Постанова № 25821561, 29.08.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2012 року 2а-2790/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., при секретарі судового засідання Гололобові В.Ю., за участю представників сторін

від позивача: Опарін О.Л.,

від відповідача: Літвінов О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АРТ-ШУЗ»доДержавної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської областіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АРТ-ШУЗ»(надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області (надалі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 15.03.2012 № 0000532300, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 70040, 00 грн. (за основним платежем -56032, 00 грн. та за штрафними санкціями -14008, 00 грн.) та від 11.06.2012 № 00001012300, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток»у розмірі 14820, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки відповідача про порушення вимог пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 198.6 статті 198 та пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених податкових накладних сформовано валові витрати та податковий кредит, проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладених між позивачем та його контрагентом угод та неправомірно нарахував грошове зобов'язання по податку на прибуток та по податку на додану вартість. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представник позивача у судовому засіданні 29.08.2012 підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у його задоволенні відмовити. В обґрунтування заперечень пояснив, що угоди, укладені між позивачем та ПП «А.В.П. Тріада»є нікчемними, оскільки спрямовані на порушення публічного порядку, а контрагент позивача здійснював поставку товарів без мети реального настання правових наслідків, тому, відповідно, позивачем без законних підстав було віднесено такі суми до податкового кредиту та валових витрат. Таким чином, на думку відповідача, оскаржувані рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні 29.08.2012 заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, у період з 21.02.2012 по 23.02.2012 посадовими особами Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по взаємовідносинах з ПП «А.В.П. Тріада»за період з 01.09.2011 по 31.10.2011.

У ході перевірки перевіряючими встановлено порушення позивачем положень пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 198.6 статті 198 та пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України Податкового кодексу України, що виявилось у заниженні податку на прибуток у розмірі 14820, 00 грн. та заниженні податку на додану вартість у розмірі 414688, 00 грн.

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочини, укладені між ТОВ «АРТ-ШУЗ»та ПП «А.В.П. Тріада»є нікчемними і в силу статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на використаних під час аналізу господарських правовідносин позивача та його контрагента висновків акту документальної позапланової перевірки ПП «А.В.П. Тріада» з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість за період з 01.10.2011 по 31.10.2011, від 30.12.2011 № 16895/23-02/32820771 (а.с.78-87), складеного ДПІ у Солом'янському районі м. Києва.

Так, у ході перевірки ПП «А.В.П. Тріада» податковим органом було встановлено незнаходження товариства за юридичною адресою та ненадання документів до перевірки, відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту та торгівельного обладнання, що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб'єктом господарювання задекларованого основного виду діяльності. Водночас, акт містять посилання на службову записку ГВПМ ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 27.12.2011 № 4227, якою отримано висновок щодо наявності ознак «фіктивності»та відсутності факту реального здійснення господарських операцій ПП «А.В.П. Тріада»з підстав того, що підприємство входить до складу конвертаційного центру, що виявлено у рамках кримінальної справи № 79-00227, порушеної за ознаками злочину, передбаченого статтями 205, 212 Кримінального кодексу України.

Також, вказаною службовою запискою повідомлено, що ОСОБА_3 у травні 2011 року продав підприємство ОСОБА_4, а за даними висновку почеркознавчого дослідження по ПП «А.В.П. Тріада»від 26.12.2011 № 564, підписи на деяких реєстраційних документах ПП «А.В.П. Тріада»від імені ОСОБА_4 (картки приєднання № 328207771/11-1 до договору про надання послуг з обробки даних, видачі та обслуговування посилених сертифікатів відкритих ключів цифрового підпису; карток реєстрації електронної заявки на посилення сертифікату та наказу від 17.05.2011 № 01-7/11) виконанні ймовірно іншою особою.

Таким чином, податковий орган дійшов висновку, що діяльність вказаного підприємства здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про нікчемність укладених ним угод, як із постачальниками, так і з покупцями та відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за період з 01.10.2011 по 31.10.2011.

За даними перевірки позивача, встановлено, що за рахунок операцій із ПП «А.В.П. Тріада»ТОВ «АРТ-ШУЗ» завищено валові витрати на суму 64436, 00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток у розмірі 14820, 00 грн. та завищено податковий кредит у розмірі 56032, 00 грн.

З огляду на вказане, на думку перевіряючих, у результаті порушення контрагентом позивача приписів цивільного та господарського законодавства угоди, укладені з ним мають протиправний характер та є нікчемними. Тому, оскільки господарські операції, укладені між позивачем та вказаним контрагентом не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними - надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем валових витрат та податкового кредиту по податку на додану вартість.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 23.02.2012 № 351/23-2/33921825 (надалі -Акт перевірки).

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 15.03.2012 № 0000532300, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 70040, 00 грн. (за основним платежем -56032, 00 грн. та за штрафними санкціями -14008, 00 грн.) та від 15.03.2012 № 0000525200, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток»у розмірі 18525, 00 грн. (за основним платежем - 14820, 00 грн. та за штрафними санкціями -3705, 00 грн.).

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, позивач у порядку, визначеному статтею 56 Податкового кодексу України, звернувся до Державної податкової адміністрації у Київській області з відповідними скаргами.

Так, за наслідками адміністративного оскарження скаргу позивача задоволено частково, скасовано податкове повідомлення-рішення від 15.03.2012 № 0000525200, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток»у розмірі 18525, 00 грн. (за основним платежем - 14820, 00 грн. та за штрафними санкціями -3705, 00 грн.) у частині застосування штрафних санкцій у розмірі 3705, 00 грн., в іншій частині скаргу залишено без задоволення, а рішення відповідача - без змін, про що прийнято рішення про результати розгляду скарг від 24.05.2012 № 1114/10/10-206/196-564.

З урахуванням рішення про результати розгляду скарги, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 11.06.2012 № 00001012300, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток»у розмірі 14820, 00 грн.

В той же час, позивач вважає податкові повідомлення-рішення щодо визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість такими, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив вказані рішення, звернувшись з позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

Розглянувши матеріали справи судом встановлено, що між позивачем та ПП «А.В.П. Тріада»у вересні та жовтні 2011 року укладено договори поставки, зокрема, від 01.09.2011 № 15 та від 04.10.2011 № 27 (а.с.65-66).

Відповідно до умов договорів поставки, постачальник - ПП «А.В.П. Тріада» зобов'язується поставити (передати) у власність покупця -ТОВ «АРТ-ШУЗ»вказаний товар.

Предметом договору поставки від 01.09.2011 № 15 є взуття, а саме: чоботи жіночі, 90 пар, на загальну суму 30600, 00 грн. (340, 00 грн. за пару) та напівчоботи утеплені жіночі, 200 пар, на загальну суму 78400, 00 грн. (392, 00 грн. за пару). Загалом сума договору становить 109000, 00 грн., у тому числі ПДВ 18166, 67 грн.

Предметом договору поставки від 04.10.2011 № 27 є взуття, а саме: напівчеревики чоловічі, 600 пар, на загальну суму 148800, 00 грн. (248, 00 грн. за пару) та напівчоботи утеплені жіночі, 200 пар, на загальну суму 78400, 00 грн. (392, 00 грн. за пару). Загалом сума договору становить 227200, 00 грн., у тому числі ПДВ 37866, 67 грн.

На підтвердження факту поставки товару (взуття) ПП «А.В.П. Тріада» за договорами поставки виписало на адресу позивача видаткові накладні від 01.09.2011 № РН-0109-1 на загальну суму 109000, 00 грн. (а.с.64) та від 04.10.2011 № РН-0410-4 на загальну суму 227200, 00 грн.(а.с.59), а також рахунки фактури від 01.09.2011 № 27 та від 04.10.2011 № 4 (а.с.62-63).

Поряд із цим, ПП «А.В.П. Тріада» за договорами поставки виписало на адресу позивача належним чином оформлені податкові накладні:

від 01.09.2011 № 2 на загальну суму 109000, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 18166, 00 грн.) (а.с.117);

від 04.10.2011 № 19 на загальну суму 227200, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 37866, 00 грн.) (а.с.121).

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що загальна вартість поставленого ПП «А.В.П. Тріада» товару становить -336200, 00 грн.

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками (а.с.60-61).

За первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, отриманими від контрагента, позивачем сформовано валові витрати та податковий кредит із суми сплаченого податку на додану вартість у складі ціни отриманих товарів.

Як встановлено судом, за наслідками розгляду матеріалів перевірки відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ПП «А.В.П. Тріада» є нікчемними.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом -ПП «А.В.П. Тріада» недійсними у судовому порядку.

Водночас, суд звертає увагу на таке. Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

З огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій, здійснених між відповідачем та ПП «А.В.П. Тріада», судом досліджено дане питання та встановлено таке.

В матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії первинних облікових документів, рахунків фактури, видаткових та податкових накладних, а також належним чином засвідчені копії банківських виписок, що підтверджують факт перерахування коштів за отримані товари.

Суд звертає увагу, що документи були використані податковим органом під час здійснення перевірки, що відображено в Акті перевірки (а.с.31).

Таким чином, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення вищевказаних господарських операцій.

Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем послуг та їх придбання з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій АБ № 362055 (а.с.17), основним видом діяльності позивача за КВЕД є виробництво взуття, оптова та роздрібна торгівля взуттям і шкіряними виробами.

Водночас, за даними акту перевірки ПП «А.В.П. Тріада»(а.с.79) одним із видів діяльності підприємства є, зокрема, інші види оптової торгівлі.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик товарів, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

У судовому засіданні представником позивача надано пояснення, що спірні угоди було укладено із ПП «А.В.П. Тріада» з метою виконання наявних у позивача зобов'язань, що виникли на підставі договору постачання від 18.05.2011 № 18/05-1, укладеного між позивачем та ТОВ «ВП «Компанія ДіСі»(а.с.43); договору про закупівлю від 08.06.2011 № 23, укладеного між позивачем та Державним департаментом України з питань виконання покарань (а.с.46-48) та договору від 28.07.2011 № 28/07-11, укладеного між позивачем та Управлінням забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту МНС України (а.с.50-51). За умовами вказаних договорів позивач зобов'язаний поставити покупцям товар (взуття).

Також представник позивача зазначив, що отримані від ПП «А.В.П. Тріада» товари (взуття) були належним чином відображені у власному бухгалтерському та податковому обліку, на підтвердження чого надав до матеріалів справи видаткові накладні та накладні на внутрішнє переміщення.

Таким чином, враховуючи правочини, предметом яких є купівля взуття, беручи до уваги вид діяльності позивача та його контрагента, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ПП «А.В.П. Тріада» підтверджуються необхідними документами, договорами та документацією, а зазначені вище товари було використано позивачем у власній господарській діяльності.

Згідно наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, станом на 06.07.2012 (а.с.96) ПП «А.В.П. Тріада»є зареєстрованою юридичною особою.

Отже, на дату виникнення господарських відносин із позивачем, вказане підприємство було наділено повною цивільною правоздатністю.

Відтак, у ході судового розгляду справи судом встановлено та не заперечувалось представником відповідача, що на час укладання і виконання правочинів контрагент позивача зареєстрований юридичною особою та є платником податку на додану вартість. Крім того, в Акті перевірки та в запереченнях відповідача немає жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ПП «А.В.П. Тріада» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Суд звертає увагу, що висновок податкового органу про нікчемність угод, укладених між позивачем та ПП «А.В.П. Тріада» ґрунтується виключно на висновках перевірки контрагента позивача іншим податковим органом, що не знайшло свого підтвердження доказами, витребуваними судом під час судового розгляду справи.

На підтвердження своєї позиції відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Посилання відповідача на відсутність мети у ПП «А.В.П. Тріада» щодо реального настання правових наслідків та укладення правочинів задля заниження об'єкту оподаткування і несплати податків при постачанні товару судом не береться до уваги з таких підстав.

Як вбачається з Акту перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили з приводу незаконних дій посадових осіб ПП «А.В.П. Тріада», пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагента позивача - ПП «А.В.П. Тріада», оскільки такі висновки неможливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єкта господарювання. Водночас, Акт перевірки ПП «А.В.П. Тріада», висновки якого покладені в основу акту перевірки позивача, не містить жодних посилань на підстави, з яких відповідач вважає угоди, укладені підприємством, нікчемними правочинами. Використаний акт перевірки ДПІ у Солом'янському районі м. Києва був складений за результатами проведеної невиїзної перевірки, якою не перевірялися: наявність господарсько-правових стосунків з іншими суб'єктами господарювання по оренді основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів; наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей; наявність правовідносин по перевезенню матеріальних цінностей із залученням сторонніх перевізників; наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб'єктами господарювання, щодо надання послуг або виконання робіт. Висновки про відсутність умов у ПП «А.В.П. Тріада», для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатнім для визнання угод, укладених з позивачем такими, що не спричинили реальних юридичних наслідків.

Більш того, в акті перевірки позивача відсутні посилання на ухиляння контрагента позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Поряд із цим, на виконання вимог суду позивачем надано довідку ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 29.08.2012 № 5328/7/18-507, якою повідомлено, що на протязі 3-х кварталів 2011 року у ПП «А.В.П. Тріада» кількість працівників становить -1 особа, проте такий факт жодним чином не підтверджує висновків відповідача про нікчемність укладених правочинів з тих підстав, що відповідачем не досліджувалось питання щодо наявності у контрагента позивача укладених цивільно-правових угод з іншими суб'єктами господарювання щодо надання послуг або виконання робіт.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що правочини, укладені позивачем з ПП «А.В.П. Тріада»відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаним підприємством, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Щодо заниження позивачем податку на додану вартість, суд зазначає таке.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України .

Відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 4 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. статті 198 Податкового кодексу визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2. статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

За приписами пункту 201.4. статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодекс (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України вбачається висновок про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також реальне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

У судовому засіданні було достовірно встановлено, що на виконання зазначених вище договорів між позивачем та ПП «А.В.П. Тріада»відбулась поставка товарів на підприємство позивача, що підтверджують податкові накладні, а також первинні документи бухгалтерського обліку, що були досліджені в судовому засіданні, та досліджені перевіряючими під час проведення перевірки. Такі обставини не заперечувались відповідачем як під час проведення перевірки, так і в судовому засіданні. Таким чином, зазначені господарські операції носили реальний характер та були виконані сторонами належним чином, а тому позивачем правомірно включено до податкового кредиту суму по операціям із ПП «А.В.П. Тріада».

Окремо суд зауважує, що для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару до податкового кредиту, у розумінні Податкового кодексу України, не передбачається обов'язкова умова про сплату цих сум до бюджету контрагентами контрагентів по ланцюгу постачання. Якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Незважаючи на це, відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності інших осіб. Невиконання такими особами свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету тягне негативні наслідки саме для цих осіб. На переконання суду, своїми рішеннями відповідач встановив для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України, суперечить вимогам статті 19 Конституції України, яка зобов`язує органи державної влади, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Такий висновок також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що «платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Щодо заниження позивачем податку на прибуток, суд зазначає таке.

Пунктом 14.1.27 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2. статті 138 Податкового кодексу України).

Згідно положень підпункту 139.1.9 пункту 139. 1 статті 139 Податкового Кодексу України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 № 996-XIV.

Відповідно до положень статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наведених норм Податкового кодексу України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»вбачається, що до складу валових витрат належать витрати, підтверджені первинними документами, тобто документами, які містять відомості про господарську операцію і підтверджують її здійснення (фіксують факт здійснення господарської операції) та складаються під час її здійснення, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення).

Так, як вбачається з матеріалів справи, фактичне надання товарів та виконання сторонами умов договорів підтверджується наявною в матеріалах справи первинною документацією, податковими накладними та відповідними розрахунковими документами, які повністю спростовують висновок відповідача, викладений в акті перевірки, щодо їх відсутності, та, як наслідок, протиправного віднесення позивачем сум витрат по взаємовідносинам з зазначеним контрагентом до складу валових витрат.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що податкове повідомлення-рішення від 15.03.2012 № 0000532300, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 70040, 00 грн. (за основним платежем -56032, 00 грн. та за штрафними санкціями -14008, 00 грн.) та від 11.06.2012 № 00001012300, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток»у розмірі 14820, 00 грн., прийняті безпідставно та підлягають скасуванню.

Водночас, судом ураховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірних господарських операції суд витребував у податкового органу докази, які можуть підтвердити доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків.

При розгляді даної справи відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди. Факт здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких у позивачем сформовано валові витрати та податковий кредит, податковим органом не заперечувався; доказів того, що контрагент позивача був виключений з реєстру платників податку на додану вартість, а його свідоцтво платника податку на додану вартість було анульовано у встановленому чинним законодавством порядку -суду не надано.

Суд звертає увагу, що відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу (аналогічна позиція висловлена в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11).

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

Податковим органом не доведено, що спірні господарські операції є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується виключно на висновках акта щодо перевірки господарських операцій контрагента позивача, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області від 15.03.2012 № 0000532300, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 70040, 00 грн. (за основним платежем - 56032, 00 грн. та за штрафними санкціями - 14008, 00 грн.) та від 11.06.2012 № 00001012300, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 14820, 00 грн.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АРТ-ШУЗ» судовий збір у розмірі 848 (вісімсот сорок вісім) грн. 60 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 31 серпня 2012 р.