Рішення № 25812452, 28.08.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

28.08.12 р. Справа № 5006/33/44/2012

Господарський суд Донецької області у складі судді Сич Ю.В.

при секретарі судового засідання Щитовій Л.М,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кадрове агентство «Азов Персонал Сервіс», м.Маріуполь (ідентифікаційний код 35455697)

до відповідача Публічного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь», м.Маріуполь (ідентифікаційний код 00191158)

про стягнення інфляційних втрат в сумі 1809,69грн., 3% річних у розмірі 2930,22грн.

за участю представників:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: Плотнікова К.О. за довіреністю №09-18/2350 від 27.12.2011р.

В судовому засіданні 19.07.2012р.

оголошено перерву до 20.08.2012р.

на підставі ст. 77 Господарського

процесуального кодексу України.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кадрове агентство «Азов Персонал Сервіс», м.Маріуполь звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Публічного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь», м.Маріуполь про стягнення інфляційних втрат в сумі 1809,69грн., 3% річних у розмірі 2930,22грн.

Ухвалою від 05.07.2012р. зазначену позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №5006/33/44/2012, сторони зобов'язані надати документи та виконати певні дії (суддя Сич Ю.В.).

Розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 20.08.2012р. справу №5006/33/44/2012 передано на розгляд судді Осадчій А.М.

Розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 28.08.2012р. справу №5006/33/44/2012 передано на розгляд судді Сич Ю.В.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем строків оплати за надані послуги, що стало підставою для нарахування 3% річних у розмірі 2930,22грн., інфляційних втрат у розмірі 1809,69грн.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав копії банківської виписки, рішення господарського суду Донецької області від 27.12.2011р. по справі №3/216.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує ст.ст. 2, 22, 49, 54, 82, 83 Господарського процесуального кодексу України.

Представник відповідача 19.07.2012р. надав відзив на позовну заяву, за яким проти позову заперечує, посилаючись на той факт, що твердження позивача про те, що всі розрахунки з ним були здійснені 10.05.2012р. (дата фактичного отримання позивачем грошових коштів) не відповідають дійсності, оскільки згідно платіжного доручення №3000445524 від 04.05.2012р., відповідачем 04.05.2011р. в повному обсязі погашена вся сума боргу перед позивачем, згідно з рішенням господарського суду Донецької області від 27.12.2011р. по справі №3/216, та надав для долучення до матеріалів справи копію платіжного доручення №3000445524 від 04.05.2012р. Також відповідач зазначає, що суму інфляційних втрат та 3% річних необхідно розраховувати за період з 27.10.2011р. по 03.05.2012р. Крім того, відповідач клопотав в порядку ст. 233 Господарського кодексу України, у випадку прийняття рішення про задоволення позовних вимог позивача, про зменшення нарахованих позивачем інфляційної суми та 3% річних, у зв'язку з тим, що нараховані позивачем інфляційні суми та 3% річних є завищеними в порівнянні зі збитками кредитора. Поряд з тим, відповідач просив суд зобов'язати позивача надати обґрунтований розрахунок інфляції та 3% річних, з урахуванням обставин, викладених у відзиві.

Розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до ст. 81-1 Господарського-процесуального кодексу України.

Розгляд справи відкладався на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За приписом ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

Під час судового розгляду справи представників сторін було ознайомлено з правами та обов'язками у відповідності із ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням та заслухавши представників сторін, суд встановив:

Рішенням господарського суду Донецької області від 27.12.2011р. по справі №3/216 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кадрове агентство «Азов Персонал Сервіс», м.Маріуполь до відповідача, Публічного акціонерного товариства «Металургійний завод «Азовсталь», м.Маріуполь про стягнення 180969,71грн. позовні вимоги задоволені.

За результатами апеляційного та касаційного перегляду справи, зазначене рішення суду першої інстанції залишено в силі.

Відповідно до ст.35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З матеріалів справи вбачається, що 04.05.2012р. відповідачем на виконання рішення господарського суду Донецької області від 27.12.2011р. по справі №3/216 сплачено позивачу грошові кошти у розмірі 183015,41грн.(з яких сума основного боргу складає 180969,71грн., державне мито у розмірі 1809,70грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00грн.), про що свідчить банківська виписка від 11.05.2012р. та платіжне доручення №3000445524 від 04.05.2012р., копії яких наявні в матеріалах справи.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимог кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Згідно з ч.1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

У зв'язку з прийняттям рішення суду зобов'язання за договором не припиняється.

Враховуючи, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, то він зобов'язаний сплатити не тільки суму боргу, а і індекс інфляції за весь час прострочення, що нарахований на суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що в даному розрахунку позивачем були допущено помилку в частині визначення періоду нарахування. Так, позивач відповідно до позовної заяви визначив кінцевий термін нарахування у розрахунку 10.05.2012р.

Однак, відповідно до платіжного доручення №3000445524 від 04.05.2012р., копія якого наявна в матеріалах справи, відповідачем на виконання рішення господарського суду Донецької області від 27.12.2011р. по справі №3/216 на рахунок виконавчої служби була перераховано сума у розмірі 183015,41грн.(з яких сума основного боргу складає 180969,71грн., державне мито у розмірі 1809,70грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00грн.).

Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 27.10.2011р. (дата виникнення заборгованості встановлена рішенням господарського суду Донецької області від 27.12.2011р. по справі №3/216) по 03.05.2012р., суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню у розмірі 2821,06грн.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період з листопада 2011р. по квітень 2012р., який не суперечить приписам чинного законодавства, у відповідності до листа Верховного Суду України N 62-97р від 03.04.97 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», відповідно до яких розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 1809,69грн. підлягають задоволенню.

Щодо клопотання відповідача в порядку ст. 233 Господарського кодексу України, у випадку прийняття рішення про задоволення позовних вимог позивача, про зменшення нарахованих позивачем інфляційної суми та 3% річних, у зв'язку з тим, що нараховані позивачем інфляційні суми та 3% річних є завищеними в порівнянні зі збитками кредитора, господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п.3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України).

Однак, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 08.11.2010р. у справі №4/719 та від 15.11.2010р. у справі №4/270.

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку, що вищевказане клопотання відповідача про зменшення нарахованих позивачем інфляційної суми та 3% річних в порядку ст. 233 Господарського кодексу України не підлягає задоволенню.

Судові витрати по сплаті судового збору підлягають покладенню на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог у відповідності до ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 526, 530, 599, 625 Цивільного кодексу України; ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 35, 43, 44, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кадрове агентство «Азов Персонал Сервіс», м.Маріуполь до відповідача, Публічного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь», м.Маріуполь про стягнення інфляційних втрат в сумі стягнення інфляційних втрат в сумі 1809,69грн., 3% річних у розмірі 2930,22грн. задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» (87500, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Лепорського, буд.1, ідентифікаційний код 00191158) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кадрове агентство «Азов Персонал Сервіс» (87503, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Київська, буд.53, кв.49, ідентифікаційний код 35455697) 3% річних в сумі 2821,06грн., інфляційних втрат у розмірі 1809,69грн., судовий збір у розмірі 1572,43грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 28.08.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 29.08.2012р.

Суддя Сич Ю.В.