Постанова № 25807614, 20.08.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 серпня 2012 року № 2а-7075/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши у письмовому провадженні матеріали адміністративної справи

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Петрус-Алко"до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва ДПС за участю Прокуратури Святошинського району м. Києва провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.12.2011 р. №№ 0003422380, 0003432380

На підставі ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Петрус-Алко" (далі по тексту-позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва (далі по тексту-відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.12.2011 р. №№ 0003422380, 0003432380.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України були прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу було неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток і застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, винесеними на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

13.08.2012 р. відповідач в судове засідання не з'явився, хоча й був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.

Відповідно до ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Враховуючи зазначене, суд ухвалив розглядати справу у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем, на підставі пп.78.1.11. п.78.1 ст.78, cт.ст.81, 82 Податкового кодексу України та відповідно постанови слідчого CB ПМ ДПІ у Подільському районі м. Києва капітана податкової міліції Собко С.Л. від 13.10.2011 р. в рамках кримінальної справи № 77-00186 про призначення документальної позапланової виїзної перевірки, була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Дорком" по податку на прибуток за період з 01.01.2010 р. по 30.06.2011 р., по ПДВ за період з 01.01.2010 р. по 30.09.2011 р.

Перевіркою було встановлено, що взаємовідносини позивача з контрагентом ТОВ "Дорком", в періоді, що перевірявся, ґрунтувалися на наступних договорах:

договір надання консалтингових послуг № 603 від 24.09.2010 р., за яким ТОВ "Дорком" як виконавець, приймав на себе зобов'язання, за дорученням позивача як замовника, надати консалтингові послуги по управлінню виробництвом, а останній, в свою чергу, зобов'язувався здійснити оплату послуг згідно наданих актів виконаних робіт (послуг);

договір надання інформаційно-консультаційних послуг № 601 від 01.10.2010 р., за яким ТОВ "Дорком" як виконавець, приймав на себе зобов'язання, за дорученням позивача як замовника, надати інформаційно-консультаційні послуги по управлінню виробництвом, а останній, в свою чергу, зобов'язувався здійснити оплату послуг згідно наданих актів виконаних робіт (послуг);

договір надання маркетингових послуг № 600 від 30.09.2010 р., за яким ТОВ "Дорком" як виконавець, приймав на себе зобов'язання, за дорученням позивача як замовника, надати маркетингові послуги по управлінню виробництвом та забезпеченню виробничого процесу, а останній, в свою чергу, зобов'язувався здійснити оплату послуг згідно наданих актів виконаних робіт (послуг);

договір надання юридичних послуг № 524 від 29.09.2010 р., за яким ТОВ "Дорком" як виконавець, приймав на себе зобов'язання, за дорученням позивача як замовника, надавати юридичні послуги по захисту інтересів замовника в судових та інших правоохоронних органах, а останній, в свою чергу, зобов'язувався здійснити оплату послуг згідно наданих актів виконаних робіт (послуг);

договір на технічне обслуговування виробничих ліній № 497 від 28.09.2010 р., за яким ТОВ "Дорком" як виконавець, приймав на себе зобов'язання, за дорученням позивача як замовника, виконати роботи по технічному обслуговуванню виробничих ліній, а останній, в свою чергу, зобов'язувався здійснити оплату послуг згідно наданих актів виконаних робіт (послуг);

договір надання консалтингових послуг № 389 від 24.09.2010 р., за яким ТОВ "Дорком" як виконавець, приймав на себе зобов'язання, за дорученням позивача як замовника, надати консалтингові послуги по управлінню виробництвом, а останній, в свою чергу, зобов'язувався здійснити оплату послуг згідно наданих актів виконаних робіт (послуг);

договір надання послуг з інформаційно-технічного забезпечення № 388 від 27.09.2010 р., за яким ТОВ "Дорком" як виконавець, за дорученням позивача як замовника, приймав на себе зобов'язання по інформаційно-технічному забезпеченню виробничого процесу, а останній, в свою чергу, зобов'язувався здійснити оплату послуг згідно наданих актів виконаних робіт (послуг);

договір надання консалтингових послуг № 516-490 від 24.09.2010 р., за яким ТОВ "Дорком" як виконавець, приймав на себе зобов'язання, за дорученням позивача як замовника, надати консалтингові послуги по управлінню виробництвом, а останній, в свою чергу, зобов'язувався здійснити оплату послуг згідно наданих актів виконаних робіт (послуг). Оплата за надані послуги та виконані роботи здійснювалась позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок контрагента.

На підтвердження виконання умов зазначених договорів, включення витрат на оплату наданих контрагентом послуг та виконаних робіт до складу валових витрат позивача, а також, на підтвердження сплати ним податку на додану вартість у складі ціни за отримані від контрагента послуги та виконані роботи, ТОВ "Дорком" були виписані позивачу наступні первинні документи: акти виконаних робіт від 09.11.2010 р. №№ 388, 389, від 15.11.2010 р. № 497, від 28.11.2010 р. № 524, від 29.11.2010 р. № 600, від 30.11.2010 р. №№ 603, 601, 602; податкові накладні від 09.11.2010 р. № 489 на загальну суму 337 419,25 грн. (в т.ч. ПДВ - 56 236,34 грн.), від 15.11.2010 р. № 496 на загальну суму 4 050 806,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 675 134,33 грн.), від 30.11.2010 р. (включено 01.12.2010 р.) № 603 на загальну суму 30 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ -5 000,00 грн.), від 30.11.2010 р. № 601 на загальну суму 1 800 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ -300 000,00 ГРН.), від 29.11.2010 р. № 600 на загальну суму 1 530 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 255 000,00 грн.), від 28.11.2010 р. № 524 на загальну суму 1 900 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ -316 666,67 грн.), від 15.11.2010 р. № 497 на загальну суму 2 300 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ -383 333,33 грн.), від 09.11.2010 р. № 389 на загальну суму 930 600,00 грн. (в т.ч. ПДВ -155 100,00 грн.), від 09.11.2010 р. № 388 (включено 01.12.10 р.) на загальну суму 1 200 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ -200 000,00 грн.), від 30.11.2010 р. № 602 (включено 01.12.2010 р.) на загальну суму 230 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ -38 333,33 грн.), від 06.12.2010 р. б/н на загальну суму 1 014 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ -169 000,00 грн.). Зазначена документація з боку контрагента - ТОВ "Дорком" підписана гр. ОСОБА_2, який значився як засновник та директор товариства.

На думку позивача, зазначені документи є документами, що дають йому право на податковий кредит та включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства.

В той же час, згідно даних CB ПМ ДПІ у Подільському районі м. Києва, в рамках розслідування кримінальної справи № 77-00186, порушеної за фактом вчинення злочинів, передбачених ст.ст.205 ч.2, 358 ч.1, ч.3 Кримінального кодексу України, слідством встановлено, що невстановлені особи з метою прикриття своєї незаконної діяльності, зареєстрували ТОВ "Дорком" на матеріально-залежну особу ОСОБА_2, яка фактично ніякого відношення до вказаного підприємства не має, фінансово-господарською діяльністю не займається, адміністративно-розпорядчі функції керівника підприємства не виконує.

Зазначене підтверджується показами ОСОБА_2, зафіксованими в протоколі допиту обвинуваченого від 26.05.2011 р. та висновками експерта від 21.05.2011 р. № 253, головного експерта сектору техніко-криміналістичного забезпечення роботи Святошинського РУ майора міліції Бондаренко Я.В., який має кваліфікацію судового експерта з правом проведення почеркознавчої експертизи, яким встановлено, що підписи в представлених на дослідження документах виконані не ОСОБА_2, а іншою особою.

Крім того, фіктивність ТОВ "Дорком" підтверджується вироком Подільського районного суду м. Києва від 13.07.2011 р. у кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_2, який значився як засновник та директор підприємства, у скоєнні злочину, передбаченого ч.1,2 ст.205 Кримінального кодексу України, яким ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.1,2 ст.205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво).

Отже, фінансово-господарська діяльність ТОВ "Дорком", здійснювалась ним поза межами правового поля, що, в свою чергу, свідчить про не набуття належним чином цивільної право -дієздатності. Таким чином, відповідач дійшов висновку, що правочини (договори), укладені ТОВ "Дорком" є такими, що вчиненні без мети настання реальних правових наслідків, а з метою прикриття незаконної діяльності, тобто є фіктивними в силу своєї нікчемності.

За результатами перевірки складено акт від 30.11.2011 p. № 365/23-80/35057160, яким зафіксовані порушення позивачем норм податкового та цивільного законодавства України, а саме: ч.1, ч.2 ст. 215, ч.2 ст.228, ч.1 ст.236 Цивільного кодексу України; пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 3 192 255,00 грн., у тому числі за IV квартал 2010 року в сумі 3 192 255,00 грн.; пп.7.2.1., пп.7.2.3., пп.7.2.6. п.7.2., пп.7.4.1., пп.7.4.4., пп.7.4.5. п.7.4., пп.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість, в періоді, що перевірявся, на загальну суму 2 553 804,00 грн., в тому числі за листопад 2010 року у сумі 2 141 471,00 грн., за грудень 2010 року у сумі 412 333,00 грн.

Суд звертає увагу на те, що позивач не скористався, наданим йому ст.86 Податкового кодексу України, правом подачі заперечень до акту перевірки.

На підставі акта перевірки від 30.11.2011 p. № 365/23-80/35057160, відповідачем були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення форми "Р": від 21.12.2011 р. № 0003422380, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 3 192 255,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 798 063,75 грн.; від 21.12.2011 р. № 0003432380, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 2 553 804,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 638 451,00 грн.

Не погоджуючись з такими рішеннями відповідача, позивач використовуючи, надане йому ст.56 Податкового кодексу України право адміністративного оскарження рішень податкових органів, звертався зі скаргами до Державної податкової служби у м. Києві та Державної податкової служби України, за результатами розгляду яких, відповідними рішеннями про результати розгляду скарг, оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача були залишені без змін, а скарги -без задоволення.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог виходячи з наступного.

У зв'язку з тим, що перевірка позивача проводилась з урахуванням періоду до набрання чинності Податковим кодексом України (до 01.01.2011 р.), розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло до 31.12.2010 р.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до ч.1 ст.202, ч.1-3,5,6 ст.203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч.1 ст.204 ЦКУ).

Відповідно до ч.1,2 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч.1 ст.216).

Згідно ч.1,2 ст.228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26.06.2007 р., положення статей 207 и 208 Господарського Кодексу України слід застосовувати з врахуванням того що договір, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст. 203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, а також те, що договори, укладені між позивачем та ТОВ "Дорком", підписані невстановленою особою з боку контрагента, а фіктивність ТОВ "Дорком" визнано у судовому порядку, суд погоджується з висновками відповідача щодо недійсності таких договорів (правочинів) в силу їх нікчемності, а тому не приймає до уваги доводи позивача про те, що договори не визнані недійсними в судовому порядку, оскільки в даному випадку, визнання таких правочинів недійсним судом не вимагається.

Отже, формування валових витрат та податкового кредиту за нікчемними правочинами не може відбуватись за правилами податкового законодавства.

Згідно п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат підприємства включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до ч.4 пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Згідно п.1.7. ст.1. Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначеного цим Законом Країни.

Відповідно до пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 вищевказаного Закону, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Пп.7.5.1. п.7.5. цього Закону України визнає датою виникнення права платника податку на податковий кредит дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт і послуг) або дату отримання податкової накладної. Право платника податку (покупця) на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у зв'язку з придбання товарів (робіт, послуг), кореспондується з обов'язком платника податку (продавця) утримати та перерахувати до бюджету відповідні суми податку.

Згідно пп.7.3.1. п.7.3 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу або дата відвантаження товарів.

Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 зазначеного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно пп.7.2.3, пп.7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Аналогічні норми закріплені в ст.ст.198, 138-139 Податкового кодексу України.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум ПДВ сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (видаткові накладні, податкові накладні, акти здачі-приймання робіт тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Закон України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).

Частиною 2 ст.3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Враховуючи наведені правові норми, а також ті обставини, що договори, укладені між позивачем та ТОВ "Дорком", акти виконаних робіт та податкові накладні, виписані зазначеним контрагентом, підписані невстановленою особою з боку контрагента, що не мала повноважень на їх підписання, не займалась і не мала наміру займатися підприємницькою діяльністю від імені юридичної особи-контрагента, а фіктивність ТОВ "Дорком" визнано у судовому порядку, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати такі документи первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", тобто документами, які підтверджують фактичне придбання позивачем робіт та послуг у ТОВ "Дорком", дають йому право на податковий кредит та включення витрат на оплату відповідних робіт та послуг до складу валових витрат підприємства.

Отже, суд вважає висновки відповідача про заниження позивачем сум податку на прибуток та податку на додану вартість обґрунтованими, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення законними.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, повністю виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову Товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Петрус-Алко" відмовити повністю.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленим статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук