Постанова № 25821681, 28.08.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2012 року 2а-2797/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., при секретарі судового засідання Гололобові В.Ю., за участю представників сторін

від позивача: Качуровська А.А.

від відповідача: Шепіло І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АЙ ТІ СІСТЕМЗ»доБориспільської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській областіпроскасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АЙ ТІ СІСТЕМЗ»(надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області (надалі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 06.06.2012 № 0007662210, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 42510, 60 грн. (за основним платежем -40351, 50 грн. та за штрафними санкціями -2169, 10 грн.) та від 06.06.2012 № 0007652210, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток»у розмірі 4677, 35 грн. (за основним платежем -4025, 40 грн. та за штрафними санкціями -651, 95грн.).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки відповідача про порушення вимог пункту 144.1 статті 144, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, підпунктів 8.1.1, 8.1.2, 8.1.4 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 № 283/97-ВР та підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних здійснено амортизаційні відрахування та сформовано податковий кредит під час придбання основних фондів, проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладених між позивачем та його контрагентом угод і неправомірно нарахував грошове зобов'язання по податку на прибуток та по податку на додану вартість. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представник позивача у судовому засіданні 28.08.2012 підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у його задоволенні відмовити. В обґрунтування заперечень пояснив, що правочини, укладені між позивачем та ТОВ «Профітрейд груп», є нікчемними, оскільки спрямовані на порушення публічного порядку, а контрагент позивача здійснював поставку товарів без мети реального настання правових наслідків, що призвело до безпідставного віднесення позивачем сум до податкового кредиту та здійснення амортизаційних відрахувань. Таким чином, на думку відповідача, оскаржувані рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні 28.08.2012 заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, у період з 08.05.2012 по 15.05.2012 посадовими особами Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача стосовно взаємовідносин з ТОВ «Профітрейд груп»за період з 01.10.2010 по 31.12.2011.

У ході перевірки перевіряючими встановлено порушення позивачем положень пункту 144.1 статті 144, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, підпунктів 8.1.1, 8.1.2, 8.1.4 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 № 283/97-ВР та підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР , що виявилось у заниженні суми податку на прибуток у розмірі 4025, 40 грн. та заниженні суми податку на додану вартість у розмірі 40341, 50 грн.

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочини, укладені між ТОВ «АЙ ТІ СІСТЕМЗ»та ТОВ «Профітрейд груп»є нікчемними і в силу статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на використаних під час аналізу господарських операцій позивача та його контрагента інформації з листів Державної податкової служби у Київській області від 10.04.2012 № 2015/7/22-712/197 (а.с.95 Том І) та ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 12.03.2012 № 1025/7/07-09/6 (а.с.96-101 Том І). Так, за інформацією, наданою вказаними податковими органами, встановлено, що у провадженні СВ ПМ ДПІ у Солом'янському районі м. Києва знаходиться кримінальна справа № 79-00227, порушена по факту скоєння злочинів, передбачених статтями 205, 212 Кримінального кодексу України. Під час розслідування вказаної кримінальної справи встановлено, що група осіб, вступивши в злочинний зговір, метою яких є надання діючим суб'єктам підприємницької діяльності послуг з незаконного переведення безготівкових грошових коштів в готівку, що призводило до неправомірного зменшення останніми обсягів оподаткування, внаслідок безпідставного збільшення валових витрат та податкового кредиту, створили на території м. Києва «Конвертаційний центр», до складу якого входить, зокрема, ТОВ «Профітрейд груп».

При цьому, допитаний у якості свідка ОСОБА_3, який на момент здійснення господарських операцій був директором ТОВ «Профітрейд Груп», вказав, що зареєстрував дане підприємство за винагороду, однак підписував установчі документи, відкривав банківські рахунки та в подальшому підписував інші документи, суть яких не знав, за що отримував матеріальну винагороду щомісячно до початку літа 2011 року.

Також перевіряючими встановлено, що ТОВ «Профітрейд груп»знаходиться на податковому обліку у ДПІ у Деснянському районі м. Києва, має стан платника, згідно бази даних АІС Податки - 8 (до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходження), свідоцтво платника ПДВ анульовано 11.05.2011.

Таким чином, податковий орган дійшов висновку, що діяльність вказаного підприємства здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про нікчемність укладених ним угод, як із постачальниками так і з покупцями та відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг).

За даними перевірки позивача встановлено, що ТОВ «АЙ ТІ СІСТЕМЗ»за рахунок операцій із ТОВ «Профітрейд груп»занижено податок на прибуток на суму 4025, 40 грн., у тому числі: у 4 кварталі 2010 року на суму 2603, 80 грн., у 1 кварталі 2011 року на суму 1221, 00 грн., у 2 кварталі 2011 року на суму 200, 60 грн. та занижено податок на додану вартість на суму 40341, 50 грн., у тому числі: за грудень 2010 року на суму 8668, 40 грн., за лютий 2011 року на суму 30835, 70 грн., за квітень 2011 року на суму 837, 40 грн.

З огляду на вказане, на думку податкового органу, у результаті порушення контрагентом позивача приписів цивільного та господарського законодавства правочини, укладені з ним мають протиправний характер та є нікчемними. Тому, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем валових витрат у вигляді амортизаційних відрахувань та податкового кредиту по податку на додану вартість.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 22.05.2012 № 169/22-1/31863903 (надалі -Акт перевірки).

Не погоджуючись із висновками акту перевірки, позивач надав відповідачу заперечення на акт перевірки, за результатами розгляду яких відповідачем заперечення позивача залишено без задоволення, а акт перевірки -без змін, про що позивача повідомлено листом від 06.06.2012 № 2337/10/22-1/011.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 06.06.2012 № 0007662210, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 42510, 60 грн. (за основним платежем -40351, 50 грн. та за штрафними санкціями -2169, 10 грн.) та від 06.06.2012 № 0007652210, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток»у розмірі 4677, 35 грн. (за основним платежем -4025, 40 грн. та за штрафними санкціями -651, 95грн.)

В той же час, позивач вважає податкові повідомлення-рішення щодо визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість такими, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив вказані рішення, звернувшись з позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

Розглянувши матеріали справи судом встановлено, що ТОВ «Профітрейд Груп» у грудні 2010 року, лютому 2011 року та квітні 2011 року здійснено на користь позивача поставку обладнання.

Судом під час розгляду справи встановлено, що між позивачем та ТОВ «Профітрейд Груп»письмових угод не укладалося.

Придбання товару здійснювалось на підставі рахунків-фактур, виписаних ТОВ «Профітрейд Груп», а саме:

від 27.12.2010 № СФ-0000085 на суму 52010, 64 грн. (а.с.6 Том ІІ);

від 31.01.2011 № СФ-000034 на суму 9990, 72 грн. (а.с.7 Том ІІ);

від 11.02.2011 № СФ-000066 на суму 2872, 62 грн. (а.с.8 Том ІІ);

від 11.02.2011 № СФ-000067 на суму 10878, 24 грн. (а.с.9 Том ІІ);

від 21.02.2011 № СФ-000085 на суму 150510, 00 грн. (а.с.710Том ІІ);

від 23.02.2011 № СФ-000091 на суму 10762, 32 грн. (а.с.11 Том ІІ);

від 04.04.2011 № СФ-000161 на суму 5024, 28 грн. (а.с.12 Том ІІ).

На підтвердження факту поставки товару ТОВ «Профітрейд Груп» виписало на адресу позивача видаткові накладні на загальну суму 91538, 82 грн., а саме:

від 30.12.2010 № 48 (комутатор Summit X 460-24x, карта XGM3-2SF, модуль LR SFP+, ACE EXT10052 Модуль опричний АCE) на загальну суму 52010, 64 грн. (а.с.150 Том І);

від 03.02.2011 № 32 (модуль LR SFP+) на загальну суму 9990, 72 грн. (а.с.151 Том І);

від 21.02.2011 № 48 (Модуль опричний АCE) на загальну суму 2872, 62 грн. (а.с.152 Том І);

від 03.03.2011 № 63 (карта розширення XGM3-2SF) на загальну суму 10878, 24 грн. (а.с.153 Том І);

від 08.03.2011 № 97 (модуль LR SFP+, модуль 10 ВАSЕ-LR ХFP ) на загальну суму 10762, 32 грн. (а.с.154 Том І);

від 06.04.2011 № 115 (модуль LR SFP+) на загальну суму 5024, 28 грн. (а.с.155 Том І);

Поряд із цим, ТОВ «Профітрейд Груп» виписало на адресу позивача належним чином оформлені податкові накладні на загальну суму 242048, 82 грн., а саме:

від 30.12.2010 № 76 (комутатор Summit X 460-24x, карта XGM3-2SF, модуль LR SFP+, ACE EXT10052 Модуль опричний АCE) на загальну суму 52010, 64 грн. (в т.ч. ПДВ - 8668, 44 грн.) (а.с.156 Том І);

від 02.02.2011 № 4 (модуль LR SFP+) на загальну суму 9990, 72 грн. (в т.ч. ПДВ - 1665, 12 грн.) (а.с.157 Том І);

від 14.02.2011 № 24 (карта розширення XGM3-2SF) на загальну суму 10878, 24 грн. (в т.ч. ПДВ - 1812, 04грн.) (а.с.158 Том І);

від 14.02.2011 № 25 (Модуль опричний АCE) на загальну суму 2872, 62 грн. (в т.ч. ПДВ - 478, 77грн.) (а.с.159 Том І);

від 23.02.2011 № 47 (модуль LR SFP+, модуль 10 ВАSЕ-LR ХFP ) на загальну суму 10762, 32 грн. (в т.ч. ПДВ - 1793, 72 грн.) (а.с.160 Том І);

від 06.04.2011 № 10 (модуль LR SFP+) на загальну суму 5024, 28 грн. (в т.ч. ПДВ - 837, 38 грн.) (а.с.162 Том І);

від 21.02.2011 № 42 (комутатор ЕX 4500-40F-VC1-FB) на загальну суму 150510, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 25085, 00 грн.) (а.с.161 Том І).

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що суми податку на додану вартість по зазначеним вище податковим накладним включені позивачем до складу податкового кредиту у грудні 2010 року у розмірі 8668, 40 грн., у лютому 2011 року у розмірі 30835, 70 грн. та у квітні 2011 року у розмірі 837, 40 грн. і відображені у відповідних податкових деклараціях по податку на додану вартість.

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками (а.с.163-178 Том І) та зазначено в акті перевірки позивача.

Водночас, за поясненнями представника позивача, наданими у ході судового розгляду справи, ТОВ «Профітрейд Груп» не виконало свого зобов'язання щодо поставки позивачу частини товару - комутатора ЕX 4500-40F-VC1-FB, на загальну суму 150510, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 25085, 00 грн.) за податковою накладною від 21.02.2011 № 42, у той час як позивач перерахував кошти за вказаний товар у повному обсязі.

На підтвердження даного факту позивачем надано до матеріалів справи листування з ТОВ «Профітрейд Груп» щодо досудового врегулювання спору (а.с.135-138 Том І), а також рішення Господарського суду м. Києва від 07.09.2011 по справі № 47/256, за яким вирішено стягнути з ТОВ «Профітрейд Груп»на користь ТОВ «АЙ ТІ СІСТЕМЗ» грошові кошти у розмірі 150510, 00 грн.(а.с.129-133 Том І).

Так, з мотивувальної частини рішення Господарського суду м. Києва вбачається, що вказані грошові кошти стягнуто з контрагента позивача саме за неналежне виконання свої зобов'язань щодо поставки комутатора ЕX 4500-40F-VC1-FB на загальну суму 150510, 00 грн.

За поясненнями представника позивача, вказане судове рішення у добровільному порядку ТОВ «Профітрейд Груп»не виконано, у зв'язку з чим виконавчою службою відкрито виконавче провадження ВП № 29945482 по примусовому виконання судового рішення, про що винесено постанову від 24.11.2011 (а.с.134 Том І).

Згідно первинних бухгалтерських документів та податкових накладних, отриманих від контрагента, позивачем відображено в бухгалтерському та податковому обліку надходження основних фондів, сформовано валові витрати у вигляді амортизаційних відрахувань і податковий кредит із суми сплаченого податку на додану вартість у складі ціни отриманих товарів.

Як то встановлено судом, за наслідками розгляду матеріалів перевірки відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Профітрейд Груп»є нікчемними.

Проте, такий висновок податкового органу ґрунтується виключно на інформації, наявної у листах Державної податкової служби у Київській області та ДПІ у Солом'янському районі м. Києва.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом -ТОВ «Профітрейд Груп»недійсними у судовому порядку.

Водночас, суд звертає увагу на таке. Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

З огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій, здійснених між відповідачем та ТОВ «Профітрейд Груп», судом досліджено дане питання та встановлено таке.

В матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії рахунків-фактур, первинних облікових документів, видаткових та податкових накладних, а також належним чином засвідчені копії банківських виписок, що підтверджують факт перерахування коштів за товари.

Суд звертає увагу, що документи були використані податковим органом під час здійснення перевірки, що відображено в Акті перевірки.

Таким чином, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення вищевказаних господарських операцій.

Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем послуг та їх придбання з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій АБ № 471603 (а.с.39), одним із основних видів діяльності позивача за КВЕД є діяльність у сфері проводового електрозв'язку та видання іншого програмного забезпечення.

Водночас, за даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб від 26.07.2012 (а.с.110-111 Том І), одним із видів діяльності ТОВ «Профітрейд Груп» є, зокрема, роздрібна торгівля телекомунікаційним устаткуванням у спеціалізованих магазинах.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик товарів, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

У судовому засіданні представником позивача надано пояснення, що отримані від ТОВ «Профітрейд Груп»товари (обладнання) були належним чином відображені у власному бухгалтерському та податковому обліку, як придбання основних фондів. На підтвердження вказаного позивачем надано до матеріалів справи відповідні накази про введення в експлуатацію основних засобів, акти приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (а.с.69-91 Том І), карту обліку матеріальних цінностей (а.с.112 Том І) та оборотно-сальдову відомість по рахунку 631 (а.с.139 Том І).

Таким чином, враховуючи правочини, предметом яких є купівля технічного обладнання, беручи до уваги вид діяльності позивача та його контрагента, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ «Профітрейд Груп»підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище товари були використані позивачем у власній господарській діяльності.

Суд звертає увагу на ту обставину, що перевіряючи дійшли висновку про нікчемність правочинів між позивачем та ТОВ «Профітрейд Груп», зокрема з тих підстав, що підприємство не знаходиться за юридичною адресою. З цього приводу суд зазначає таке.

Пунктом 45.2 статті 45 Податкового кодексу України визначено, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (частина 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд звертає увагу, що посилання позивача на дані бази автоматизованих систем, наявних у податкового органу, згідно яких ТОВ «Профітрейд Груп» має стан платника «8» (до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходження), не є належними та допустимими доказами, що підтверджують відсутність підприємства за юридичною адресою, зважаючи на таке.

Відповідно до частини 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Положенням частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відтак, належними та допустимими доказами при встановленні факту відсутності керівних органів - юридичної особи за її місцезнаходженням є саме відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Наявний у матеріалах справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців станом на 26.07.2012 (а.с.110-111 Том І) не містить запису про відсутність за юридичною адресою ТОВ «Профітрейд Груп», натомість статус відомостей про юридичну особу є підтвердженим.

Факт наявності інформації в автоматизованих базах даних податкового органу про відсутність платника податків за юридичною адресою не може бути підставою для висновку про неправомірність формування амортизаційних відрахувань та виключення сум ПДВ з податкового кредиту, якщо така адреса відповідає даним Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців, а також за умови вірно заповнених всіх інших реквізитів.

Отже, на час здійснення господарських відносин із позивачем, вказане підприємство було наділено повною цивільною правоздатністю.

Відтак, у ході судового розгляду справи судом встановлено та не заперечувалось представником відповідача, що на час укладання і виконання правочинів контрагент позивача зареєстрований юридичною особою та був платником податку на додану вартість. Крім того, в Акті перевірки та в запереченнях відповідача немає жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Профітрейд Груп» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання правочинів.

На підтвердження своєї позиції відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Посилання відповідача на відсутність мети у ТОВ «Профітрейд Груп»щодо реального настання правових наслідків та укладення правочинів задля заниження об'єкту оподаткування і несплати податків при постачанні товару судом не береться до уваги з таких підстав.

Як вбачається з Акту перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ «Профітрейд Груп»пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.

Суд не бере до уваги посилання відповідача, як на обґрунтування своїх висновків, на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагента позивача - ТОВ «Профітрейд Груп», оскільки такі висновки не можливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єкта господарювання. Водночас, листи Державної податкової служби у Київській області та ДПІ у Солом'янському районі м. Києва, інформацію з яких покладено в основу ату перевірки позивача, не містять жодних посилань на підстави, з яких відповідач вважає правочини, здійснені підприємством, нікчемними та в чому саме, на думку відповідача, дані правочини порушують публічний порядок. Відповідно до акту перевірки позивача, податковими органами не здійснювалась перевірка ТОВ «Профітрейд Груп»щодо дотримання вимог податкового законодавства, не перевірялися наявність господарсько-правових стосунків з іншими суб'єктами господарювання по оренді основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів; наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей; наявність правовідносин по перевезенню матеріальних цінностей із залученням сторонніх перевізників; наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб'єктами господарювання, щодо надання послуг або виконання робіт. Висновки про відсутність умов у ТОВ «Профітрейд Груп»для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатнім для визнання угод, укладених з позивачем такими, що не спричинили реальних юридичних наслідків. Таких доказів і в судовому засіданні відповідачем не надано.

Більш того, в акті перевірки позивача відсутні посилання на ухиляння контрагента позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємства або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені, як підстави та докази укладення правочинів з метою, що порушує публічний порядок.

Водночас, як вбачається із копій податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку і сум утриманого з них податку (форми № 1ДФ), поданих ТОВ «Профітрейд Груп» до ДПІ у Деснянському районі м. Києва за І- ІІІ квартали 2011 року (а.с.224-228 Том І), на підприємстві працювало від 3-х до 1-єї особи.

Реальність поставки товару також було досліджено судом під час судового розгляду справи. При цьому суд зазначає, що податковим органом під час здійснення перевірки позивача факт поставки та отримання товару не перевірявся.

Так, судом встановлено, що згідно витягу з Книги реєстрації довіреностей на отримання ТМЦ (а.с.13-16 Том ІІ) за кожним фактом передачі обладнання позивачем виписувалися довіреності на ім'я своїх працівників, які перевозили придбані товари від продавців до позивача власними транспортними засобами. За наслідками поставки товарів останні вводилися в експлуатацію як основні фонди згідно відповідних наказів (а.с.69-92 Том І).

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що правочини, укладені позивачем з ТОВ «Профітрейд Груп»відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаним підприємством, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Відповідачем, в ході розгляду справи не було доведено своїх тверджень про те, що позивач був обізнаним у дефекті правового статусу його контрагента, а саме у визнанні його податковим органом «фіктивним», та навмисно скористався його послугами з метою штучного створення податкової вигоди.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Щодо заниження позивачем податку на додану вартість, суд зазначає таке.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України .

Відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 4 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. статті 198 Податкового кодексу визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2. статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

За приписами пункту 201.4. статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодекс (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Аналогічні норми містилися і у Законі України «Про податок на додану вартість», чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Із системного аналізу положень статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та статей 198-201 Податкового кодексу України, вбачається висновок про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також реальне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

У судовому засіданні було достовірно встановлено, що між позивачем та ТОВ «Профітрейд Груп» відбулась поставка товарів на підприємство позивача, що підтверджують податкові накладні, а також первинні документи бухгалтерського обліку, що були досліджені в судовому засіданні та досліджені перевіряючими під час проведення перевірки. Такі обставини не заперечувались відповідачем як під час проведення перевірки, так і в судовому засіданні. Таким чином, зазначені господарські операції носили реальний характер та були виконані сторонами, а тому позивачем правомірно включено до податкового кредиту суму по операціям із ТОВ «Профітрейд Груп».

Окремо суд зауважує, що для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару до податкового кредиту, у розумінні Податкового кодексу України, не передбачається обов'язкова умова про сплату цих сум до бюджету контрагентами. Якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Незважаючи на це, відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності інших осіб. Невиконання такими особами свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету тягне негативні наслідки саме для цих осіб. На переконання суду, своїми рішеннями відповідач встановив для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України, суперечить вимогам статті 19 Конституції України, яка зобов`язує органи державної влади, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Такий висновок також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що «платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Щодо заниження позивачем податку на прибуток, суд зазначає таке.

У період до 01.04.2011 порядок нарахування податку на прибуток визначався Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», а починаючи з ІІ кварталу 2011 року -нормами Податкового кодексу України.

Як встановлено судом, відповідачем встановлено порушення позивачем здійснення амортизаційних відрахувань на основні фонди, що були придбані у ТОВ «Профітрейд Груп», що призвело до заниження податку на прибуток на суму 4025, 40 грн., у тому числі: у 4 кварталі 2010 року на суму 2603, 80 грн., у 1 кварталі 2011 року на суму 1221, 00 грн., у 2 кварталі 2011 року на суму 200, 60 грн.

У статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено загальний порядок формування складу валових витрат платника податку, які враховуються ним у зменшення валових доходів. Крім того, є особливі статті Закону, які виписують специфіку формування складу валових витрат під час здійснення платником податку окремих операцій.

Зокрема, підпунктом 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Так, згідно підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення; самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів; проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів; капітальні поліпшення землі, не пов'язані з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі.

За визначенням підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" під терміном "основні фонди" розуміються матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Згідно приписів підпункту 8.3.1 пункту 8.3 статті 8 зазначеного Закону сума амортизаційних відрахувань звітного періоду визначається як сума амортизаційних відрахувань, нарахованих для кожного із календарних кварталів, що входять до такого звітного періоду (далі - розрахункові квартали).

Сума амортизаційних відрахувань кварталу, щодо якого проводяться розрахунки (розрахунковий квартал), визначаються шляхом застосування норм амортизації, визначених пунктом 8.6 цієї статті, до балансової вартості груп основних фондів на початок такого розрахункового кварталу.

Аналогічні норми містяться і у Податковому кодексі України. Так, згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Відповідно до абзацу "в" підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, це витрати на витрати на утримання основних засобів, до яких відноситься і амортизація.

Таким чином, з наведених норм вбачається, що до складу витрат не включаються витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів. Разом із тим, ці витрати підлягають амортизації у порядку, визначному статтями 144 - 146 Податкового кодексу України та включаються до валових витрат у вигляді амортизаційних відрахувань.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2. статті 138 Податкового кодексу України).

Згідно положень підпункту 139.1.9 пункту 139. 1 статті 139 Податкового Кодексу України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 № 996-XIV.

Відповідно до положень статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наведених норм Податкового кодексу України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»вбачається, що до складу валових витрат належать витрати, підтверджені первинними документами, тобто документами, які містять відомості про господарську операцію і підтверджують її здійснення (фіксують факт здійснення господарської операції) та складаються під час її здійснення, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення).

Так, як вбачається з матеріалів справи, фактичне надання товарів та відображення позивачем у бухгалтерському та податковому обліку придбання основних фондів підтверджується наявною в матеріалах справи первинною документацією, податковими накладними та відповідними розрахунковими документами, які повністю спростовують висновок відповідача, викладений в акті перевірки, щодо їх відсутності, та, як наслідок, протиправного здійснення позивачем сум амортизаційних відрахувань по взаємовідносинах із зазначеним контрагентом.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що податкові повідомлення-рішення від 06.06.2012 № 0007662210, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 42510, 60 грн. (за основним платежем -40351, 50 грн. та за штрафними санкціями -2169, 10 грн.) та від 06.06.2012 № 0007652210, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток»у розмірі 4677, 35 грн. (за основним платежем -4025, 40 грн. та за штрафними санкціями -651, 95грн.), прийнято безпідставно та підлягає скасуванню.

Водночас, судом ураховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірних господарських операції суд витребував у податкового органу докази, які можуть підтвердити доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків.

При розгляді даної справи відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди. Факт здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких позивачем сформовано податковий кредит та здійснено амортизаційні відрахування, податковим органом не заперечувався; доказів того, що контрагент позивача був виключений з реєстру платників податку на додану вартість, а його свідоцтво платника податку на додану вартість було анульовано у встановленому чинним законодавством порядку -суду не надано.

Суд звертає увагу, що відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу (аналогічна позиція наведена в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11).

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

Податковим органом не доведено, що спірні господарські операції є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується виключно на висновках акта щодо перевірки господарських операцій контрагента позивача, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Жодних заяв з приводу відшкодування судових витрат позивачем суду не заявлено, у зв'язку з чим судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області від 06.06.2012 № 0007662210, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 42510, 60 грн. (за основним платежем - 40351, 50 грн. та за штрафними санкціями - 2169, 10 грн.) та від 06.06.2012 № 0007652210, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 4677, 35 грн. (за основним платежем - 4025, 40 грн. та за штрафними санкціями - 651, 95грн.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 31 серпня 2012 р.