Постанова № 25807630, 15.08.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 серпня 2012 року № 2а-4896/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши у письмовому провадженні матеріали адміністративної справи

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Бестком ЛТД"до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва ДПС за участю Прокуратури Дарницького району м. Києва проскасування податкових повідомлень-рішень від 28.03.2012 р. №№0000502240/1164, 0000512240/1165

На підставі ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бестком ЛТД" (далі по тексту-позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва (далі по тексту-відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.03.2012 р. №№0000502240/1164, 0000512240/1165.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України були прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу було неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств і застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, винесеними на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

06.08.2012 р. відповідач в судове засідання не з'явився, хоча й був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.

Відповідно до ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Враховуючи зазначене, суд ухвалив розглядати справу у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем, на підставі пп.78.1.11. п.78.1 ст.78, ст.79 Податкового кодексу України та постанови старшого слідчого CB ПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва Братко Т.О. від 10.01.2012 р. про призначення позапланової документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства, була проведена документальна невиїзна перевірка позивача з питань фінансово-господарських відносин з ПП "Фірма "Володар" за період діяльності з 01.01.2009 р. по 31.12.2011 р.

Перевіркою встановлено, що у періоді, який перевірявся, позивач перебував у фінансово-господарських взаємовідносинах з ПП "Фірма "Володар" на підставі оформлених договорів, а саме: договорі будівельного підряду від 29.10.2010 р. № 2/16, за яким ПП "Фірма "Володар" як підрядник, зобов'язувався виконати комплекс робіт по будівництву розмежувального морозильника на об'єкті "Розмежувальний морозильник" у м. Києві по вул. Миру, 19 з відповідністю до проектної документації, а позивач як замовник, в свою чергу, зобов'язувався прийняти відповідні роботи та оплатити їх у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок контрагента; договорі будівельного підряду від 01.12.2010 р. № 2/17, за яким ПП "Фірма "Володар" як підрядник, зобов'язувався виконати комплекс робіт по будівництву розмежувального морозильника на об'єкті "Розмежувальний морозильник" у м. Харкові по проспекту 50-річчя СРСР, 2/3 з відповідністю до проектної документації, а позивач як замовник, в свою чергу, зобов'язувався прийняти відповідні роботи та оплатити їх у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок контрагента.

На підтвердження виконання умов зазначених договорів, включення витрат на оплату відповідних робіт до складу валових витрат позивача, а також, на підтвердження сплати ним податку на додану вартість у складі ціни за оплачені (придбані) роботи, ПП "Фірма "Володар" були виписані позивачу наступні первинні документи: акти приймання виконаних будівельних робіт б/н від 30.12.2010 р., від 31.03.2011 p., від 26.04.2011 р., від 31.05.2011 р., від 30.06.2011 р., від 30.07.2011 р., від 27.07.2011 р., від 20.07.2011 р.; податкові накладні від 20.12.2010 р. № 201204 на загальну суму 250 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ -41 666,67 грн.), від 24.12.2010 р. № 241212 на загальну суму 100 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ -16 666,67 грн.), від 30.12.2010 р. № 311207 на загальну суму 923 548,00 грн. (в т.ч. ПДВ -153924,67 грн.), від 20.06.2011 р. № 147 на загальну суму 300 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 50 000,00 грн.), від 30.06.2011 р. № 278 на загальну суму 191 308,00 грн. (в т.ч. ПДВ -31 884,67 грн.), від 30.06.2011 р. № 353 на загальну суму 100 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ -16 666,67 грн.), від 30.06.2011 р. № 359 на загальну суму 86 341,60 грн. (в т.ч. ПДВ -14 390,27 грн.), від 30.07.2011 р. № 312 на загальну суму 352 924,80 грн. (в т.ч. ПДВ - 58 820,80 грн.), від 29.12.2010 р. № 291212 на загальну суму 400 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 66 666,67 грн.), від 31.05.2011 р. № 250 на загальну суму 852 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ -142 000,00 грн.), від 22.06.2011 р. № 172 на загальну суму 200 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 33 333,33 грн.), від 22.06.2011 р. № 173 на загальну суму 250 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 41 666,67 грн.), від 30.06.2011 р. № 360 на загальну суму 271 815,20 грн. (в т.ч. ПДВ - 45 302,53 грн.), від 30.06.2011 р. № 361 на загальну суму 398 429,20 грн. (в т.ч. ПДВ -66 404,87 грн.), від 20.07.2011 р. № 176 на загальну суму 529 599,60 грн. (в т.ч. ПДВ -82 266,60 грн.), від 27.07.2011 р. № 230 на загальну суму 427 867,20 грн. (в т.ч. ПДВ -71 311,20 грн.). На думку позивача, зазначені документи є документами, що дають йому право на податковий кредит та включення відповідних витрат на оплату робіт до складу валових витрат підприємства.

В той же час, згідно даних CB ПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, постановою про порушення кримінальної справи від 10.01.2012 р., порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємництва невстановленими особами, шляхом створення суб'єктів підприємницької діяльності, в тому числі, й ПП "Фірма "Володар" з метою прикриття незаконної діяльності, що вчинено повторно та заподіяло велику матеріальну шкоду державі, за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205 Кримінального кодексу України.

В рамках зазначеної кримінальної справи було допитано гр. ОСОБА_2, яка, згідно витягу з ЄДР, є засновником ПП "Фірма "Володар", з пояснень якої встановлено, що: вона погодилась за грошову винагород зареєструвати ПП "Фірма "Володар"; жодного відношення до фінансово-господарської діяльності підприємства вона не має; будь-якої первинної чи іншої документації не підписувала; зазначене підприємством було створене без мети ведення фінансово-господарської діяльності, а з метою надання послуг по конвертації безготівкових коштів у готівку різним СПД; поставка товарів та надання послуг на адресу клієнтів оформлювались лише по документам, а фактично товар не поставлявся та послуги не надавались.

Отже, фінансово-господарська діяльність ПП "Фірма "Володар", здійснювалась ним поза межами правового поля, що, в свою чергу, свідчить про не набуття належним чином цивільної право -дієздатності. Таким чином, відповідач дійшов висновку, що правочини (договори), укладені ПП "Фірма "Володар" є такими, що вчиненні без мети настання реальних правових наслідків, тобто є фіктивними в силу своєї нікчемності.

За результатами перевірки складено акт від 06.03.2012 p. № 111/2240/30866437, яким зафіксовані порушення позивачем норм податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток, а саме: ч.4 пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження об'єкта оподаткування прибутку підприємств за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2011 р. у розмірі 6 070 828,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2011 р. у розмірі 1 440 126,00 грн., а саме по періодам: IV квартал 2010 року на суму -484 094,00 грн., I квартал 2011 року на суму -63 828,00 грн., II квартал 2011 року на суму -641 045,00 грн., III квартал 2011 року на суму -251 159,00 грн.; пп.7.4.1., пп.7.4.4., пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п.198.3., п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2011 р., у розмірі 1 105 816,00 грн., а саме по періодам: грудень 2010 року на суму 278 925,00 грн., березень 2011 року на суму 51 062,00 грн., квітень 2011 року на суму 115 781,00 грн., травень 2011 року на суму 142 000,00 грн., червень 2011 року на суму -299 649,00 грн., липень 2011 року на суму 218 399,00 грн.

На підставі акта перевірки від 06.03.2012 p. № 111/2240/30866437, відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення форми "Р": від 28.03.2012 р. № 0000502240/1164, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1 440 126,00 грн.. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 183 814,25 грн.; від 28.03.2012 р. № 0000512240/1165, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 105 816,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 124 332,00 грн.

Суд звертає увагу на те, що позивач не скористався, наданим йому ст.ст. 56, 86 Податкового кодексу України, правом адміністративного оскарження рішень податкових органів та правом подачі заперечень до акту перевірки.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог виходячи з наступного.

У зв'язку з тим, що перевірка позивача проводилась з урахуванням періоду до набрання чинності Податковим кодексом України (до 01.01.2011 р.), розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло до 31.12.2010 р.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до ч.1 ст.202, ч.1-3,5,6 ст.203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч.1 ст.204 ЦКУ).

Відповідно до ч.1,2 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч.1 ст.216).

Згідно ч.1,2 ст.228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, а також те, що фінансово-господарська діяльність ПП "Фірма "Володар", здійснювалась ним поза межами правового поля, а укладені ним правочини (договори) є такими, що вчиненні без мети настання реальних наслідків, суд погоджується з висновками відповідача щодо недійсності договорів будівельного підряду від 29.10.2010 р. № 2/16 та від 01.12.2010 р. № 2/17, укладених між позивачем та ПП "Фірма "Володар", в силу їх нікчемності, а тому не приймає до уваги доводи позивача про те, що договори не визнані недійсними в судовому порядку, оскільки в даному випадку, визнання таких правочинів недійсним судом не вимагається.

Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26.06.2007 р., положення статей 207 и 208 Господарського Кодексу України слід застосовувати з врахуванням того що договір, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст. 203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, формування валових витрат та податкового кредиту за нікчемними правочинами не може відбуватись за правилами податкового законодавства.

Відповідно до пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат підприємства включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до ч.4 пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Податкового кодексу України, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Згідно п.1.7. ст.1. Закону України "Про податок на додану вартість", пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.1, п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 Закону, п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп.7.5.1. п.7.5. Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.2. ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум ПДВ сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (видаткові накладні, податкові накладні, акти здачі приймання робіт тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Закон України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).

Частиною 2 ст.3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Враховуючи наведені правові норми, а також ті обставини, що первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти приймання виконаних будівельних робіт) видані позивачу ПП "Фірма "Володар" на виконання недійсних (нікчемних) правочинів, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати такі документи первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", тобто документами, які підтверджують фактичне отримання (придбання) позивачем комплексу будівельних робіт від ПП "Фірма "Володар", дають позивачу право на податковий кредит та включення витрат на оплату виконаних контрагентом робіт до складу його валових витрат.

Отже, суд вважає висновки відповідача про заниження позивачем сум податку на прибуток та податку на додану вартість обґрунтованими, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення законними.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, повністю виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову Товариству з обмеженою відповідальністю "Бестком ЛТД" відмовити повністю.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленим статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б.Федорчук