Постанова № 25823009, 22.08.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 серпня 2012 року 09:34 № 2а-9615/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А. при секретарі судового засідання Руденко Н.В.,

за участю представників сторін:

від позивача -Кушнєрова К.С. (довіреність від 01.02.2012 р.)

від відповідача -Мазніченко О.В. (довіреність від 31.05.2012 р. № 1045/9/10-114)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомУкраїнської спеціальної науково-реставраційної проектно-будівельно-виробничої корпорації «Укрреставрація»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової службипро визнання протиправними дій по складанню листа, а також визнання незаконною викладену в даному листі вимогу щодо переукладення договору оренди земельної ділянки,-

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась Українська спеціальна науково-реставраційна проектно-будівельно-виробнича корпорація «Укрреставрація»(далі -Корпорація) з позовом до ДПІ у Шевченківському районі міста Києва ДПС про визнання протиправними дій по складанню листа вих. № 769/10/15934 від 26.01.2012, а також визнання незаконною викладену в даному листі вимогу щодо переукладення договору оренди земельної ділянки.

Ухвалою суду від 02.04.2012 року (справа № 2а-4442/12/2670) відмовлено у відкритті провадження у справі оскільки позивачем по суті оскаржуються дії ДПС по складанню адресованого позивачу листа та його зміст, тобто по складанню документу, який лише є засобом передачі інформації та не породжує ніяких правових наслідків, а відтак не може бути предметом судового розгляду.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012 скасовано ухвалу суду від 02.04.2012, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Зокрема, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірний лист податкового органу є рішенням суб'єкта владних повноважень та може бути предметом розгляду за правилами КАС України.

У зв'язку з перереєстрацією справі присвоєно новий номер 2а-9615/12/2670.

Враховуючи висновку суду апеляційної інстанції ухвалою судді від 17.07.2012 р. відкрито провадження у справі та справу призначено до судового розгляду на 09.08.2012 р. Проведення даного судового засідання було відкладено на 22.08.2012 р. у зв'язку з клопотанням позивача про неможливість прибуття у судове засідання представника позивача.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що 22.03.2005 р. між Корпорацією та Київрадою було укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований 01.04.2005 р. в ГУ земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації).

У той же час, 06.03.2012 р. позивачем отримано лист відповідача в якому останній, як зазначає позивач, вимагає переукласти (доповнити) договір відповідно до встановлених чинним законодавством норм.

Позивач вважає дії по складанню листа та вимогу, що міститься незаконними, необґрунтованими та такими, що виходять за межі компетенції податкового органу, обґрунтовуючи свої доводи положеннями статей 3, 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», ст. 20 ПК України, ст. 19 Конституції України.

Представник відповідача усно пояснив, що лист носить інформативний характер, не має обов'язкового характеру для позивача, в ньому викладена позиція податкового органу, яка не є вимогою або рішенням, а лише пропонується розглянути питання щодо внесення змін (доповнень) до договору. Представник відповідача зазначив, що складання цього листа та викладення в ньому позиції ДПІ жодним чином не порушує прав та інтересів позивача у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні позову.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 22.08.2012 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову виходячи з наступного.

Під час розгляду справи встановлено, що 22.03.2005 року між позивачем та Київрадою укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого на підставі рішення Київради від 15.07.2004 р. № 442/1852 позивач прийняв в оренду земельну ділянку розміром 0,0982 га за адресою м. Київ, вул. Михайлівська, 18-в. Договір зареєстрований ГУ земельних ресурсів 01.04.2005 року за № 91-6-00428 у книзі записів державної реєстрації договорів. Цільове призначення -для будівництва та експлуатації офісного центру. Кадастровий номер 8000000000:82:013:0046. Згідно з витягом з технічної документації від 16.12.2004 р. нормативна грошова оцінка земельної ділянки 734 854,78 грн. Договорі укладено на 10 років. Згідно з п. 4.2. договору річна орендна плата встановлюється у розмірі 2% від її нормативної грошової оцінки. Відповідно до п. 4.7. договору розмір орендної плати може переглядатися у випадках, передбачених законом, за згодою сторін, але не частіше один раз у рік.

У пункті 4.9. договору позивач погодився з тим, що контроль за правильністю обчислення і справляння орендної плати, нарахування пені за несвоєчасну сплату орендної плати та її стягнення здійснює районний податковий орган за місцем розташування земельної ділянки.

06.03.2012 р. позивачем отримано лист ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 26.01.2012 р. № 769/10/15934 «Щодо нарахування та сплати орендної плати за земельні ділянки»в якому ДПІ повідомило, що відповідно до п/п. 288.5.1. ПК України розмір орендної плати за земельні ділянки не може бути меншою трикратного розміру земельного податку, у зв'язку з чим у листі зазначено, що позивачу необхідно переукласти (доповнити) договір оренди відповідно до встановлених чинним законодавством норм.

Зазначений лист не містить положень щодо негативних наслідків, які можуть наступити для позивача у зв'язку з невиконання зазначеного вище звернення.

Вирішуючи з урахуванням наведеного спір по суті, суд виходить з наступного.

Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на захист своїх прав і свобод у суді, а також на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист, зокрема, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку, зокрема, органів державної влади, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 КАС України адміністративний позов, це звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів або на виконання повноважень у публічно-правових відносинах.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

З наведеного вбачається, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Особа може оскаржити у суді дії, рішення суб'єкта владних повноважень у разі, якщо вона вважає, що цими діями/рішенням порушено її права чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

При цьому, право на судовий захист має та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів, є суб'єктом правовідносин в яких вчинено протиправні дії і ці дії порушують права цієї особи.

Для надання певній особі судового захисту, вона повинна довести, що дійсно має право чи інтерес, про захист яких вона просить, та відповідно до приписів ч. 1 ст. 71 КАС України, довести обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав чи інтересів позивача належними та допустимими доказами.

У взаємозв'язку з наведеним суд зазначає, що згідно із ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, зокрема, Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеній у Рішенні від 24 березня 2005 року N 2-рп/2005: «Виконання конституційного обов'язку, передбаченого статтею 67 Конституції України, реалізується сплатою кожним податків і зборів.

Встановлення системи оподаткування, податків і зборів, їх розмірів та порядку сплати є виключно прерогативою закону.

При унормуванні цих суспільних відносин держава має право визначати механізми, які забезпечують платником належну сплату податків і зборів.»(п/п. 4.1 пункту 4 мотивувальної частини).

При цьому, у п. 4 мотивувальної частини Рішення від 23.06.2009, № 15-рп/2009, Конституцій Суд України зазначив, що: «Загальновизнаними елементами правового механізму регулювання податків і зборів (обов'язкових платежів) є суб'єкт або платник податку, об'єкт оподаткування, одиниця оподаткування, джерело сплати податку, податкова ставка, податковий період, строки та порядок сплати податку, податкова квота, податкові пільги.»

З 01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п/п. 9.1.10. ПК України плата за землю належить до загальнодержавних податків та зборів.

Згідно з п/п. 14.1.147. ПК України плата за землю, це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до п/п. 14.1.136. ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності, це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XIII - орендна плата).

Відповідно до ч. 2 ст. 21 Закону України «Про оренду землі»(в редакції станом на 01.01.2011 р.) розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу XIII ПКУ.

Згідно з ч. 288.1. ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки (п. 288.2. ПК України). Відповідно до п. 288.3. ПК України об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Згідно з п. 288.4. ПК України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

При цьому, згідно з п. 288.5. ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу, згідно з п/п. 288.5.1. ПК України не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Відтак, виходячи з наведених вище норм законів України та з урахуванням правової позиції Конституційного Суду України, орендна плата за землі комунальної власності є загальнодержавним податком, встановлення розмірів якого (ставки) та порядку сплати здійснюється відповідно до закону.

В контексті наведеного, а також щодо завдань та функціональних повноважень податкового органу у спірних відносинах, суд зазначає наступне.

Відповідно до п/п. 41.1.1. ПК України контролюючими органами є, зокрема, органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Відповідно до положень ст. 21 ПК України посадові особи контролюючих органів зобов'язані, крім іншого, дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень.

Відповідно до положень статті 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»завданнями органів державної податкової служби, зокрема, є: здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі - податки, інші платежі); внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства.

Відповідно до ст. 10 цього Закону державні податкові інспекції виконують, зокрема, наступні функції: здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів; контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів; аналізують причини і оцінюють дані про факти порушень податкового законодавства.

Виходячи із сукупності наведених прав, завдань та функцій, які покладені на податкові органи, останні не позбавлені права, маючи власне розуміння щодо порядку удосконалення адміністрування податків і зборів звертатися поза межами перевірок, зокрема, до платників податків, з пропозиціями щодо вчинення тих чи інших дій, які, на думку податкового органу, сприятимуть правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати податків і зборів.

В даному випадку, як приходить до висновку суд, звернення відповідача по своїй суті є пропозицією з питань удосконалення адміністрування сплати податку, яка за своїм змістом не несе обов'язкового для платника податків характеру, за своєю суттю не є приписом обов'язкового характеру, який би передбачав можливе вжиття податковим органом заходів примусового характеру у разі неприйняття платником податків пропозицій податкового органу.

Зазначена пропозиція, як така, що не має обов'язкового характеру для позивача, сама по собі не створює для останнього будь-яких обов'язкових правових наслідків, у т.ч. негативного характеру, її складання та направлення позивачу само по собі не порушує прав позивача, який повинен сплачувати орендну плату так, як це визначено відповідними нормами податкового законодавства, у т.ч. - вищенаведеними приписами ПК України.

В даному випадку, як вбачається з позовної заяви, по суті позивачем у позові заявлено про захист гіпотетичного інтересу, тобто інтересу заснованого на гіпотезі щодо можливого (в майбутньому) проведення перевірки позивача, щодо захисту якого (інтересу) в контексті спірних відносин ні Конституція України, ні Закони України, як на час звернення до суду, так і ухвалення рішення по справі, не передбачають вчинення заходів захисту з боку судової влади.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку, суд приходить до висновку, що складання листа та викладення у ньому позиція ДПІ не порушує прав позивача, останнім під час розгляду справи не доведено обставин дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав чи інтересів позивача, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову та про відмову у задоволенні позову.

Керуючись вимогами статей 11, 17 - 19, 94, 158 - 163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову Української спеціальної науково-реставраційної проектно-будівельно-виробничої корпорації «Укрреставрація» (код 14358969; адреса: 04070, м. Київ, вул. Контрактова площа, 4) - відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя О.А. Кармазін

Повний текст постанови складено та підписано 22.08.2012 р.