Ухвала суду № 25820390, 22.08.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-13659/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Клименчук Н.М.

Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.

У Х В А Л А

Іменем України

"22" серпня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів при секретаріБорисюк Л.П., Бистрик Г.М., Усенка В.Г. Варченко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 лютого 2011 року по справі за позовом Дочірньої компанії «Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз України»до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

В вересні 2010 року ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України»звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000174120/0 від 11.02.2010, № 0001904120/1 від 07.05.2010, № 0002334120/1 від 08.07.2010, № 0002334120/2 від 09.07.2010.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 лютого 2011 року позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0002334120/1 від 08.07.2010, № 0002334120/2 від 09.07.2010, № 0002334120/3 від 24.09.2010.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні -не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Спеціалізованою державною податковою інспекцію у місті Києві по роботі з великими платниками податків проведено планову виїзну документальну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства Дочірньою компанією «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».

За результатами проведеної перевірки податковим органом складено акт від 21 січня 2010 року № 28/41-20/30019775, яким встановлено порушення позивачем підпункту 1.31 статті 1, підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.1, 5.2.5 пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8, підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», абзацу 2 пункту 4.2 статті 4, підпункту 4.5.1 пункту 4.5 статті 4, підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4, пункту 7.3 статті 7, підпункту 9.10.2 пункту 9.10 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»та винесено податкове повідомлення-рішення № 0000174120/0 від 11 лютого 2010 року на зальну суму 15 673 грн. 47 коп. (основний платіж 4 971 грн. 35 коп., штрафні (фінансові) санкції 10 702 грн. 12 коп.) та інше (арк. № 24, 25).

Не погоджуючись з висновками акту перевірки та винесеним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив зазначене податкове повідомлення-рішення до СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків.

Рішенням про результати розгляду первинної скарги від 23 квітня 2010 року № 4945/10/25-022, скасовано податкове повідомлення-рішення від 11 лютого 2010 року № 0000174120/0 в частині 4 101 грн. 35 коп. основного платежу та у відповідній частині штрафні (фінансові) санкції, в зв'язку з чим винесено податкове повідомлення-рішення від 7 травня 2010 року № 0001904120/1 на загальну суму 3 369 грн. 42 коп. (основний платіж 870 грн. 00 коп., штрафні (фінансові) санкції 2 499 грн. 42 коп.).

Рішенням від 23 червня 2010 року № 5699/8/25-023 про внесення змін до рішення СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП від 23 квітня 2010 року № 4945/10/25-022 скасовано податкове повідомлення-рішення від 11 лютого 2010 року № 0000174120/0 в частині 4 101 грн. 35 коп. основного платежу та штрафні (фінансові) санкції в частині 8 254 грн. 06 коп. та винесено податкове повідомлення-рішення від 8 липня 2010 року № 0002334120/1 на загальну суму 3 318 грн. грн. 06 коп. (основний платіж 870 грн. 00 коп., штрафні (фінансові) санкції 2 448 грн. 06 коп.) та від 9 липня 2010 року № 0002334120/2 на загальну суму 3 318 грн. 06 коп. (основний платіж 870 грн. 00 коп., штрафні (фінансові) санкції 2 448 грн. 06 коп.).

Не погоджуючись з висновками рішення про результати первинної скарги та винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивачем оскаржено зазначені податкові повідомлення-рішення до ДПА у м. Києві.

Рішенням від 25 червня 2010 року № 3373/10/25-214 зазначені податкові повідомлення-рішення залишено без змін та винесено податкове повідомлення-рішення від 9 липня 2010 року № 0002334120/2 на загальну суму 3 318 грн. 06 коп. (основний платіж 870 грн. 00 коп., штрафні (фінансові) санкції 2 448 грн. 06 коп.).

Не погоджуючись з висновками рішення про результати повторної скарги та винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивачем оскаржено зазначені податкові повідомлення-рішення до ДПА України.

Рішенням про результати розгляду повторної скарги від 8 вересня 2010 року № 9115/6/25-0315 залишено без змін винесені податкові повідомлення-рішення від 24 вересня 2010 року № 0002334120/3 на загальну суму 3 318 грн. грн. 06 коп. (основний платіж 870 грн. 00 коп., штрафні (фінансові) санкції 2 448 грн. 06 коп.).

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до п. «г»пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються: дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді: суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що підлягають обов'язковому відшкодуванню згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим Законом.

Згідно пп. «а»п. 17.2 ст. 17 цього Закону, особою відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів є для оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України -податковий агент.

Як вбачається з матеріалів справи, перевіряючими було встановлено, що у працівника підприємства ОСОБА_5 відповідно до договору безвідсоткової позики рахувався залишок несплачених коштів у розмірі 2 965 грн. 95 коп. Згідно з наказом від 31 січня 2008 року № 159 К ОСОБА_5 звільнено з займаної посади.

Відповідно до договору безвідсоткової позики, у разі звільнення працівника передбачено дострокове погашення заборгованості. У січні 2008 року ОСОБА_5 було сплачено частину позики за рахунок заробітної плати в сумі 166,05 грн.

Таким чином, у ДК «Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз України»виникло право вимагати у ОСОБА_5 непогашену позику, як дебіторську заборгованість, відповідно до цивільного законодавства в межах строку позовної давності, встановленої ст. 257 Цивільного кодексу України.

Залишок боргу в розмірі 2 799,90 грн. ОСОБА_5 сплачено 3 червня 2008 року. Отже, до спливу строку позовної давності і на момент проведення перевірки, сума позики була повністю погашеною.

Позика, яка в повній мірі повернута позичальником позикодавцю не являється сумою грошового відшкодування будь-яких витрат платника податку і не відноситься до додаткових благ.

Таким чином, висновок податкового органу про порушення позивачем пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 та ст. 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»є безпідставним та неправомірно донараховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 419 грн. 99 коп.

Що стосується порушень пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ (далі -Закон № 2181), виявлених в ході проведення перевірки, колегія суддів виходить з наступного.

Так, перевіркою встановлено, що позивачем порушено п. «б»пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону № 2181: дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях, тобто в разі встановлення порушення контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків.

Відповідно до п. 1.11 ст. 1 Закону № 2181-III, податкова декларація, розрахунок -це документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).

Згідно з пп. «б»п. 19.2 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані: надавати у строки, встановлені законом для податкового кварталу, якщо інше не визначено нормами цього Закону, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум утриманого з них податку податковому органу за місцем свого розташування. У разі коли зазначена особа протягом звітного кварталу не виплачує такі доходи або виплачує доходи не всім платникам податку, зазначена звітність не подається або подається стосовно платників податку, які фактично отримали такі доходи. Запровадження інших форм звітності із зазначених питань не припускається.

Таким чином, податковий розрахунок (форма 1ДФ) не є декларацією в розумінні п. 11.1 ст. 1 Закону № 2181-III, оскільки даний розрахунок не є документом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу), а є лише документом, який підтверджує сплату податку.

Щодо нарахування суми коштів в розмірі 870 грн. 00 коп. за неутримання податку з доходів фізичних осіб, а саме ОСОБА_6 в зв'язку з невідшкодуванням оплати ікони вартістю 5 800 грн. 00 коп. на підставі товарного чеку № 7/09 від 7 вересня 2009 року, колегія суддів виходить з наступного.

Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР визначено, що розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

Відповідно до підпункту 3.2 пункту 3 Наказу ДПА України «Про затвердження нормативно-правових актів до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»визначено вимоги, що ставляться до товарних чеків. Зокрема, як касовий, так і товарний чек повинен містити обов'язків реквізит такий, як індивідуальний податковий номер (ІПН).

Однак, як вбачається з акту перевірки (арк. № 22) перевіряючими не встановлено, що поданий до відшкодування товарний чек не містить ІПН.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду про неправомірність застосування до позивача п. «г»пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Що стосується висновків податкового органу про порушення позивачем пункту 2.8, пункту 2.11, пункту 3.1, пункту 7.41, пункту 7.44 Положення про ведення касових операцій у національній валюті, затвердженого Постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 року № 637 зі змінами та доповненнями, колегія суддів зважає на наступне.

Згідно пп. 9.10.2 п. 9.10 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», звіт про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, надається за формою, встановленою центральним податковим органом, до закінчення третього банківського дня, наступного за днем, у якому платник податку завершує таке відрядження.

Згідно пункту 7.39 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, враховується те, що подання звітів про використання коштів із порушенням установлених термінів може дозволятися лише у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю підзвітної особи, або за інших обставин, що мають документальне підтвердження.

Згідно пункту 1.1 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59, направлення працівника підприємства у відрядження здійснюється керівником цього підприємства або його заступником і оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення, назви підприємства, куди відряджений працівник, строку й мети відрядження.

Відповідно до наказу № 546 від 19 листопада 2008 року, працівника ОСОБА_7 направлено у відрядження до м. Харкова терміном з 20 листопада 2008 року по 21 листопада 2008 року та отримано ним кошти на відрядження в сумі 1 770 грн. 00 коп., що не спростовується сторонами.

Після повернення з відрядження 21.11.2008 (про що свідчать відмітки про прибуття в посвідченні дана дата припадає на п'ятницю), у працівника не було можливості до закінчення третього банківського дня, наступного за днем прибуття до місця постійної роботи, подати звіт про використання коштів, наданих на відрядження, оскільки, 22 листопада 2008 року та 23 листопада 2008 року припадають на вихідні дні, а з 24 листопада 2008 року по 25 листопада 2008 року працівника ОСОБА_7 направлено у наступне відрядження до м. Львова (наказ № 547 від 19 листопада 2008 року, виданий у день, що передує дню першого відрядження, грошовий аванс на відрядження не видавався).

У відрядженні до м. Львів ОСОБА_7 використано кошти, які залишились невикористаними з попереднього відрядження, про що наголошує позивач. Після повернення з відрядження 25 листопада 2008 року працівник ОСОБА_7 до закінчення третього банківського дня, наступного за днем прибуття до місця постійної роботи, подав два звіти про використання коштів, наданих на відрядження з одночасним внесенням надміру витрачених коштів по першому відрядженню до каси підприємства та отримав кошти, витрачені у відрядженні до м. Львів.

Пунктом 3 Порядку складання Звіту про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, який затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 19 вересня 2003 року № 440 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 9 жовтня 2003 року за № 915/8236, передбачено, якщо платник податку повертає суму надміру витрачених коштів пізніше граничного терміну (до закінчення третього банківського дня, наступного за днем, у якому платник податку завершує відрядження або завершує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок податкового агента платника податку, що надав кошти під звіт), але не пізніше звітного місяця, на який припадає останній день такого граничного терміну, то особа, що надала такі суми, нараховує штраф у розмірі 15 відсотків суми таких надміру витрачених коштів.

Згідно з наказами керівника до структурних підрозділів ДК «Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз України»були направлені у відрядження: ОСОБА_8 - з 23 по 26 червня 2009 року, ОСОБА_9 - з 22 по 26 червня 2009 року, ОСОБА_10 - з 15 по 26 червня 2009 року, ОСОБА_11 - з 09 по 26 червня 2009 року (27, 28 червня 2009 року вихідні дні).

Після повернення з відрядження, працівники подали звіти про використання коштів, наданих на відрядження 30 червня 2009 року та внесли надміру витрачені кошти до каси підприємства 1 липня 2009 року, не порушивши граничного терміну повернення суми надміру витрачених коштів.

Таким чином, ДК «Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз України»не допущено порушень чинного законодавства України, а рішення про застосування штрафних санкцій є неправомірними.

Штрафні санкції за порушення пункту 2.8, пункту 2.11, пункту 3.1, пункту 7.41, пункту 7.44 Положення про ведення касових операцій у національній валюті, затвердженого Постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 року №637, за своєю правовою природою зазначені штрафні санкції є адміністративно-господарськими санкціями (стаття 238 Господарського кодексу України).

Адміністративно-господарські санкції застосовуються до суб'єктів господарювання, які порушили встановлені законодавством правила ведення господарської діяльності.

Підставою застосування даного виду санкцій є адміністративно-господарське правопорушення. При цьому слід ураховувати, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Вважається, що застосування принципу вини як умови відповідальності пов'язане з необхідністю доведення факту порушення.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянтом не було надано до суду належних та допустимих доказів правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку щодо правомірності заявлених позивачем вимог, які є обґрунтованими, підтверджуються належними доказами та є такими, що підлягають до задоволення.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 лютого 2011 року -залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 лютого 2011 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Борисюк Л.П.

Судді: Бистрик Г.М.

Усенко В.Г.