Постанова № 25807546, 09.07.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 липня 2012 року № 2а-5418/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді О.М. Чудак, розглянувши в порядку письмового провадження матеріали адміністративної справи за позовом державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення боргу,

встановив:

03 березня 2008 року Державна податкова інспекція у Печерському районі міста Києва (ДПІ у Печерському районі) звернулася в суд із адміністративним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ФОП ОСОБА_1.) про стягнення податкового боргу:

- по податку з доходів фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності в розмірі 16240,68 грн. на р/р № 33219801700007, код платежу 11010200, одержувач: УДК у Печерському районі м. Києва, ідентифікаційний код 26077922, банк одержувача: ГУ ДКУ у м. Києві, МФО 820019;

- по податку на додану вартість в розмірі 491,00 грн. на р/р №3111202970007, код платежу 14010100, одержувач: УДК у Печерському районі м. Києва, ідентифікаційний код 26077922, банк одержувача: ГУ ДКУ у м. Києві, МФО 820019 та

- по штрафних санкціях в розмірі 754222,20 грн. на р/р №31112104700007, код платежу 21080900, одержувач: УДК у Печерському районі м. Києва, ідентифікаційний код 26077922, банк одержувача: ГУ ДКУ у м. Києві, МФО 820019.

Позовні вимоги мотивовані тим, що заборгованість виникла в результаті прийнятих за результатами перевірки податкових повідомлень-рішень, та відповідно сформованої на їх підставі узгодженої суми.

Посилаючись на те, що податкова заборгованість в добровільному порядку не сплачена, а також те, що для належного виконання обов'язків, будучи державним органом та виконуючи завдання держави, податкова служба має право на захист інтересів держави щодо погашення існуючої заборгованості в органах судової влади, - ДПІ у Печерському ра?йоні просила стягнути з відповідача дану заборгованість в судовому порядку.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2009 року, позов задоволено частково та стягнуто з відповідача заборгованість по податку з доходів фізичних осіб -суб'єктів підприємницької діяльності та по податку на додану вартість. В частині стягнення заборгованості по штрафних санкціях судами першої та апеляційної інстанції відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо стягнення суми штрафних санкцій за порушення п.1 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»у розмірі 754222,20 грн., суди виходили з того, що позивачем порушений порядок складання, надсилання суб'єктам господарювання рішень про застосування штрафних санкцій, а тому підстав для задоволення вимог позову у цій частині не вбачається. Також, позивачем в обґрунтування своєї позиції не надано жодного належного та допустимого доказу.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 березня 2012 року вищезазначену постанову Окружного адміністративного суду міста Києва та ухвалу Київського апеляційного а?дміністративного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення штрафних санкцій у розмірі 754222,20 грн. -скасовано, а справу в даній частині направлено на новий розгляд. В інших частинах судові рішення залишено без змін.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що Окружним адміністративним судом міста Києва та Київським апеляційним адміністративним судом не досліджувалась правомірність застосування позивачем штрафних санкцій в розмірі 754222,20 грн. за не проведення розрахунків реалізованих товарів в готівковій формі, через реєстратори розрахункових операцій або зареєстровані у встановленому порядку розрахункові книжки.

Відтак, направляючи справу в даній частині на новий розгляд Вищий адміністративний суд України зазначив про необхідність врахування викладеного, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 квітня 2012 року адміністративну справу прийнято до свого провадження і призначено до судового розгляду.

В судові засідання 08 та 24 травня 2012 року, а також 11 червня 2012 року відповідач або його представник не з'явилися, хоча про час, дату і місце розгляду справи позивач повідомлений належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень від 27 квітня 2012 року, 11 травня 2012 року та 25 травня 2012 року. Про причини неявки суд не повідомив.

За таких обставин, суд вважає, що вжив усіх заходів для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду справи для його участі чи участі повноважного представника та надав можливість реалізувати ним право на судовий захист.

В судовому засіданні 31 травня 2012 року представник ДПІ у Печерському районі -старший державний податковий інспектор відділу правового забезпечення діяльності та представництва інтересів ДПС у судах юридичного управління -Гривнак Андрій Володимирович (довіреність від 05.03.2012 № 38/9/10-104) позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та надані у справу докази.

Враховуючи, що ФОП ОСОБА_1 до судового засідання не прибув, суд керуючись частиною шостою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року №2747-ІV (КАС України), відповідно до якої, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта, - ухвалив розглянути дану справу у письмовому провадженні.

Так, розглянувши матеріали справи, дослідивши докази на підтвердження заявлених вимог в цілому, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

26 квітня 2004 року Печерською районною у місті Києві державною адміністрацією зареєстровано фізичну особу -підприємця ОСОБА_1, місце проживання АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1.

Відповідач перебуває на податковому обліку ДПІ у Печерському районі та з 24 жовтня 2006 року є платником податку на додану вартість.

В період з 25 по 28 квітня 2007 року позивачем проведено виїзну планову перевірку відповідача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 29.04.2004 по 31.12.2006 за результатами якої складено акт №41/1704-2734009210 від 04.05.2007 року.

Перевіркою, зокрема, встановлено:

1. заниження оподатковуваного доходу за 2006 рік на суму 16240,68 грн., чим порушено статтю 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»(Декрет КМУ);

2. проведення розрахунків за готівку не через реєстратор розрахункових операцій, чим порушено статтю 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»(ЗУ «Про РРО);

3. заниження податку на додану вартість (ПДВ) за листопад 2006 року на суму 321 грн. чим порушено підпункт 7.3.1, пункту 7.3, статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (ЗУ «Про ПДВ);

4. не ведення книг обліку доходів та витрат, яка передбачена для ведення обліку на загальній системі оподаткування, чим порушено пункт 1а, статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

На підставі встановлених під час перевірки та зазначених у висновках акту порушень, позивачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.05.2007 року:

- №0000000084/1704/0, яким відповідачу визначено суму штрафних санкцій за порушення п.1 ст. 3 ЗУ «Про РРО»у розмірі 754222,20 грн.

- №0000000085/1704/0, яким відповідачу визначена сума податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб 16240,68 грн.

- №0000000086/1704/0, яким відповідачу визначена сума податкового зобов'язання по ПДВ у розмірі 491 грн.

Вказані податкові повідомлення-рішення отримані відповідачем 14 травня 2007 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Вищезазначені рішення в адміністративному або судовому порядку відповідачем не оскаржувались.

Відповідно до абзацу «а»підпункту 6.2.3 пункту 6.2. статті 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21 грудня 2000 року №2181-ІІІ (ЗУ № 2181), 29 травня 2007 року ДПІ у Печерському районі на адресу відповідача направлено першу податкову вимогу за № 2176, яка отримана 23 червня 2007 року, а 23 липня 2007 року відповідно до абзацу «б»підпункту 6.2.3 пункту 6.2 статті 6 вказаного Закону направлено другу податкову вимогу за № 2/1772, яку отримав відповідач 01 серпня 2007 року. Ні в адміністративному, ні в судовому порядках вимоги відповідач також не оскаржував.

Визначаючись щодо заявлених податковим органом вимог, суд виходить з того, що з одного боку суд не наділений повноваженнями при зверненні ДПІ у Печерському районі про стягнення з ФОП ОСОБА_1 боргу виходити за межі позовних вимог та надавати оцінку правомірності прийнятого позивачем рішення, оскільки це свідчитиме про застосування зустрічного позову, а з іншого боку, відповідно до частини п'ятої статті 227 КАС України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Тому, стосовно правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення №0000000084/1704/0 від 11 травня 2007 року, яким відповідачу визначено суму штрафних санкцій за порушення п.1 ст. 3 ЗУ «Про РРО»та відповідно стягнення податкового боргу, суд зазначає наступне.

У період з другого кварталу 2004 року по третій квартал 2006 року включно, ФОП ОСОБА_1, згідно поданих ним заяв, знаходився на спрощеній системі оподаткування зі сплатою єдиного податку в розмірі 200 грн.

Починаючи з четвертого кварталу 2006 року, у зв'язку із перевищенням дозволеного обсягу виручки платника єдиного податку, згідно із поданою заявою від 13 вересня 2006 року, відповідач знаходився на загальній системі оподаткування.

Вищезазначеною перевіркою встановлено, що в четвертому кварталі 2006 року, перебуваючи на загальній системі оподаткування, відповідачем за готівку проведено реалізацію будівельних матеріалів підприємствам ТОВ «УБТ Інвест Компані»та ПП «Фірма Торіс-2005»на суму 150844 грн 44 коп. з видачею квитанцій до прибуткових касових ордерів.

Так, правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг врегульовано Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»(в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (Закон «Про РРО»).

Частиною першою статті 1 Закону «Про РРО» встановлено, що реєстратори розрахункових операцій застосовуються фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами), які здійснюють операції з розрахунків в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також уповноваженими банками та суб'єктами підприємницької діяльності, які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти.

Також, частиною другою статті 1 даного Закону передбачено, що встановлення норм щодо застосування або незастосування реєстраторів розрахункових операцій в інших законах не допускається.

Суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, відповідно до пункту першого статті 3 Закону «Про РРО», зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Відповідно до частини шостої статті 9 Закону «Про РРО»реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при продажу товарів (наданні послуг) суб'єктами підприємницької діяльності -фізичними особами, оподаткування доходів яких здійснюється відповідно до законодавства з питань оподаткування суб'єктів малого підприємництва (у тому числі шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку), якщо такі суб'єкти не здійснюють продаж підакцизних товарів (крім пива на розлив), за умови ведення такими особами книг обліку доходів і витрат у порядку, визначеному Кабінетом Мі?ністрів України за поданням державного органу, уповноваженого провадити державну регуляторну політику.

Статтею 10 даного Закону визначено, що перелік окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, а також граничний розмір річного обсягу розрахункових операцій з продажу товарів (надання послуг), при перевищенні якого застосування реєстраторів розрахункових операцій є обов'язковим, встановлюються Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики і Державної податкової адміністрації України. Розрахункові книжки не застосовуються у випадках здійснення підприємницької діяльності, визначених статтею 9 цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23.08.2000 р. №1336 «Про забезпечення реалізації статті 10 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»(Постанова №1336) затверджений Перелік окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій (Перелік).

Як встановлено під час перевірки, за період з червня 2004 року по четвертий квартал 2006 року позивач займався оптовою торгівлею будівельними матеріалами (цегла, дошка, пиловник, ЗП 400.8, ФЗП 1-1).

Однак, вказаний вид діяльності, не передбачений вищезазначеною Постановою №1336, а тому не? підпадає під дію статті 10 Закону «Про РРО».

Окрім того, як вбачається з акту перевірки, у позивача взагалі відсутній реєстратор розрахункових операцій, що призводить до порушення пункту першого статті 3 Закону «Про РРО»та підтверджує висновки податкового органу.

Відповідно до пункту першого статті 17 Закону «Про РРО»у разі проведення розрахункових операцій на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг), у разі непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій, у разі нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки до суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у п'ятикратному розмірі вартості проданих товарів (наданих послуг), на які виявлено невідповідність.

Статтею 25 Закону «Про РРО»визначено, що суми фінансових санкцій, які визначені статтями 17 - 24 цього Закону, підлягають перерахуванню суб'єктами підприємницької діяльності до Державного бюджету України в десятиденний термін з дня прийняття органами державної податкової служби України рішення про застосування таких фінансових санкцій.

Вказану суму штрафних санкцій відповідачем не оскаржено та не сплачено.

Щодо прийнятого податковим органом спірного податкового повідомлення -рішення, суд вважає за необхідне зазначити те, що відповідно до пункту 5.2.2. статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21 грудня 2000 року №2181-ІІІ (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган невірно визначив суму податкового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу із скаргою про перегляд цього рішення, яка подається у письмовій формі та може супроводжуватися документами, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати. Скарга повинна бути подана контролюючому органу протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання платником податків податкового повідомлення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується. Контролюючий орган зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом двадцяти календарних днів від дня отримання скарги платника податків на його адресу поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. У разі коли контролюючий орган надсилає платнику податків рішення про повне або часткове незадоволення його скарги, такий платник податків має право звернутися протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання відповіді, з повторною скаргою до контролюючого органу вищого рівня, а при повторному повному або частковому незадоволенні скарги - до контролюючого органу вищого рівня із дотриманням зазначеного десятиденного строку для кожного випадку оскарження та зазначеного двадцятиденного строку для відповіді на нього.

Рішення відповідачем ні в адміністративному, ні в судовому порядках не оскаржено.

Відповідно до статей 11, 86, 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, оскільки вимоги ДПІ у Печерському районі є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам, знайшли своє підтвердження в матеріалах справи, а також те, що на час вирішення справи, докази про сплату ФОП ОСОБА_1 заборгованості по штрафним санкціям за порушення ЗУ «Про РРО»-відсутні, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача -суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статями 8-12, 17, 69-71, 94, 128, 158-163, 167, 186, 255 КАС України, суд

постановив:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 кошти в розмірі 754222 грн 20 коп. на р/р 31112104700007, код платежу 21080900, одержувач: УДК у Печерському районі міста Києва, ідентифікаційний код 26077922, банк одержувача: ГУ ДКУ у місті Києві, МФО 820019.

Відповідно до частин першої, третьої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Відповідно до частини другої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя О.М.Чудак