Рішення № 25837628, 28.08.2012, Приморський районний суд м. Одеси

Провадження 2/1522/4872/12

Справа 2/1522/9399/11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2012 року, Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого - судді Турецького О.С.,

при секретарі -Гасуляк С.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Приморського районного суду м. Одеси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог -Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", про розірвання шлюбу, визнання майна спільної сумісною власністю та його поділ, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до своєї дружини ОСОБА_2, в якому просив укладений між ними 15.09.2007 року шлюб розірвати, поділити в натурі квартиру АДРЕСА_1 та визнати спільною сумісною власністю рухоме майно, яке знаходиться в ній.

На обґрунтування вимог, позивач зазначив, що з початку 2006 р. він та ОСОБА_2, його майбутня дружина, почали проживати однією сім'єю в квартирі його батька, вести спільний бюджет, проводити разом свята та зустрічатися зі спільними друзями, тобто між ними склалися фактичні шлюбні відносини.

Під час таких близьких відносин сторони придбали в новозбудованому будинку спірну квартиру, зробили в ній ремонт, обладнали меблями та іншими приладами домашнього вжитку. Для придбання квартири сторони взяли в ПАТ «Укрсоцбанк»грошові кошти в кредит та разом його повертали і сплачували відсотки.

Однак, у 2011 році стосунки між сторонами різко погіршились, в результаті чого в квітні відповідач забрала у ОСОБА_1 ключі від квартири та більше його в неї не впускала, зазначивши, що квартира належить виключно їй.

Таким чином, позивач вважає, що діями відповідачки порушено його право спільної сумісної власності на спірну квартиру та майно, що в ній знаходиться, а тому просив позов задовольнити розділивши в натурі квартиру та визнавши право спільної сумісної власності на рухоме майно.

ОСОБА_2 також звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому просила визнати спірну квартиру її особистою приватною власністю, оскільки майнові права на неї були придбані ОСОБА_2 ще до шлюбу та за кошти, отримані в кредит у ПАТ «Укрсоцбанк», у позику в себе на роботі та за власні заощадження.

Так-як грошові кошти отримані за кредитним договором від 04.04.2007 р., в якому позичальником виступає саме ОСОБА_2, то вона вважає, що й майно, придбане за такі кошти є її особистою приватною власністю, у зв'язку з чим не підлягає поділу.

В подальшому ОСОБА_2 пред'явила ще один позов до ОСОБА_1, в якому зазначала, що під час спільного шлюбу сторони придбали нерухоме майно -машиномісце АДРЕСА_2, а також побутову техніку, яку ОСОБА_1 у своєму позові просив визнати об'єктом спільної сумісної власності.

Однак, ОСОБА_2 вважала, що це майно необхідно саме поділити між сторонами, а не визнавати спільною сумісною власністю, наступним чином: виділити їй ванну Ravak Evolution, душову кабіну Ravak, пральну машину Bosch WAS24742, витяжку Siemens LC958BA90E, духову шафу Siemens HB78AA570, мікрохвильову піч Siemens HF2575L2, посудомийну машину Siemens SN66M093, електричну поверхню ET9758V11D, а ОСОБА_1 два кондиціонери DAIKIN FTXS20, два кондиціонери DAIKIN FTXS35, холодильник Liebherr CBNES5176 та машиномісце №68.

У зв'язку з різною вартістю майна під час поділу по запропонованому варіанту, яке припадає кожній стороні, ОСОБА_2, уточнивши позовні вимоги та просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь 6 000,00 гривень компенсації різниці вартості рухомого майна.

Зазначені позови були об'єднанні в одне провадження.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник позовні вимоги підтримали та наполягали на їх задоволенні, а також просили позови ОСОБА_2 залишити без задоволення.

ОСОБА_2 в судові засідання не з'являлась, хоча була сповіщена про них належним чином, та про причини відсутності суд не повідомляла. Натомість її представник частково визнала вимоги ОСОБА_1, проте тільки в частині розірвання шлюбу. У задоволенні інших вимог позивача за первісним позовом просила відмовити, а вимоги ОСОБА_2 задовольнити в повному обсязі.

Третя особа - ПАТ «Укрсоцбанк», про судові засідання сповіщалося належним чином, однак присутність в судових засіданнях свого представники не забезпечило. В письмових поясненнях, наданих третьою особою до суду, ПАТ «Укрсоцбанк» просило відмовити ОСОБА_1 у задоволені вимоги про визнання спірної квартири спільною сумісною власністю та розглядати справу за відсутності свого представника.

З'ясувавши обставини, якими сторони обґрунтовують свої вимоги, заперечення, та правовідносини сторін, що випливають з таких обставин, вислухавши учасників цивільного процесу, перевіривши їх доводи наявними в справі доказами, дослідивши матеріали справи, надавши їм правову оцінку, суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, позов ОСОБА_2 про визнання квартири особистою приватною власністю слід залишити без задоволення, а інший її позов задовольнити частково виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського обласного управління юстиції 15.09.2007р. був зареєстрований шлюб, про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено актовий запис за №1492. Після шлюбу ОСОБА_2 стала носити прізвище ОСОБА_2. Дітей у подружжя немає.

Згідно пояснень ОСОБА_1, у 2011 році стосунки між подружжям різко погіршилися, а в квітні вказаного року ОСОБА_2 забрала у нього ключі від спірної квартири, де вони проживали разом, та повідомила, що проживати з позивачем вона більше не буде та до житла не пустить, віддавши частину його особистих речей.

Представник ОСОБА_2 підтвердила факт істотного погіршення стосунків з позивачем, однак уточнила, що сталося це ще на початку 2011р., коли ОСОБА_1 сам забрав свої речі з квартири де вони проживала, та більше туди не повертався. Причиною цього стало те, що у ОСОБА_1 існують стосунки з іншою жінкою.

Сторони визнали, що з 2011р. сімейні відносини між ними фактично не існують, проживають вони окремо один від одного та не зустрічаються, спільного бюджету не мають та не ведуть спільного господарства, а відтак збереження їх відносин неможливе, у зв'язку з чим сторони вважають, що укладений між ними шлюб необхідно припинити.

Відповідно до ст. 51 Конституції України, ст.ст.21, 24 Сімейного кодексу (надалі -СК) України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Згідно ст.ст.104, 105, 110 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання, зокрема, за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України.

Відповідно до ст.112 СК України, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу.

Враховуючи те, що за рішенням сторін збереження між ними й надалі сімейних відносин неможливе, а бажання відновити шлюбні стосунки у них відсутні, суд вважає, що вимогу позивача про розірвання шлюбу з ОСОБА_2 слід задовольнити.

Як пояснив ОСОБА_1, до реєстрації у 2007 р. шлюбу з ОСОБА_2 вони багато часу зустрічалися, а з січня 2006 р. стали проживати разом в квартирі АДРЕСА_1, яка належала його батькові. З цього часу сторони почали вести спільне господарство, мали спільний бюджет, зустрічалися зі спільними друзями, разом проводили весь вільний час та святкували свята, тобто були однією сім'єю.

Тоді вони разом прийняли рішення придбати для себе житло, та у зв'язку з тим, що раніше ОСОБА_2 працювала в будівельній компанії, де планувалось купити квартиру, сторони прийняли рішення оформляти всі правочини з придбання майна на ОСОБА_2

У зв'язку з цим, 14.03.2007 р. між ОСОБА_2 та обслуговуючим кооперативом «Середньофонтанський 19-В»був укладений персональний меморандум асоційованого члена кооперативу №1В/322, в редакції від 20.03.2008р., за умовами якого в обмін на пай в розмірі 565 095,00 грн., вони придбали квартиру АДРЕСА_1.

Спочатку з кооперативом існувала домовленість про розстрочку сплати вартості квартири за умови сплати першочергового внеску в розмірі 16 000,00 доларів США, десять тисяч з яких сторони сплатили за рахунок власних заощаджень, а шість тисяч за рахунок отриманих ОСОБА_1 у ОСОБА_5 в позику за договором від 28.03.2007р.

Позику ОСОБА_1 повернув повністю 07.11.2007 р., про що свідчить відповідна розписка позикодавця.

Для сплати решти грошових коштів за придбання квартири ОСОБА_2 04.04.2007р. уклала з акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»договір кредиту №2007/13-2.06/219, відповідно до умов якого вона отримала в кредит 95 000,00 доларів США зі сплатою 13,0 процентів річних за користування цими коштами та кінцевим терміном погашення 03.04.2022р.

Згідно п.1.2. кредит надано для фінансування інвестування спірної квартири.

За договором іпотеки від 04.04.2007р. вказана квартира є предметом іпотеки за борговими зобов'язаннями, що випливають з вказаного кредитного договору.

Також, з метою забезпечення ОСОБА_2 виконання обов'язків за кредитним договором 04.04.2007р. між ОСОБА_1 (поручителем), ОСОБА_2 (позичальником) та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрмоцбанк» (кредитором) був укладений договір поруки №07-15/327, відповідно до п.1.1. якого поручитель зобов'язався перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування ним, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту №2007/13-2.06/219 від 04.04.2007р.

Відповідно до акту від 19.06.2008 р., ОСОБА_2 прийняла від обслуговуючого кооперативу «Середньофонтанський 19-В»спірну квартиру.

11.09.2008р. виконавчим комітетом Одеської міської ради ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на квартиру №82, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

15.09.2008р. право власності на вказану квартиру було зареєстровано за ОСОБА_2 в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно, про що свідчить відповідний витяг №20231300 від 15.09.2008р.

Відповідно до пояснень ОСОБА_1 спірну квартиру вони з ОСОБА_2 придбавали разом як одна сім'я для спільного в ній проживання. Отримані кредитні кошти повертали та сплачували проценти за користування також разом.

У зв'язку з тим, що квартиру вони прийняли в новозбудованому будинку, то її необхідно було пристосувати для проживання, для чого ОСОБА_1 організував проведення ремонту та сплатив його вартість, а також придбав домашню техніку.

Вказані пояснення підтвердили й допитані свідки. Так, свідок ОСОБА_6 повідомили суду, що ОСОБА_1 з 2006р. є її лікарем, і під час однієї з консультацій, що відбулася у 2006р., до його робочого кабінету увійшла ОСОБА_2, яку позивач назвав своєю дружиною та остання не заперечувала проти такого статусу.

В одній з подальших консультацій в 2006р., на якій була присутня також й ОСОБА_2, сторони повідомили свідкові, що хочуть мати спільних дітей, а для цього необхідно придбати для своєї сім'ї квартиру. До придбання спірної квартири ОСОБА_1 проживав разом з ОСОБА_2

Свідок ОСОБА_7 повідомив, що позивача знає ще зі школи, а з ОСОБА_2 познайомився у 2006р. З цього часу сторони стали однією сім'єю, вони почали проживати разом на квартирі батька позивача, де свідок декілька разів був та під час таких відвідань сторони були присутні разом.

За показаннями свідка ОСОБА_7 йому з бесід зі сторонами відомо, що сторони разом придбали нову квартиру, для придбання якої взяли банківський кредит та повертали його разом. Ремонт в придбаній квартирі організовував та сплачував ОСОБА_1, він придбавав речі та техніку в квартиру. В 2010р. ремонт був закінчений.

Згідно показань свідка ОСОБА_8 він знайомий з ОСОБА_1 близько 15 років. Вони є колегами по роботі та мали один спільний робочий кабінет. З ОСОБА_2 свідок знайомий з 2006 р., з цього часу вона дуже часто приходила до них в кабінет після роботи і вони, разом з ОСОБА_1, їхали додому, в квартиру батька позивача, де проживали разом. З 2006р. сторони були сім'єю.

ОСОБА_2 часто говорила, що вони з ОСОБА_1 не хочуть робити ремонт в квартирі батька позивача, а хочуть придбати нову, для чого відкладали кошти, а ОСОБА_1 ще й позичав у друзів. Згодом вони придбали квартиру в новозбудованому будинку, де ОСОБА_8 часто був, оскільки давав ОСОБА_1 поради стосовно проведення ремонту квартири та її облаштування. Всіма питанням ремонту нової квартири займався ОСОБА_1, він придбавав туди техніку. Ремонт був закінчений в кінці 2010 р. та ОСОБА_8 був присутній на новосіллі, яке сторони святкували разом зі спільними їх друзями. Для придбання квартири сторони разом брали в банку кредит та разом його повертали. ОСОБА_8 декілька раз їздив з ОСОБА_1 в банк, де останній вносив грошові кошти на повернення кредиту.

Свідок ОСОБА_9 повідомив, що ОСОБА_1 знає дуже давно, оскільки працює разом з ним в лікарні, а ОСОБА_2 з 2006 р. В цьому році вони почали проживати разом на квартирі батька позивача, були однією сім'єю. З цього часу ОСОБА_2 часто приходила до ОСОБА_1 на роботу, а в дні, коли він чергував, вона приносила йому їжу. Тобто вони були звичайною сімейною парою. Потім вони разом взяли банківський кредит на придбання квартири, яку придбали для себе в новозбудованому будинку. Кредит сторони повертали разом. Ремонт в квартирі організовував ОСОБА_1 та оплачував його. Вони разом з позивачем їздили та купляли матеріали для ремонту в квартирі, який був закінчений у 2010 р. На новосіллі, яке сторони святкували в кінці 2010 р., ОСОБА_1 та ОСОБА_2 представили цю квартиру як свою спільну.

Обставини стосовно участі ОСОБА_1 в проведені ремонту в спірній квартирі та її облаштуванні, окрім показань свідків, підтверджуються також наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Так, згідно довідки продавця -фізичної особи-підприємця ОСОБА_10 ОСОБА_1 придбав ванну Ravak Evolution та душову кабіну Ravak, за які сплатив 21 479 гривень. У 2009р. ванна та душова кабіна були встановлені у спірній квартирі.

Згідно рахунку №57 від 08.04.2009р. та квитанції до прибуткового касового ордеру №07/12 від 09.04.2009р. ОСОБА_1 оплатив вартість електричного устаткування встановленого в спірній квартирі в розмірі 3 069,73 грн.

Відповідно до розписок ОСОБА_11 від 19.09.2009р. та від 05.08.2010р., він з 16.06.2009р. по 18.09.2009р. та з 02.06.2010р. по 05.08.2010р. проводив в спірній квартирі електромонтажні роботи, за які отримав від ОСОБА_1 5 275 грн. та 5 178,00 грн. відповідно.

За договором купівлі-продажу №SR-3109-OA від 13.03.2010р. ОСОБА_1 придбав міжкімнатні двері вартістю 22 396,00 грн., оплата за які була проведена ним 13.03.2010р. та 14.06.2010р. на суму 15 895,00 грн. і 6 353,00 грн. відповідно.

Згідно договору про надання послуг №SR-3109-OA-У від 13.03.2010р. ОСОБА_1 сплатив 1 705,00 грн. за роботи з монтажу міжкімнатних дверей в спірній квартирі.

Відповідно до рахунку №162 від 24.05.2010р. ОСОБА_1 сплатив 21 924,00 грн. за придбання електричного устаткування, про що свідчить квитанція до прибуткового касового ордеру №2416 від 25.05.2010р.

Згідно договору №18/06 від 18.06.2010р., укладеного із суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_12, ОСОБА_1 придбав у власність кондиціонери DAIKIN FTXS20 2 шт. та FTXS35 2 шт. загальною вартістю 49 680,00 грн. Відповідно до п.1.4. цього договору монтажні роботи та встановлення кондиціонерів відбувалися за адресою знаходження спірної квартири. Вартість монтажних робіт склала 7 320,00 грн. Вказані кошти були сплачені позивачем 17 та 18 червня 2010р., про що свідчать квитанції до прибуткових касових ордерів №1706/10 та 1806/10 відповідно.

15.09.2010р. згідно договору №SR-3109-1-OA та товарного чеку ОСОБА_1 придбав фурнітуру до міжкімнатних дверей на суму 4 109,22 грн.

Відповідно до заявки ОСОБА_1 від 02.10.2010р. та довідки суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_13 від 10.05.2011р., позивач придбав наступне майно загальною вартістю 86 400,00 грн.: витяжку Siemens LC958BA90E, духову шафу Siemens HB78AA570, мікрохвильову піч Siemens HF2575L2, посудомийну машину Siemens SN66M093, електричну поверхню ET9758V11D, холодильник Liebherr CBNES5176 та пральну машину Bosch WAS24742. Приймання товару та супроводжувальних документів на цей товар здійснювалось відповідачем за місцем знаходження спірної квартири.

Зазначені докази свідчать про те, що ОСОБА_1, прийнявши на себе боргові зобов'язання з повернення кредиту та істотної участі в облаштуванні спірної квартири, ставився до неї як до майна, що належить в тому числі і йому.

Враховуючи вказані вище обставини в сукупності, суд вважає доведеним ту обставину, що з 2006р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яка в той час носила прізвище ОСОБА_2, склалися сімейні відносити. Вони разом проживали в квартирі, що належала батькові позивача, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, яким розпоряджалися разом, мали спільних друзів, святкували разом свята. Тобто, не перебуваючи в зареєстрованому шлюбі, між сторонами з 2006р. склалися відносини, що вказують на наявність між ними фактичних шлюбних стосунків та характеризують їх як одну сім'ю.

Суд не сприймає показання свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 як доказ, що спростовує факт виникнення у 2006р. між сторонами сімейних відносини, оскільки зазначені свідки взагалі не повідомили час, коли такі відносини виникли між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а навпаки повідомили, що їм не відомо про це.

Проте свідок ОСОБА_14 також повідомив, що у 2010р. він був в спірній квартирі сторін, де вони повідомили, що придбали разом цю квартиру в кредит. Те, що сторони разом придбавають квартиру за кредитні кошти йому відомо у 2007р.

Свідок ОСОБА_15 повідомила, що спірна квартира була придбана в будівельній компанії, в якій раніше працювала ОСОБА_2

Відповідно до ст.355 Цивільного кодексу (надалі -ЦК) України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Згідно ст. 368 цього Кодексу спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Статтею 74 СК України передбачено, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Так, положеннями ст.60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, суд вважає, що квартира АДРЕСА_1, була придбана сторонами в спільну сумісну власність, оскільки кошти на її придбання, не дивлячись на оформлення кредитного договору від 04.04.2007р. №2007/13-2.06/219 та заяви-зобовязання індивідуального позичальника від 10.04.2007р. на ім'я ОСОБА_2 та на оформлення договору позики від 28.03.2007р. на ім'я ОСОБА_1, були отримані сторонами під час існування між ними сімейних відносин та на спільну мету та згідно спільних їх інтересів, які полягали в придбанні для їх сім'ї квартири.

З таких самих міркувань суд вважає, що спірне рухоме майно, яке знаходиться в спірній квартирі належить сторонам на праві спільної сумісної власності, у зв'язку з чим відповідна позовна вимога ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Згідно ст.71 СК України, ст.372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Проте, згідно висновку №136/2011 судової будівельно-технічної експертизи від 03.10.2011р. поділ в натурі квартири АДРЕСА_1, з врахуванням вимог будівельно-технічних нормативних актів, в окреме житло, до складу якого входили б необхідні жилі та підсобні приміщення, з окремим входом, з дотриманням технічних та протипожежних норм, норм з реконструкції та капітального ремонту жилих будинків, без завдання збитків господарському призначенню будинку, технічно не представляється можливим.

Пленум Верховного Суду України в пункті 25 Постанови №11 від 21.12.2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»зазначив, що вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Відповідно до ч.1 ст.357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Враховуючи зазначене суд вважає за необхідне визнати спірну квартиру спільною частковою власністю сторін, частки яких у праві спільної часткової власності є рівними, тобто по ? у кожного.

З погляду на вказане, у позовній вимозі ОСОБА_2 про визнання спірної квартири її особистою приватною власністю слід відмовити.

Стосовно позову ОСОБА_2 про поділ майна та запропонованого нею варіанту поділу, суд виходить з наступного.

У своєму позові, з урахуванням уточнень, ОСОБА_2 вказала, що спірне майно, яке знаходиться в квартирі АДРЕСА_1, було придбане сторонами у шлюбі та за спільні кошти, а тому має бути поділене між ними за запропонованим ОСОБА_2 варіантом, а саме їй має бути виділено ванну Ravak Evolution, душову кабіну Ravak, пральну машину Bosch WAS24742, витяжку Siemens LC958BA90E, духову шафу Siemens HB78AA570, мікрохвильову піч Siemens HF2575L2, посудомийну машину Siemens SN66M093, електричну поверхню ET9758V11D, а ОСОБА_1 два кондиціонери DAIKIN FTXS20, два кондиціонери DAIKIN FTXS35, холодильник Liebherr CBNES5176 та машиномісце №68, яке знаходиться в цьому ж будинку.

У зв'язку з різною вартістю майна під час запропонованого варіанту поділу, яке припадає кожній стороні, ОСОБА_2 просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь 6 000,00 гривень компенсації різниці вартості рухомого майна.

Згідно п.22 названої вище Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

З метою визначення дійсної вартості майна, яке ОСОБА_2 просила поділити, за її заявою судом була призначена судова будівельно-технічна та товарознавча експертизи.

Відповідно до висновку Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України №2136/26 від 25.04.2012р. ринкова вартість майна з урахуванням знижки (у т.ч. ПДВ 20%), яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, складає 110 802,80 коп.

Проте, згідно повідомлення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України №2135/23 від 03.05.2012р., визначення ринкової вартості машиномісця АДРЕСА_2 не проводилось у зв'язку з неоплатою ОСОБА_2 вартості проведення експертизи.

У зв'язку з цим суд немає підтверджених належними доказами відомостей щодо дійсної вартості всього майна, яке ОСОБА_2 просить поділити між нею та ОСОБА_1, що унеможливлює розділити майно порівну між сторонами.

З огляду на це, а також враховуючи зазначені вище обґрунтування стосовно вирішення вимоги ОСОБА_1 про визнання спірного рухомого майна, яке знаходиться в спірній квартирі, спільною сумісною власністю, суд вважає за можливе частково задовольнити позов ОСОБА_2 та визнати спільною частковою власністю сторін машиномісце №68, а в позовній вимозі щодо поділу рухомого майна слід відмовити.

На підставі ст. 51 Конституції України, ст.ст. 60, 69, 70-71, 105, 110, 112 Сімейного Кодексу України, ст. ст. 3-4, 10-11, 15, 38, 44, 60, 109, 118, 208-209, 212 -215, 218, 294 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог -Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», про розірвання шлюбу, визнання майна спільної сумісною власністю та його поділ задовольнити частково.

Шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та зареєстрований 15 вересня 2007 року Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського обласного управління юстиції, актовий запис №1492, розірвати.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави суму державного мита, що підлягає сплаті під час реєстрації розірвання шлюбу з ОСОБА_2.

Копію рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надіслати до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та постановлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Квартиру АДРЕСА_1, визнати спільною частковою власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Визнати за ОСОБА_1 ? частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_2 ? частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_1.

Ванну Ravak Evolution, душову кабіну Ravak, два кондиціонери DAIKIN FTXS20, два кондиціонери DAIKIN FTXS35, витяжку Siemens LC958BA90E, духову шафу Siemens HB78AA570, мікрохвильову піч Siemens HF2575L2, посудомийну машину Siemens SN66M093, електричну поверхню ET9758V11D, холодильник Liebherr CBNES5176, пральну машину Bosch WAS24742, які знаходяться в квартирі АДРЕСА_1, визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

В решті позовних вимог відмовити.

В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа -Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», про визнання квартири АДРЕСА_1, особистою приватною власністю відмовити.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ рухомого майна та машиномісця задовольнити частково.

Машиномісце АДРЕСА_2, визнати спільною частковою власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Визнати за ОСОБА_1 ? частку у праві власності на машиномісце АДРЕСА_2.

Визнати за ОСОБА_2 ? частку у праві власності на машиномісце АДРЕСА_2.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Одеської області протягом десяти днів з моменту його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: О.С. Турецький

28.08.2012