення до суду, зміну формулювання причин звільнення, зобов'язання видати трудову книжку, стягнення вихідної допомоги, стягнення середнього заробітку за час затримки заробітної плати, задовольнити частково.

Змінити формулювання причин звільнення у трудовий книжки ОСОБА_1, а саме запис № 12 від 20.02.2012 року з ст..38 КЗпП України (за власним бажанням) на ч.3 ст.38 КЗпП України (звільнення за власним бажанням в зв'язку з невиконанням власника або уповноваженого ним органу законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору).

Змінити формулювання причин звільнення в наказі № 9 від 20.02.2012 року з ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням) на ч.3 ст.38 КЗпП України (звільнення за власним бажанням в зв'язку з невиконанням власника або уповноваженого ним органу законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору).

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» (87535 місто Маріуполь, площа Машинобудівельників 1, код ЄДРПОУ 13504334) на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в сумі 4128 (чотири тисячі сто двадцять вісім) гривень 93 копійок.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» (87535 місто Маріуполь, площа Машинобудівельників 1, код ЄДРПОУ 13504334) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у розрахунку при звільненні за період з 21.02.2012 року по 12.03.2012 року включно в сумі 1058 (тисяча п'ятдесят вісім) гривень 70 копійок, з якої підлягають утриманню податки і обов'язкові платежі.

В решті позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» (87535 місто Маріуполь, площа Машинобудівельників 1, код ЄДРПОУ 13504334) в дохід держави судовий збір в сумі 321 гривень 90 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя шляхом подачі в 10-дений строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя ________