Ухвала суду № 2580350, 18.09.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

Іменем України

“18” вересня 2008р.                                                                               №К-33141/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого                                                        Степашка О.І.

Суддів                                                                     Брайка А.І.

                                                                                  Карася О.В.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Комекс Плюс”

на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2006 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.10.2006 р.

у справі №А38/87

за позовом   Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Комекс Плюс”

до                               Державної податкової інспекції у Ленінському районі                                   м. Дніпропетровська

про                            визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Фірма “Комекс Плюс” (далі по тексту – ТОВ “Фірма “Комекс Плюс”, позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська (далі по тексту – ДПІ у Ленінському районі, відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.01.2005 р. №0000022302/0; зобов’язати відповідача включити до податкового кредиту ТОВ “Медком” 442598,09 грн.

Заявою від 17.05.2006 р. позивач уточнив позовні вимоги та просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.01.2005 р. №0000022302/0 в частині визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 9649,19 грн. та відповідно нарахованих штрафних (фінансових) санкцій.

Таким чином, предметом даного спору є податкове повідомлення-рішення від 04.01.2005 р. №0000022302/0 в частині визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 9649,19 грн. та відповідно нарахованих штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2006р., яку залишено без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.10.2006 р., в задоволенні позовних вимог ТОВ “Фірма “Комекс Плюс” відмовлено.

ТОВ “Фірма “Комекс Плюс” подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2006 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.10.2006 р. скасувати, прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга ТОВ “Фірма “Комекс Плюс” підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.01.2005 р. Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Дніпропетровська прийнято податкове повідомлення-рішення №0000022302/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 442598,09 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі акту “Про результати планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Товариства з обмеженою відповідальністю “Медком” (код ЄДРПОУ 32466286) за період з 26.05.2003 р. по 30.09.2004 р.” від 30.12.2004 р. №3670 (далі по тексту – Акт перевірки).

Відповідно до Акту перевірки позивачем в порушення п.п. 7.4.5. п.7.4. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” включено до податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 9649,19 грн. по операціям з придбання товарів за податковими накладними, виданими Приватним підприємством “Караван-2003”, яке не мало права на складання податкових накладних, оскільки установчі документи та державна реєстрація Приватного підприємства “Караван-2003” визнані недійсними.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили з того,  що включення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, підтверджених податковими накладними контрагентів позивача – постачальників продукції, які не сплачували податків і установчі документи яких визнані недійсними у судовому порядку, є неправомірним.

Проте, Вищий адміністративний суд України не погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (в редакції, чинній на час формування позивачем спірного податкового кредиту) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

За приписами п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу), виникає за правилом першої події: або фактична сплата коштів продавцю в оплату придбаних товарів (робіт, послуг), або отримання податкової накладної в якій зазначені суми податку на додану вартість, що засвідчує факти придбання платником податків товару (робіт, послуг).

Згідно п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Таким чином, лише відсутність податкової накладної позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Проте судами попередніх інстанцій не досліджено чи мали будь-які недоліки податкові накладні, надані позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість та чи оформлені вони відповідно до чинного законодавства.

Визнання недійсним установчих документів контрагента платника податку з моменту його реєстрації не може бути підставою для висновку про недійсність податкових накладних, виданих таким контрагентом на час здійснення господарської операції.

При цьому, Закон України “Про податок на додану вартість” не ставив в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання від’ємного значення суми поширювалося тільки на окремо взятого платника податків і не ставило цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Судом апеляційної інстанції вищевказані положення Закону України “Про податок на додану вартість” при вирішенні спірних правовідносин не враховано.

Крім того, судами як першої так і апеляційної інстанції зазначено, що установчі документи Приватного підприємства “Караван-2003” визнано недійсними та скасовано його державну реєстрацію рішенням Артемівського районного суду м. Луганська від 12.11.2003 р., в той час, як вказане рішення прийнято судом 06.08.2004 р.

З урахуванням викладеного, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на необхідність додаткового дослідження судами попередніх інстанцій питання правомірності включення до складу податкового кредиту позивача сум податку на додану вартість за податковими накладними отриманими від Приватного підприємства “Караван-2003”.

Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України та виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору, оскільки передбачені ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України  межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями.

Згідно зі ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судове рішення” рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Вищий адміністративний суд України зазначає, що оскільки допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм процесуального права можуть призвести до неправильного вирішення спору та не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, то всі винесені судові рішення підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, постанова Господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2006 р. та ухвала Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.10.2006 р. у справі №А38/87 підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд.

При новому розгляді справи судам врахувавши вищевикладене необхідно всебічно і повно перевірити обставини у справі, проаналізувати їх та інші докази, що містяться в матеріалах справи, визначитися щодо належних способів доказування і прийняти рішення у відповідності до вимог чинного законодавства.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 222, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Комекс Плюс” задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2006 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.10.2006 р. у справі №А38/87скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом місяця з дня відкриття таких обставин.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко

Судді(підпис)А.І. Брайко(підпис)О.В. Карась (підпис)Л.В. Ланченко (підпис)Н.Г. ПилипчукЗ оригіналом згідно

Відповідальний секретар                         О.Я. Меньшикова